Дивно, але рід «русского художника» Миколи Ґе не мав жодного росіянина. Це – француз, який українізувався і був центром українства.
Історія роду художника Миколи Ґе бере початок у Франції, про що свідчить галльське коріння та «оптимістичне» прізвище («gai» – веселий). Його прадід під час революції емігрував у Росію, поселився в Москві, завів фабрику.
Дід художника Жозеф (Осип) Ґе був на військовій службі в кірасирському полку, розквартированому неподалік Полтави. Микола Ґе згадував, що дід «зрікся навіть своєї мови» (французької), хоча російською й українською володів не цілком досконало. На Зіньківщині він одружився з дочкою українського поміщика красунею-українкою козацького старшинського роду Дарією Яківною Коростовцевою.
Мати М. Ґе у дівоцтві Садовська померла під час холери, коли Миколі було три місяці. Його виховувала тітка Олександра Матушевич, бабуня Дарка та нянька Наташа. Художник згадував, що бабуся говорила «з милою, м’якою малоросійською вимовою», «підтримувала в домі традиційну малоросійську атмосферу».
Батько – Микола Осипович – служив офіцером у російській армії, 1814-го брав участь у взятті Парижа. Відставник-поміщик, удівець одружився вдруге, переїхав з родиною до Києва, згодом купив маєток у с. Попелюхи Могилівського повіту, де пройшло дитинство Миколи. Не міг забути Ґе, як батько купив за 25 карбованців і привіз у Попелюхи в мішку малого Платошку, який став другом і слугою для Миколки.
Доля привела майбутнього художника в Київ у 1840 році, коли батько привіз туди сина, щоб віддати в Першу гімназію. Миколка не витримав першого випробування — виявився слабким в арифметиці. Довелося вступити до приватного пансіону на Лютеранській, там Микола вразив здібностями Федора Беляєва, вчителя малювання, який пророкував учневі славу художника.
Через рік Микола Ґе став гімназистом. У Кловському палаці на Липках Микола навчався шість років. У нього були чудові вчителі. «Учителі… були світлими точками нашого життя», – згадував художник. Особливо любив викладача історії Миколу Костомарова: «Він змусив мало не все місто полюбити історію. Коли він забігав у клас, все завмирало, як у церкві».
М. Ґе вступив на математичний факультет Київського університету, багато книжок, безтурботне київське аристократичне життя… Студент жив на вулиці Толстого, карикатури на чиновників «прикрашали» всі стіні його квартири.
Сімнадцятирічним Микола вперше потрапив до Росії; приїхав до брата Осипа, студента математичного факультету Петербурзького університету. Обоє Ґе мали стати математиками.юю
Провчився Микола два роки, побачив картину Карла Брюллова «Останній день Помпеї», улюблене полотно Миколи Гоголя, і замислився над майбутнім. У житті Миколи все більше місця почало займати мистецтво – щотижневі відвідини Ермітажу, театру, захоплення музикою. Випадкова зустріч зі старим знайомим по гімназії Парменом Забілою (який навчався в Академії мистецтв) перевернула життя: Микола Ґе залишив університет і вступив до Академії мистецтв, де навчався протягом 7 років, здобув на випускному іспиті золоту медаль.
Якось Пармен показав другові листи своєї сестри Ганни – той теж почав писати в Монастирище (Чернігівщина). Микола закохався в дівчину через листування, навіть не бачивши її, в листі попросив стати його дружиною. Вона відповіла згодою. Коли закохані зустрілися, то юнак зрозумів, що дівчина відповідає його уявленням про жіночий ідеал. По дорозі в Петербург він заїхав у Монастирище, там Микола й Ганна сказали одне одному головні слова. В одному з листів до нареченої він написав: «Дякую Богові, що я художник».
У жовтні 1856 р. Микола Ґе та Анна Забіла повінчалися. Навесні 1857 р. молоді вирушили за кордон. Дорогою до Італії подружжя відвідало Саксонську Швейцарію, Мюнхен, Париж. На початку серпня вони були в Італії, оселились спочатку у Римі, згодом – у Флоренції. Робота повністю поглинула митця – вражений красою італійської природи, він створив безліч пейзажів.
Син Володимира Даля, який застав сімейство Ґе у Флоренції, писав, що Микола Миколайович мало займався живописом. Добродушний, дуже ніжний у ставленні до своїх синів, Миколи й Петра, які народилися в Італії.
