Сьогодні виповнюється 83 роки з дня народження В’ячеслава Чорновола – засновника Народного руху України й борця за незалежність

Сьогодні, 24 грудня, 83-тя річниця з дня народження В’ячеслава Чорновола – засновника Народного руху України й борця за незалежність.

Чорновіл був ініціатором проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів, заснував і був головним редактором підпільного українського часопису «Український вісник».

Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеренопільського району Черкаської, тоді Київської, області в сім’ї вчителів. Батько — Максим Йосипович — походив з давнього козацького роду Чорноволів. Мати — Килина Харитонівна Терещенко належала до одного з відгалужень славного роду цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. У радянські часи сім’я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. У 1937 році було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку).

1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.

У 1960-63 р.р. Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді. 4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині. Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки.

1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. У видавництві Чорноволові допомагає його найближче у Львові оточення: Ігор та Ірина Калинці, Ярослав Дашкевич з дружиною Людмилою Шереметьєвою, Ярослав Кендзьор. У часопису друкуються статті та твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та ін.

Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують. Вирок – 6 років таборів і 3 роки заслання. У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту.

У травні 1985 року Вячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність.

Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.

Навесні-влітку 1988 року Львів, а за ним і всю Україну сколихнули перші політичні мітинги. В’ячеслав Чорновіл, співорганізатор і неповторний оратор усіх акцій протесту, підсумував цей період відомою статтею «10 днів, які сколихнули Львів». У цей час поряд з поважним аналітичним виданням «Український вісник» Чорновіл започаткував оперативне інформаційне видання «Експрес-випуск «Українського вісника», номери якого розходилися рекордними для самвидаву тиражами.

Нарощуються контакти з національно-визвольними рухами інших поневолених народів СРСР. У червні 1988 року у Львові за ініціативи В. Чорновола проходить міжнаціональна нарада, на якій присутні представники України, Естонії, Литви, Грузії й Вірменії.

З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. Тричі був одружений. З першою дружиною — Іриною Брунець мав сина Андрія, від другої — Олени Антонів — Тараса. Третьою дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко.

Загинув 25 березня 1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Існують припущення, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї.

І хоч стати президентом Чорноволу не судилося, він виконав свою клятву: був вірний Україні до останніх хвилин життя.