Відомій в усьому світі Садгорі виповнилося 250 років!

від Комарі Альберт

Цьогоріч у вересні Садгора відзначила 250 років! Зараз вона є одним із мікрорайонів Чернівців, але ще до середини ХХ століття це було окреме місто зі своїми традиціями, здобутками, особистостями та легендами.

Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років росіяни вели війну з турками на території Волощини та Бесарабії. Російське військо потребувало грошей. Перевозити мідні монети з Росії було невигідно й дорого. Тому вирішили карбувати мідну монету на місці. Доручили це робити барону Петеру фон Гартенбергу-Садогурському. Він на той момент керував двома монетними дворами в Польщі.

Місце знайшли поблизу Чернівців, де не той момент ще не було будинків. Монети планували карбувавати з гармат.

Плакетка роботи Сергія Калмикова – на згадку про барона Ґартенберґа (2001)

У серпні 1771 року десятки возів із турецькими гарматами, призначеними для переплавлення щодня почали приїжджати до новоствореного монетного двору. І саме цей рік вважається роком заснування Садгори.

З часом поселення почало розростатися. Воно отримало назву Садигура — за слов’янською частиною прізвища її засновника. Будівля, де жив Гартенберг, монетарня була першою кам’яною і виробничою будівлею на території Чернівців.

Садигурська монета

Садигурська монета є своєрідним феноменом. Монета карбована із металу зброї, на монеті вказувалися дві грошові системи — російська та турецька.

Барон часто займався фінансовими махінаціями. У Польщі його навіть засудили до страти, але завдяки впливовим друзям він уник покарання. У Садгорі він примудрився теж провертати свої афери. Наприклад, занижував вагу монет, які карбував, таким чином збільшував їхню кількість і свій дохід.

Коли у 1774 році закінчилася війна, гроші, які карбували у Садгорі, стали непотрібними. Гартенберг повернувся до Польщі, а містечко почало поступово занепадати. У 1783 році Садгору викреслили зі списку буковинських міст.

У Садгорі чотири рази на рік проводили величезні ярмарки з продажу худоби. Тут продавали десятки тисяч коней, биків і корів. Транзитом через Галичину та Німеччину їх доправляли аж до Голландії.

Ринок у Садгорі.

Завдяки ярмаркам Садигура мала чималі прибутки. Тож згодом поселення Садигура за своїм розвитком перегнало навіть Чернівці.

Одна з найдавніших споруд у Садгорі – костел святого Архангела Михаїла. Йому 206 років. На будівництво костелу гроші збирали люди.
Тут був унікальний орган, вівтар, але все це знищили за часів Союзу.

Панорама Садгори. В центрі – костел Св. Архангела Михаїла (споруджений в 1815-1826 роках). Праворуч від костела – Миколаївська церква (споруджена в 1884 році). В правому куті наверху – палац барона Мустяци, нині дитячий санаторій. Фото 1898 року.

Відновлювати храм почали в 1990-х роках. Тут зробили вітражі, знайшли розпис на стелі і теж його відновили. Все завдяки отцю Кшиштофу Сапальскі і парафіянам. Він поляк, який 20 років тому приїхав працювати в Україну.

Біля костелу виріс триповерховий парафіяльний будинок, де є зал для зустрічей, кухня, кімнати для гостей, кімнати для дітей.
Взимку тут з’являється розкішна різдвяна шопка, на якій оживають фігурки.

На вежі костелу здалеку видно годинник, подібний до того, що показував час ще за австрійської доби.

У Садгорі росте також одне з найстаріших дерев Чернівців — платан. Дерево має висоту майже 30 метрів, стовбур у діаметрі – близько трьох метрів. Самому обійняти його неможливо. Передбачають, що це дерево є ровесником Садгори. Подейкують, що біля нього потрібно загадувати бажання, і вони здійснюються.

Бурхливий розвиток Садгори припав на 1820-1870 роки. Усередині 19 століття сюди приїхав чудотворний рабин. До нього як до місцевого цадика звідусіль з’їжджалися іудеї. Садгора стала центром релігійного життя частини єврейського населення Буковини, Галичини та частини Угорщини.

У 1842 році у Садгору приїхав цадик Ізраєль Фрідман. До того він жив у містечку Ружин, що на межі Житомирщини та Київщини. Був дуже заможний. Та російська влада звинуватила його у замовних убивствах. Ізраєля Фрідмана запроторили до в’язниці у Києві, де він просидів рік. Хасиди його визволили і він втік. Таким чином Ізраєль Фрідман опинився у Садгорі.

Хасиди купили для ребе маєток, і він вів розкішний спосіб життя. Та сам ребе часто себе обмежував у багатьох речах: постив, взимку ходив без теплого одягу, у золотих туфлях без підошви.

Кількість євреїв у Садгорі почала різко зростати. До рабина приїжджали люди з цілого світу. Кажуть, що він мав дар передбачення. Тому люди на прийом до цадика іноді чекали тижнями. Прожив Ізраєль Фрідман у Садгорі 8 років, помер у 1850 році. Ще до свої смерті він встиг спланувати і почати будівництво синагоги. Кажуть, що для закладки фундаменту землю та каміння везли з Ізраїлю.

Фрідман попросив поховати його у Садгорі. За радянських часів могила єврейського пророка була закинута, а нині над місцем поховання цадика зведений саркофаг і побудований комплекс, який часто відвідують євреї.

У вересні 1905 року було відкрито регулярне омнібусне сполучення між Чернівцями і Садгорою. Омнібус був ще запряжений двома кіньми, які тягнули вагон на колесах, що вміщував 15-20 осіб, був прабатьком пізніших моторизованих автобусів. Елегантні, засклені, свіжолаковані салони омнібусів пропонували доїхати не лише комфортніше, а й дешевше.

Кілька днів нового сполучення відбувалися у супроводі жандармерії, але коли ввечері омнібус-конкурент прибув до Садгори, з кущів у нього полетіло каміння, яким садгірські фірмани бомбардували конкурента, порозбивали шибки. Це тривало, доки на допомогу не прибігло кілька солдат із шаблями із кавалерійської казарми на Жучці та розігнали хуліганів.

Ані суттєве зменшення цін, ані раптова ввічливість до того зухвалих садигурських візників не допомагала. Доходило до того, що вони забігали у салон омнібуса і на руках переносили пасажирів у свої “вагерлі”…

Схожі публікації

Залишити коментар

Facebook Notice for EU! You need to login to view and post FB Comments!