"Назад в майбутнє": Як Київ виглядав 100 років тому й сьогодні

Певні локації столиці України можна віднайти на старовинних світлинах, порівняння їх із сучасними кадрами виглядає досить цікаво.

“Прогулянку у часі” вулицями та площами Києва підготував 5 канал.

Так, наприклад, зараз Набережне шосе пролягає від Поштової площі до бул. Дружби народів і мосту Патона. Відомо, проєкт спорудження шосе в Києві затвердили ще 1848 р. Будівництво почали через рік. Воно стало зв’язною ланкою між Ланцюговим мостом через Дніпро (існував у 1853-1920 рр.) і Подолом.

Оскільки для будівництва доріг ні асфальту, ні бетону тоді не використовували, Набережне шосе споруджували, утрамбовуючи по черзі шари щебеню і піску. У 70-ті рр. XIX ст. тут з’явилася колія, що з’єднувала Поділ і Дарницю. А на початку 1910-х рр. на магістралі проклали рейки мототрамваю. Значну частину берегової смуги місто тоді здавало під приватні пристані. При цьому дорога постійно страждала від розмивань і сповзань ґрунтів.

Софійський собор – місце вирішення доль. Тут відбувалися і найвидатніші події у становленні української державності. На початку ХХ ст. на Софійському майдані проголошувались Універсали Центральної Ради Української держави 1917-1918 рр.

Оперний театр – “фенікс”, що поставав із попелу. У лютому 1896 р., після ранкової вистави опери “Євгеній Онегін” в одній із гримувальних кімнат Міського театру (ріг вул. Богдана Хмельницького і Володимирської) спалахнула пожежа. За кілька годин від споруди лишилися обвуглені стіни.

У полум’ї загинули одна з кращих музичних бібліотек. Сцени третього (після Москви і Петербурга) постійного музичного театру не стало… Після диспутів і суперечок міська дума ухвалила провести міжнародний конкурс на проєкт Київської опери. У ньому взяли участь 30 архітекторів з України, Німеччини, Франції, Італії, Росії. 25 лютого 1897 р., за результатами журі, кращим визнали проєкт академіка Віктора Шретера.

Скоро до Києва з Петербурга надійшло 280 креслень, із яких мала постати вишукана неоренесансна споруда. Підряд на будівництво отримав київський архітектор Володимир Ніколаєв, під керівництвом якого 1898 р. і взялися до справи. Завершити планували за 2 роки, та попри швидкі темпи й шалені ресурси (300-500 робітників та понад 60 коней одночасно), знадобилося на рік більше. 16 вересня 1901 р. публіка прийшла на відкриття. Віктора Шретера там не було – до урочистого освячення нової Київської Опери її автор не дожив кількох місяців. Та його творіння вражає уяву й досі.

Олександрівський (нині – Володимирівський) узвіз. По цьому узвозу 1913 року ще курсував трамвай, імовірно, паровий. Очевидно, що вулиця була помітно ширшою, ніж ми її знаємо сьогодні. На світлинах 100-річної давнини узвіз розділений на проїжджу частину для коней та автомобілів, тротуар і трамвайні колії. А через річку – на Трухановому острові – видніються хатки.

Царська (нині – Європейська) площа, початок вул.Хрещатик. 1805 р. на місці сучасного Українського дому, збудованого в 1980-ті, був перший міський театр. Тоді Європейська площа називалась Театральною. У 1851 р. будівлю театру знесли, а в 1857 р. на її місці постав готель “Європейський”. Відповідно і площа стала називатись Європейською. Але недовго. У 1869 її перейменували на Царську на честь імператора Олександра ІІ. На площі також був вхід у Царський сад та початок Олександрівського узвозу (зараз Володимирський).

Готель планували знести і в 1930-ті роки, і в 1950-ті, але остаточно знесли лише 1979-го, щоб її замінив музей Леніна, якому судилося стати Українським домом. На відміну від готелю, на площі збереглась будівля столичної філармонії, проєктована архітектором Володимиром Ніколаєвим (тим, що будував Оперний театр) – автором пам’ятника Богдану Хмельницькому.

Хрещатик був практично повністю зруйнований після Другої світової війни. В 1950ті його активно відбудовували, заповнюючи “сталінками”.

Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської Лаври. Перлиною інтер’єру Троїцької церкви є настінний живопис – унікальний в Україні. До поч. ХХ ст. такими розписами вражали всі лаврські храми. Дивовижної краси малярство виконали майстри 30-х рр. ХVІІІ ст. У зображення вплітались орнаменти, лінії котрих є і в українській вишивці. Поєднання високої майстерності з українською національною традицією не давало спокою російському духовенству, котре 1896 року оголосило живопис “нєблаголєпним” і повсюдно розпорядилося зішкребти.

Троїцька церква стала єдиною, котрій пощастило уникнути варварської розправи. Храм не обслуговував парафіян, служба тут відбувалася раз на рік, на Трійцю, і лише для монахів літнього віку. Тому лаврське керівництво сюди не навідувалося і, відповідно, своїм “благолєпієм” церкві не зашкодило.

Пам’ятник Іскрі і Кочубею – залишився постамент. Пам’ятник полтавському полковнику Івану Іскрі та генеральному судді Василю Кочубею був встановлений у Києві 1914 р. на честь 200-річчя Полтавської битви. Історія свідчить, що саме вони повідомили Петру І про “зраду” Івана Мазепи. От царська влада й вирішила відзначити їх, встановивши пам’ятник там, де нині – Арсенальна площа.

Навесні 1918 року за наказом влади УНР фігуру демонтували. А на постаменті з-під нього встановили гіпсовий пам’ятник Іванові Мазепі. Утім той теж простояв недовго – його скинули білогвардійці Денікіна.

1923 р. більшовики використали порожній постамент для створення на цьому місці пам’ятник працівникам заводу “Арсенал”. А гармата, встановлена на постамент, за легендою, є саме тією, з якої більшовики колись зробили перший постріл по бійцях УНР.

Контрактова площа – одна з найстародавніших у Києві. Ця площа відома з часів Київської Русі, коли Верхнє місто зруйнували монголо-татари. Аж до ХІХ ст. вона була центром Києва. У ХVІ ст. її іменували Ринковою, купці тримали тут комори з крамом.

Назва “Контрактова” поширилася пізніше через те, що саме на цій площі укладали угоди – контракти. З кінця ХVІІІ ст. тут відбувалися відомі Контрактові ярмарки. Місце для них обрали не випадково, адже неподалік був порт. Та коли центр торгівлі перемістився на Хрещатик, Контрактова площа поступово втратила стратегічне значення.

Тут же розташовувався Магістрат і Войтова вежа, з якої виголошували вердикти міської влади. Будівлю звели 1714 р. А 1812-го її знищила пожежа. Одразу після цього почалася активна відбудова площі. 1869 р. вона отримала ім’я Олександрівська – на честь Олександра ІІ. Але ненадовго – після революції і приходу до влади більшовиків 1919 р. площа стала Червоною. Офіційно Контрактова повернула собі історичне ім’я аж 1990 р.

Вулиця Інститутська – місце найтрагічніших подій лютого 2014 року. Ця вулиця з’явилася на карті Києва на поч. XIX ст. Мала назву Іванівський шлях, який з’єднував Козине болото (нині Майдан Незалежності) і Печерськ. За пів року там збудували Інститут шляхетних дівчат, у честь якого й перейменували вулицю. У народі її називали просто – Дівоча.

На місці нинішнього готелю “Україна” колись стояв перший “хмарочос” України – Будинок Гінзбурга, збудований 1901 року. Мав 12 поверхів – понад 60 м заввишки. Його можна було побачити з кожного куточка Києва. Багато квартир будівлі здавали в оренду. Був зруйнований у 1941 році.