26 травня 1896 р. у церкві Св. Миколая містечка Скала (нині – смт. Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області) Олександр Левицький обвінчав 30-річного професора Михайла Сергійовича Грушевського та 27-річну вчительку Марію-Іванну Сильвестрівну Вояківську (названу дочку о. Олександра, чоловіка старшої сестри Олімпії).
Маринця так радо очікувала дитину, що до останніх тижнів вагітності не повідомляла навіть найближчих людей, розповідає ресурс Uahistory.
21 червня 1900 року народилася єдина дитина Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни – Катерина, Кулюня. «Викапаний Татусь», – говорили про Кулюню Грушевську. Дівчинка мала вроджену хворобу легенів (туберкульоз), тому Михайло Сергійович купив землю на Софіївці (тепер вул. І. Франка) і спорудив садибу.
Влітку Грушевські виїздили до власного хутірця в Криворівні. Повітря Карпат, Черемош, водоспади, народні пісні, традиції, мудрість великих українців Хведора Вовка, Івана Крип’якевича, Михайла Коцюбинського – все це допомагало дитині легше переживати важку хворобу.
День народження професорівни став великим родинним святом: гості, подарунки, балі… На три роки «принцеса» отримала власний портрет роботи Івана Труша. На чотири – песика Рікі. Цього року Кулюня прочитала перші слова, складені на кубиках татусем: «море» та «Русин».
Чотирирічною дівчинка разом із батьками вперше потрапила до Італії, ніколи не забувала про прогулянки Венецією. У 1908 році знову Італія – унікальні пам’ятки Риму, екскурсія на Везувій, краєвиди Неаполя, Флоренції, Венеції…
Щороку по кілька разів Грушевські їздили до Києва. Обов’язково відвідували Лавру; на Різдво була ялинка в Лисенків, Старицьких, Леонтовичів, Красицьких, Чикаленків, Перетців, Черняхівських.
Через стан здоров’я Кулюня здобувала освіту вдома. З мамою вивчала мови: німецьку, польську; оскільки батько був російським громадянином, вивчала мову імперії. Уроки французької давала донька Михайла Драгоманова – Аріадна. Історію викладав татусь. Кулюня багато малювала, любила Ботічеллі, брала уроки у Михайла Бойчука.
У 14 років дитячу ідилію Кулюні зруйнувала перша Світова війна. Від Криворівні через Італію та Румунію Грушевські добиралися до Києва, там на Паньківській вулиці у Михайла Сергійовича був шестиповерховий прибутковий будинок. У мансарді будівлі була майстерня художника Василя Кричевського, який прикрасив будинок Грушевських.
Не думали, не гадали Грушевські, що голову родини арештують, протримають три місяці у Лук’янівській в’язниці, що доведеться блукати просторами Росії: Симбірськ, Казань, Москва, де Катерина важко перенесла кір, страждала від анемії.
Із 1917-го в Києві для Грушевських почалося випробовування славою. Михайло Сергійович “роздувався” від гонору: голова ЦР одразу ж замовив візитівки із зазначенням «президент ЦР», що породило байку про його президентство. Катря вступила на правничий факультет першого українського університету, стала членом київської “Просвіти”, під псевдо «Професорівна» опублікувала перші огляди літератури, рецензії. І хоч незграбна, дещо чоловікоподібна Кулюня не могла похвалитися красою, до свіженької юнки залицявся П. Тичина.
Та Михайло Сергійович здійснював свої бажання: народив дитину, побудував будинок, залишалося вигідно видати дочку заміж. І тут Грушевському попався красень, витончений франт Олександр Севрюк. Аби мати стартовий трамплін «батька Грушевського», зробити стрімку кар’єру, 24-річний політик Севрюк погодився на роль нареченого 17-річної Кулюні. З квітня 1917 року був членом Української Центральної Ради, очолював комісію з розробки законопроекту про скликання Українських установчих зборів.
Михайло Грушевський подбав, щоб у січні 1918 року майбутнього зятя Севрюка призначили керівником української місії в Брест-Литовському. У березні Севрюк приїхав до Грушевського, доповів про ситуацію в Бресті, став героєм, новим Наполеоном, зазіхнув на пост міністра закордонних справ.
А доля розпорядилася інакше: до влади прийшов гетьман Скоропадський, який знав ціну Севрюкові. От і довелося нареченому відправитися послом у Німеччину. У травні 1918 року Севрюк припинив відносини з Катериною Грушевською.
