Едвард Козак, українець, який змушував посміхнутись увесь світ

від Стожари

Едвард Козак, також відомий під псевдонімами Еко, Мамай, Майк Чічка, – український карикатурист, гуморист, художник, письменник, іконописець, редактор і видавець. Все своє життя митець присвятив одному – служінню Україні. На жаль, більшість українців і сьогодні досить мало знають про свого визначного земляка, який навіть в еміграції намагався популяризував нашу, українську культуру.

Унікальний ЕКО

Де ти не був, де не бував!

Ти кожну перейшов країну;

Утратив все, – одне узяв:

У серцеУкраїну.

Вона, мов образ на стіні,

Прибита в тобі, незнищима.

На неї дивишся всі дні

Великими очима.

Де не обернешся, куди

Не пустишся іти даремно!

Не утечеш.

«Мученик». Бабай /псевд. Б. А. Нижанківського/

«Лис Микита», ч. 4, 15 лютого 1952р.

ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2622

Гумор і сатира були невід’ємним явищем в історії української культури початку XX ст. Як відомо, український народ завжди відзначався своїм оптимізмом і життєрадісністю, і навіть в самі складні часи не полишав вміння сміятися над власними вадами, хворобами суспільства, де гумор і сатира сплелися у нерозривну єдність. Гумористи-сатирики стверджують, що у них завжди будуть теми для написання творів, тому що ані вади характеру людини, ані суспільні недоліки, на жаль, ще довго не зникнуть.


До цієї славної когорти українських гумористів-сатириків входить і Едвард Козак (03 лютого 1902 – 22 вересня 1992), який займає почесне місце в історії української національної культури XX ст., зокрема у царині графіки, малярства, монументального церковного мистецтва, видавничої справи, креативно-інтелектуальної журналістики, а найбільше – карикатури. Його гумор і гостра сатира справді безсмертні, адже він змушує нас посміхатися навіть через роки. Один із найавторитетніших українських публіцистів Іван Кедрин сказав про нього, що «в історії української культури немає другої постаті, яка проявила творчий талант одночасно у кількох видах образотворчого мистецтва й літератури».


На пошану пам’яті цього унікального творця сміху, який відійшов у вічність 29 років тому, згадаймо його тернистий життєвий і творчий шлях, який проліг не лише через терени слави та визнання, але й через Визвольні змагання початку ХХ ст., поневіряння у Ді-Пі таборах повоєнної Європи.


Народився Едвард Козак (псевд. ЕКО, Мамай, Майк Чічка та ін.) у селянській родині німецького походження у 1902 р. на Львівщині, навчався у Стрийській гімназії, мистецькій школі Відня (1917), художній студії Олекси Новаківського у Львові (1923–1924), де почав писати також і вірші. З юності виявляв прихильність до гумору, жартів, умів дотепно висміяти чиїсь вади. У листопаді 1918 р. вступив добровольцем до лав Українських Січових Стрільців (УСС) у складі стрийської пластової сотні, був вояком УГА, що згодом наклало відбиток на його окремі мистецькі доробки, присвячені українським січовим стрільцям – уже пізніше протягом 30 років творив «Листопадову легенду» на сторінках гумористичного часопису «Лис Микита». По війні був одним із підсудних у процесі проти Української військової організації (1922), але навіть перебуваючи в тюрмі «Бригідки» (на той час польської в’язниці) не полишав малювати.

У 1930-х роках у Львові видавав карикатури в редагованих ним сатирично-гумористичних журналах «ЗИЗ» (1926–1933) та «Комар» (1933–1939), проілюстрував усі видання Івана Тиктора у Львові (1933–1939), ілюстрував дитячі журнали «Світ дитини» і «Дзвіночок» під редакцією Михайла Таранька, розробляв малюнки для обкладинок журналів та книг.


Згодом створював олійні етюди та картини, комплекти листівок «Село», «На тему українських народних пісень», «В 50-річчя УСС» та ін.; був автор передмови і проникливо-щемного дизайну обкладинки та ілюстрацій до книг О. Данського «Хочу жити. Образки з німецьких концентраційних таборів» (Мюнхен, 1946), Б. А. Нижанківського «Бабай: Вірші іронічні, сатиричні і комічні» (Буенос-Айрес,1959), в пізніші роки був автором низки збірок гуморесок «Гриць Зозуля», «На хлопський розум Гриця Зозулі» тощо.

