ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА МАЙДАНІ

Четвер, 16 березня 2017 10:54 Автор  Прочитано 522 разів
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

 

Щиро перепрошую за запізнення виходу цієї сильної та глибокої статті. То моя вина. Останні українські події надто сильно придавили мене.

Отже, слово від

Токмань Ганни Леонідівни, доктора педагогічних наук,

кандидата філологічних наук, професора, вчителя-методиста

Переяслав-Хмельницький державного педагогічного університету

імені Григорія Сковороди.


Заради чого загинула Небесна сотня? Задля перемоги добра над злом, бо точилася рішуча боротьба зі злочинним політичним режимом В. Януковича, двобій, який міг завершитися або поразкою, або звільненням народу. Поняття перемога містило й ще один смисл – подолання українською людиною ворога в собі: треба було вбити в собі раба, боягуза, того, хто ховається у своїй хаті скраю. Ця битва за самостійну (у широкому сенсі – вільну, справедливу, самодостатню, гідну) Україну була настільки важливою в історичній долі нації, що когорта її бійців подолала часові межі: на невеликий простір Майдану в центрі Києва прийшли герої з минулого, серед них – Тарас Шевченко, поет, пророк, художник.

Шевченко був з нами – воював, співав, міркував, кликав уперед. Він був поруч і водночас - у кожному з нас, у серці. Ми його бачили і чули із зовні. Шевченкові портрети були на будівлях і на майданівській сцені - серед ікон, у рушниках; митці зображували поета в реаліях нашої революції - найпопулярнішою стала картина художника Юрія Шаповала, на якій Тарас Шевченко крокує до палаючої барикади вулицею Грушевського із шиною через плече, він на мить оглядається і проникливо дивиться в очі кожному з нас. Рядки з «Кобзаря» й аматорські їх наслідування у дусі часу писалися на папері, полотнищах та стінах, роздавалися як листівки - так, Олена Євтєєва, одна з організаторів медичної допомоги Майдану, написала:

Коли в твоїй бочці згорають останні ознаки тирана,

а тих, хто з тобою, ніякий вогонь не пече,

молитись - запізно, вмирати - зарано!

Ми гострим сокири і кров супостата у синєє море тече!

У цьому вірші майданівки виблискують ремінісценції з відомих зі шкільної лави творів: «Гамалія», «Я не нездужаю, нівроку,,,», «І мертвим, і живим…». Шевченкове слово лунало з уст промовців під час віч, зокрема й у виступах іноземних гостей (так, сенатор із США Дж. Маккейн цитував: «Свою Україну любіть, / Любіть її… Во врем’я люте, / В останню тяжкую минуту / за неї Господа моліть» ( «Чи ми ще зійдемося знову?..»)). Коли ж майданівці співали біля революційного фортепіано, безсмертне «Реве та стогне Дніпр широкий» єднало і надихало всіх - Шевченко з нами, з нами сила древнього і святого Дніпра.

Найулюбленіший поет українців був з нами не тільки зовні - у важку мить екзистенційного вибору Кобзар приходив у душу, ставав особистим співрозмовником, другом, промовляв найважливіші у світі слова, які неможливо було ні забути, ні зрадити.

Біблійне «Спочатку було Слово» для Майдану означало: спочатку було Слово Шевченка. Найпопулярнішим гаслом стало «Борітеся - поборете, / Вам Бог помагає!», адже наснажувало, надавало оптимізму, прикликало Божу поміч.

Після загибелі 23 січня 2014 р. на вулиці Грушевського Сергія Нігояна, який ще в грудні 2013-го (у рамках мистецького телепроекту «Наш Шевченко») талановито прочитав уривок з поеми «Кавказ», шевченківський образ «лицарі великі» набув живого майданівського втілення – ним став Сергій, а до смислів улюбленого революційного гасла додалася жалоба по полеглих і відчайдушна смертна відвага.

Тарас Шевченко допомагав нам чітко й виразно побачити ворогів, бо ж він їх запортретував насмішкувато й правдиво-гротескно. За допомогою «Кобзаря» ми бачили тих, хто стояв по той бік барикад, ось вони: можновладці - «Мов кабани годовані - пикаті, пузаті!..» («Сон»); чиновники, раби антинародної, проросійської влади - землячки «з циновими ґудзиками» («Сон»); лицеміри-депутати - ті, хто «вольнодумствує в шинку», а сам - «кругом паскуда!» («П. С.»); силовики, які бездумно служать тиранові, виконуючи його злочинні накази - «люди муштровані» («Кавказ»).

