28 липня, віце-президент Української Федерації Америки (UFofA) Тарас Левицький відвідає українське місто Кропивницький. 

Про це повiдомляють органiзатори зустрічі Тараса Левицького з громадськiстю, культурною, творчою i науковою iнтелiгенцiю мiста Кропивницький. 

Планується обговорення чинних та потенцiйних проектiв Федерацiї, налагодження взаємозв’язкiв з громадськiстю i творчою iнтелiгенцiєю мiста, формування мережi регiональних осередкiв представництва, вивчення потреб музейних установ краю, органiзацiя допомоги родинам загиблих вiйськових, вiйськовому госпiталю, центрам психологiчної допомоги вiйськовим. 

Захiд приурочено вiдкриттю Представництва Української Федерацiї Америки в Києвi, що вiдбудеться вже невдовзi.

Українська Федерацiя Америки є благодiйною, неприбутковою органiзацiєю, заснованою в 1991 роцi в США та зареєстрованою в Українi.

Прiоритетними напрямками дiяльностi УФА є захист українських iнтересiв на державному рiвнi у США, збереження української культурної та iсторичної спадщини, розвиток культурної українсько-американської спiвпрацi, а також медична i психологiчна допомога українським вiйськовим та їх сiм’ям. 

За час своєї дiяльностi Федерацiя передала в Україну медичне обладнання та медикаменти на суму декiлька мiльйонiв доларiв США.

Окрiм того, УФА органiзовує безкоштовне лiкування українських дiтей за кордоном. Упродовж останнього року УФА забезпечила безкоштовне лiкування та реабiлiтацiю у клiнiках США понад 20-ом важкопораненим пiд час Революцiї Гiдностi та зi зони АТО

Тарас Левицький - Доктор мистецтвознавства (PhD), хореограф, вiдповiдальний функцiонер української дiаспори в США, художник, дизайнер, вiце-президент Української Федерацiї Америки (UFofA), лауреат премiї US - Ukrainian Foundation (2012 р.), художнiй керiвник Ансамблю українського танцю "Волошки" (Пенсiльванiя, США). Народився 19 травня 1964 року в Фiладельфiї (США). Закiнчив Tyler School of Art Temple University (Philadelphia,USA), L'Accademia di Belle Arti di Roma (Roma, Italy). Спiвзасновник та креативний директор компанiї графiчного дизайну "Optik Nerv" (Фiладельфiя). Як дизайнер одягу - спiвпрацював з Джорджiо Арманi. З 1995 року по цей час - художнiй керiвник Ансамблю українського танцю "Волошки" (штат Пенсiльванiя, США). З 2011 року - вiце-президент американського благодiйного фонду "Ukrainian Federation of America" (UFofA). Громадський дiяч, благодiйник, iдейний натхненник ряду спiльних проектiв української дiаспори США та творчих колективiв України. 

 

Опубліковано в Власна думка

Четвертий рік поспіль завдяки організаторам проекту ГО "Федерації любителів спорту", а також ідейному натхненнику і майстру спорту з легкої атлетики міжнародного класу Олександру Кузіну відбудеться традиційний "Забіг у вишиванках".

В цей день у вишиванках пробіжать не тільки в Києві, але й інших українських містах - Одеса, Миколаїв, Рівне, Херсон, Нова Каховка та Чернігів. Як і в минулому році, до цього бігові дійства також долучаться численні українські діаспори з усього світу - Нью-Йорка, Вашингтона, Дубаї та Лісабона.

Опубліковано в Колонка подій

З нагоди 50-ліття Світового Конгресу Українців Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» підготував мандрівну виставку про історію, минулу та сучасну діяльність СКУ.

Метою виставки є поширення знань про СКУ та популяризація діяльності Світового Конгресу Українців серед студентської молоді та широкого кола громадськості. Для цього виставку буде розгорнуто в університетах різних областей України та представлено в мережі Інтернет.

Презентація виставки відбудеться 27 серпня 2017 року в Національному університеті «Львівська політехніка» у рамках «Днів української діаспори у Львові» з нагоди 50-ліття СКУ.

Джерело: miok.lviv.ua

Опубліковано в Україна

"Конгрес українців Канади закликає міжнародне співтовариство забезпечити притягнення до відповідальності винних у цьому жахливому вбивстві. КУК закликає Канаду і її союзників оголосити так звані "Д/ЛНР" терористичними організаціями і визнати РФ державою - спонсором тероризму", - йдеться в заяві КУК.

