22 грудня 1744 р., у селі Янівка (Чернігівщина, в 14 верстах від Чернігова) народився Данило Сушківський (Самойлович). Його дід Олекса та батько Самуїл (Самійло) Сушківські були парафіяльними священниками.
Початкову освіту Данило отримав у Чернігівському духовному колегіумі, а з 1756 року навчався у Київській духовній академії (риторика).
За старою народною традицією при вступі до війська Запорозького, до монастиря чи Київської академії міняли прізвище, тому, віддаючи хлопця до вищого навчального закладу, мати Данила Гафія записала його під прізвищем Самойлович, тобто син Самійла.
В академії Данило знайшов друзів на все життя: Нестора Максимовича-Амбодика, Михайла Трохимовського, які теж стали відомими медиками. Пізніше Михайло Трохимовський приймав пологи у матері Гоголя.
Самойлович мав гарні оцінки, в коротких характеристиках – слова: «надежен», «благонадежен», та повного курсу освіти у Київській академії (12 років) Данило Самойлович не закінчив.
У 1761-му році за дорученням Медичної канцелярії Російської імперії професор І. Полетіка відібрав в українських навчальних закладах 30 кращих студентів, які висловили бажання вивчати медицину. Добровольцям обіцяли оплачувати проїзд у Петербург, забезпечувати безкоштовним харчуванням і житлом. Випускникам гарантувалася робота у військових частинах.
Серед добровольців виявився учень «школи риторики» (шостий рік навчання), Данило Самойлович, зарахований до Петербурзької медичної школи при генеральному адміралтейському госпіталі. Майбутніх лікарів на 26 підводах відправили до Глухова. У гетьманській канцелярії видали паспорти для проїзду до місця призначення і поїхали вони назустріч своїй долі.
Навчання складалося з лекцій, що читалися латиною. Книг, підручників було обмаль, бібліотека працювала в режимі читального залу, тому доводилося ретельно конспектувати лекції. Самойлович, як усі студенти, проходив практику: чергував у шпиталю, перев’язував рани, ставив пиявки, шпанські мушки, розносив ліки.
Данилові Самойловичу подобалося спостерігати за перебігом хвороб, впливати на процес лікування. Із захопленням Самойлович вивчав фармакологію: відвідував ботанічний сад, знайомився з кожною рослинкою, її властивостями, стажувався в аптеці (складав і виготовляв ліки).
1761-1765 рр. – Самойлович учив медичні науки в Адміралтейській госпітальній школі в Санкт-Петербурзі. Крім навчання в обов’язки студента входило багато практичних доручень: догляд за хворими, доставка ліків, нічні чергування, допомога лікарям. У 1766 р. після закінчення школи Самойловича атестували на звання «лікаря» і він очолив першу венерологічну лікарню у Санкт-Петербурзі.
Через два роки Данило Самойлович став військовим лікарем у складі Копорського полку 1-ї російської армії, що вів бої під Хотином. У неповні 26 років Данило Самойлович вів боротьбу з епідемією чуми у Правобережній Україні, чим істотно підірвав власне здоров’я, лікувався у Ізяславському польовому шпиталі.
Навесні 1771 року начальство було змушене відправити його для відновлення самопочуття подалі від епіцентру епідемії – в Оренбург. Шлях туди лежав через Молдавію, Київ, Ніжин, Чернігів, Москву.
У Василькові Д. Самойлович зустрівся з І Полетикою – друг, «хрещений батько», головний карантинний лікар. Разом вони відбули до Києва. Данило гостював у будинку Полетики на Печерському форштадті. Познайомився з медиками міста, багато часу розмовляли про боротьбу з чумою, лікування, профілактику.
Заїхав у Ніжин, у рідну Янівку. Батьків уже не було, тому Самойлович зупинився у родича священника.
У Москві, закритій на карантин, буяла чума. І тут Самойлович зустрів земляка, доктора медицини, викладача шпитальної школи К. Ячельського. І хоч той відмовляв Данила, говорив, що майже всі лікарі виїхали з Москви, молодий науковець добровільно залишився в Москві для боротьби з чорною смертю.
