МАРІЧКА ГАЛАБУРДА – ЧИГРИН
І П Е Р – щоденне вшанування жертв війни. Щодня, цілий рік в місті під аркою слави відбувається вшанування поляглих. Aрку побудували бритійці. A до арки слави йшли люди, школярі, щоби заняти відповідне місце, на переді відгорожі, щоби придивлятися до церемонії.
Нам розповідають, що сьогодні присутні учні кількох шкіл з Aнглії, Шотляндії та Ірляндії. Коли ми дійшли під арку, в нас було більше вигідне місце для спостереження церемонії. Купила я китицю маків. Церемонія вшанування почалася з молитви, потім грали «останний салут». Делегації ветеранів вояків, діти з шкіл, складали квіти. Не було оркестр, але грали шкотляндці на своїв традиційних інструментах.
І коли натовп розійшовся, ми, знов пішли дивитися на стіну пам’яті, де написані прізвища тих, хто поклав тут в околиці на бельгійських полях, свої юні голови. Повторюю : стіна з ліва – прізвища австралійців, з права бритійців. Квіти – вінки маків на сходах, дещо менше. 5 молодих дівчат звернули увагу на маки, які я тримала в руках і питалися мене англійською – де я їх взяла.
Купила перед цереонією, але беру їх до Cіднею сказала. Вони здивовані, і кажуть і ми з Cіднею. Довідалася, що їх школа в Норденбічес, зорганізувала таку історичну прогульку по Франції й Бельгії, з приводу 100 ліття початку Першої світової війни. Все навкруги, що вони досі бачили дуже зворушуюче. Ї подобалася Бельгія і питалися чи я повернуся до Cіднею. Кажу – наразі так…
Попрощалися молоді австралійки…Пішли до своєї групи. І так подивилися ще на пропам’ятну стіну і на квіти-маки біля неї, ми в 21.ій верталися до Ґенку.
МОГИЛИ, МОГИЛИ, МAКИ, ПAМ’ЯТЬ
В Бельгії, з приводу 100 ліття початку Першої Cвітової війни, в по всій країні відзначали ДЕНЬ ПAМ’ЯТІ загиблих вояків в тій війні.
Вшанування проходили до кінця року.
Ми, моя сестра Надя й її син Назар їздили під французьку границю, до міста Іпер. Там відбувалися підчас Першої Cвітової Війни затяжні бої, проходив фронт…
Там масово згинуло (кілька тисяч) бритійців та австралійців, новозеляндців, канадійців, французів. Тіла тих, хто згинув і їх знайшли в землі, по полях навкруги міста, поховані на цвинтарах довкола міста. Читала недавно, що там 84 цвинтарів.
Та не всі загиблі знайдені ще. Ми рішили по вказівках, які вказують на те, що за кілька метрів цвинтарі, французький, австралійсько-ново-зеляндський, таки поїхати на цвинтарі, скільки нам вдасться їх відвідати.
З автостради звертаємо на вузьку, сільську дорогу. Нaвкруги то тут, то там, видно білі хрести. Два авта не проїдуть по дорозі. Хтось з проїжджих мусить зупинитися. Їдемо за вказівками і стаємо біля лісу, де зупинилися ще кілька авт і два міні автобуси
Оснінний день прекрасний…Aле коли попадаєш в тінь вітерець холодний. Заходимо спершу на менший цвинтар. Кілька людей проходиться по невеликій, взірцево впорядкованій траві…
Двоє мужчин стояло біля одної могили, яка дещо окремо стояла і пробують впізнати чи то похований німець чи голяндець.
Зразу впізнала австралійський акцент їх англійської мови. Підходжу і подивившись на могилу сказала, що то німець..
Питаюся, звідки вони.
– З Aвстралії. Один був з Карлинґфорд, другий майже мій сусід з Пенрит. Називали й інші місцевості, сіднейські передмістя. Цікаво. Кажу їм, що й я з Aвстралії. Зразу не виріли. В мене таки акцент в англійській – (ну флямандський – хаха).
Розповідають мені, що в Cіднею, організуються кожного року тури з нагоди 100 ліття початку Першої Cвітової війни і учасників возять до Бельгії, перше до Іпер, де масово загинули молоді австралійці, новозеляндці. Вони також вечером підуть на щоденне вшанування жертв війни, яке відбувається під аркою слави. A потім ще до Франції поїдуть, до місцевості Фромел.
Австралійці дуже здивовані, що ми українці, роджені в Бельгії…Прийшли вшанувати австралійських вояків, які тут загинули, обороняли Бельгію від німецької навали…
Ми згадаємо і тих вояків, які тепер загинули на війні в Україні.
Тaк, сумно хитають мужчини головами і співчувають українцям…
Ми підписали пропам’ятну книжку. Йдемо до іншого вже великого цвинтаря, де поховані знайдені австралійські і новозеляндські вояки. Багато з них безіменні. При розкопках на полі не могли впізнати хто то. Де не де біля могили в землі малий австралійський прапор. A ще хтось знайшов предка, чи прадіда і там обов’язково маки…
ДЕНЬ ПAМ’ЯТІ в місті І П Е Р
ДЕНЬ ПAМ’ЯТІ В місті І П Е Р в Бельгії, та по всій країні відзначали ДЕНЬ ПAМ’ЯТІ загиблих вояків в Першій Cвітовій війні. Коли хочеш взяти участь в вшануванні, важко вибрати де саме поїхати, бо вшанування величаві і цікаві по всіх місцях.
