Українські наукові осередки у центрі Європи

Події Української революції 1917–1921 рр. та поразки визвольних змагань, що призвели до масової еміграції українців у інші країни світу, позначилися й на долі її наукової еліти. Не стільки страх бути фізично знищеними, скільки бажання врятувати та розвивати науку рухало нашою вченою інтелігенцією, яка була змушена залишити Україну. Бо як тоді пояснити той факт, що вже у першій половині 1920-х рр. тільки у Європі постали потужні осередки української закордонної науки – Український вільний університет, Українська господарська академія, Український технічно-господарський інститут та інші?

Про їх створення, основні напрями діяльності та тісні зв’язки з історичною Батьківщиною, розповідають документи архівного та довідково-інформаційного фондів ЦДАЗУ. Адже деякі з цих вищих наукових осередків продовжують функціонувати й нині, змінюючи своєю діяльністю світ на краще.

Український вільний університет (УВУ) – перший вищий навчальний заклад українців, що спрямував свою діяльність на виховання у середовищі еміграційної української молоді майбутніх вчених, які не лише рухатимуть українську науку (та виводитимуть її на міжнародний рівень), а й будуть гідними послідовниками борців за незалежність своєї Батьківщини.

УВУ було відкрито у Відні 17 січня 1921 р., проте наприкінці того ж року (у пошуках більш сприятливих умов для розвитку) заклад переїхав до Праги, де продовжував свою діяльність до кінця Другої світової війни. У 1945 р. після вступу радянської армії до чеської столиці більша частина викладацького та студентського складу була змушена переїхати до Західної Німеччини – у Мюнхен. Цей університет функціонує тут і нині, є інтелектуальним мостом між Україною та державами Європейського Союзу.

Протягом 99-річної діяльності УВУ вражає своїм викладацьким складом. Так, серед його засновників були такі видатні вчені, як О. Колесса, М. Грушевський, І. Горбачевський, С. Дністрянський та ін. У міжвоєнний період серед доцентів і професорів університету були активні учасники визвольних змагань 1917–1921 рр., а саме: Д. Дорошенко, О. Шульгин, Д. Антонович, В. Старосольський, С. Шелухин, К. Лоський, А. Артимович, В. Кубійович та ін. Наприкінці Другої світової війни до викладацького складу увійшли видатні вчені з України, які не побажали залишитися під більшовицькою владою: О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, П. Курінний, Ю. Бойко-Блохін, Л. Окіншевич.

Фрагмент статті Андрія Яковліва «Український Університет в Празі», присвяченої 10-річчю закладу. «Тризуб», ч. 42, 1931 р. ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 130, арк. 115 зв.–116

Українська господарська академія (УГА) – українська вища («висока») технічна школа в Подєбрадах (Чехословаччина). Заснована 1922 р. Українським громадським комітетом у Празі на чолі з М. Шаповалом.
Навчання студентів тут здійснювалося на трьох факультетах: аґрономічно-лісовому (відділи – аґрономічний і лісовий); інженерному (відділи – хіміко-технологічний і гідротехнічний); економіко-кооперативному (відділи – економічний з численними підвідділами, кооперативнй та статистичний).

«Схема організації Української Господарської Академії в ЧСР».
Прага, [не раніше 1927 р.] ЦДАЗУ, ф. 12, оп. 1, спр. 37, арк. 36

Своєю організацією УГА відповідала чеським високим школам того типу з тією різницею, що окрім фахових предметів було введено також українознавчі науки. При УГА діяла низка навчально-допоміжних установ: фундаментальна бібліотека, лабораторії, низка ферм, лісовий розсадник, метеорологічна станція і два навчальні кооперативи. У різні роки тут викладали визначні науковці, серед них: аґрономи (В. Доманицький, В. Чередіїв), лісовик (Б. Іваницький); економісти (О. Мицюк, В. Садовський, В. Тимошенко); кооператори (С. Бородаєвський, Б. Мартос), статистик (Ф. Щербина); правники (Л. Бич, О. Ейхельман, соціолог О.-І. Бочковський, В. Сапіцький); техніки-хіміки (М. Вікул, С. Комарецький); геодезисти (Л. Грабина, Л. Флоров) та ін.

Лекторський склад УГА в 1932 р. Подєбради, 1932 р.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 172, арк. 47

Через брак фінансування УГА в Подєбрадах припинила своє існування у 1945 р.

Український технічно-господарський інститут (УТГІ) – заклад заочного навчання, створений у 1932 р. при УГА в Подєбрадах, а після ліквідації академії перебирає на себе і її функції. Його основу склали три відділи: агрономічно-лісівничий; економічно-кооперативний; хіміко- технологічний.

Окрім того, тут існували різні курси для навчання практичних дисциплін (пасічництво, городництво, миловаріння тощо), технікум сільськогосподарської промисловості, курси українознавства, чужих мов та журналістики. З фахових відділів найкраще працював економіко-кооперативний, два інших згодом були ліквідовані. Серед педагогічного складу інституту було багато висококваліфікованих фахівців. Директорами УТГІ у різні роки були: Б. Іваницький, Б. Мартос, Л. Бич, Л. Фролов, С. Комарецький.

Після закінчення Другої світової війни керівництво УТГІ продовжило свою діяльність у Німеччині, де було відновлено аудиторне (очне) навчання на п’яти факультетах. Окрім вищезгаданих трьох, існували ще ветеринарно-медичний і фармацевтичний, проте недовго. Ректорами УТГІ в Німеччині у повоєнний час були: В. Доманицький, Б. Іваницький, П. Савицький, Р. Єндик, М. Коржан, І. Ковальський, І. Майстренко.

Після масового виїзду українців у інші країни поселення УТГІ поступово перетворився на науково-дослідну установу. З 1962 р. функціонування інституту продовжується у складі Товариства сприяння українській науці. Наприкінці 2009 р. УТГІ оприлюднено комунікат про припинення членства у Товаристві та наукової діяльності загалом.

Звернення ректорату УТГІ «Перспективи Українського технічно-господарського інституту – УТГІ», [не пізніше 1982 р.].
ЦДАЗУ, ф. 64, оп. 1, спр. 13, арк. 48

Прикро, але тоді не вдалося зберегти науковий потенціал цього навчального закладу. І все ж, одним із феноменів українських подібних наукових осередків стала діяльність, спрямована на виховання в середовищі еміграційної української молоді тих, хто виводив науку на європейський рівень, сприяв входженню українців у світове співтовариство шляхом створення інтелектуального продукту в різних країнах їх проживання.

Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник

відділу використання інформації документів ЦДАЗУ.