Читайте також: Трагедія МН17: рідні жертв влаштували протест біля посольства РФ в Нідерландах

У зверненні українців Канади підкреслюється, що "повну і пряму відповідальність за цей міжнародний терористичний акт несе керівництво РФ". "У ганебній спробі уникнути відповідальності Росія застосувала своє право вето під час засідання Радбезу ООН, щоб заблокувати міжнародний трибунал з розслідування цього мерзенного злочину", - нагадали в організації.
 
Нагадаємо, літак рейсу МН17 Амстердам - ​​Куала-Лумпур був збитий ракетою "земля-повітря" з установки "Бук" у небі над окупованим Донбасом 17 липня 2014 року. На борту цивільного лайнера перебували 298 осіб - 283 пасажири і 15 членів екіпажу. Всі вони загинули.

Опубліковано в Світ

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення українців на Зеленому континенті. Попри незначний вік та невелику чисельність, австралійські українці вважаються однією з найактивніших закордонних спільнот, яка змогла мобілізувати свою нову далеку батьківщину на підтримку України.

Якими є основні механізми взаємодії української громади з австралійським урядом, чи може Україна розраховувати на подальшу підтримку Австралії, які виклики і завдання бачить перед собою австралійське українство, чим може зарадити Україна? Про це в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів голова Союзу українських організацій Австралії, генеральний секретар Світового конгресу українців Стефан Романів.

СИЛА УКРАЇНЦІВ АВСТРАЛІЇ У ЄДНОСТІ

- Днями українська громада Австралії відзначила 70-ліття свого поселення на Зеленому континенті. Від якої дати ведеться цей відлік? Ким були ті перші українці, що прибули до Австралії?

- Історія українців в Австралії почалася у 20-х роках минулого сторіччя, після першої світової війни, однак масово українці почали прибувати до Австралії наприкінці 40-років минулого століття. Саме тоді викристалізувалася міцна українська спільнота, яка є базою сучасної громади, і саме на ці роки ми орієнтуємося і ведемо відлік нашого поселення.

З того часу було ще кілька хвиль української еміграції, остання з яких мала місце близько десяти років тому. Загалом, згідно з даними перепису населення 2011 року (минулого року було проведено черговий перепис, однак його дані ще остаточно не опрацьовані та не оприлюднені) сьогодні в Австралії налічується понад 38 тисяч українців, 11 тисяч з яких емігрували до Австралії вже у часи незалежної України.

- 70 років – доволі невеликий вік для українських діаспорних громад. Попри це, австралійські українці вважаються однією з найактивніших закордонних спільнот. Як вдається досягти цього?

- На мою думку, велику роль у цьому відіграє структура нашої громади. Наші батьки, ті, хто засновували українську громаду в Австралії, розуміли одну важливу річ – завдяки централізації, при всіх її недоліках, якнайкраще вдається координація між різними українськими утвореннями, а відтак це є гарантією збереження своєї ідентичності у чужому суспільстві.

Громада поставала у складних умовах. Наші батьки, котрі прибули до Австралії у складний повоєнний час, змушені були важко працювати, призвичаюватися, але при цьому мали не загубити самих себе. Прагнучи інтегруватися, а не асимілюватися, українці почали будувати свою спільноту. Окрім того, вони розуміли, що на той час фактично були послами Української держави в Австралії, тієї держави, якою вони хотіли її бачити, яку будували і за яку боролися. Тому й докладали багато зусиль для захисту і лобіювання українських інтересів – розповідали правду про СРСР, про становище України, намагалися обстоювати права людини та національні права українців.

Таким був фундамент, на якому наша громада доволі успішно продовжує свою діяльність. СУОА, як об'єднання українських організацій Австралії, координує цю діяльність, при цьому не претендуючи на одноосібне керування, ніяким чином не позбавляючи самостійності різні громади й організації, які входять до об'єднання. У цьому контексті важливим є результат нашої роботи – об'єднуючись, ми завжди можемо досягнути більшого: чи це йдеться про те, аби у 50-х роках організуватися і вийти на вулиці задля визнання Голодомору геноцидом українського народу, чи про Помаранчеву революцію, чи про Революцію Гідності. Наша спільнота розуміє – коли вона має стати єдиною і захищати певні інтереси.

- Як, до речі, вам вдається боротися з такими традиційними для усіх громад викликами як асиміляція, збереження єдності тощо?

- Як і в кожної громади – у нас не все гладко. Одним з найперших викликів є виховання молодого покоління, якому можна було б передати нашу естафету. Сьогодні 75 відсотків, або й навіть уже більше, наших шлюбів є змішаними в силу об'єктивних причин, а відтак загроза асиміляції є значною.

Ми намагаємося вирішувати цю проблему кількома шляхами.

