21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги

від Стожари

21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги – однієї з непересічних особистостей України минулого століття, української громадської діячки, взірця послідовності та пасіонарності, «поетки з Божої ласки», надзвичайно обдарованої, харизматичної і послідовної у всіх своїх вчинках людини і, врешті, чарівної жінки.

«Ориґінальна в образах та ідеях; цілісна, як рідко хто інший; елегантна у формі своїх віршів; горда в наставленні до життя – вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького… З’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча зірка, лишаючи яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам» – так характеризував Олену Телігу Дмитро Донцов, український політичний діяч та ідеолог українського націоналізму.

21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги

У чергову річницю народження відомої української поетеси-бунтарки та патріотки, хотілося б згадати життєвий шлях Олени Теліги, якій доля відміряла всього 36 років, але яких динамічних та яскравих.

Олена Теліга (Шовгенова) народилася 21 липня 1906 р. в містечку Іллінському в Підмосков’ї в інтелігентній, українській родині. У 1917 р. разом із родиною переїхала з Петрограда до Києва, де її застала Українська революція. Вперше у двадцятому столітті постала Українська держава і Шовгеніви одразу ж приєднуються до активного українства. Так, Іван Шовгенів стає міністром уряду Української Народної Республіки (УНР), а старший брат Олени Сергій – вояком армії УНР. Але, як відомо, доба УНР була недовгою. Після поразки української державності батько і старший брат змушені податися на еміграцію – спочатку в Польщу (1920), згодом переїжджають до Чехословаччини (1922). Олена разом з матір’ю і молодшим братом залишаються в окупованому більшовиками Києві. Невдовзі приходить голод і розруха. Було зрозуміло, що в умовах радянської влади родина не виживе у Києві і навесні 1922 р. вони покидають Україну.

21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги - фото 2

Дорога на Захід була важкою, і зрештою у липні 1922 р. родина Шовгенівих разом з Оленою оселяється в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час Іван Шовгенів був ректором Української господарської академії. У Подєбрадах Олена навчалася на Українських матуральних курсах (1922–1923 рр.), після закінчення яких отримала «матуру», документ, що давав право вступу до вищої школи. Подєбрадський період життя Олени був надзвичайно цікавий, сповнений різноманітних знайомств і зустрічей: вона знайомиться із Леонідом Мосендзом, Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Василем Куриленком, Наталією Лівицькою-Холодною, Оксаною Лятуринською, Олегом Штулем, Миколою Сціборським та ін.

Там же Олена познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії. Олену та Михайла об’єднала любов до музики та України. Познайомилися вони на одному зі студентських концертів: Олена допомагала з організацією, а Михайло того вечора грав на бандурі та співав думи на сцені. Згодом пара почала разом ходити до школи українських танців Василя Авраменка, разом відвідували аматорський драматичний гурток. 1-го серпня 1926 р. вони одружилися.

21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги - фото 5

У 1923–1929 рр. Олена Теліга навчається на історико-філологічному відділенні Українського високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі, обравши фах – українську мову та літературу. Разом Оленою Телігою у цьому ж інституті навчалися Олег Ольжич, Юрій Дараган, Галина Мазуренко-Боголюбова. Треба зауважити, що у 1920–1930-х українська Прага жила бурхливим громадсько-політичним, науковим та культурно-мистецьким життям, власне у якому остаточно і сформувалася україноцентрична свідомість Олени Теліги.

Протягом 1929–1939 рр. разом із чоловіком Олена Теліга жила і працювала у Варшаві, стала одним із чільних співробітників редагованого Дмитром Донцовим «Вістника» (1933–1939). Згодом, у Кракові, де вона перебувала у 1939–1941 рр., за порадою Дмитра Донцова Олена вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН), тісно співпрацюючи з Олегом Ольжичем і Уласом Самчуком у Культурній референтурі ОУН. Після розколу ОУН Олена Теліга залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником.

21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги - фото 6

Наприкінці 1941 року у складі перших похідних груп ОУН вона повернулася в зруйнований та окупований фашистами Київ, де взяла участь у заснуванні Української Національної Ради. Як член Культурної референтури ОУН створила Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, заснувала і редагувала тижневик літератури і мистецтва «Літаври» (1941–1942).