О. Данський. Хочу жити. Образки з німецьких
концентраційних таборів. Мюнхен, 1946 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. №

Після війни і польської окупації Галичини, Едвард Козак деякий час перебував у Вiднi. У 1939 р. Едвард Козак із сім’єю устиг утекти від більшовиків, й опинившись у Кракові, де на той час гуртувалися провідні українські втікачі – тимчасові емігранти, влаштувався в «Українському видавництві» та блискуче ілюстрував книжки і найпопулярніший під ту пору дитячий журнал «Юні друзі», а також журнал «Дорога», випускав святкові листівки, очолював мистецький гурток «Зарево».

До речі, уперше «Лис Микита» Івана Франка у графічній одежі Едварда Козака з’явився у 1941 р. саме в «Українському видавництві» у Кракові до 50-літнього ювілею першого книжкового видання «Лиса Микити». Читачі – дорослі й малі, солідні критики, мистецтвознавці тоді високо оцінили труд митця, відзначаючи дивовижну динаміку рисунків, оригінальність зображуваних типів поеми, їх яскраво виражені національні риси. Не виключено, що ідея назви майбутнього журналу, прийшла Едвардові Козаку під час ілюстрування саме краківського видання поеми «Лис Микита» (1941). В персонажі франківського Лиса Микити використано й узагальнено мотиви світового «звіриного епосу», мандрівних фольклорних та літературних сюжетів, адаптованих до уявлень і побуту українського селянина та присмачених його почуттям гумору і тверезим глуздом. Зважаючи на суперечливе і складне життя західної української діаспори, саме такий образ вибрав Едвард Козак для свого часопису «Лис Микита», політична сатира якого відображала його епоху, а смілива критика недоліків української громади висвітлювала те, в чому ми самі іноді не наважуємося собі признатися.

Іван Франко. Лис Микита. Ілюстрації і обкладинки Едварда Козака
до перевидань 1941, 1944, 1953 рр.

У 1944 р. Едвард Козак емігрує до Німеччини, викладає на Вищих образотворчих студіях у Карлсфельді й Берхтесгадені (1945), очолює Спілку українських образотворчих митців у Ді-Пі таборах. Там же побачило світ і перше, мюнхенське число часопису «Лис Микита», яке вийшло 1948 року за тяжких і тривожних умов життя в казармах для депортованих осіб та відкривалося віршем з таким девізом:

Так об землю лихом вдарте,
Хай врятує нас тут сміх!
Сміх, це райський корм чудовий,
Гумор – розум це здоровий,
З ним прожийте много літ!
Хай же сум увесь пропаде!
А тим, хто нам коїть зради,
Хай зійдеться клином світ!
«Лис Микита», ч. 1, 1948 р.

Найбільше Едвард Козак, або ЕКО, як він підписувався під своїми малюнками, ілюстраціями і гуморесками, запам’ятався широкому загалу читачів у діаспорі саме своїм гумористично-сатиричним часописом «Лис Микита», де був його душею і творчим «мотором» спочатку в Німеччині (Мюнхен), а згодом у США (Нью-Йорк, 1950–1951; Детройт, 1951–1991) упродовж непростих для української діаспори десятиліть. Спочатку часопис друкувався неперіодично, у 1951–1957 рр. – тричі на місяць, 1957–1989 рр. – щомісяця, 1989–1990 рр. – по 4 числа на рік, останнє число – у січні 1991. Серед дописувачів – відомі українські літератори, публіцисти й художники І. Керницький, З. Когут, Р. Купчинський, Б. Нижанківський, М. Понеділок, С. Риндик, У. Старосольська, М. Дмитренко, Я. Гніздовський, Л. Гуцалюк та ін. Більшість малюнків і дописів робив сам Е. Козак.