Перше – залучення молоді. Раніше наші суботні школи нараховували 600-700 учнів, сьогодні –менше 300. Часто ця проблема виникає через те, що батьки, обираючи додаткові заняття для своєї дитини між спортивною секцією і суботньою українською школою, роблять вибір не на користь останньої. Однак нові активні члени нашої громади, українських шкіл, молодіжних організацій – СУМ і Пласт – своїм прикладом та своїми ідеями надихають решту молоді брати участь у житті української громади.

Однією з помилок, через яку загострилася проблема асиміляції, була недостатня увага до висвітлення історії та діяльності нашої громади в Австралії. Ми віримо, що коли молоді люди зрозуміють, скільки зусиль коштувало їхнім бабусям і дідусям створити ті блага, якими вони легко користуються сьогодні, більше їх цінуватимуть. Тож за підтримки Української центральної шкільної ради ми готуємо спеціальне видання про історію громади.

У коридорах австралійської влади є велика пошана до української спільноти, оскільки ми завжди були активними учасниками загальноавстралійського суспільного життя. Відповідно відчуття гордості за це, відчуття самоповаги через те, що нас цінують у австралійському суспільстві саме як українську громаду, має бути ще одним запобіжником від асиміляції –молодь повинна пишатися приналежністю до української спільноти, шанованої в Австралії.

Фото: Владимир Тарасов

За основним місцем роботи я є виконавчим директором Community Languages of Australilia –інституції, під егідою якої сьогодні в Австралії понад 110 тисяч студентів вивчають понад 80 різних мов, серед яких є й українська. Так от, ще у 70-х роках наша Українська центральна шкільна рада готувала програми для вивчення української мови, які зараз Community Languages of Australilia впроваджуються як інновації при вивченні інших етнічних мов.

Ми намагаємося також пояснити людям, особливо це стосується тих, які прибули у нові часи, що важливо бути частиною організованої громади, входити до її структур, брати активну участь у суспільному житті, а не просто бути українцями, що мешкають в Австралії.

Я не можу зрозуміти тих, хто каже, що його не приймають, не пускають до структур тощо. Сьогодні є багато організацій, які не можуть знайти голову управи, бо ніхто не хоче брати на себе цю відповідальність. Наприклад Управа СУОА не має жодного оплачуваного працівника –вся діяльність здійснюється на добровільній основі. Усі мають основну роботу, а свої громадські обов'язки виконують у позаробочий час, на волонтерських засадах. Ми постійно намагаємося розвиватися і прислухатися до думки молоді з останніх хвиль міграції, яка хоче, аби якісь їхні проекти виходили за межі громади.

УКРАЇНЦІ АВСТРАЛІЇ БАЧАТЬ СВОЮ МІСІЮ У ВСЕБІЧНІЙ ПІДТРИМЦІ УКРАЇНИ 

- Традиційно українська діаспора є найбільш активною у часи випробувань для історичної Батьківщини. В чому бачить свою основну місію українська громада Австралії сьогодні?

- Під час візиту президента України до Австралії та його зустрічей з громадою, йшлося про всебічну допомогу Україні. Це і питання санкцій, і надання військово-технічної допомоги, і боротьба з російською пропагандою тощо. Саме реалізацію цих завдань ми вважаємо першочерговою.

Водночас ми допомагаємо й у здійсненні внутрішніх реформ. Зокрема тісно співпрацюємо з Міністерством охорони здоров'я України та намагаємося сприяти обміну досвідом та допомозі з боку Австралії у впровадженні загальних об'єднаних електронних баз даних у сфері охорони здоров'я.

Нещодавно ми (СУОА) профінансували поїздку до України представника австралійської служби кризової допомоги «Lifeline» (телефонна служба довіри, запобігання суїцидів тощо), з метою оцінки можливостей впровадження в Україні схожої системи. За результатами дослідження громада звертатиметься до австралійського уряду, аби той виділив кошти на реалізацію цієї програми в Україні.

Хочу згадати також про допомогу з просування економічної співпраці. У цьому напрямку робота проводиться через торгово-промислові палати, які також поки діють на громадських засадах під егідою СУОА. Так, наприклад, нещодавно відбувся вихід української компанії «Мerx», яка займається виробництвом кухонних меблів, на австралійський ринок. В Україні натомість успішно розвивається бізнес австралійця Пітера Куна з представлення на українському ринку традиційних австралійських пирогів (Australian pies). До речі, на кошти СУОА було закуплено 25 тисяч цих виробів для українських військових в АТО.

- Укрінформ не раз писав, що українська громада Австралії допомагає воїнам АТО, розкажіть, що було зроблено останнім часом?