Крізь рядки «Кобзаря» бачили ми й себе – народ, великий і неоднорідний, чітко ідентифікований Тарасом Шевченком. Кожний з нас усвідомлював цю безкомпромісно правдиву ідентифікацію і шукав свого місця в ній. Були серед нас «лицарі великі, Богом не забуті» («Кавказ»), було широке коло майданівців - «Орли налетіли», «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки» («Гайдамаки»). Було й болото - телевізійні спостерігачі, ті, про кого Шевченко сказав: «А ми дивились, та мовчали, / Та мовчки чухали чуби» («Юродивий»). Проте найбільшу небезпеку становили продажні, до яких поет звертався із гнівом і болем: «Люде, люде! / За шмат гнилої ковбаси / У вас хоч матір попроси, / То оддасте» («П. С.»). Остання категорія українців обурювала полум’яного поета, якого опановував «жаль великий на людей, / На тих юродивих дітей!», - саме з них формувалися зграї тітушок і масовка Антимайдану.

Особисті спогади про Майдан не зітруться ніколи. Початки масового спротиву: ми збираємося - 24 листопада і 1 грудня 2013 р. - біля пам’ятника Тарасові, саме звідси людське море перетікає на Хрещатик і рушає вперед...

Над входом до будівлі вже нашої Київської міської адміністрації – великий портрет національного Пророка… Січень 2014-го, новий, бойовий виток Революції гідності: на Грушевського, праворуч по лінії барикади – майстерне графіті на стіні: Тарас Григорович у своїй легендарній смушевій шапці і червоно-чорній балаклаві, підпис: «Вогонь запеклих не пече» («Гамалія»)… Ніч штурму: вечір 18 лютого, зі сцени «Майдану» поет Дмитро Павличко читає не котрийсь зі своїх прекрасних віршів, а знаний кожному зі шкільної лави Шевченків «Заповіт», наполегливо передаючи заклик великого попередника: «Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте»… Завершується ніч штурму, горить Будинок профспілок, дотлівають намети, рвуться гранати, просто на бетоні під колонами Головпоштамту розгорнуто медичний пункт, - аж ось пробиваються перші промені довгоочікуваного зимового сонця і високий та дужий лікар лірично, з теплою іронією декламує безсмертне: «Дивлюсь, аж світає, / Край неба палає…» («Сон»). Люди усміхаються, уже 200 років Шевченко з нами, українцями, відомі з дитинства поетичні рядки набувають нового, несподіваного смислу: у них звучить наша надія на світанок як Божий порятунок від навали темної сили і віра в перемогу палаючого (і в переносному, і в прямому сенсі) спротиву Майдану.

Сподіваймося ж на те, що Небесна сотня, ставши нашим непроминальним сумлінням, витатиме «Живою душею в Украйні» («Кавказ»), що в нашій державі таки світатиме, і на питання «Чи буде правда між людьми?» («О люди! люди небораки!..») ми, нарешті, твердо відповімо: «Буде, батьку!»

Отже, Майдан і постать та творчість Тараса Шевченка мають тісні взаємозв’язки, які пролягли крізь простір і час. Це – зв’язки політичні: ми (Шевченко і майданівці) прагнули свободи, справедливості, національної ідентичності для України і в Україні. Моральні: нас єднала ненависть до зла, непримиренна бойова позиція щодо тих, хто принижує людину і країну, а тим паче їх нищить. Ментальні: ми – українці (за кров’ю та/або громадянством), відтак Україна, її загиблі герої, мова, гори, моря й долини, пісні і книги - для нас священні. Духовні: ми розмежували духовні цінності і торг, не тільки гроші, навіть наші життя не стануть вищими за ПРАВДУ, БАТЬКІВЩИНУ, ГІДНІСТЬ.

Тарас Шевченко прийшов на Майдан, щоб стати в лави його бійців; кожний з майданівців приходив до Тараса Григоровича - по наснагу, інтелектуальну аналітику, моральну допомогу у важку, іноді смертну хвилину. Якщо уявити душу України як простір, що сутнісно існує понад часом, хоча змінює форму під історичним впливом, то Шевченко і Майдан перебувають у його серцевині, саме вони й становлять сутність української душі, відтак визначають її майбутнє.

З книги: Токмань Г. Екзистенціально-діалогічне прочитання художнього тексту: Вибрані студії. - Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2016. - 336 с.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається