Цитати з нагоди цієї важливої для України дати пропонує МІОК. На цей раз Olga Bench - українка, якою пишається український світ.

Окрім короткої цитати пропонуємо текст Ольги Бенч.
УКРАЇНА І СВІТ!

Заглиблення в минуле відкриває перед нами нескінченний плин подій, втрат і здобутків у житті народів та історичних постатей. На тисячолітніх скрижалях історії закарбовується все сподіяне. Та ми добираємо з минулого те, в чому люди здійснюють вищий смисл життя. Тільки наділені могутністю духовної волі й віри народи й особистості виконують своє історичне призначення.

Український народ ствердив своє право бути творцем історії. Поступ України шляхом самоздійснення не був ізольований від світової історії. Більше того, українці жили й творили не стільки для себе, як для інших народів. Традиція українського добротворення закорінена в агрокультурі, що набула розквіту в Трипільській цивілізації.

В історії виникали, розквітали й гинули царства, держави, імперії, засновані на агресії, жадобі, заздрощах до багатства і досягнень чужих країн та народів. Не допомагали ні сила, ні натиск, ні хитрощі, оскільки не вистачало головного – бажання творити добро для всіх і впевненості у своїй правоті. Саме прагненням до спільного добра українська людина вже в кінці першого тисячоліття впевнено заявила про силу національного духу у власному духовному подвижництві, що здивувало й викликало захоплення народів Заходу. Чи не тому дочки й сини князів Київських стали королевами й володарями Франції, Норвегії, Данії, Німеччини, Угорщини, Шотландії, Грузії, Візантії, Османської та Російської імперій? Українські гени назавжди увійшли в європейський менталітет. 

В епоху Відродження українські юнаки заполонили університети Європи й своїм розумом розвивали науку, ділилися зі світом ідеями й відкриттями. Франція, Італія, Англія, Австрія, Польща стали невіддільними від талановитих українських вчених, майстрів і митців, воїнів і купців, які творили в себе вдома і в інших землях. Тому так швидко, незважаючи на татаро-монгольську, литовську, турецьку, польську, російську експансії, десятки й сотні українських міст здобули Магдебурзьке право. Виникли братські школи, друкарні, сформувалася національна самосвідомість. Освіта, знання, наука набули в Україні надзвичайного розвитку. Творча енергія українців відкривала нові горизонти життя. 

Як османською Туреччиною правили султани, народжені українками, як Австрійська держава черпала свою силу з просторів Галичини, так і Російська імперія досягла своєї могутності завдяки вченим-просвітникам, священикам, професорам Києво-Могилянської академії, які стали фундаторами російської культури. Коли російська філософія починається з Григорія Сковороди, творчість якого й сьогодні дивує світ грандіозністю прозрінь, то велика російська література вийшла з „Шинелі” Миколи Гоголя, який відкрив дивовижну глибину української душі.

Український талант у духовній, освітній, управлінській, військовій сферах був задіяний по всьому світу. Канцлери, патріархи, міністри, кардинали, царі, королі, винахідники, поборники духу – їх тисячі, народжених в Україні. Вони стали людським капіталом, інтелектуальним і генетичним ресурсом, живильною силою для інших країн і народів. Уявімо собі, якою потужною державотворчою нацією стали б українці, якби вся та сила була спрямована на власний саморозвиток!

Від давніх давен з України на всі сторони світу поширювалася агрокультура, яку несли з собою переселенці-хлібороби, освоюючи нові землі. То була природна міґрація місіонерів-аграріїв, викликана потужним розвитком продуктивного господарства й високим рівнем народжуваності. Та коли Україна потрапила в колоніальну залежність від Російської й Австрійської імперій, а потім опинилася в складі комуністичної імперії – СРСР, почалося відтягування її духовно-інтелектуальних сил до імперських центрів і перекидання трудових ресурсів для заселення захоплених земель. Так Росія заселяла українцями колонізовані Подоння, Кубань, Поволжя, Урал, Крайню Північ, Сибір, Далекий Схід, а СРСР кидала український люд на підняття цілини, будівництво каналів, гідроелектростанцій, магістралей. А обезземелених галичан з Австрії набирали на освоєння необжитих просторів Канади, США, Бразилії, Аргентини, Австралії. 

При цьому слід зважати, що закордонні українці, завдяки своїй інтегрованості у світ, помітно поширили у світовому культурному просторі духовно-інтелектуальні набутки української культури, і той цивілізаційний внесок багатьох поколінь українців ще треба осмислити й належно поцінувати. Необхідно забезпечити долучення до української культурної спадщини й до всеукраїнського процесу культуротворення тієї частини української культури, яка розвивалася за кордоном і була відгороджена від материкового культурного масиву стіною ізоляції.

Новітня міґраційно-еміґраційна хвиля неминуче повинна стати поворотною, аби українська людність не змарнувала своїх професійних здібностей і життєвих ресурсів на чужині. Для повноцінного функціонування українського суспільства необхідно відновити його національний генофонд і цілісну етнічну соціальну структуру, повернувши українців із чужини додому й спрямувавши власні людські ресурси, всі культуротворчі прагнення на самовідтворення національного єства, на розвиток духовно-інтелектуальної, соціально-економічної й політико-правової сфер Української держави.

Це особливо важливо знати нинішнім поколінням українців, яким належить здійснити свою історичну місію, реалізувавши свій творчий потенціал у духовно-культурній, соціальній, політичній, економічній сферах рідної Української держави і гідно увійти до світового цивілізованого співтовариства.

Архітектоніку сучасного світу спроможні скріплювати українці своєю мудрістю й силою свого духу. — with Iryna Kluchkovska.

miok.lviv.ua

Опубліковано в Видатні українці

Українка Тетяна Герн започаткувала моду на мурали у Південно-Африканській Республіці, де живе майже 4 роки.

"Ми живемо в маленькому рибальському містечку на західному узбережжі ПАР. Із квітня 2016 року, після щорічного фестивалю лобстерів, я стала відомою художницею в містечку та його околицях. Волею випадку до мене звернулися організатори фестивалю з проханням створити новий логотип, розробити дизайн буклетів і афіші. Моя робота викликала великий успіх у публіки. В рамках цього фестивалю організовували виставку місцевих художників, скульпторів. Я була з ними в одній творчій упряжці, виставляючи кілька своїх робіт", - розповідає Gazeta.ua Тетяна Герн.

Найбільше африканцям подобаються картини із засніженим лісом.

"Сніг викликає небувалий інтерес у місцевих жителів. Тому картина із зимовим лісом і мій іноземний акцент стали справжніми хітами, - каже Тетяна Герн. - Коли намалювала свій перший мурал, багатьом одразу захотілося такий же. Всі мої роботи знаходяться в добре доступних для огляду куточках нашого містечка. А одна з найбільших робіт - у приміщенні одного з найвідоміших ресторанів Isabellas на західному узбережжі ПАР".

Малювати почала ще в Україні. Розписувала стіни та меблі у будинках.

"Малювати почала зимою 2013 року. Тоді я жила в хаті свого батька. У моєму розпорядженні були 2 кімнати, обставлені в найкращих традиціях пострадянського провінційного інтер'єру. Стара радянська стінка почала сильно дратувати. Зрозуміла, що можу цю потворну штуковину змінити. На наступний день я вже щосили займалася реалізацією своєї фантазії, доки не закінчила. Приголомшений тато дивився мовчки. Його захоплення було найбільшою подякою. Незабаром понеслися розписані стіни, кухні, меблі, тумбочки, столики в оселях моїх родичів і друзів".

Опубліковано в Творчість

АМЕРИКАНСЬКA ЛIКАРНЯ, АБО ЯК Я З “МАМАШІ” СТАЛА “SWEETY”

Проживши в Штатах пiвтора роки, я весь час старанно намагаюсь уникати порiвнянь з Україною. Але нещодавно менi довелося “погостювати” в американськiй лiкарнi, i тут не помiтити рiзницю було неможливо.

Вперше я народжувала в українському обласному центрi. Це був справжнiй жах. Пiсля майже доби в реанiмацiї мене перевезли у палату з 4 (!) iншими жiнками з немовлятами. Безперервний плач дiтей i стогiн жiнок. Будь-яка допомога – за грошi в кишеню. Хамство персоналу – за межами добра i зла. “Мамаша, чєво ви хатiтє?” або “Мамаша, вєрнiтєсь в палату!” – була вiдповiдь на будь-яке запитання, з яким жiнка виходила в коридор. I, звiсно, класика жанру – сердита прибиральниця, що, гримаючи шваброю, возюкає брудною ганчiркою по пiдлозi. Та лiкарня потiм довго снилася менi y нiчних жахiттях.

Вдруге я народжувала у Києвi. Грошi в кишеню лiкарю + платна палата. Хоч i з потрiсканими стiнами – зате сама. Туалет через коридор – ну, та й Бог iз ним. Але шок – медперсонал iз попередньої лiкарнi, подолавши просторово-часовий континiум, опинився зi мною у моїй новiй реальностi. Трохи новiшi халати, але з такими ж самими глибокими кишенями. Я знову була “мамашею”. I прибиральниця знову дивилася на мене так, нiби особисто я була винна в усiх її негараздах.

