Українці продовжують відкривати для себе власну історію. Серед несправедливо забутих імен — людина незвичайної долі, видатна особистість і України, і Польщі — Юрій Володимирович Свірський.
5 квітня 1882 року у м. Каліш народився Юрій Свірський. Рід Свірських – із збіднілих руських князів Могилевської губернії. Його батько – офіцер царської армії, командував полком фортифікаційної піхоти в Дембліні, мати – Цілина Василевська.
Хлопчик отримав домашню освіту у Варшаві, потім у Кадетському корпусі у Москві (1894-1899). У 1889—1902 рр. навчався у Морському корпусі в Санкт-Петербурзі. Служив на Балтійському флоті старшим офіцером на крейсері «Аскольд». У 1905 році перевівся на Чорноморський флот.
Його послужний список:
- Вахтовий офіцер панцернику «Ростислав»,
- Командир канонерського човна «Донець», яхти «Колхида». Старший офіцер крейсера «Пам’ять Меркурія»,
- З 1908 року – штурман I розряду, служив на мінному загороджувачі «Кронштат», «Пам’ять Меркурія» (вдруге), панцернику «Св. Євстахій»,
- Командир міноносця «Стремітельний», з 1912 р. – офіцер бригади лінкорів Чорноморського флоту.
Перед початком Першої світової війни виконував обов’язки заступника морського аташе при Російському посольстві в Афінах. У період Першої світової війни виконував обов’язки головного навігаційного офіцера Чорноморського флоту, брав участь у підготовці стратегічних планів російських суден. За час служби на флоті нагороджений орденами Св. Анни, Св. Володимира, Св. Станіслава.
З 1917 р. брав участь в українізації Чорноморського флоту. Підтримував підняття українських прапорів на кораблях флоту та звернення до Центральної Ради, щодо активнішої роботи по створенню національних військово-морських сил.
З осені 1917 р. служив в українському міністерстві морських справ. Був заступником керівника морського штабу та міністра морських справ УНР.
У квітні 1918 р. увійшов до складу української делегації, яка вела переговори в Берліні про передачу Україні суден, захоплених німцями. Внаслідок переговорів Німеччина почала повертати захоплені судна.
За часів Гетьмана Павла Скоропадського активно включився в процес розбудови Військово-морських сил Української Держави. З 1 червня 1918 року — Начальник Головного морського штабу Української Держави.
У серпні 1918 року брав участь у українсько-німецьких перемовинах, про передачу кораблів Чорноморського флоту Українській Державі. За дорученням Ради міністрів Юрій Свірський, керівник української делегації, виїхав до Берліна, де узгоджував план передачі Україні військових і торговельних кораблів, які перебували в руках німців.
З 10 жовтня 1918 р. Гетьманом П.Скоропадським призначений контр-адміралом Чорноморського флоту, заступником міністра морських справ Української Держави. Під час перебування на цій посаді першим запровадив використання українського національного прапора, українських формених мундирів.
Після антигетьманського перевороту та захоплення кораблів Українського Чорноморського флоту військами Антанти 17 грудня 1918 р. пішов у відставку і прийняв командування над Лігою Відродження Польського Військово-Морського флоту, підпільно створеного в Одесі, чому й переїхав до Польщі.
У 1919 році, вже як Єжи Свірські (пол. Jerzy Włodzimierz Świrski) – він на службі у збройних силах Польщі у званні командир 1 рангу. З 1920 р. заступник начальника морських справ військового міністерства, Командувача Морського узбережжя.
У 1922 році призначений Першим командувачем Військово-морського флоту Польської Республіки. У 1931 році повторно (вже польською владою) присвоєно звання контр-адмірал.
До 1939 р. служив на посаді командувача військово-морського управління в Міністерстві з військових питань у Варшаві.
З початком Другої світової війни разом із міністерством військових справ, емігрував до Франції, а згодом — до Великобританії. Був членом польського уряду у екзилі. Разом з міністром оборони Владиславом Сікорським від імені Польщі підписав польсько-британську угоду.
З 1941 р. – віце-адмірал польського військово-морського флоту. Після «звільнення» Польщі військами Радянського Союзу та встановлення там комуністичного режиму емігрував до Франції, жив у Парижі. У 1946 виїхав до Великої Британії.
Помер контр-адмірал Юрій Свірський 12 червня 1959 р у Лондоні , а похований – на військово-морському цвинтарі у Гдині (Cmentarz Marynarki Wojennej w Gdyni).
В Одесі на вул. Приморській, 37, за сприяння генерального консульства Республіки Польща на фасаді загону морської охорони встановлена меморіальна дошка Юрія Свірського.
При відкритті меморіальної дошки віддати шану видатній особистості прийшло чимало людей: духовенство римо-католицької церкви, керівники обласної та міської рад, морські офіцери Польщі та України, акредитовані в Одесі іноземні дипломати, представники громадськості.
Конрад Павлік зазначив, що відкриття меморіальної дошки Юрію Свірському є свідченням нашої спільної історії, а також того, що ми не забуваємо людей, які зуміли вистояти у найскладніші часи.
Як повідомлялося раніше, у Відні на Мацлайнсдорфському лютеранському цвинтарі австрійські пластуни відшукали могилу начальника штабу корпусів Української галицької армії Фердинанда Льонера.