24 листопада – у Харкові народився Микола Кричевський, живописець, графік та театральний декоратор, віртуоз-аквареліст міського краєвиду, який створив майже 7 тис. творів.
Згадуючи про відому українську мистецьку династію Кричевських, усі майже завжди уявляють собі її засновників – братів Василя і Федора Кричевських. Безперечно, вони стали тими діячами, чий внесок в українське мистецтво ХХ ст. важко переоцінити. Проте в тіні своїх великих предків завжди недооцінено залишається молодше покоління династії, зокрема, Микола Кричевський (1898-1961), який, до речі, народився саме в цей день, 24 листопада.
Він був сином відомого художника Василя Кричевського від першого шлюбу. Початки художньої освіти отримав у батька, згодом навчався у Києві та працював у театрі Миколи Садовського. Разом з акторами вирушив у європейське турне. Деякий час навчався в художньо-промисловій школі у Празі. 1929-го виїхав до Парижа, де прожив майже усе життя.
Спершу життя не складалося: Кричевський не міг знайти роботу, а галереї не цікавились його картинами, грошей катастрофічно не вистачало, заробітком на проживання стало копіювання творів великих художників у Луврі. Випадок звів Кричевського з Володимиром Райкісом – емігрантом з Одеси, який був директором галереї «Зак» у Парижі. Райкіс купував у художника акварелі, щоб той мав кошти на прожиття та не впадав у відчай. Проте згодом Микола ввійшов у коло місцевої громади «Українська група», долучився до їхніх виставок в галереї Леона Марсея на набережній Вольтера та в «Студіо 28» на Монмартрі. Згодом Кричевському вдалося завоювати прихильність французьких поціновувачів мисецтва своїми акварелями Парижу та Венеції. Далі посипалися замовлення на створення театральних декорацій до вистав у паризьких театрах й пропозиції ілюструвати книги: найвідомішою роботою Миколи в цьому жанрі стало створення рисунків до видання «Тараса Бульби» Гоголя французькою мовою.
Акварель Миколи Кричевського “Париж, Сена”, 1950, папір. акварель, 35 х 44,5 см.
Працював над ілюстраціями та оформленням книжок, зокрема ілюстрував французький переклад «Тараса Бульби» Миколи Гоголя. Виготовляв театральні декорації. Він працював в різних техніках – акварель, гуаш, олія, пастель та дереворит. Найулюбленішою технікою була акварель.
Мистецьку діяльність Кричевського перервала Друга світова війна, художник пішов добровольцем у французьку армію, де став кухарем. Його борщ із салом смакував солдатам.
Микола Кричевський у майстерні.
З поверненням до Парижа по завершенню війни Микола продовжив займатися мистецтвом – писати акварелі набережної Сени та Новий Міст, які залишалися його найулюбленішими сюжетами впродовж багатьох років, а техніка акварелі, поєднана з тонкою підводкою тушшю, назавжди стала його мистецькою візитівкою. Після війни побачився з батьком, який з родиною опинився у Парижі. Після 25-ти років розлуки це була значна подія. Протягом цих років Кричевський підтримував зв’язок з матір’ю. Він надсилав їй листи та картини. Протягом 1950-х Кричевський частенько подорожував до США та Канаді, домовляючись про персональні виставки. Йому подобалось приїздити до зведених сестри і брата, які жили в США. Планував на старість переїхати до Америки і жити у сестри. Особливе місце в його серці займала Венеція. Сюди він приїздив щовесни. Париж і Венеція були його улюбленими містами. 1961-го Микола Кричевський востаннє побував у Венеції.
Художник любив подорожувати, щороку відвідував з пленерами Венецію, США, Канаду, цінував підтримку родини – брата Василя (Молодшого) й сестри Марії, французьких друзів – письменника Шарля де Пейре Шаппюї й сенатора Ружа Ляшевра, а також директора паризької галереї «Зак», емігранта з Одеси Володимира Райкіса. Проте за іронією долі серце художника зупинилося, коли нікого з друзів поруч не було… Тяжка хвороба вклала його на операційне ліжко. В лікарні стався серцевий напад, якого художник не витримав.
Акварель Миколи Кричевського “Венеція”, 1952, папір, акварель, 48х59 см.
Спадщиною Миколи Кричевського довгий час опікувалася його сестра Марія Кобахідзе, згодом ці обов’язки перебрала на себе його учениця й племінниця Катерина Кричевська-Росандіч, яка після посмертної виставки робіт мистця в Нью-Йорку передала їх в Україну, зокрема й до Музей української діаспори.