Сатирична творчість Едварда Козака, а особливо часопису «Лис Микита», набула широку популярність ще за часів видавництва у Німеччині – вже тоді політичні карикатури Едварда Козака передруковували періодичні видання багатьох країн Європи. У 1948 р. у Мюнхені було видруковано спецвипуск «Лис Микита в світовій пресі», в якому вміщено інформацію й ілюстрації про передруки карикатур ЕКО з «Лиса Микити» у провідних європейських періодичних виданнях. За ідеологією і жанровою специфікою часопис «Лис Микита» продовжував традиції галицької сатиричної періодики, насамперед популярних у 1920–1930-і рр. часописів «ЗИЗ» і «Комар» (ред. другого також був Едвард Козак)


У 1951 р. (за іншими джерелами – у 1949 р.) Едвард Козак виїхав до США й oселився в Детройтi. До кінця свого життя у США Едвард Козак займався різноманітними напрямами творчості: був членом пластового Загону «Червона Калина», проєктував Загоновий прапор, відзнаку, ілюстрував Загонові видання «Послання» і «Косар», для Спортивно-вишкільного табору («СВТ») запроєктував чотири поштові карточки; у мистецькій діяльності був активним членом Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), Товариства українських письменників і журналістів; працював у царині церковного мистецтва, ілюстрував казки для телебачення, малював картини (в США Едвард Козак створив понад 700 картин), займався оформленням книжок та часописів, зокрема і дитячого журналу «Веселка» (США); продовжив практично самотужки видання сатирично-гумористичного часопису «Лис Микита», організовував виставки своїх мистецьких доробків.

Едвард Козак учасник десятків персональних і колективних (зокрема із синами Юрієм та Яремою) виставок у Відні, Львові, Кракові, Мюнхені, Копенгагені, Детройті, Гантері, Торонто, Нью-Йорку, а згодом і в Україні. Основними темами митця були українське село, історія, Львів, політика, національно-визвольний рух, українська еміграція, Гуцульщина. Але одна тема, якій був завжди вірний Едвард Козак все своє життя, це тема – Україна. Сьогодні, полотна Козака зберігаються у багатьох приватних колекціях.



Цілий ряд полотен Едварда Козака присвячено саме українському селу, зокрема гуцульському, народним українським традиціям і побуту. Такі його полотна як «Весiлля», «Український ярмарок», «Корчма» були свідченням певної ностальгії за рідним краєм, яка розвинулась у Едварда Козака на чужині. Власне ця ностальгія за Україною була притаманна більшості українців у діаспорі, а особливо міжвоєнного та повоєнного періоду, але й тут з присмаком українського гумору та сатири. Чого тільки вартий, наприклад, рецепт приготування українського борщу, який був надрукований ще у часи перебування ЕКО у Німеччині, у рубриці «Куховарський порадник для самітних» у «Календарі Лиса Микити на рік 1949» (Мюнхен, 1949) з ілюстраціями Едварда Козака та Любослава Гуцалюка.

«БОРЩ. В першу чергу мусите вибрати, який саме борщ будете варити: східняцький чи галицький. Якщо ви східняк, варіть борщ галицький, якщо ви галичанин, варіть східняцький, тоді той борщ матиме соборницький смак. До порожнього горшка налийте воду, найкраще з партійної програми партії, до якої належите, і варіть доти, доки вона не стане товста. Коли ж цього не буде, виступіть із партії. До води можна вкинути капусти, і то досить багато, бо капустяних голов у нас досить, можна теж додати буряків з бурякових плянтацій у Канаді, куди виїхали деякі наші скитальці, – в цей спосіб засвідчите, що в кожній порі пам’ятаєте про них. Коли ж це все звариться, занесіть цей борщ свині свого сусіда, якщо своєї не маєте, бо відомо, що борщ любить сало. Порожній горщик передайте президії таборової ради, додаючи ще й другий, щоб вона могла далі переливати з порожнього в пусте».

ж. «Лис Микита». Детройт, ч. 9, 1958 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф. Інв. № 2632

За 40 років свого існування у США під пильне око Лиса Микити потрапили політика і смерть Сталіна з його антиукраїнською сутністю, суд над Берією, вибори президента Кенеді, Карибська криза, угодовська політика американського уряду щодо СРСР, і хрущовська кукурудза та «відступлення» Криму Україні (нині анексованої Росією), брежнєвський застій, останні «старці» Кремля, і русифікація України. В часі набуття в Україні чинності закону про українську мову як державну, як ніколи актуально наразі читаються рядки з титульної сторінки одного з чисел «Лиса Микити»: «Куди ідете, панове професори? – Йдемо на Україну, навчити українців української мови…» («Лис Микита», літо 1989).