Третя моя дитина з’явилася на свiт в Америцi. У мене була страховка i чiтке усвiдомлення, що нiхто не вимагає i не очiкує вiд мене нiяких “додаткових заохочень”. Це було нове i незвичне вiдчуття.

Напередоднi “заселення” у розмовi з медсестрою, яка заповнювала мою анкету, я обмовилася, що не люблю льоду у напоях. Коли мене привезли в мою палату, на кружцi для води бiля мого лiжка було написано “NO ICE”. Може й дрiбниця, але все ж…
В самiй палатi – 6 (!) рiзних кнопок для виклику медперсоналу. Медсестри приходили допомогти, коли в мене був бiль, спитати, чи є в мене питна вода, допомогти пiдвестися з лiжка, вiдповiсти на запитання стосовно дитини. I жодного разу я не вiдчула себе “мамашею”. Натомiсть я чула “How are you feeling Mrs. Miller?”, “How can I help you?” або “Sorry, sweety!” (якщо пiд час процедур менi було боляче).

I, наскiльки я побачила, подiбне ставлення – до усiх пацiєнтiв, не зважаючи на фiнансове становище, знайомства, колiр шкiри чи з якої країни ти приїхав.
Взаємоповага i взаємоввiчливiсть мiж персоналом i пацiєнтами – це те, чого так не вистачає українським медичним закладам.

Я досi не люблю лiкарнi, але в американському госпiталi у мене з’явилося приємне вiдчуття, що уся система працює для мене: для мого комфорту i мого одужання.
Натомiсть в наших лiкарнях ти нiби потрапляєш у чужу компанiю, в органiзм, який працює сам по собi i сам для себе, а тебе сприймає як ворожий елемент або як об’єкт для викачування грошей.

I, на моє глибоке переконання, жодна медична реформа не допоможе виправити цю ситуацiю, поки не вiдбудеться реформи у головах людей, котрi працюють у лiкарнях. Поки медсестри верещатимуть через коридор: “Чєво ви хатiтє!”, а прибиральницi продовжуватимуть грюкати швабрами…

Тетяна МЕЛЬНИКОВА

джерело: ПроТе.

Опубліковано в Власна думка

Ліні Костенко виповнюється 87 років. Легендарна поетеса, прозаїк і громадська діячка Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року.

Ліна Костенко народилася на Київщині, в невеличкому місті Ржищів у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті.

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У 1963 році зняли з друку книжку віршів "Зоряний інтеґрал", а книжку "Княжа гора" зняли з верстки. У 1968 році написала листи на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна". Після цього ім’я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося.

Її життя складалося так, що їй доводилося не раз показувати свою незламність, незалежність і відданість правді. 19 березня видатній поетесі Ліні Костенко виповниться 87 років. 

У 1987 році Костенко видала роман у віршах "Маруся Чурай", за який була удостоєна Шевченківської премії. У 2010-му, після фактично двадцятирічної перерви, письменниця презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку "Записки українського самашедшего".

Ліна Костенко – жива легенда. Вона є автором понад 15-ти поетичних збірок («Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта»), роману «Записки українського самашедшого». За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. А її твори вивчають у школах та університетах. Попри таку популярність, поетеса не любить надмірної уваги до себе. Вона навіть відмовилася від звання Героя України — «політичної біжутерії не ношу». Каже, що просто робить свою справу, адже поклик письменника – писати.

Ліна Костенко – беззаперечний моральний авторитет для багатьох українців, адже за свій вік не заплямувала себе компромісами з жодною владою. У неї завжди вистачало сміливості дивитися правді в очі й казати категоричне «ні» підлості, брехні, зрадництву. Її поезія- це позиція, вчинок. Костенко підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1966 році під час львівського судилища над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна» й робила безліч інших учинків, які засвідчували її активну громадянську позицію. Після цього вона майже десять років писала «в шухляду», розплачуючись за власну принциповість. Тодішня влада, зрозумівши, що її «не приручити», позбавила права друкувати власні твори, що для поета – майже смерть. Але вона вистояла.

Мовчання Ліни Василівни є надзвичайно промовистим. У час, коли простір, ефір неймовірно засмічений балаканиною, вона воліє мовчати. Жодні спокуси викликати в неї відповідну реакцію з приводу чогось, чи когось – даремні. І це горде мовчання теж є позицією.

Як відомо, в 2005 році Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України.

 

Опубліковано в Видатні українці