5 березня виповнилось 90 років відомому українському вченому в галузі математичних проблем механіки та механіки руйнування доктору фізико-математичних наук, професору Григорію Семеновичу Кіту, який за наукові досягнення став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.
Про те, як стелилась наукова (і не тільки) стезя, розмовляємо з радником при дирекції Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, членом-кореспондентом НАН України Григорієм Кітом.
«6 докторів і 12 кандидатів наук є моїми учнями…»
– Пане Григорію! У 1956 році Ви почали працювати у Фізико-механічному інституті АН України. Нині Ви – радник при дирекції і головний науковий співробітник відділу обчислювальної механіки деформівних систем. Як би Ви порівняли рівень науки тоді і нині, на початку XXI століття?
– Раніше у Львові було більше застосування науки. Під керівництвом Я.С. Підстригача, як голови ЗНЦ АН УРСР, було започатковано нові форми взаємозв’язку науки з виробництвом, у рамках яких розроблено ефективні підходи до розв’язування актуальних, важливих для народного господарства проблем і реалізовано їх через міжвідомчі науково-виробничі комплекси (прообрази сучасних технопаркових структур) в інтересах провідних галузей економіки західного регіону України (приладобудівної, машинобудівної, геолого-геофізичної, хімічної, сільськогосподарської). А зараз – нема. Тобто – менше застосування йде. Нині ми створюємо більше теоретичні роботи.
– Нині всі говорять про те, що треба реформувати науку. Яке Ваше бачення: як відбувається це реформування науки? Яка Ваша думка про це?
– Нема в мене про це думок, нема ніяких.
– Добре, тоді прошу розповісти, що Вам вже вдалося зробити в науці? Тільки – так, конкретно.
– Якщо говорити, справді, загально, то скажу так. Ярослав Степанович Підстригач, видатний український вчений, академік АН України скерував мене на дослідження основ теорії теплопровідності та термопружності плоских і просторових однорідних та кусково-однорідних тіл з тріщинами. Згодом вдалося започаткувати новий напрям контактної механіки – дослідження термомеханічної поведінки кусково-однорідних структур, наділених геометричними недосконалостями границь, поверхневими неоднорідностями і міжфазними дефектами.
– І вони, ці дослідження, стали відомими в Україні та за її межами?
– Так. Було досягнуто фундаментальних результатів з математичного моделювання та дослідження напружено-деформованого стану тіл із тріщинами і тонкими включеннями, а також – з математичних основ контактно-поверхневих явищ у структурах з геометричними недосконалостями границь, поверхневими неоднорідностями і міжфазними дефектами. У 1988 році став професором, а в 1990-му – членом-кореспондентом АН України. І, зрозуміло, вийшов, так би мовити, і на міжнародну арену. Став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 2011 року, отримав дві премії НАН України: імені О.М. Динника – за цикл робіт «Задачі теорії пружності та термопружності для тіл з тріщинами та включеннями» (1987 р.) та ім. М.О. Лаврентьєва – за цикл робіт «Створення математичних моделей і теоретичні дослідження динамічних процесів у механічних системах» (2003 р.).
– А як щодо міжнародного спілкування – визнання?
– Брав участь у престижних наукових конференціях – як в Україні, так і за кордоном. Наприклад: на XIX Міжнародному конгресі з теоретичної та прикладної механіки в Японії (1996), III Європейській конференції з механіки деформівного твердого тіла у Швеції (1997), V Міжнародному конгресі з температурних напружень в США (2003). На останньому я мав честь бути членом міжнародного організаційного комітету від України.
Звісно, не забуваю і про науково-видавничу роботу. Упродовж років був головним редактором журналу «Математичні методи та фізико-механічні поля», наукового збірника «Прикладні проблеми механіки і математики», а зараз входжу до складу їх редколегій. Я ще є членом редколегії журналів «Фізико-хімічна механіка матеріалів» і «Мathematical Modeling and Computing».
- Виховали багато науковців?
- Не знаю, чи то багато: 6 докторів наук і 12 кандидатів наук є моїми учнями. А від 1990 до 2006 років я очолював спеціалізовану вчену раду при Інституті прикладних проблем механіки і математики НАН України із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями «Механіка деформівного твердого тіла» та «Математичне моделювання і обчислювальні методи» (тут я ще є її членом).
- Лекції десь читали?
- Та звичайно. Багато років я це робив на кафедрі математичного моделювання Львівського національного університету імені Івана Франка.
- А ще прошу розповісти про громадську роботу, науково-організаційну.
- Добре, що ви нагадали. Я ж мав честь виконувати і громадську, і науково-організаційну роботу як голова наукової секції математики і математичного моделювання Західного наукового центру НАН України і МОН України, як член секції математики і механіки Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки, як член бюро Координаційної ради Українського математичного товариства. До речі, маю честь бути дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка в Україні, яке очолює директор нашого інституту академік НАН України Р.М. Кушнір.
- А чому присвячені Ваші останні дослідження?
- Останні мої зусилля присвячені розробленню нових методик розв’язування дво- і тривимірних стаціонарних задач теплопровідності й термопружності для тіл з вільною, жорсткою, гладко і гнучко закріпленою межею за тепловиділення і теплоізоляції в плоских областях.
- Над якою бюджетною темою нині працюєте?