- Коли розпочалася російська агресія на сході України, нами була започаткована програма «Захист патріотів», яка діє і зараз. На початку ми постачали нашим військовим і добровольцям засоби першої допомоги, аптечки – те, чого найбільш гостро не вистачало в той час. Сьогодні наші зусилля розширилися на допомогу з реабілітації поранених та тих, хто страждає на ПТС, на їх адаптацію до цивільного життя тощо. У цьому напрямку ми також співпрацюємо з українською організацією «Побратими» та Центром допомоги ветеранам АТО та їхнім родинам.

Окрім того, зараз домовляємося з канадійцями про участь у проекті (частково фінансується урядом Канади), в рамках якого лікарі їдуть в Україну, щоб фізично надати допомогу пораненим.

- Зараз, у нелегкий для України час, держава намагається максимально долучити світове українство до захисту своїх національних інтересів, поширення правдивої інформації про конфлікт з РФ, захисту прав політичних в'язнів та інших зовнішньополітичних ініціатив. Ви, як генсекретар СКУ, безумовно знаєте і, напевно, навіть були причетним до підписання Меморандуму про співпрацю між СКУ та КМУ. Наскільки успішно його пункти вдається втілити в Австралії? Чи прислухається до української меншини австралійська влада? Чи є впливові українці в австралійському політикумі, експертному середовищі?

- Завдання Меморандуму – систематизувати роботу між закордонною громадою і Україною. Співпраця у рамках Меморандуму здійснюється, однак не можна сказати, що всі його пункти знаходять втілення. Хоча до думки закордонного українства прислуховуються. Наприклад, коли обговорювалося питання подвійного громадянства ми організували участь експертів у круглому столі для всебічного розгляду цієї проблеми.

Ми постійно зустрічаємося з представниками австралійської влади, майже щоденно інформуємо їх про події в Україні, вивчаємо їхню реакцію.

Це стосується і питання санкцій, яке ми тримаємо на постійному контролі, і інших важливих питань, таких як візит прем'єр-міністра Австралії до України, тощо. У рамках Меморандуму ми підтримуємо співпрацю двосторонніх парламентських груп.

В Австралії є досить багато українців, які працюють у різних галузях, але якщо йдеться про лобіювання українських інтересів, то воно більшою мірою відбувається за рахунок громадського сектору та багаторічних зв'язків, над якими треба постійно працювати.

Нещодавно СУОА сприяло приїзду до Австралії директора Українського інституту національної пам`яті Володимира В'ятровича, який розказав австралійцям як РФ маніпулює історією, викривляє та інтерпретує інформацію про сьогоднішні події. Почути таку інформацію з перших вуст для австралійських політиків і експертів надзвичайно важливо.

ЗАПОРУКА ДОБРИХ ВІДНОСИН АВСТРАЛІЇ ТА УКРАЇНИ У СПІЛЬНОСТІ ЦІННОСТЕЙ

- Як ви охарактеризуєте загальну політику Австралії стосовно України та української громади?

- Відносини між Австралією та Україною завжди були добрими, але останніми роками вони отримали новий поштовх, бо австралійці оцінили нашу боротьбу за цінності. Вони повністю співпадають із цінностями, які розділяють австралійці – демократія, незалежність, повага до прав людини тощо.

В Австралії є такий вислів: «Give everybody fair go» (Кожен має право на шанс), який вони вважають актуальним і стосовно України, поважаючи вибір українців та їхнє право обирати у якому суспільстві вони мають жити.

Фото: Павел Багмут

Попередній прем'єр-міністр Австралії Тоні Ебботт, який зараз радник президента Порошенка, чітко дав зрозуміти свою позицію на підтримку України і Австралія відкрила посольство в Києві.

Окрім того є менш помітні, але не менш важливі аспекти австралійсько-українських відносин. Наприклад малі гранти від австралійського уряду, які покликані сприяти розвитку суспільного життя в Україні. Одним з них є програма Endeavor Scholarships, яка надає стипендії для українських студентів на навчання в Австралії.

Крім того, Австралія чітко розуміє загрозу з боку Росії і Путіна, зокрема у кіберсфері та пропаганді і ця спільна загроза також зближує наші країни.

- Чи комфортно бути українцем в Австралії, власне не просто українцем, а коли ти українець і відбстоюєш свою позицію?

- Думаю, що дуже комфортно. Ти завжди можеш заявити свою позицію і розраховувати на підтримку більшості австралійського суспільства, яка розділяє схожі цінності. Загалом життя в Австралії дає можливість бути як добрим австралійцем, так і добрим українцем. Всі можливості для цього є.

Представники австралійської влади ставляться до нашої громади з великою повагою. Бо нам вдалося зберегти себе, при цьому дуже добре інтегруватись, зауважте – не асимілюватись, а саме інтегруватись в австралійське суспільство. Багато представників нашої громади стали видатними австралійськими вченими, митцями.

