4 червня 1863 року народився видатний архітектор Владислав Городецький (1863, Шолудьки – 1930, Тегеран). Йому вдалося змінити обличчя Києва, стати одним з найвідоміших зодчих в історії української столиці і надихнути своїми роботами багатьох українців.
Владислав Городецький – один із найвідоміших архітекторів століття, якого фахівці порівнюють з
великим іспанцем Антоніо Ґауді.
Народився майбутній архітектор Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім’я) 4 червня (за старим стилем 23 травня) 1863 року в селі Шолудьки Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області).
На його архітектурні смаки, вважають дослідники, вплинула архітектура шляхетських палаців Поділля, серед яких пройшло його дитинство, міське середовище Одеси, де Городецький вчився в реальному училищі при лютеранському храмі святого Павла, і палацовий Петербург, де він отримував освіту в Академії мистецтв.
В історію архітектури В.Городецький увійшов як будівничий модерну. А модерн не знає вузької спеціалізації художника. Інтереси видатного архітектора поширювалися також на пов’язані з архітектурою такі види ужиткового мистецтва, як проектування меблів і оздоб, виготовлення ескізів розписів, скульптур і вітражів, шпалер і тканин, а ще він займався карбуванням по каменю і гіпсу, гравіюванням; створював ювелірні прикраси, ескізи взуття та одягу…
У творчому доробку славетного зодчого численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставочні павільйони , заводи і фабрики та немало іншого.
У цій неординарній людині органічно поєднувалися тонке відчуття краси, буйна фантазія художника і невичерпна енергія будівничого.
В.Городецький був талановитою людиною, фахівцем високого класу, чудово знав і вміло використовував архітектурні стилі різних часів і народів. А ще відзначався дивовижною працездатністю.
Першу практику Городецький мав ще під час навчання – будував гімназії та училища в Умані і Черкасах. Коли перебрався до Києва, проектував усе, на що траплялися замовлення – родинні усипальні, цукровий завод, шлюзи, каплиці, лікарні, стайні, каналізаційні мережі. Перше визнання до амбітного архітектора прийшло після побудованих за його проектами павільйонів графів Юзефа та Костянтина Потоцьких в «мисливському» та неоренесансному стилях для Київськоїсільськогосподарської та промислової виставки, яка відкрилася в 1897 році на Черепановій горі. В цей самий час він бере участь в конкурсі на розпланування садиби Мерінга – зараз це вулиці Городецького, Заньковецької, Станіславського, Ольгінська та площа І.Франка, і спільно з архітекторами Шлейфером та Брадтманом забудовує район, який сучасники називали «київським Парижем». Зокрема, його розробки – це меблева фабрика Й. Кімаєра з фешенебельним салоном-магазином (зараз – Міністерство юстиції України) та будинок товариства «Работник» (зараз – житловий будинок № 11 на вул. Городецького).
Впродовж п’яти років (1898-1903) він будує найвидатніші пам’ятники архітектури, що залишаються окрасою столиці України і понині: Музей старовини і мистецтв (нинішній Національний художній музей) у стилі класицизму, очолює будівництво однієї з найцікавіших споруд архітектури – римо-католицького костьолу Св. Миколая в стилізованих готичних формах з високими стрільчатими шпилями, зводить приміщення караїмської кенафи в мавританському стилі.
Вершиною ж творчого злету В.Городецького стає його власний маєток на Банковій, 10, так званий «Будинок з химерами», зведений ним у 1903 році до свого сорокаріччя. Цей оригінальний і чудернацький витвір – пошук нового, незвичного в архітектурі.
Побудований на крутому схилі, він мав три поверхи з вулиці та шість із двору, кубічні форми будинку прикрашені скульптурним бестіарієм, виготовленим із цементу постійним партнером Городецького, італійським скульптором Еліо Сала. На першому поверсі, в найкращій квартирі (№3) жила родина Городецького, інші квартири здавалися в оренду, тобто функціонально це був прибутковий будинок.
“Будинок з химерами”
За всю свою багатовікову історію Київ, напевне, не пам’ятає житлової споруди, овіяної такою кількістю переказів і легенд.
Будинок став зразком раннього модерну в Києві та найкращою рекламою застосування цементу не тільки як будівельного матеріалу, але й як матеріалу, здатного втілювати будь-які пластичні форми по оздобленню фасадів.
Загалом же впродовж київського періоду творчості В.Городецький здійснив десятки проектів. При цьому творив свої шедеври легко і натхненно.
З приходом більшовиків Городецький з дружиною емігрував до Польщі, де також залишив по собі помітну архітектурну спадщину, а в 1928 році він прийняв пропозицію американської компанії «Генрі Улен і Ко» обійняти посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження перських залізниць» у Тегерані, і встиг зробити там залізничний вокзал у Тегерані, палац для шаха, готель і театр. У січні 1930 року Владислав Городецький помер від серцевого нападу в Тегерані і похований на цвинтарі Долаб.
Національний художній музей України.
Про життя і архітектурну діяльність Городецького, крім наукових і популярних книг та альбомів, написано захопливий роман – «Місто з химерами», автор Олесь Ільченко.
Пам’ятник Городецькому в Пасажі(Київ), скульптори В.Щур, В.Сівко.
Архітектурні об’єкти, які створив В. Городецький, стали самі по собі надзвичайно значущим символом його пам’яті.