Життя «за залізною заслоною» було постійно в полі зору видання, як і життя «на еміграції» – у всіх його проявах, плюсах і мінусах. Але багато хто із українців-емігрантів у хвилини печалі знаходив розраду в гуморі та сатирі Едварда Козака. Героями публікацій «Лиса Микити» не раз були письменники, з творчістю яких Україна познайомилася тільки після своєї незалежності: це й Богдан Лепкий, Василь Барка, Іван Кедрін-Рудницький, Євген Маланюк, Улас Самчук, Юрій Шерех (Шевельов), Емма Андієвська, і це далеко не повний перелік.

Сатирично-гумористична творчість Едварда Козака відбиває факти реального життя, висміюючи пороки несправедливого суспільного ладу і соціально-антагоністичних відносин (чи їх пережитків), людські вади і гротескні ситуації, узагальнюючи їх. Перебільшення, каламбури, сентеції, афоризми, мудрування, експресія комізму, яка наче розливається по сторінках часопису «Лис Микита», лише підкреслює їх реалізм. Його карикатури завжди заступають українську національну точку бачення, висмівають внутрішні міжусобиці та зловживання, а головне – їх вістря скероване проти ворогів українського народу. Тому вони й досі змушують сміятися, що й забезпечує їх невмирущість. А зважаючи на те, що наш «старший брат» (яким себе вважає Росія) ніяк не може заспокоїтися у своїх монархічних зазіханнях щодо України, то багато карикатур та фейлетонів «Лиса Микити» залишаються і до цього часу актуальними.

Принагідно варто відмітити, що у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ, м. Київ) зберігаються майже всі числа «Лиса Микити» за 1948–1991 рр., які надійшли на зберігання до архіву від небайдужих представників української діаспори із Канади та США. І це дає можливість українським дослідникам краще зрозуміти життя закордонних українців та їх внесок у здобуття незалежності України.


Щастю Козака не було меж – він дожив до того дня, коли Україна стала незалежною. Йому вже було під дев’яносто, коли. Разом із синами відвідав Львів. На його честь влаштували пишну зустріч, організували експозицію робіт.
У 1990 році 88-річний Едвард Козак нарешті ступив на рідну землю і відвідав Львів, де відбулася перша виставка художніх творів ЕКО і обох його синів. Тоді ж був і виданий і каталог творчих доробків митця. У 1992 р. йому присвоїли звання почесного громадянина Львова.

Життя Едварда Козака обірвалося 22 вересня того ж 1992 року. Він похований на цвинтарі в Детройті поруч зі своєю дружиною.

Десять років потому, у грудні 2012 р. на пошану пам’яті Едварда Козака, Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) презентував у Львівській політехніці всеукраїнський проект «Едвард Козак мандрує Україною», яким започаткував цикл мандрівних виставок творів ЕКА Україною з метою популяризації високоякісного культурно-мистецького продукту – творчої спадщини Едварда Козака, відомого у світі українського митця-універсала.

Едвард Козак протягом багатьох десятиліть своєю творчістю формував українську громадську думку. В усіх жанрах творчості Едвард Козак виявив себе як митець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою висвітлювати як негативні, так і позитивні сторони людини, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем, висміював комуністичний тоталітарний режим, а також ура-патріотизм і боягузтво сучасного громадянства.

Тож пам’ятаймо його і в наші дні – львів’янина, який навіть на чужині намагався підтримувати український народ своїми творіннями. Сьогодні Україна повинна бути вдячна закордонним українцям за те, що навіть після втрати Батьківщини, вони не втратили віри в незалежну Україну та в свій народ, і створили цілий пласт національної культури, у т.ч. і в різних мистецьких галузях, який ми тепер для себе відкриваємо.

(У дописі використані архівні документи, друковані та періодичні видання ЦДАЗУ, інформація із відкритих інтернет-джерел).

Надія Лихолоб,

Центральний державний архів

зарубіжної україніки (м. Київ)

Схожі публікації

Залишити коментар

Facebook Notice for EU! You need to login to view and post FB Comments!