- А як оціните зв'язки громади з Українською державою, посольством? Чи є в австралійських українців відчуття, що про них пам'ятає і дбає історична Батьківщина? Чого очікують від України найбільше?

- Зараз у нас є добре порозуміння і непогано налагоджена співпраця з посольством України в Австралії. Ми намагаємося будувати нашу роботу так, щоб доповнювати одне одного. Добре, що уряд України почав виділяти певні кошти на закордонне українство. Є надія, що буде більше проектів, які, пов'язують нашу спільноту з Україною.

Часто українці Австралії відчувають брак підтримки з боку України поки що робиться небагато. Наведу один з останніх прикладів. Ми (СУОА) звернулися з проханням до Адміністрації Президента, до Верховної Ради і безпосередньо до міністра культури, з проханням направити на відзначення 70-ліття поселення українців в Австралії український мистецький колектив, але відповіді не отримали. Це сумно. Щоб було краще зрозуміло чому – розповім коротеньку історію. На минулий з'їзд приїхав колектив з Івано-Франківщини, і коли вони виступали, одна літня пані, яка десятки років добровільно працювала на наших таборових виїздах, а на той час вже хворіла і мала проблеми з пам'яттю, почувши одну з пісень, згадала її та усміхнулася.  Її син, дякуючи виконавцям після виступу, сказав, що та усмішка матері варта для нього усіх грошей світу, і він готовий сторицею віддячити Україні.

Тому така підтримка з боку України є надзвичайно важливою.

Ми просимо також не забувати про економічну складову, оскільки саме економіка лежить в основі австралійської дипломатичної діяльності. Ми, наприклад, пропонували призначати торговельних представників України в Австралії з числа австралійців, котрі хочуть і мають можливості відкривати Україні двері до австралійського бізнесу. Я знаю, що згідно з українським законодавством це мають бути громадяни України, однак треба подумати як використати потенціал і тих людей, у котрих немає українського громадянства, але є бажання і ресурси допомагати Україні.

Однак одним із найважливіших для української громади питань залишається візове. Важливо, щоб представник консульської служби міг більше виїжджати у різні регіони Австралії та пояснювати людям всі новації та особливості візового законодавства. Люди повинні зрозуміти, як працює система, що ніхто не хоче зробити їм кривду чи не видати візу, але є закон, якого всі змушені дотримуватися.

Загалом, у перспективі хотілося б, щоб ми домовилися про безвізовий режим. Ми розуміємо, що візове питання двостороннє і що необхідні відповідні кроки з боку австралійської сторони. Ми постійно ведемо діалог з обома сторонами. Розуміємо всю складність питання, однак його потрібно  мати на увазі, прагнути досягти цієї мети.

Наразі ми очікуємо посилення культурного обміну, а також частіших візитів політиків чи активістів з України. Вони не тільки зближують нас, а й допомагають донести правдиву інформацію про те, що відбувається в нашій державі.

- Як пройшов ювілейний Здвиг української громади?

- Здвиг – це зібрання українців з цілої Австралії. Зазвичай такі річниці ми відзначаємо одним заходом. Однак цього разу, оскільки це ювілей, і люди прибували впродовж 48-49 років, програма проведення заходів запланована на три роки. Ми вирішили дати можливість всім репрезентувати свій вклад у загальний здобуток австралійського українства, розтягнувши програму відзначення на такий тривалий термін.

Відзначення розпочалося із цьогорічного головного заходу під егідою СУОА, а далі святкування продовжуватимуться на рівні штатів та окремих організацій як от Союз українок Австралії, СУМ, Пласт, які мають свою історію і готові відзначити цю дату на своєму рівні. А відтак у 2019 році буде проведено ще один загальний, так би мовити, підсумковий захід.

Цінність здвигу полягає у тому, що захід дає можливість тим, хто не знайомий з діяльністю громади, пізнати цю громаду, а членам громади, які мають друзів і знайомих по всій Австралії, зібратися разом. Тобто це така товарисько-культурна зустріч, яка покликана дати новий заряд енергії, підняти дух і зрозуміти, що треба працювати далі.

Іван Юсип'юк, Канберра.

Фото: Володимир Тарасов, Павло Багмут

Джерело: Укрінформ

Опубліковано в Власна думка

До 50-ліття Світового Конгресу Українців (СКУ) та у рамках співпраці Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) з Порталом української діаспори "Стожари" публікуємо три історичні документи, які стосуються витоків створення Світового Конгресу Вільних Українців (з 1993 р. - Світового Конгресу Українців).

Представлені документи із фондів ЦДАЗУ висвітлюють діяльність українських діаспорних громадсько-політичних, культурно-освітніх та релігійних організацій за скликання І-го Конгресу СКВУ (з 1993 р. – СКУ).

