Двадцять дев’ять років тому на політичній мапі світу з’явилася молода незалежна держава – Україна.
опублікований в українському тижневику «Свобода» (США).
«Свобода», № 164, 28 серпня 1991 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6500-О
Цим документом було започатковано нову епоху в житті українського народу – відбулося законодавче закріплення його вікових прагнень до волі, свободи, економічного зростання та суспільних перетворень.
Проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України викликало радісне піднесення не лише в Україні, але і в середовищі, розкиданої по світах, української діаспори, що сприйняла його як «найвищу цінність», за яку варто боротися, відстоюючи законне право усіх українців на незалежну суверенну українську державу.
Архівні документи свідчать про активну діяльність зарубіжних українців, які на чужині об’єднувалися у громадсько-політичні організації (бо в єдності – сила), для підтримки своїх співвітчизників в Україні не лише морально, але й фінансово.
На теренах інших держав, зокрема США і Канади, постають: Організація державного відродження України (США), Український визвольний (Одноцентовий) фонд (Канада), Українське національне об’єднання Канади, Конгрес українців Канади та багато інших інституцій, назви яких говорять самі за себе, бо діяли вони для України.
Після проголошення незалежності українська діаспора спрямовує інвестиції в Україну, збирає кошти на підтримку політв’язнів, їх рідних, воїнів-інвалідів, культурно-просвітницькі заходи. Окрім покладання на власні сили, зарубіжні українці залучають у своїй боротьбі за «повну незалежність України» світову спільноту, доносячи до її представників правду про реальний стан речей в державі, переконуючи їх ставати на сторону України в принципових для нашої держави питаннях.
Потужним органом влади українців за кордоном, що зосередив у своїй діяльності сукупність законодавчих та виконавчих функцій, був Держаний центр Української Народної Республіки в екзилі (1921–1992 рр.). Його основною метою було відновлення незалежності України, відстоювання інтересів українського народу, активна політична і дипломатична робота, спрямована на формування національної свідомості українців як в Україні, так і поза її межами, а також координація діяльності громадських, політичних, наукових, освітніх, культурних українських осередків у світі.
Саме керманичам Державного центру УНР в екзилі Миколі Плав’юку (президенту УНР), Михайлу Воскобійнику (голова УНРади), Івану Самійленку (голові уряду УНР) належать слова про повну незалежність України, яка передбачає, окрім економічного, науково-освітнього і оборонного становлення нашої країни передусім: «остаточне закріплення існування і розвиток української мови, поруч толерантности до інших мов», а також «гарантування рівноправности всіх національних і релігійних меншин України, зокрема багатомільйонної російської меншини». І як квітесенція сказаного – євроінтеграція: «Нарешті, повна незалежність – це всесторонній розвиток дружніх взаємин з демократичними країнами світу та усіма західноєвропейськими державами, як опорою для світової демократії». Отже, світову демократію неможливо уявити без незалежної України.
Після здобуття Україною незалежності Надзвичайною Сесією Української Національної Ради (14–15 березня 1992 р.) було прийнято постанову про припинення діяльності еміграційних інституцій УНР на користь незалежної демократичної України.
Державного центру УНР в екзилі та передачу їх повноважень
владі незалежної України, березень 1992 р.
ЦДАЗУ, ф. 35, оп. 1, спр. 63, арк. 67
22 серпня 1992 року президент УНР в екзилі Микола Плав’юк на урочистому засіданні Верховної Ради з приводу першої річниці незалежності України склав повноваження Державного центру УНР і проголосив молоду українську державу правонаступницею Української Народної Республіки (проголошена як незалежна держава 22 січня 1918 р.).
Державного центру УНР в екзилі, 22 серпня 1992 р.
ЦДАЗУ, ф. 35, оп. 1, спр. 70, арк. 34
Таким чином Грамота про правонаступництво підтвердила неперервність традицій української державності.
Сьогодні, коли знову триває боротьба за суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, ми не повинні забувати, що саме відсутність об’єднуючої національної ідеї призвела до втрати української державності. В нинішніх умовах саме єдність нації є передумовою спротиву зовнішній агресії, а незалежність і соборність – запорукою утвердження сильної держави, яку будуть поважати не лише власні громадяни, але й світова спільнота.
Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник
відділу використання інформації документів ЦДАЗУ