Переговори про входження Криму до складу Української Держави розпочалися 5 жовтня 1918 року в Києві. Перед тим Україна провела цілковиту економічну блокаду півострова.
Впродовж 1917-1921 років Крим опиняється в епіцентрі революційних баталій та інтервенцій. Новостворений український уряд з обережністю та поволі вибудовує амбітні плани щодо долучення Кримського півострова до України.
Попри те, що згідно з Третім універсалом Центральної Ради Крим не мав приналежності до Української Народної Республіки та всупереч не надто сприятливим воєнно-політичним обставинам, налагоджені контакти з представниками кримськотатарського національного руху все ж давали підстави керівництву УНР розраховувати на входження півострова до складу української держави.
Тривалий час документи періоду Української революції (1917-1921) були засекречені. Гриф обмеження доступу скасували у 90-х роках після проголошення Незалежності України.
У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігаються розпорядчі документи часів становлення в Україні на початку ХХ століття державницьких інституцій, зокрема й запротокольовані рішення, які стосуються питань юрисдикції Кримського півострова.
Дотримуючись обраного курсу щодо територіальної приналежності Криму, відповідно до даних журналу засідання Ради Народних Міністрів УНР від 14 лютого 1918 року було визначено, що «Крим остається під впливом України», а «весь флот (у тому числі і торговельний) на Чорному морі належить тільки Україні».
З журналу засідання Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки про приналежність Україні всього флоту на Чорному морі. 14 лютого 1918 р. Засв. копія. ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 25, 25зв. Кримський півострів завжди був стратегічно вигідним плацдармом, а Чорноморський флот початку ХХ століття мав у своєму складі близько 400 військових кораблів, а також допоміжні судна. Більшовики та інші представники протиборчих сил повсякчас прагнули зміцнити свої позиції на півострові.
У квітні 1918 року кримський штурвал вислизнув з рук більшовиків. Запорозький корпус армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана змусив їх відступити з півострова. Поставленої мети – встановлення на його території української влади та контролю над Чорноморським флотом – було досягнуто.
Дата 22 квітня 1918 року навіки закарбувалася в скрижалях української історії. До слова, 2018 року в Україні було відзначено 100 років з дня звільнення Криму від більшовиків.
Українські війська зустрічали піднесено, до них охоче приєднувалися кримськотатарські кінні загони. Оскільки боротьба за Крим навесні 1918 року відбувалася в умовах одночасного наступу німецьких та українських військ проти більшовиків, німці, вочевидь, вбачали в українцях серйозного конкурента. Особливо на тлі активного формування добровольчих загонів, котрі симпатизували українському воїнству і з яких полковник Петро Болбочан мав намір створити окрему регулярну частину.
Голова Центральної Ради Михайло Грушевський і прем’єр-міністр уряду УНР Всеволод Голубович не ризикнули піти на відкриту конфронтацію з Німеччиною та згодилися віддати наказ українській армії покинути Крим.
У той час, коли загін Петра Болбочана залишав півострів, у Києві за підтримки німців стався державний переворот, і до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.
Саме в період Гетьманату була зроблена перша серйозна спроба юридично закріпити приєднання Криму до України. За словами Павла Скоропадського, «частина населення Криму щиро висловлювала бажання самого тісного зв’язку з Україною, вважаючи, що будь-яка інша комбінація згубна і для Криму, і для нас».
У журналі засідання Ради Міністрів Української Держави від 7 травня 1918 року, копія якого зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, порушується питання необхідності приєднання Криму до України: «Признатъграницами первоначальную намъченную на карте, предствленной Военнымъ Министромъ, границу съ соотвътствующею этнографическимъ условіямъ , причемъ обратить особое вниманіе на необходимость присоедіненія Крыма къ Украинъ. Заслушавъ въ этомъ послъднемъ отношеніи заявленія Пана Гетьмана о переговорахъего съ Германскимъ посломъ и о намъреніи его послать Германскому послу письмо отъсвоегоимени, в которомъ подтверждалась бы необходимость присоединенія Крыма къ Украинъ – одобрить посылку такого письма съ тъмъ, чтобы дополнительныя по этому предмету данныя по одобреніи ихъ Совътомъ Министровъ были сообщены Министромъ Иностранныхъ Дълъ Германскому Правительству».