Ідея створення Світового конгресу вільних українців (СКВУ, з 1993 р. - СКУ) має давню історію.

Перші спроби створити світову організацію українців були зроблені ще у 20-х – 30-х рр. ХХ ст., зокрема і у Європі. Але ці ініціативи призупинилися з початком Другої світової війни. Спроби відновлення консолідації українців розпочалися знову у листопаді 1947 р., коли у Нью-Йорку було утворено політичну репрезентацію українців Північної і Південної Америки – Пан-Американську Українську Конференцію (ПАУК). А у 1957 р., на святкуванні 25-річчя Українського національного об’єднання в Торонто (Канада), пролунав заклик видатного громадсько-політичного діяча Андрія Мельника щодо об’єднання всього українства у вільному світі. Врешті тільки у листопаді 1967 р. у Нью-Йорку відбувся Перший Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), у якому взяло участь 1003 делегати.

З моменту заснування і по сьогодення відбулося 10 конгресів, у 1993 р. СКВУ перейменувався на Світовий Конгрес Українців (СКУ), членами якого є понад 150 організацій з 33 країн, які представляють інтереси понад 20 млн. українців у діаспорі.

Від здобуття Україною незалежності у 1991 р. СКУ активно докладає зусиль для того, щоб вона стала справжнім світовим центром українізації, що є в інтересах як тих українців, що проживають в Україні, так і тих, які мешкають за кордоном.

У цьому році Світовий Конгрес Українців відзначає свій 50-літній ювілей.

Ініціативна Комісія в справі скликання Всеукраїнського Національного Конґресу, Прага, 1933 р.

«Вільне слово», 2 грудня 1967 р.

ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6447-О

 

Заява Головної Еміґраційної Ради в справі заснування «Европейського Обєднання», 2 березня 1932 р.

ЦДАЗУ, ф. 19, оп. 1, спр. 22, арк. 4-4 зв.

 

imgonline com ua Resize eckaSlWqJpI

Стаття «Справа Світового Конгресу України», [«Свобода», 1956 р.].

ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 1, арк. 3

 

Надія Лихолоб

Головний архівіст ЦДАЗУ

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Третьокурсник Інституту будівництва та інженерії довкілля НУ «Львівська політехніка» Назар Держило став одним із дванадцяти переможців всеукраїнського конкурсу «Видатні українці Канади», учасниками якого були півтисячі старшокласників і студентів. Про це пише тижневик «Аудиторія».

У час найгарячіших подій Революції Гідності хлопець (йому тоді не було й 16 років) 6 лютого 2014 року отримав важке поранення внаслідок вибуху в Будинку профспілок.

– Переданий невідомим пакет із надписом «Ліки», що вибухнув у руках мого побратима, назавжди змінив моє життя. Я втратив одне око, отримав термічні опіки другого ока, відкриту черепно-мозкову травму, численні переломи кісток черепа й обличчя. На щастя, з Божої ласки та завдячуючи допомозі небайдужих людей, я одужав. Майстерні реконструкції та пластики, які провів канадський хірург Олег Антонишин, повернули мені обличчя, що вселило твердий намір міцно стати на ноги та досягти успіху, не зважаючи на травми, – розповів Назар Держило.

Зараз хлопець, як й інші переможці, перебуває в Канаді, де вивчає англійську мову, знайомиться з канадським суспільством і представниками української діаспори.

– Мене дуже запалила конкурсна тематика і я твердо вирішив узяти участь. Ба більше – з деякими канадцями я вже був знайомий від 2014 року. Зокрема з Олегом Антонишиним, про якого підготував історію для конкурсу. Ще тоді я казав, що ми ще зустрінемося в Канаді. Так і сталося. У загальному це досить непоганий досвід. Я був націлений на перемогу, бо якщо чимось займаєшся, то треба працювати лише для перемоги, – наголосив хлопець.

Назар Держило ще й воював на східних теренах у складі добровольчого батальйону.

– Мені казали, що з одним оком мене не візьмуть воювати, крім цього, я шульга і прицілювався лівим оком, яке втратив, а тому мусив перевчитися на праворукого. Спершу я волонтерив в одній із організацій, ми допомагали бійцям, які повернулися з війни, розв’язувати різні юридичні проблеми. А згодом пішов воювати добровольцем, – зауважив співрозмовник.

Після завершення навчання Назар хотів би продовжити здобувати освіту за кордоном – освоювати інноваційну технологію видобутку сланцевого газу, бо переконаний, що це добра перспектива для нашої країни.