З 1918 р. вона стала студенткою й природничого факультету. Стежки молодих розійшлися, але звістки про Олександра краяли серце Катерини. У Лозанні Олександр Севрюк познайомився з Володимиром Степанковським і одружився з сестрою його дружини, юною француженкою. Після повалення гетьманату Севрюка викликали до Симона Петлюру та запропонували вельми важливу місію: він отримував на руки два мільйони лір, за які мав викупити з італійського полону солдатів-українців, які воювали на боці Росії під час Першої світової війни.
Петлюра розраховував отримати поповнення армії у 100 тисяч чоловік. Севрюк узяв гроші і вирушив до Італії: жив у шикарному готелі разом із молодою дружиною, обідав і вечеряв у дорогих ресторанах… Жоден полонений не був викуплений! Згодом Севрюк з’явився в Парижі, запропонував Петлюрі свої послуги української дипломатичної місії на Версальській конференції. Петлюра не заперечував, видав Севрюку мандат. З цього моменту Севрюк постійно жив у Парижі.
Катерина Грушевська разом з родиною потрапили на еміграцію: Чехословаччина, Швейцарія, Австрія. Втім, батьки переїхали жити до Відня, а Катерина подалася до Женеви, щоб закінчити в університеті студії з міжнародного права, вивчила іспанську, італійську. В Женеві вона захопилась французькою школою соціології і суспільної економії.
Катерина Михайлівна продовжила наукову роботу, працювала секретарем, аспірантом в Українському Соціологічному Інституті. Катерина Грушевська була активною учасницею “Комітету помочі голодним українцям” у Відні. Невдовзі видала і свою першу наукову працю “Примітивні оповідання казки і байки Африки і Америки” (1923), захопилася тлумаченням снів. Наталя Василенко-Полонська назвала Катерину Грушевську «Зіркою першої величини української науки».
Оскільки на планеті не було другої України, навесні 1924 року Грушевські повернулися до Києва, оселилися у Києві у родинному флігелі на Паньківській, 9. Катерина стала секретарем Культурно-Історичної Комісії ВУАН, з 1925 очолила Кабінет примітивної культури. Видала Катерина два томи розвідки “Українські народні думи” (1927), стала дійсним членом Наукового Товариства імені Т.Шевченка. Вийшла заміж за історика Осипа Гермайзе, якого було потім заарештовано в 1929 у справі «СВУ».
У 1928 р. Катерина була в науковому відрядженні від УАН за кордоном, побувала у Відні, Лондоні та Парижі. З цього часу до їхньої оселі унадився викладач Київського університету Кость Штепа. Він співпрацював із установами, очолюваними Грушевським, із комісіями й кабінетами, якими керувала Катерина. Начебто ніжно закоханий Кость був завербований НКВС і збирав компромат на родину академіка.
У 1931 р. – «почесне заслання» батька до Москви; офіційне відрядження Катерини «у поміч академікові Грушевському». Донька допомагала Михайлу Сергійовичу працювати в архівах, бібліотеках, упорядковувала матеріали.
Влітку 1934-го вони відпочивали в Кисловодському санаторії для вчених, де у Грушевського виявили злоякісний карбункул спини. Чотири операції, Катерина (при її анемії!) давала батькові кров. 24 листопада 1934-го подала телеграму: «Отец умер. Едем Киев».
Катерина відклала всі власні роботи і зайнялася підготовкою до друку батькової спадщини, видала «Історію України-Руси».
Та Кость Штепа доніс, що Катерина – учасниця антирадянської націоналістичної організації. У ніч з 10 на 11 липня 1938 року. Катерину Грушевську заарештували у час загострення легеневої хвороби, кинули до тієї Лук’янівської в’язниці, де колись сидів батько.
У холодних застінках пройшли довгі місяці слідства, допитів. У їх домі продовжувалися обшуки, 9 серпня 1938 р. арештували брата М.Грушевського – Олександра Сергійовича. Катерину визнали винною «в пособничестве антисоветской деятельности украинской националистической организации».
16 квітня 1939-го оголосили вирок: її позбавлено волі у виправно-трудовому таборі терміном на вісім років з “поражением прав” на п’ять років та конфіскацією особистого майна…
Самотня 70-річна Марія Сильвестрівна всюди писала, шукала сліди свого пташеняти. Кожного тижня мати писала листи, переказувала гроші, слала посилки… А Кулюня долала лабіринти ГУЛАГу: Владивосток, Магадан, Женкомандировка, Сусуман, Бухта Нагаєво, радгосп Ельген. Знову Владивосток, Москва, Київ, Уфа, Павлодар…
Катерина померла в Темлазі 30 березня 1943-го, поховано її у Новосибірську. Марія Сильвестрівна пережила дочку на п’ять років….
Нагадаємо, національна фільмотека Польщі здійснила консервацію, реконструкцію та реставрацію кінострічки “Polonia Restituta” 1920 року.