Сьогодні – особлива нагода ще раз обійняти своїх рідних, зателефонувати тим, хто живе далеко, сказати їм приємні, теплі слова і не соромитися виявити свою любов та увагу до них.
Адже, сьогодні, 8 липня відзначається православне свято – День Петра і Февронії. Їх здавна вважають покровителями родини та шлюбу. Це свято, по суті, було українським прототипом Дня закоханих, оскільки саме шлюб Петра і Февронії взято за канонічний зразок християнського подружжя.
Український День родини відносно молоде свято і відзначаєтся з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 “Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят” був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.
Для дітей родина – це своєрідне середовище, в якому у дитини складаються умови його психічного, фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку. Для дорослої людини вона є джерелом реалізації цілого ряду його потреб.
Вважається, що 8 липня – свято, коли добре одружуватися або брати заручини. А ось незаміжні дівчата, які прагнуть знайти свою половинку, покладаються на магічні сили, які, за повір’ям, панують на землі саме в цей день. І ворожать на своїх суджених.
Існує легенда про святих князя Петра і княгиню Февронію Муромських, яких вважають взірцем подружньої любові та вірності, а також покровителями шлюбу:
«Житіє святих Петра і Февронії» було написане у ХVІ столітті й ідеться там, звісно, про життя цих двох, тоді ще не святих, людей. Головною героїнею «Житія» сміливо можна назвати Февронію – жінку надзвичайно мудру і розважливу.
Жив і княжив у Муромі князь Павло, а в нього був молодший брат Петро. Якось до дружини князя внадився лукавий змій, який спокушав її весь час на перелюб. Жінка була як жінка, але коли прилітав змій, то шаленіла й робилася сама не своя. Довго журилася з того горя вся княжа родина, аж поки молодший брат Петро, зрештою не вбив клятого змія. І все було б добре, якби не краплина крові гада, що пропекла шкіру княжича. Від тієї краплі пішла по його тілу страшна болячка – рани, що весь час гноїлися й кривавили. Звісно, рідні кинулися по лікарях і знахарях, але марно – ніхто не міг вилікувати від гаспидської хвороби молодого князя.
І ось, майже зневірившись у порятунку, в лісовій глушині, на кордоні з іншим князівством, Петро зі слугами натрапляє на хижу, в якій мешкає Февронія, донька бортника. Дівчина погодилася вилікувати знаного гостя за однієї простої умови: він мусить взяти її за дружину. Князь був у безвиході й одразу ж сказав «так», хоча, насправді й гадки не мав брати шлюб з простолюдинкою. Але й дівчина була не з лика шита: вона приготувала мазь, наказала віднести князя в баню, добряче його викупати, а потім змастити все його тіло маззю, залишивши на нозі одну невеличку ранку. Слуги так і вчинили, і скоро від болячки й сліду не залишилося.
Петро скочив на коня, та й подався додому. Але, як виявилось, радість князя була скороминущою – не встиг він під’їхати до стін рідного міста, як побачив, що хвороба повертається. І стало йому так зле, що мусив він, бідолашний, повертатися до Февронії, й умовляти її, аби та зцілила його. Зрештою дівчина його вилікувала й вони побралися.
На цьому б можна було б поставити крапку, але історія Петра і Февронії має продовження.Князь Павло помер і замість нього почав правити Петро. Місцеві бояри люто зненавиділи Февронію (звісно, на місці доньки бортника, яка стала княгинею, могла б бути котрась із їхніх дочок, або сестер) – тут почалися лихі намовляння й заміри, але Петро ні на що не реагував, адже любив дружину. Бояри висунули вимогу: «Дай їй усілякого добра, посади на корабель, й відправ подалі з міста, бо ми далі її не терпітимемо». «Запитаймо мою дружину», – сказав на те Петро. Покликали Февронію, й на запитання, чи погоджується вона добровільно залишити місто, вона відповіла згодою, але за умови, що бояри віддадуть їй те, що вона в них попросить. Ті радо погодилися, а Февронія попросила у них власного чоловіка. «Це все, що я хочу забрати», – резюмувала мудра жінка.
Шкода боярам було відпускати князя, який був добрим правителем, та робить було нічого – відпустили. І ось попливли вигнанці рікою все далі й далі від рідного краю. На кораблі разом із княжою родиною був почет, і один із чоловіків почав задивлятися на Февронію. Та одразу ж зрозуміла його наміри, підізвала до себе й попросила зачерпнути води по правий бік корабля, потім по лівий і попити. Той так і зробив. «А що, чи є різниця?», – запитала княгиня. «Ні, вода та й годі», – знизавши плечима, відповів чоловік. Февронія ж сказала наступне: «Отак і природа наша жіноча, всюди однакова. Чому ж, маючи дружину, задивляєшся на інших?».
Плили вони собі плили, але у князя розпочалася страшна депресія. Але й тут Февронія не розгубилася й діяла як дипломований психотерапевт: «Бач, понівечене дерево знову зеленіє, так і людина, з Божою поміччю не втрачає надії й живе на світі».
Невдовзі їх наздогнали бояри й попросили повернутися й знову посісти престол, бо в місті почалася ворожнеча й кривава боротьба за владу. Петро і Февронія, як і належить ревним християнам, пробачили кривдників і повернулися до Мурома. Правили вони ще довго й щасливо, у любові та злагоді. Перед смертю прийняли чернецтво й померли в один день.
Ось такий зразок для наслідування подружнього життя і став підставою для заснування свята.