Читайте також: "В Україні є талановиті молоді люди, просто багато їх не вірять у себе…"

Довідка

Конкурс «Видатні українці Канади», започаткований канадсько-українською освітньою громадською організацією Open World Learning. У ньому взяли участь понад 500 українських старшокласників та студентів зі всіх куточків країни. Для участі в конкурсі, який було присвячено 125-річчю перших українських поселень в Канаді та 150-річчю Незалежності Канади, учасникам необхідно було представити власний відеосюжет про долю одного з видатних українців, який зробив вагомий внесок у життя та розвиток країни кленового листа.

Олег Антонишин - канадський пластичний хірург українського походження, професор Університету Торонто..Очолив десятиденну місію допомоги, яку організувала канадсько-українська фундація, щоб допомогти українським військовим та звичайним людям, які стали жертвами війни. З моменту першого візиту доктора Антонишина та його команди і до сьогодні було організовано чотири таких місії. Кожного разу вони оглядали близько сотні постраждалих та оперували більше половини з них.

Опубліковано в Колонка подій

Цей автомобіль тепер "працюватиме” в 128-ій бригаді ЗСУ.

«Автомобілі в зоні АТО – річ першої необхідності. На жаль, часто вони потрапляють під обстріли, або ж швидко виходять з ладу через поганий стан доріг. Намагаємось всіляко збирати кошти і забезпечувати потреби підрозділів», – говорить волонтер «Вільних Людей».

Волонтерська група Вільні Люди передала для українських військових автомобіль в зону бойових дій.

Як повідомляють волонтери, необхідну суму на придбання транспортного засобу зібрали небайдужі громадяни як України, так і з-за кордону – українці діаспори Канади.

Опубліковано в Україна у вогні

26 серпня у Гвадалахарі відбудеться святковий захід присвячений відзначенню 26-ї річниці Незалежності України та Дня Єдності української громади в Гвадалахарі. 

Про це повідомляється у спільноті "Українці в Гвадалахарі (Халіско)" у Фейсбуці.

Як зазначається в повідомленні, на гостей заходу чекає насичена програма у вигляді святкового обіду і народного гуляння.

У програмі свята: 
- Вітання гостей свята, нагородження визначних людей нашого міста.
- Мовчазний Аукціон. Кошти, зібрані в результаті мовчазного аукціону, будуть направлені на потреби поранених воїнів АТО, які проходять лікування у військовому госпіталі.
- Святковий Обід.
- Конкурсно-розважальна програма.
- Народне гуляння.

"На нашому святі Ви зможете скуштувати українські смаколики від господинь Гвадалахари, взяти участь в конкурсно-розважальній програмі та розіграші гумористичних премій, стати учасником мовчазного аукціону "Рушник Єднання" і просто відпочити душею", - вказують вони.

Захід розпочнеться о 13:00 в Club de Leones за адресою: Av. de los Leones No. 75 Fracc. Tepeyac Casino, 45057.

Опубліковано в Українці в світі

Студенти, які переходять зараз на третій курс, можуть подати документи онлайн на сайті програми (www.mitacs.ca/globalink/globalink-research-internship). Термін подачі — з кінця липня по 18 вересня. Стажування відбуватиметься влітку наступного року. 

Під час літніх канікул українські студенти зможуть стажуватися в канадських університетах. Такий проект ініціювала наша діаспора в Канаді. 

Вже починається подача заяв на наступне літо. Що це за проект, що він дасть нашим студентам і чому цікавий канадським професорам? Про це та інше ми говорили з ініціатором проекту Олександром Романком.

Олександр — випускник Сумського державного університету. Там він закінчив бакалаврат за спеціальністю "Комп'ютеризовані системи управління". Потім була магістратура в Карловому університеті (Чехія), далі — докторантура з комп'ютерних наук у McMaster University (Канада). Загалом, Олександр уже понад 10 років живе в Канаді. Кар'єра його склалася успішно — він провідний науковий співробітник в IBM Canada, професор за сумісництвом в Університеті Торонто, читає лекції з аналізу даних та фінансової аналітики, викладає в університетах Канади та України, зокрема в Українському католицькому університеті. Водночас активно ініціює благодійні, освітянські та стратегічні проекти для України: комп'ютери дітям, допомогу для АТО і сімей загиблих, безкоштовні лекції з бізнес-аналітики, big data та штучного інтелекту. Буквально цими днями стартує стратегічний проект з участю Олександра — програма науково-дослідницьких стажувань українських студентів у Канаді, яка називається Mitacs Globalink Research Internship Program. Щороку ця програма дозволить трьом десяткам українських третьокурсників взяти участь у наукових проектах канадських професорів.

— Пане Олександре, розкажіть про проект. Що це за ідея, чому вона виникла?