Для дітей вони привезли няню-українку, яку Мясоєдов називав «хахлушкою», «великою патріоткою». Пізніше син митця Микола-молодший мав позашлюбну дочку Парасю від селянки Гапки; Петро одружився з Катериною Забілою.
Микола Ґе жив «гарібальдійськими» настроями. У Ґе щовечора збирався гурт українців, які багато співали, згадували рідний край. Хазяїн любив дискутувати, не помічаючи, що часто суперечить сам собі. Молодий Даль не втримав язика: «Дружина його славна пані, і я впевнений, що вона часто ставить його нещасну голову на місце».
Коли ж Олександр Герцен попросив почитати щось російського, Микола Ґе протягнув російський переклад «Кобзаря» Тараса Шевченка. Прочитав збірник Герцен і вигукнув: «Яка насолода!» На що почув від Ґе: «А це лише переклад. Наскільки краще звучать оригінали!»
І ось – «Таємна вечеря», над якою працював два роки… (коли в Ліворно Микола Миколайович працював над картиною, Ганна Петрівна позувала йому – її риси легко впізнати в обличчі… апостола Іоанна!). У вересні 1863 р. художник привіз картину на виставку в Імператорську Академію – і з цього моменту, власне, й почалася його мистецька слава.
Олександр II розпорядився купити картину для музею Академії, сплатив за неї 10 тисяч рублів сріблом. Ґе удостоїли звання професора. Петербурзька квартира художника стала салоном, у якому щочетверга збиралися літератори, художники, люди науки. Багато хто з них «пройшов» через майстерню господаря: портрети І. Тургенєва, М. Салтикова-Щедріна, М. Некрасова, М. Костомарова.
Добрий, наївний Ґе – активний учасник Товариства пересувних виставок, член правління, навіть скарбник. Разом з іншими художниками Микола Ґе організував виставку картин, усю виручку від продажу переказали у фонд по спорудженню пам’ятника Миколі Гоголю у Ніжині.
У 1875 р. Микола Ґе відмовився від професорської посади, купив у тестя хутір Іванівський поблизу станції Плиски на Чернігівщині(тепер с.Шевченка Бахмацького району), збудував дім, і разом із родиною залишив Петербург. Ґе взявся за фізичну роботу, швидко опанував ремесло пічника, охоче займався пасікою, став вегетаріанцем. Тут з’явилася серія українських краєвидів, портретів селян.
На хуторі у Ґе бували: Ілля Рєпін (1880 р.), найближчий друг Лев Толстой (1884 р.), засновник Третьяковської галереї Павло Третьяков (1887 р.). На хуторі художника частенько працював одружений з родичкою Михайло Врубель.
За п’ять років Микола Ґе написав двадцять портретів на замовлення: Терещенки, київський лікар Ф. Мерінг, Я. Тарновський. Гетьман Павло Скоропадський згадував, що художник Ґе був частим гостем його діда Івана в Тростянці. Жив у гостьовому флігелі, «переписав усю нашу сім’ю».
Наприкінці життя Микола Ґе написав автопортрет-підсумок, у якому відбилося його напружене духовне життя: схожий на біблійного пророка Микола Ґе залишався наодинці з вічністю…
Кожного року Микола Ґе брав свої полотна, сідав у поїзд і прямував до Петербургу на виставку.
Микола Миколайович помер раптово. Гостював у Ніжині, в молодшого сина; додому повернувся пізно увечері, скликав рідню, щоб сісти за стіл… А далі сталося те, про що в одному з листів Микола Миколайович написав так: «Пора додому, тобто помирати».
На хуторі Миколи Ґе залишилися дві самотні могили. Ганна Петрівна померла на три роки раніше за чоловіка, поховали її в саду.
13 червня 1894 р. пізно увечері в Іванівському пішов у кращий світ 63-річний український француз Микола Миколайович Ґе.
«Это был удивительный, чистый, нежный, гениальный старик-ребенок, весь по края полный любовью ко всем и ко всему, как те дети, подобными которым надо быть, чтобы вступить в царство небесное», – писав Лев Толстой.
Колекція живопису видатного художника зберігається в Київському музеї російського мистецтва. Під час німецько-радянської війни 18 робіт майстра були втрачені, у тому числі портрети мецената Миколи Терещенка та матері історика Миколи Костомарова. Є портрет Ф.Ф. Мерінга у Вінницькому художньому музеї.
Як повідомлялося, 6 серпня народився всесвітньо відомий американський художник українського походження, засновник поп-арту Енді Воргол (1928-1987).