З журналу засідання Ради Міністрів Української Держави щодо питання про необхідність приєднання Криму до України (п. 8.). 7 травня 1918 р. Копія. ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 5, 6зв. 5 червня 1918 року німецьке окупаційне командування делегувало повноваження щодо урядування на Кримському півострові Сулейману Сулькевичу. Уряд Сулькевича розпочав у вересні 1918 року переговори з Києвом, а вже у жовтні між кримським та українським урядом була укладена попередня угода. Цей документ передбачав входження Криму до складу Української Держави на правах автономії з власними парламентом, урядом і збройними формуваннями. Членом українського уряду мав стати постійний державний секретар від Криму. З журналу засідання Ради Міністрів Української Держави про припинення митної війни з Кримом з метою проведення переговорів щодо приєднання Криму до України (п. 7). 18 вересня 1918 року: «Освъдомившись о ръшеніе представителей Крыма вступить съ Украинскимъ Правительствомъ въ переговоры объ условіяхъ сліянія Крыма съ Украиной и идя навстречу тяжкому положенію населенія Крыма, немогущаго въ условіяхъ таможенной войны реализовать урожай фруктовъ и винограда, съ изволенія ПАНА ГЕТЬМАНА, постановилъ: 1. временно прекратить таможенную войну при условіи немедленной присылки представителями Крыма ив Кіевъ уполномоченнымъ ими лицъ для открытия вышеупормянутыхъ переговоровъ»; 2. Просить Министра Финансовъ снять таможенный досмотр грузовъ, слъдующихъ въ Крымъ изъ Кіева; 3. Переговоры съ представителями Крыма по прибытіи ихъ въ Кіевъ, объ условіяхъ сліянія Крыма съ Украйной вести непосредственно министрамъ заинтересованныхъ въдомствъ не передовъряя своихъ полномочій другимъ лицамъ».
З журналу засідання Ради Міністрів Української Держави про припинення митної війни з Кримом з метою проведення переговорів щодо приєднання Криму до України (п. 7). 18 вересня 1918 р. Засв. копія.
ЦДАВО України. Ф 1064. Оп. 1. Спр. 11. Арк. 61, 61зв., 62 
Лист-уповноваження Голови Ради Міністрів Кримського краєвого уряду С. Сулькевича Гетьману Всієї України П. Скоропадському про направлення до Києва делегації на переговори щодо урегулювання економічних і фінансових питань та умови політичного з’єднання Криму з Україною. 26 вересня 1918 р. Засв. копія.
ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 703. Арк. 1 Відповідно до протоколу [№ 2] наради Голови Ради Міністрів Української Держави Ф. Лизогуба з представниками Кримського краєвого уряду про взаємовідносини Криму і України та Головні засади з’єднання Криму з Українською Державою 9 жовтня 1918 року з уповноваженими представниками національностей Криму було обговорено 19 пунктів передумов приєднання Криму до Української Держави. Проте одразу погодити їх не вдалося, оскільки уповноважені посадові особи кримського уряду висловили переконання у необхідності ухвалення такого рішення лише після консультацій з парламентом, який представляє інтереси народу Криму.
Протокол [№ 2] наради Голови Ради Міністрів Української Держави Ф. Лизогуба з представниками Кримського краєвого уряду про взаємовідносини Криму і України. 9 жовтня 1918 р. Копія. ЦДАВО України. Ф. 3808. Оп. 1. Спр. 21. Арк. 37-45 Головні засади з’єднання Криму з Українською Державою, датовані 9 жовтня 1918 року, містили пункти про приєднання півострова на правах автономії «подъ единой Верховной властью Его Свътлости Пана Гетмана». Своєю чергою Крим мав право на «свое Краевое Правительство и Краевое Народное Собраніе, а также право мъсного законодательства в пръделахь компетенція Краевого Правительства».
Головні засади з’єднання Криму з Українською Державою. 9 жовтня 1918 р. Копія.
ЦДАВО України. Ф. 3808. Оп. 1. Спр. 21. Арк. 37-45