- З минулого року почав виконувати тему, яка звучить так: «Аналітично-числові методи для дослідження статичних і хвильових пружних полів у періодично- та наноструктурованих композитних середовищах». Це й справді – бюджетна тема.
«Науковець повинен розум тренувати…»
- Що вдається робити для того, щоб економіка України була успішною в сучасному світі?
- Хіба що – в теоретичному плані. Публікую, отже, свої роботи в міжнародних журналах – я про це вже, здається, говорив.
- Чи можна стверджувати, що Україна таки живе інтелектуальним життям?
- Очевидно. В нас наука на досить високому рівні. Повторюю: про це свідчать і публікації в закордонних журналах.
- Як впливає наука на розвиток особистості?
- Впливає. Не знаю, ким би ми були, якби не впливала. Я вже в середній школі щось фантазував, любив читати про інші планети. Зараз тим і живу – наукою і міркуванням.
- Вас батьки виховували строго?
- Виховання, скажу чесно, виглядало так: я бачив, як батьки багато працюють. Що в мені виробилося? Що, передусім, в кожного має бути хороше ставлення до людей.
- У Вас це змалку, з дитинства виробилося?
- Думаю, що так. Я до всіх ставився однаково. Не дозволяв собі голосу підвищувати. Мені все життя щастило на добрих людей. На моє 80-річчя і 90-річчя приїжджала колишня директорка школи Лілія Євгенівна Свистович. Вона мене пам’ятає, бо в свій час я давав премії кращим учням школи.
- Із ЗНЦ контакти продовжуєте?
- Так звичайно. Від 1999 до 2007 року я був керівником наукової секції математики і математичного моделювання ЗНЦ. Ось і зараз є привітання на моє 90-ліття від рідного ЗНЦ (показує).
- Бачу, пане Григорію, бачу! Прошу сказати, чи захищена нині наука в Україні?
- Ні.
- Чому?
- Не знаю. Тому кращі науковці й виїжджають за кордон. Маю двох зятів: один, Віктор був у ФМІ, але зараз – в Іспанії, другий, з Галича, Ігор – у Франції.
- Що робить Інститут для того, щоб пришвидшити процес євроінтеграції України?
- Публікує добрі статті, в тому числі – і за кордоном, щоб нас знали.
- Ви англійською вправно володієте?
- Так, вивчив. Спочатку я вивчав, як і всі ми, в Україні, німецьку, а вже в 1991-му, в 61 рік навчився англійської. І тепер можу нею вільно спілкуватися.
- Що Вас «примусило» стати математиком?
- Я ще зі школи знав добре математику – у мене в класі навіть списували.
- Чи важко Вам було йти по наукових сходинках?
- Ні, не було тяжко. Бо я любив то.
- Чи траплялося так, що, перебуваючи на певних відповідальних посадах, Вам не вистачало іноді знань?
- Такого не було!
- Чи вдалося Вам себе пізнати? Чи знаєте Ви себе?
- Пізнав. Хоча, може, й не цілком.
- Який вірш і нині у Вашій пам’яті?
- «Кавказ» Шевченка, «Каменярі» Франка… Поезії Лесі Українки.
- Чи наука в Україні пов’язана з політикою?
- Філологія, філософія – так. А «стислі науки» – ні.
- Кому важче працювати в науці – чоловікові чи жінці?
- Я вважаю, що рівнозначно.
- Доньки у Вас є?
- Є. Оксана закінчила Університет. Живе в Іспанії. Чоловік працює, а вона хором керує. Ольга – у Франції. Закінчила мехмат, працює в страховій компанії.
- «Нема життя – є робота!» – сказав мені впевнено кілька років тому один науковець. Ви погоджуєтесь з такою тезою?
- Я з тим згоден.
- В чому, на Вашу думку, полягає математична істина?
- Я – не філософ. То – філософське питання. А взагалі математика – цариця наук. Математику не змінить ніхто.
- Українці – консервативна нація. Це – добре для України, її життя?
- (Думає). До певної міри – так, добре. Бо ми збереглися. Якби не було консерватизму?..
- Як ставитеся до ЗМІ?
- Взагалі – вважаю, що вони дуже потрібні. Журналісти виваженими мають бути. Аби не було фейків.
- Яких більше людей зустрічали – добрих чи – «не зовсім»?
- Добрих більше. Може, мені пощастило. Все-таки в більшості є добрі люди.
- Що для Вас важливіше – віра чи розум?
- Розум. Я прагматик. Я завжди вірю. Взагалі – все треба тренувати. Науковець повинен розум тренувати.
- Чи часто дивитесь у небо?
- Так. Люблю дивитись у небо. В мене вікно виходить на південь. Планету Юпітер бачу.
- Людська голова – це Всесвіт чи звужений світ?
- Мабуть, окремий звужений світ.
- Чи Україна потрібна світові?
- Нема мови – потрібна. Тільки світ того не розуміє. Ми, фактично, є буферною зоною між «старшим братом» і Заходом.
- Про що мрієте?
- Мрію, щоб Україна була вільною, незалежною, відповідальною. І передусім – в культурному плані.
- Пане Григорію! Я дуже радий, що познайомився з Вами. То ж щиро дякую за розмову.
Спілкувався Богдан Залізняк,
керівник пресцентру наукової журналістики
ЗНЦ НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ
м. Львів, 12.03.2020 р.