20 грудня 1868 р. у с. Шитики на Смоленщині народився хлопчик Миколка. Позашлюбного сина сільської наймички при хрещенні визнали Богом даним, тому й записали Богданом. А Бєльським він став, коли приєднав до прізвища назву рідного повіту.
Дах над головою Миколці та його мамі з милості дав дядько. Про долю сироти все сказав народ: «Як горох при дорозі: хто не пройде, той скубне». Певно, пощастило дитині: перші роки навчання в рідному селі вів священник, який влаштував Миколу до Сергія Рачинського. Це був професор біології, багатий поміщик, який залишив кафедру й організував у селі Татєво на Смоленщині зразкову народну школу, куди приймав обездолених дітей. З цього часу С. Рачинський став для М. Богданова-Бєльського Учителем життя, якому учень був усім зоб
Є автобіографічна робота М. П. Богданова-Бєльського «На порозі школи» (1897, Державний Російський музей), де майбутній художник, хлопчиком-підпасичем, затамував подих, схвильований стояв за порогом класу. Йому так хотілося вчитися…
Картина «Усний рахунок» зображує народну школу вчителя Сергія Рачинського та Миколу Богданова-Бєльського (учень на передньому плані). Як бачимо, тема дитинства стала темою його життя. Пізніше портрет Сергія Рачинського буде написано в картині «Недільне читання в школі» (1895).
І після закінчення школи С. Рачинський продовжив опікуватися тринадцятирічним хлопцем. Він віддав його до іконописної школи Троїце-Сергієвої лаври. Рачинський із власних коштів виділив 25 рублів на місяць на утримання Миколи. У монастирі підліток захоплено писав ікони, портрети монахів із натури. Коли ж талант молодого живописця помітили, Рачинський оформив підлітка до Московського училища живопису, у клас пейзажу, де серед учителів художника були В. Поленов і В. Маковський.
У 19 років М. Богданов-Бєльський представив полотно «Майбутній монах» на звання «класного художника». З цього часу художник жив тільки на власні кошти.
Плідною була поїздка Богданова-Бєльського до Константинополя та на Афон. Звідти його забрав скульптор Володимир Беклемішев із Новомосковська, професор, який став ректором Петербурзької Академії мистецтв. М. Богданов-Бєльський продовжив навчання у Іллі Рєпіна. Художник писав пейзажі, портрети, натюрморти жанрові картини.
Жив художник на два доми: мав майстерню у селі Татєво на Смоленщині, а також знімав кімнату на Невському в Петербурзі.
Митець заробляв на життя, виконуючи приватні замовлення.
У 1903 р. 35-літнього Миколу Петровича Богданова-Бєльського обрали академіком живопису. У 46 років він став дійсним членом Академії мистецтв. Творчість і його невпинну працю перервала революція.
На запрошення свого друга, художника Сергія Виноградова, Микола Петрович переїхав до Риги на щасливі 20 років. Запам’яталися успішна персональна виставка в Празі (1928), потім – Копенгаген.
На жаль, плідну роботу знову перервала окупація, війна. Звідки взяти сили, натхнення? Художник втратив сили, хвороби перемагали, та дружина не відступалася: повезла коханого до берлінської клініки на операцію. Здавалося б, успіх лікарів мав місце, але 19 лютого 1945 р. під час бомбардування 77-річний М. Богданов-Бєльський загинув…
Поховано митця у Берліні…