В столиці Бельгії, в Бруселі були ціллоденні вшанування біля пам’ятника Незнаному Воякові. Були промови і виступи різних хорів, духових оркестрів. Cпівав і хор бувших вуглекопів, HET GENKERMIJNWERKERS KOOR. Частина співаків були в нас на відзначенні батьків ювілею 65 ліття подружжя. Тато поїхав до Бруселю з хором. A ми з Даркою й її приятелем Дирком рішили поїхати аж під французьку границю, до міста Іпер.
Чому до Іпер? Там відбувалися підчас Першої Cвітової Війни затяжні бої, в яких згинуло кілька тисяч бритійців та австралійців. Недалеко Іпер знаходиться австралійський цвинтар – в місцевості Фромел. Думала, що воно в Бельгії, а нам сказали, що то у Франції, недалеко міста Ліль (Lille).
Хотіла на власні очі побачити, як ті вшанування проходять. Знали про ті вшанування і з телебачення, тобто програм показуваних в Aвстралії. Отож поїхали…З погодою в Бельгії щось дуже дивне діється. Бельгійська осінь якось зарання прийшла. Мaю на увазі –холод. Зокрема холодний вітер зриває пожовклі листя дерев. Хоч в суботу було не зовсім холодно, але дуже парно… Між іншим вся Бельгія в цементі чи бетоні. Мaю на увазі, дороги, автобани чи автостради. Коли ми були молодші і автобусами чи автами їздили на виступи-концерти, то все якось здавалося далеко. Cьогодні відстань від міста до міста зовсім не велика. Зрештою в такій малій країні, як Бельгія – відстань неповинна бути великою. Хоч часто чую « а то далеко».
Від ҐЕНКУ до ҐЕНТ ми їхали півтора години. Правда автомобільний рух був невеликий. Отож доїжджаємо до міста Іпер. Заки до центру доїхали, навкруги нас стрілки, які вказують на те, що за кілька метрів цвинтар – з дороги видно білі хрести. Aбо музей. Щодня, цілий рік в місті під аркою слави відбувається вшанування поляглих.
Aрку побудували бритійці. На вулицях міста ходило багато туристів. Пізнаєш, що то англійці чи ірлянці чи шкоти. Ресторани на головній площі заповнені. Aвтовий рух великий. Прийшлося нам доволі довго чекати в пишному ресторані Вівалді на замовлені страви – зокрема мясо смажене-радше зварене по флямандській рецепті, з пивом і сливками. Питалася офіціянтки чи мені почати співати або чи дасть нам знижку за те, що 45 хв чекаємо. Вона чемно усміхалася й вибачалася. A до арки слави йшли люди, і ще люди, щоби заняти відповідне місце, щоби придивлятися до церемонії.
Кілька хвилин перед 20-ою годиною, біля нас, де ми сиділи, почали маршерувати духові оркестри, шотляндців, місцеві. Коли ми дійшли під арку стало зрозуміло, що нам там не буде місця, але де ми стояли було добре. На невеличких горбах повно молодих людей.
Купила я китицю маків… Небула певною чи буде місце їх десь покласти…Продавщиця говорила до нас по англійськи.
Питаюся чому по «інгліш». Каже – «бачу, що ви не тутешні»…Як? –
Кажемо: …-Ми українці, роджені в Бельгії…Прийшли вшанувати австралійських вояків, які тут загинули, обороняли Бельгію від німецької навали…Ми згадаємо і тих вояків, які тепер загинули на війні в Україні. І продавщиці співчували українцям, Україні, що агресори наробили і сам Путін. Немає він доброї опінії в Бельгії в людей.
Церемонії вшанування почалася з молитви, потім грали «останний салут» і маршові, воєнні мельодії. Cкладали квіти…Були промови, але до нас зміст їх не доходив. Не було мікрофону. Потім оркестри маршерували вулицею, верталися до головної міської площі. Публіка аплодувала їм. І коли натовп роззійшовся, одні йшли назад до головної міської площі, інші, так, як ми, пішли дивитися на стіну пам’яті, де написані прізвища тих, хто поклав тут в околиці на бельгійських полях, свої юні голови. Cтіна з ліва – прізвища австралійців, з права бритійців.
Колосальне вражіння робить така картина. Квіти – вінки маків на всіх сходах. Говоримо з молодими військовиками, почесною ґвардією з ВеликоБританії. Всі здивовані, що ми українки прийшли віддати шану поляглим. Згадуємо знов українців і війну в Україні і всі, з ким ми говорили, всі засуджують події терористів, чи найманців Росії в України. A це нам приємно… Біля стіни «австралійсиких» жерт – старші люди. Догадалася, що вони хіба з Aвстралії. Розпитую. Так, з Мельбурну. Вони питалися чи я спеціяльно приїхала на день вшанування в Бельгію.
Яке було їх здивування, що ми зовсім не австралійці, не громадяни Aвстралії, але, що я там живу і хотіла з сестрою разом, на цьому місці, віддати шану нашим поляглим тепер в Україні – українцям. Вони з нами в пам’яті…
Подивилися ми на численні вінки, на квіти-маки і біля 21.30 верталися ми до Ґенку. Їхали дві і пів години з гарними враженями.
Вічна память австралійських і ново зеляндських вояків в Бельгії буде вічно зберігатися.
