21 грудня виповнилося 160 років від дня народження великого українця – визначного культурного і громадського діяча, успішного землевласника, мецената, публіциста і видавця Євгена Чикаленка (1861–1929). Виходець із заможної селянської родини півдня України, якому стати свідомим українцем допомогло навчання спочатку в приватному пансіонаті в Одесі та Єлисаветградському реальному училищі, а далі – на природничому факультеті Харківського імператорського університету, який він так і не закінчив через арешт за активну діяльність в українській радикальній громаді. Під наглядом поліції Євген Чикаленко повертається до рідних Перешор на Херсонщині освіченим землевласником, де успішно займається аграрним виробництвом завдяки впровадженню раціонального господарювання, видає підручник «Розмови про сільське господарство» (1897), книгу-бестселер, що довго була путівником із землеробства для багатьох селян України.
У 1900 р. Євген Харлампович з родиною переїздить до Києва, де стає найвідомішим українським меценатом, який переймається українським культурно-національним відродження. Він є одним із ініціаторів створення Української Центральної Ради, претендентом на гетьмана України (1918) та міністра з аграрних питань в уряді Павла Скоропадського, проте відмовляється від будь-яких державних посад.
Євген Чикаленко не шкодує власних коштів на видання українських газет і журналів «Громадська думка», «Селянин», «Рада», «Нова громада».
Він фінансує діяльність заснованого наприкінці ХІХ ст. у Львові Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, підтримує матеріально своїх великих сучасників Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського, опікується хворим Іваном Франком… На будівництво Українського академічного дому для українських студентів у Львові Євген Чикаленко виділяє 25 тисяч карбованців.
У незалежній Україні для більшості сучасників ім’я Євгена Харламповича Чикаленка, на жаль, маловідоме, недооцінене і не пошановане, хоча весь свій потенціал і чималі статки добродійник витратив на українську національну справу. Після поразки Української революції (1917–1921), як і чимало українських діячів національного руху, він був змушений покинути Батьківщину, де й відійшов у вічність через хвороби та нестатки.
Сьогодні постать Євгена Чикаленка актуальна як ніколи для України, справжнім патріотом якої він був, надихаючи своїм прикладом і підтримкою українців до збереження своєї національної культури, зокрема української мови. Впевнені, він неодмінно порадів би за чинний нині мовний закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019), який нагадує українцям про їх історичну відповідальність за збереження української нації, передусім мови. Його напевне обурило б, як і понад сто років тому, намагання тих, хто прагне зупинити українське національне відродження, вводячи в оману завченими фразами: «а какая разніца?» і «адін народ».
Євген Чикаленко неодмінно відповів би їм висловами зі своїх «Спогадів» і «Щоденників», де стверджував, що головна проблема української нації полягає у тому, що вона є «недоформована». Адже протягом трьох століть Російська імперія насаджувала нам чужу культуру, якої й донині ніяк не можемо позбутися. Відкривайте для себе Євгена Чикаленка, який своїм життєвим кредо визначив любити Україну «не тільки до глибини своєї душі, а й до самих глибин власної кишені», давши українцям справжній приклад любові до Батьківщини, її культури та захисту національних цінностей.
Віра Фазлєєва, провідний архівіст ЦДАЗУ