Разом зі своїм дядьком Амвросієм Данила ледве не замордували москвичі під час «чумного бунту». Справа в тім, що архієпископ Амвросій прибрав у Донському монастирі ікону Боголюбської Божої Матері (для запобігання скупчення народу та подальшого розповсюдження епідемії через цілування ікони). Розлючені московити вбили Амвросія, побитий Данило врятувався втечею.
Він прийняв спеціальну лікарню при Угрешському монастирі, де лікували 200 хворих на моровицю. Самойлович цілодобово з хворими, сам розтинав гнійні бубони… Це призвело до того, що він тричі переніс моровицю у легкій формі.
Високою була смертність хворих, лікарів: із 15 помічників Самойловича вижило троє. Радістю було одужання підлікаря Василя Трохимовського, брата його друга Михайла.
Уже тоді він першим у світі описав клінічну картину бубонної чуми, причини її виникнення та способи поширення, розробив наукову систему протичумних епідеміологічних заходів, засобів лікування страшної недуги.
Після ліквідації чуми в Москві Самойлович отримав чин колезького асесора, був зарахований штаб-лікарем московських департаментів Сенату. Почав думати про ступінь доктора медицини, тому виїхав до Європи для підготовки захисту.
У 1776 р. Самойлович за власні кошти навчався у Страсбурзькому, а потім у Лейденському університетах (російський фонд княгині Н. Голіциної частково оплатив Самойловичу подорож за умови освоєння ним професії гінеколога). У 1780 р. захистив докторську дисертацію Tractatus de sectione symphyseous ossium pulis et… sectionem Caesareum (Трактат про розтинання лонного зрощення та про кесарів розтин), перевидану двічі.
Самойлович першим із лікарів Російської імперії опублікував за кордоном не лише докторську дисертацію, а й інші наукові праці. Він надрукував у Парижі кілька розвідок французькою мовою, у яких висунув нові пропозиції у сфері профілактики, діагностики та лікування чуми.
Опублікував у Росії посібник з акушерської справи під назвою «Міська та сільська повитуха» (1778 р). Протягом 1780-1783 рр. продовжив навчання та роботу в медичних закладах Франції, Англії, Голландії, Німеччини та Австрії.
За свої досягнення Самойлович був обраний членом Паризької, Марсельської, Тулузької, Діжонської, Мангеймської, Турінської, Падуанської та інших (загалом 12-ти) хірургічних академій. У січні 1783 року Д.С.Самойлович надіслав свої книги до Петербурзької академії наук з проханням прийняти його членом академії, але Петербург відхилив кандидатуру Д.С.Самойловича.
Після семи років стажування за кордоном уславлений лікар Данило Самійлович повернувся в імперію і відчув повну байдужість до себе. “Чекайте вакансії”! Сім місяців учений очікував роботи. Допоміг старий друг професор акушерства Нестор Максимович-Амбодик і нова епідемія чуми, що прийшла з Криму і погрожувала дуже швидким розповсюдженням, примусила владу визнати досвід Д.Самойловича.
15 травня 1784 року він був призначений на посаду губернського лікаря Катеринославського намісництва та всієї Таврії. Центром намісництва було місто Кременчуг, де весь час спалахували вогнища чуми, там Самойлович відкрив чумну лікарню.
У липні 1784 р. Самойлович поїхав до Херсона, де почалася страшна чумна епідемія. Завдяки працьовитості Самойловича, його заходам епідемія далі не просунулася, а у лютому 1785 р. вщухла.
Влітку 1787 р. Самойловича терміново направили у район бойових дій рятувати поранених у районі Кінбурзької коси. У цей час Самойлович організував великий шпиталь на тисячу чоловік у с. Вітовка (Миколаївщина). При шпиталі він організував великий аптечний сад, де вирощували лікарські рослини, потрібні для лікування хворих.
