Чорнобривці, оспівані в українських піснях як наш національний символ, потрапили до Європи після відкриття Колумбом Америки. Їх батьківщиною є Центральна Америка.
Про це йдеться у дописі Кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ ім.Тараса Шевченка.
Так, чорнобривці є однією знайпоширеніших квіток в Мексиці. Тут щороку у центральних штатах вирощують понад 17 тисяч тонн чорнобривців, які у Мексиці називають sempasuchitl (у перекладі з найпоширенішої індіанської мови на території Мексики, – близько двох мільйонів носіїв – означає “квітка з двадцятьма пелюстками”). На початку листопада, коли вся Мексика відзначає День мертвих, квітка мертвих – повсюди. Кожна мексиканська родина до Дня мертвих облаштовує офренду (алтар), де разом з фотографіями померлих рідних, їхніми улюбленими речами, їжею та напоями, викладають оберемки чорнобривців.
Поширені чорнобривці і на Сході, і на Заході. У Китаї чорнобривці – «квітка десяти тисяч років», яку вважають символом довголіття, у Великобританії їх називають «золотом Мері», в Німеччині – «студентські квіти».
Використання цих квітів доволі різноманітне і часто пов’язане з певними народними традиціями. Наприклад, в Туреччині, Індії та інших азійських країнах чорнобривцями приправляють страви як спеціями, нарівні з базиліком чи коріандром. А в Мексиці та інших латиноамериканських країнах сухі букетики цих квітів розвішують у домі для відлякування настирних мух.
Водночас вирощування чорнобривців – це ціла індустрія, адже сировина цих звичних для нашої місцевості квітів має широкий спектр застосування. Наприклад, із них виготовляють каротиноїд лютеїн, який широко використовується у фармацевтичній промисловості, натуральні харчові барвники, а також у парфумерній промисловості. Промислові масштаби вирощування чорнобривців – у Пакистані, Індії, Китаї та Таїланді. Саме ці чотири країни забезпечують 99% експорту сировини на міжнародний ринок.