“Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас…” – так зазвичай починав свою вечірню казку знаменитий ведучий програми “На добраніч, діти”.
5 січня, день пам’яті легендарного діда Панаса – Петра Векслярова (Петро Юхимович Вескляров) (1911-1994).
Петро Юхимович Вескляров став телевізійним дідом Панасом для кількох поколінь українців. 25 років він змушував дітей та й дорослих з усієї України бігти до телевізорів, аби почути чергову вечірню казочку. 25 років, які незмінно починалися зі слів “Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас”.
З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці він звертався до української малечі з інтер’єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав неодмінно українські казки.
Незмінна сорочка-вишиванка та україномовні казки (їх тексти Вескляров часто писав сам) нерідко потрапляли “під роздачу” в часи боротьби з націоналізмом. У сімдесяті роки навіть було кілька спроб закрити програму або замінити Діда Панаса кимось іншим. Проте обурені глядачі завалювали редакцію листами і вимагали повернути улюбленого казкаря на екран.
Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним. А от про життя цієї непересічної людини ми знаємо зовсім мало. Навіть справжнє ім’я та прізвище Діда Панаса мало кому відоме.
Петро́ Юхимович Вескляров (справжнє Вескляр) народився 10 червня 1911 року. У Тальному, що на Черкащині, родина кравця (батьки і двоє синів) жила на околиці міста в Здобутку, в одній кімнаті у двоповерховому гуртожитку, харчувалися у спільній їдальні. Дитсадок, школа, драматичний гурток. Зрештою його талант помітили артисти з Черкаського театру, і запросили Петра у 1932 р. актором до Черкаського робітничо-селянського театру.
У 1941 році, з початком війни, парубка призвали у військовий театр Південно–Західного фронту, але, потрапивши в оточення, Петро Юхимович опинився у таборі. Він втік із фільтраційного табору, тому додав до прізвища російське «ов». Згодом у окупованому гітлерівцями Києві влаштувався на роботу на залізниці, де організував драматичний гурток. За часи війни батьки та єдиний брат загинули. Після війни Вескляров упродовж 15 років працював у Луцьку, у Волинському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, одружився з секретаркою театру Галиною. Народився їм син Богдан, чиє дитинство пройшло за лаштунками сцени, тому він знав майже всі ролі напам’ять і крім професії актора іншої не мислив для себе. Працював Вескляров на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Активно знімався в ролях другого плану, доробок нараховує 54 фільми. Талановитий актор кіно мав середню освіту, російську мову знав «зі словником», тому його ролі озвучували інші актори. Син Богдан таки став актором, працював у Волинському та Рівненському обласних музично-драматичних театрах.
Майже все життя Вескляров прожив у однокімнатній квартирі, з прийомною дочкою та дружиною. І тільки в 1988 р. отримав пристойне житло в будинку кіноакторів, на Саксаганського, 24.
З 1962 року Вескляров працював найдобрішим дідом на українському радіо. Сталося так, що на Українському телебаченні була запроваджена передача «Вечірня казка», на рік раніше, ніж московська «Спокойной ночи, малыши!». І упродовж 24 років (1964—1988) у ролі діда Панаса Вескляров вів у прямому ефірі хіт-програму. Щоп’ятниці крокував дід Панас Хрещатиком на телебачення. У вишиванці, яку він із власної ініціативи принципово одягав або приносив із дому, з органічною природною українською мовою. Діда Панаса часто по дорозі зупиняли глядачі, просили автографи, розмовляли. Коли діти запитували: «Діду, а ви козак?» Він відповідав: «Так, синку, і я, і мій дід, і мій прадід, всі ми козацького роду, бо походимо з Коліївщини.» Вишиванка Весклярова часом дратувала керівництво телебачення, його звинувачували в націоналізмі, кілька разів навіть намагалися замінити, але відмовилися під тиском листів і дзвінків обурених телеглядачів. І майже до 80 років всеукраїнський дід тішив своїх «любих хлопчиків та дівчаток», заробляючи аж 80 карб. за місяць. Образ діда Панаса настільки «причепився» до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, кричали «О, Дід Панас!». Жоден режисер не наважився запросити «діда у законі» у свій фільм, тому пенсіонер мусив їздити «на халтури» — зустрічався по клубах із глядачами.
Дід, культова особистість, раз під час передачі навіть мимо стільця зміг приземлитися; невиправний анекдотчик і веселун будучи трохи під чаркою, у прямому ефірі завершив казку про «Колобка» замість стандартного «На добраніч, діти!» креативними словами «Отака *уйня, малята!». Він не нажив високих звань і нагород — у 1973 році отримав заслуженого артиста УРСР, ото й усі почесті.
У час між Новим роком і Різдвом Всеукраїнському Діду Панасу стало зле. Сина тоді вже не було серед живих, його убила у Львові рука злодія, лишалася невістка Уляна. Прийомна дочка вийшла заміж за американця і жила у США.
Актор помер 5 січня 1994 року на лікарняному ліжку. Діда навіть додому не повезли – з моргу на кіностудію ім. Довженка, де він ще числився в штаті, повезли «прощатися».
Останки Діда Панаса покояться біля сина Богдана на Байковому цвинтарі. Вдова виїхала до США, перед тим передала кіноплівки з записами «діда Панаса» братам Капрановим.
Пропоную переглянути єдиний випуск програми “Вечірня казка” (1984 рік) з улюбленцем дітлахів Дідом Панасом, який зберігся в архівах національного телебачення. Адже дід розказував всі казки наживо, у прямому ефірі без будь-яких попередніх записів.
Петро Юхимович привчав малечу розмовляти нашою красивою рідною мовою. А за часів совка, багато українців не знали української мови. Вічна пам’ять талановитому актору, українському патріоту – Петру Весклярову.