І знову чесність, порядність погіршили життя Самойловича: він вигнав з роботи крадія – німця-аптекаря. Той написав донос і у жовтні 1790 р., наказом графа Потьомкіна без пояснення причини Самойловича було звільнено з посади головного лікаря шпиталю.
Уславлений вчений знову став безробітним: поїхав до рідного села Янівка, два роки жив у сім’ї сестри, написав багато наукових праць.
У відчаї він написав цариці: «Я слабый, больной, имею жену и двух малолетних детей. Прошу Вас меня трудоустроить или назначить пенсию». Після 30-річної служби Самойлович відчував себе «аки умершим, а со мною погребенными безвременно все труды мои, вся дражайшая наука моя».
У 1792 р. Самойлович погодився на скромну посаду лікаря Московського Морського шпиталю, де працював до вересня 1793 р. У цей час на Півдні України знову спалахнула епідемія чуми. Самойловича призначили головним карантинним лікарем Катеринославського намісництва та Таврійської області. Данило Самойлович вів боротьбу з епідемією чуми, створив у Херсоні перше в імперії медичне товариство «Собрание медицинское в Херсоне».
У 1800 р. карантинну службу на Півдні України скасували, а Самойловича призначили керівником Чорноморського медичного управління з центром в Миколаєві. У 1802 р. вчений видає власним коштом капітальну працю про чуму.
Після тривалого службового відрядження по південних містах України Данило Самойлович захворів на важку форму гепатиту (хворобу Боткіна). 20 лютого 1804 р. у м. Миколаїв «от жестокой желчной лихорадки, сопряжённой с холерическими припадками» помер 59-річний Данило Самойлович, лікар, засновник української епідеміології, член 12 іноземних АН. Похований в м. Миколаїв.
Цікаві факти про Данила Самойловича
Під час російсько-турецьких воєн доктор Самойлович взяв участь в найзнаменніших битвах, наприклад, брав участь у захопленні фортеці Акерман і штурмі Ізмаїла. Завдяки його діяльності кількість смертей серед поранених солдатів різко скоротилася. Безперечні заслуги Самойловича відзначалися в рапортах командувачів – графів П. Румянцева і О. Суворова, однак нагород за свою роботу Самойлович так і не отримав.Виявляється, Самойлович врятував життя великого російського полководця Олександра Васильовича Суворова, який восени 1787 році отримав цілих два поранення. Український лікар не тільки надав йому першу медичну допомогу, а й протягом місяця доглядав знаменитого фельдмаршала. Потім в своєму рапорті на ім’я Григорія Потьомкіна Суворов писав: «Доктора Самойловича праці та відмінні подвиги, випробувані в тутешніх місцях, відомі. І я по справедливості можу сказати, що його мистецтвом і працями вельми задоволений». Також Суворов представив свого рятівника до ордена Св. Володимира, який Самойлович отримав тільки через 9 років.
- Саме Самойлович задовго до Луї Пастера запропонував застосування щеплення. Коли в 1770 році епідемія чуми спалахнула в Москві, Данило Самойлович, незважаючи на небезпеку, приїхав туди. Простий народ в російській столиці свято вірив, що ікона Богоматері на Варварських воротах Кремля має лікувальну силу. Але велике скупчення москвичів біля цього образу призводило лише до ще більшого розповсюдження епідемії. За порадою українського доктора архієпископ Амвросій розпорядився зняти ікону, що призвело до справжнього бунту, під час якого, до речі, і постраждав Самойлович.
- Було б дивно, якби сміливий доктор, постійно спілкуючись з великою кількістю людей, що страждають від чуми, сам не заразився цією хворобою. Самойлович справді двічі (а за деякими даними, навіть тричі) переніс чуму, однак, вижив. Вважається, що він щоразу випробовував на собі винайдену вакцину, а також нові методи лікування чуми.
Читайте також: Михайло Грушевський і Казань. До 105 річчя казанського заслання професора Михайла Грушевського