«Новий порядок» нацистів з перших днів окупації показав своє звіряче обличчя і на початку лютого 1942 р. Олена Теліга разом із іншими підпільниками з ОУН (м) була заарештована гестапо. Разом із нею добровільно здався гестапівцям і її чоловік. 22 лютого 1942 р. (за іншими даними – 21 лютого) Олена Теліга разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським були розстріляні німецькими фашистами у Бабиному Яру. Життя Олени Теліги замкнулось високим поворотним летом на Києві – з Києва виїхала на чужину, і в Києві знайшла свій смертний кінець.
Багато сказано про Олену Телігу, яка своїм розумом, мужністю, безкомпромісністю та відвагою вийшла за межі вузьконаціональних і політичних інтересів й стала українською героїнею, яскравим взірцем правдивого патріотизму, який спонукав до жертовності, захисту правди і своєї Вітчизни, і який так потрібен нинішньому поколінню політиків. Усі захоплювалися її образом, бо вона поєднувала в собі красу зовнішню, внутрішню і високі ідеали. Вона була цілісною натурою, яка випереджала свій час, у якої ніколи не розходилися думки, слова і вчинки. А це те, чого найбільше бракує сучасній українській політиці. Вона стала спадкоємицею місії Лесі Українки, улюбленої своєї поетки і письменниці, від якої Олена успадкувала слово-зброю. І хоча творча спадщина Олени Теліги й невелика за обсягом, в її творчому доробку лише кілька десятків віршів, статей і рефератів публіцистики, але вельми значима за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи».

21 липня українська спільнота відзначатиме 115-ту річницю від дня народження Олени Теліги - фото 7

Пройшли десятки літ, і, за висловом Лесі Українки, квіти «посіяні на морозі» Оленою Телігою зійшли. Ім’я Олени Теліги, яке було майже невідоме в радянській Україні, з настанням незалежності повертається до нас через її творчість, спогади друзів та соратників, архівні документи.


«Але, буває, крізь вогонь межі
Минулі дні вертаються, як спогад.
Ми завтра знов не будемо чужі,
Це світлий дар приймаючи від Бога».
(О. Теліга)

Як свідчать спогади про Олену Телігу, свій життєвий шлях вона пройшла пліч-о-пліч з чоловіками. За їхнім наполяганням вивчила українську мову, вони «освятили» її перші кроки в поезії, а потім залучили до політичної діяльності, їм вона присвячувала вірші, давала натхнення, але – не кермо свого життя. Тому не дивно, що найбільше спогадів збереглося саме від чоловіків, які були не тільки її палкими шанувальниками, а рівно й її творчості.

У своїх спогадах Улас Самчук, Олег Штуль-Жданович, Дмитро Донцов, Олег і Галина Лащенки та інші її друзі і соратники характеризують Олену Телігу не тільки як сильну, вольову, внутрішньо дисципліновану натуру і безкомпромісну громадсько-політичну діячку, духовно сильну жінку, спроможну вести боротьбу з непосильними фізично перешкодами, але й зворушливо висвітлюють її образ як невтомного життєлюба і прекрасну жінку з усіма слабкими і сильними сторонами особистості, уподобаннями, захопленнями, яка хоча і крізь сльози, але прагнула жити повноцінно, радіти кожній миті, нести позитивні емоції у суспільство.

«Була вона поеткою вогненних меж, на порозі нової епохи нашої цивілізації, епохи, яку вона викликала і, в боротьбі за яку наложила головою… Жадоба блискучого і сильного життя, глибока свідомість її нації та її самої призначення, згораючи світити в віки Божим смолоскипом – ось що вирізняло цю поетку, іноді ніжну й жіночу, а як треба, тверду і горду. Такою була вона, такою була її творчість» – такою бачив Олену Телігу Дмитро Донцов.

Але мабуть чи не найбільше у своїх спогадах про Олену Телігу писав Улас Самчук, яких часом доля зводила, часом розводила. Не завжди вони могли порозумітися, зокрема в питаннях політичних, але, хоч як би там було, залишалися друзями й симпатизували одне одному. У своїх спогадах «На білому коні. На коні вороному», де йдеться про події Другої світової війни, Улас Самчук велику увагу приділив саме Олені Телізі. Можна сказати: вона – одна з головних героїнь цього твору. Маловідомі широкому загалу спогади Уласа Самчука про Олену Телігу є також і в його листах до Ганни Черінь, української поетеси, прозаїка і громадської діячки в діаспорі (США), що зберігаються у ЦДАЗУ.

Безперечно, цей допис і представлені документи є лише невеликим штрихом до портрету Олени Теліги, поетична й героїчна Душа якої і зараз на сторожі нашого святого Києва і незалежної України. Ім’я Олени Теліги навічно вписане в нетлінну Книгу народної пам’яті про великих українців і українок. І нині ми схиляємося у глибокій шані перед життям-подвигом, життям-самопосвятою великої Українки.

(У дописі використані архівні документи ЦДАЗУ та інформація із відкритих інтернет-джерел).

Надія Лихолоб,
Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), м. Київ

Схожі публікації

Залишити коментар