Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) 17 лютого провів День відкритих дверей. У рамках заходу відбулася зустріч із українським політиком, громадським діячем, багаторічним головою громадської спілки «Українська всесвітня координаційна рада» (УВКР) Михайлом Ратушним.
Редакція “Стожарів” є інформаційним партнером архіву. Ми пропонуємо вашій увазі деякі тези з доповіді пана Михайла на тему важливості збереження культурної спадщини для утвердження української національної ідентичності.
Цим заходом, приуроченим до 30-річчя незалежності України, Центральний державний архів зарубіжної україніки розпочав серію зустрічей із відомими українцями, які здійснили вагомий особистий внесок у примноження і збагачення Національного архівного фонду документами українських громадських організацій і відомих діячів діаспори, поглибили і зміцнили зв’язки між Україною та зарубіжними українцями.
Документи, які, завдяки голові громадської спілки Ратушному, надійшли до ЦДАЗУ поклали початок важливому співробітництву між архівом зарубіжної україніки та «Українською всесвітньою координаційною радою». Вони висвітлюють багаторічну діяльність цієї громадської спілки, зокрема, українських осередків у різних куточках світу і є вагомим надбанням української нації.
Варто зазначити, Українська всесвітня координаційна рада була офіційно створена 1993 року згідно з рішенням 1-го Всесвітнього форуму українців для захисту мовних, національно-культурних, освітніх, творчих, соціально-економічних інтересів українців у світі. Отже й УВКР незабаром святкуватиме 30-річчя своєї діяльності.
Михайло Ратушний поділився своїми спогадами, для нього набуття Україною Незалежності пов’язане з особистим звільненням з тюремних застінків (в буквальному сенсі). Адже в ті серпневі дні 1991 року він знаходився в карцері Лук’янівського СІЗО – тоді молодий хлопець був затриманий і вже засуджений за, так званою, “справою Хмари” (подіями пов’язаними з арештом народного депутата Степана Хмари у листопаді 1990 року). В ті роки Михайло Ратушний був одним активних організаторів студентського срайку та учасником голодувань. З проголошенням Незалежності Верховна Рада затвердила й помилування усіх “політичних” ув’язнених. Тоді одночасно з Україною і пан Ратушний отримав свободу. В своєму виступі у ЦДАЗУ він наголосив, що цінність отриманої речі завжди визначається масштабом зусиль докладених для її здобуття, тому, можливо, український народ (легко й неочікувано отримавши Незалежність) досі недостатньо усвідомлює цінність свободи.
Голова громадської спілки «Українська всесвітня координаційна рада» підкреслив важливість особливно інтенсивної роботи на підтримку української діаспори у таких країнах як Росія. Лише за офіційними даними наших співвітчизніків там проживає пару мільйонів, насправді ж, в силу низки історичних обставин, цілі регіони РФ заселені українцями. В останні роки, за словами Михайла Ратушного, російська влада вчиняє відверто репресивні дії стосовно етнічних українців на території РФ. Є факти закриття цілих дослідницьких та медичних інститутів, які були створені та очолювані українцями в Росії. Такою є помста Кремля українцям за їхню приципову позицію по Криму і Донбасу, за публічне висловлення правди – що на Донбасі діють російські військові й захоплення українського півосторва є порушенням теріторіальної цілісності нашої держави.
Пан Ратушний переконаний, що наша взаємодія з діаспорами в Канаді, США, Аргентині та Бразилії, звичайно є важливою, але особливо нашої підтримки потребують українці у країнах недружелюбних до нашої культури та нації.
Голова громадської спілки УВКР розповів про історію цього об’єднання, пригадав його натхненників, активних діячів та колишніх очільників (зокрема, Михайла Гориня, Івана Драча, Дмитра Павличка та інших).
Громадський діяч з прикрістю констатує той факт, що наразі зовсім відсутнє будь-яке державне фінансування діяльності УВКР. При цьому очільник громадської спілки пригадав, що досить обнадійливо для нього і його колег прозвучали слова нашого нинішнього президента Володимира Зеленського в його інавгураційній промові, коли він сказав, що українців насправді не 43, а “Нас 65 мільйонів!”.
За словами Ратушного, в минулі роки «Українська всесвітня координаційна рада» отримувала від держави близько 1 млн. гривень на рік, це певною мірою забеспечувало проведення хоч деяких культурних заходів. Зараз – нуль. Хоча такий напрямок, як співробітництво з діаспорою, мав би бути визнаний стратегічним, зокрема і в плані зовнішньої інформаційної політики держави. Нація повинна мати інстинкт самозбереження та самоствердження.
Однак пан Ратушний, справедливості заради, зауважив, що наразі МЗС вже підготовлена Державна програмв по роботі з закордоними українцями, разрахована на найближчі три роки. Хоча для більшої дієвості при її розробці варто було б врахувати побажання та пропозиції численних громадських організацій закордонних українців.
Михайло Ратушний приділив особливу увагу у своїй промові темі закордонних українських шкіл та катастрофічному зниженню рівня володіння українською мовою в середовищі навіть найпотужніших наших діаспор.
Також він виокремив проблему трудової міграції, підкресливши при цьому й позитивний для України бік цієї тенденції. Адже саме наші співвітчизники є найпотужнішим інвестором країни, саме вони перераховують з-за кордону такі суми, які є цілком співставними з підтримкою МВФ.
“Неможливо зрозуміти сутність України, не розуміючи закордонних українців”, – вважає пан Ратушний.
Голова громадської спілки УВКР проілюстрував фіктами таку тезу, що й Іван Франко, й Тарас Шевченко, й Леся Українка були, певною мірою, діаспорянами, адже суттеві періоди свого життя творили, перебуваючи не на рідній землі. Кожен з них є одночасно і діаспорою, і Україною.
“І наш народ – це одночасно і діаспора, і Україна. Пам’ятаємо це. Тоді ми будемо сильними”, – сказав очільник «Української всесвітньої координаційної ради» Михайло Ратушний.
Як повідомлялося, історію української діаспори дуже цікаво можна представити крізь призму фалеристичних пам’яток, зібраних у Львівській національній науковій бібліотеці (ЛННБ) України імені В. Стефаника.