Вишивка для Марії Андріївни була її повсякденним життям, найбільшим задоволенням і любов’ю. У ній вона така, якою була – серйозною, відповідальною, надзвичайно вимогливою до себе і легкою водночас до будь- якої роботи. Тому її мистецькі витвори хвилюють, примушують думати, надихають шукати істину, прагнути чогось нового і самому бути творцем.
Про знану майстриню виданню Uzhgorod розповіли Іван Хланта, провідний методист КЗ «Обласний організаційно- методичний центр культури» ЗОР, та заслужений діяч мистецтв України Юрій ШИМОН, методист кабінету методики викладання суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.
Гаврило (дівоче прізвище – Барзул) Марія Андріївна народилася 23 липня 1920 року в селі Рокосово на Хустщині в багатодітній селянській сім’ї. Ще з дитячих літ захоплювалася уроками ручної праці, особливо любила милуватися вишивками, і в самої виникало бажання взятися за роботу. Мати раділа, що в неї буде вправна помічниця. Навчаючись у Королеві в горожанській школі, а потім в Ужгородській учительській семінарії, яку закінчила в 1939 році, вона цілеспрямовано займалася й вишиванням. Уже тоді на виставках її роботи отримували призові місця.
Марія Андріївна не тільки вишивала, але й глибоко вивчала давню народну вишивку Закарпаття, уважно досліджувала різноманітні техніки шитва і, творчо переосмисливши, давала свою індивідуальну інтерпретацію, прагнула в образній формі відтворити наше сьогодення. У пошуках орнаментів проводила багаторічну копітку роботу зі збору і вивчення необхідних джерел, а де не було можливості дістати оригінал, то робила відповідні копії орнаментів, щоб зберегти їх регіонально-художній образ. З цією метою об’їздила села Хустського та Рахівського районів. Її пошуки увінчалися неабияким успіхом.
Вона зібрала та художньо відтворила понад 500 народних орнаментів. Працюючи в рідній школі, вчила дівчаток рукоділлю, вела гурток юних вишивальниць. Побачивши в неї іскру таланту, у липні 1952 року її запросили на роботу керівником студії художньої вишивки районного Будинку піонерів у Хусті.
З 1972 року Марія Андріївна працювала в Хустській школі-інтернаті. Своїм ученицям вона передусім пояснювала, що деякі вишивки в давнину мали магічний зміст, були своєрідним оберегом від злих сил. Проте з плином часу семантика їх забулася, втратилося їхнє первісне значення. Потім вишивки стали виконувати функцію художнього оздоблення, упродовж століть зберігали красу і дарували радість.
Кращі роботи юних вишивальниць школи-інтернату експонувалися на шкільній виставці дитячих виробів, які часто показували гостям. Так, їхні витвори були найкращими сувенірами для відвідувачів, особливо таких поважних гостей, як тодішній Президент Академії наук СРСР Мстислав Келдиш, письменники Карел Чапек, Андрій Малишко, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук, Іван Чендей, Василь Вовчок, казкар Андрій Калин, які в свій час побували у школі. Марія Андріївна відправляла свої та учнівські роботи на міжнародні виставки до Угорщини, Румунії, Франції, Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Канади, що проходили під егідою ЮНЕСКО.
У художньому музеї міста Торонто зберігається вишитий портрет Т.Шевченка і рушник, який подарувала Марія Андріївна українській діаспорі Канади, делегація якої перебувала на Закарпатті. Взагалі вона вишила дев’ять портретів Тараса Шевченка. Один із них нині зберігається у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.
Разом із відомим краєзнавцем Олексієм Рущаком Марія Андріївна брала участь в організації Хустського краєзнавчого музею, який був відкритий у 1963 році. Подружжя було переконане, що майбутнє нашої держави залежить від ознайомлення з матеріальною і духовною культурою українського народу.
У 1988 році Марії Андріївні було присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України».
Чимало учнів зростила Марія Андріївна. Вона завжди з гордістю згадувала своїх вихованців. Нині вони успішно продовжують її мистецьку справу в різних куточках Закарпаття та України в цілому. Серед них Марійка Мацканюк, Віра Андрашко, Марійка Лавренко, Ольга Горба та ін. А Едіта Гофман навіть презентувала свої рушники на виставці в Парижі.
Зразки вишивок Марії Андріївни з текстами російською, французькою та іспанською мовами використано у фотоальбомі «Закарпатские умельцы» (К.: Мистецтво, 1974). Про її життєвий і творчий шлях писали відомі журналісти краю: Зейкан Ю. Рушники // Закарпат. правда. – 1972. – 15 серп.; Уральський Л. І. Любов на все життя // Барви гірського краю. – Ужгород, 1994); Губаль І. В гостях у заслуженого майстра народної творчості України М. А. Гаврило (Вісник Хустщини. – 1998, – 2 квіт.); Вачиль Н. М., Шмайре О. В. Календар краєзнавчих пам’ятних дат. – Ужгород, 2014) та ін.
Марія Гаврило відійшла у вічність 24 серпня 2002 року. Витвори її талановитих рук репрезентують художнє обличчя Срібної Землі. Її чудові узори разом з іншими обдарованими майстринями краю злилися в радісну симфонію відродження культури українського народу, його улюбленої і здавна поширеної вишивки.
Як повідомлялося, майстрині з Чернівців створюють дивовижні гердани з бісеру.