Богдана Гузак живе в селі Дихтинець, вона соціальний педагог в місцевій школі, мати трьох дітей. Вже майже рік вона займається створенням декоративних свічок та виготовленням мила.
Дівчина каже, що спочатку почала займатися виготовленням свічок, а згодом навчилася і миловаріння. Опанувала цю справу на початку карантину, навесні минулого року. Виготовленням свічок Богдана мріяла займалася ще 10 років тому, зараз же знову взялася за улюблену справу.
“У мене ще давно був своєрідний потяг до свічок. Ще 10 років тому, лише, коли з’явилася ідея цим займатися, мені хотілося зробити щось нове, не таке, як продавали в магазинах, а власноруч зроблене і з унікальним декором. Але тоді не було ні вільного часу, ні ресурсів, не було інтернету, щоб навчитися. Це так і залишилося мрією. Не думала, що колись цим займатимусь. Саме до цього в мене лежить душа. Я навчалася, дивилася різні майстер-класи. Тепер стало можливо замовити матеріали, прилади, форми”, – розповідає Богдана.
Ідея варити мило з’явилася не так давно – рік тому. З’явилася вона завдяки бажанню дівчини користуватися натуральною екологічною косметикою.
“Я хотіла створювати продукцію з натуральних складників, почала робити мило. Я перечитала і передивилася багато матеріалів на цю тему, майстер-класів, навчальних уроків різних відомих миловарів. Дивилася, вчилася, що з чим поєднувати, що можна використовувати, що – ні. Бо це складна справа, потрібно знати, які олії дають ефект, які пропорції. Коли робила перші бруски мила, все випробувала на собі. Спочатку дарувала знайомим, а згодом почала їх продавати”, – розповідає вона.
“Там вирує творча атмосфера”
Коли матеріали для цієї справи почали займати багато місця, з’явилася ідея створити свою майстерню у бабусиній хаті, яка стояла пусткою.
“Я мала одну кімнатку, в якій все виготовляла, матеріали тримала в ящиках – це було незручно. Потім перейшла до хати бабусі. Там просторо, а ще вирує така творча атмосфера… Моя бабуся колись ткала на фабриці в Путилі, робила авторські килими, створювала ескізи і за ними ткала. Потім ті килими відправляла за кордон. У хаті досі залишився верстат – і моя мама ткала, і мене навчили. Бабуся хотіла, щоб її хата не пустувала, тож тепер тут я працюю над своїми роботами. В кімнатах ми старалися нічого не змінювати”.
Як повідомлялося, у селі Кузьминці на Вінничині відкрили музей села.