28 березня 1623 р. у м. Ніжині на Чернігівщині народився Роман Ракушка-Романовський, козацький літописець, імовірний автор “Літопису Самовидця”. Батько Романа – шляхтич (мав печать з гербом) Онисько Ракушка прибув до Ніжина десь у 20-і роки ХУІІ століття з містечка Романівка брацлавського воєводства (тепер це село Тальнівського району). Отримав прізвисько Ракушка, під яким став реєстровим козаком.
Названий на честь рідного містечка батька, Роман імовірно здобув освіту у Київській колегії. У 1649 р. прізвище Романа було названо у реєстрі козацького війська. Служив Роман Ракушка у 1654—1655 рр. «ревізором скарбу військового» та «дозорцею скарбу військового в полку Ніжинському»; ніжинським сотником (1658—1663) і полковим суддею (1659).
Ракушка-Романовський брав участь у багатьох дипломатичних перемовинах: за гетьмана Івана Виговського вів переговори з кримським ханом, пізніше – з представниками Москви і Варшави. У 1663 році на ніжинській Чорній раді був серед прихильників кандидата у гетьмани Якима Сомка.
Був Роман Ракушка-Романовський і генеральним підскарбієм (міністром фінансів) за гетьмана Івана Брюховецького (1663—1668), організатором фінансів і державного господарства Гетьманщини, брав участь у антимосковському повстанні 1668-69 рр.
Після загибелі Брюховецького й переходу Дем’яна Многогрішного на бік Москви Ракушка-Романовський залишився без посади й без майна (його конфіскував Многогрішний), Жив у Брацлаві, де його висвятили на священика.
У 1670 році Петро Дорошенко і митрополит Йосиф (Нелюбович-Тукальський) спорядили протопопа Романа на дипломатичні переговори до Константинопольського Патріарха.
Після Руїни Правобережжя 1676 р. Роман оселився в Стародубі, де був до кінця життя священиком Миколаївської церкви. Роман вів господарство, виховував синів і писав «Літопис Самовидця» («сам бачив, сам пишу»).
Анонімний літопис уклав книжною українською мовою, близькою до народної, подав багато цікавих спостережень і думок прихильником незалежності України. Роман Ракушка-Романовський вважав, що до втрати української державності спричинилися дряпіжництво, авантюризм, облудність, політична злочинність козацьких верхів. Особливо дісталося гетьману Многогрішному. Автор описав удаваність відмовлянь Дем’яна Многогрішного від гетьманства, як « одмовляння старої дівки від доброго жениха», а також як патріарх Методій прокляв українського гетьмана Дем’яна Многогрішного.
У 1687 р. гетьман Іван Мазепа винагородив священика Миколаївської церкви селом Новосілками під Стародубом, аби автор «Літопису» не мав нужди і міг більше часу витрачати на свою працю.
14 березня 1702 р. з`явилася прекрасна анонімка «Літопис Самовидця». Осип Бодянський у Москві першим видав «Літопис Самовидця», а Тарас Шевченко не тільки читав «писання» Романа Ракушки, а й «напам’ять знав», від чого «оживала його душа».
Помер Роман Ракушка-Романовський у 1703 р., похований поблизу своєї церкви у Стародубі. Діти Романа — Іван та Петро, на честь батька узяли собі прізвище Романовські, яке завжди нагадувало їм та їхнім нащадкам про їх славетного предка. Петро Романовський мав двір у Стародубі на Заріччі. Іван служив у Стародубському полку. У 1682–1687 та 1690–1705 рр. був мглинським сотником, у 1689-му р стародубським полковим хорунжим, а у 1705–1708 рр. — полковим суддею.