—Ідея виникла давно, бо ця програма в Канаді існує вже 7 років. Щоліта до Канади на три місяці приїздять приблизно 700 студентів із дев'яти країн-партнерів. Це Індія, Китай, Мексика, Бразилія, Німеччина, Франція, Туніс, Австралія та Саудівська Аравія. Україна щойно приєдналася до цієї програми. 

— Програма Mitacs Globalink Research Internship передбачає участь наших студентів у науково-дослідницьких стажуваннях. У чому особливість цих стажувань?

— Особливість у тому, що проекти подають професори канадських університетів. Елементом цих проектів є прикладні дослідження в різних галузях. Подаючи документи на програму, студенти обирають від трьох до семи прикладних дослідницьких проектів, над якими хотіли б працювати. Отож вони приїдуть у Канаду й займатимуться тим, що цікаво саме їм, а не комусь іншому. І це одна з відмінностей канадської програми від Fulbright в США або Erasmus+ в ЄС.

— Чому це цікаво канадським професорам?

— Професорам цікаво, бо вони, не витрачаючи коштів своїх грантів, можуть знайти студента, який не тільки працюватиме над проектом три місяці під час стажування, а продовжить співпрацю й після того. 

— Чи безкоштовне стажування для студентів?

— Звісно, програма для студентів безкоштовна. Стажування студента оплачують уряд Канади та урядові організації країн — партнерів, звідки приїздять студенти. Зазвичай це 
50 на 50.

— На що йдуть ці кошти "50 на 50"? На проживання, стипендію для студента?

— Зазвичай на переліт, проживання і стипендію студентів. Уряд Канади зробив нам знижку: не 50 на 50, а 
60 на 40 (60% — фінансування від уряду Канади і 40% — від нас). Взагалі, стажування кожного студента коштує приблизно 12 тис. американських доларів. Отже, нам треба знайти приблизно 4800 доларів для кожного учасника з України. 

— Чому — вам? Ви сказали, що участь у стажуванні оплачують урядові організації країн, з яких приїхали студенти?

— Програму адмініструє в Канаді урядова організація Mitacs . Як я вже казав, урядові організації інших країн — учасників програми надають співфінансування. Україна ж не тільки не надала його, а й в останній момент відмовилася підписувати Меморандум про співпрацю. Зрештою, підписантами Меморандуму стали канадська організація Mitacs і ми, Українська канадська фундація імені Тараса Шевченка (фонд, створений українською діаспорою). На даний момент уряд України не має жодного стосунку до цих стажувань. 

Обіцяли підтримку всі — і міністр Квіт, і міністр Гриневич. Про листи підтримки програми від українського уряду йшлося й на зустрічі нинішнього міністра освіти та науки України з діаспорою під час її візиту до Канади. Але нічого не було зроблено. Останнім часом канадських партнерів взагалі почали демонстративно ігнорувати, не приєднуватися до обговорення програми Меморандуму. Протягом останніх двох місяців перед підписанням угоди представники МОН не відповіли на жодний з двадцяти е-мейлів та не приєднувалися до конферанс-дзвінків з приводу узгодження деталей Меморандуму. Мені завжди було цікаво — чому? Це не вперше я бачу, як Україна втрачає можливості для розвитку, співпраці та інновацій.

321
Підписання Меморандуму про співпрацю

—Участь України в цьому проекті пролобіювала українська діаспора?

—Так, на це пішло три роки. То були зустрічі і розмови з канадськими політиками, міністрами. А вони весь час запитували: чому це кажете нам ви, а не уряд України? До проекту хочуть приєднатися багато країн, які демонструють свою зацікавленість на практиці, але стати партнерами випадає не багатьом. Тепер Україна — теж серед партнерів.

— Що ця програма дасть нашим студентам? 

—Досвід роботи над дослідницьким проектом, який потім, із великою ймовірністю, буде комерціалізуватися. Студент отримає не лише практичний досвід, а й можливість у майбутньому знайти цікаву роботу, створити свій стартап, продовжити співпрацю з професором та отримати стипендію для навчання в канадській магістратурі. У проекті беруть участь студенти третього курсу бакалаврату. Потім вони повертаються у свої країни завершувати навчання.

Ці науково-дослідницькі проекти важливі як для Канади, так і для країн-партнерів, адже допомагають обом країнам розвиватися. Наприклад, торік дівчина з Мексики працювала в Університеті Саскачевана над проектом з аналізу правопорушень, створила аналітичну систему прогнозування правопорушень із допомогою big data (в яких районах міста, найімовірніше, вони відбуватимуться). Повернувшись додому, вона поширила цей проект і на своє місто в Мексиці.

Ми хочемо, щоб українські студенти приїздили на стажування не лише в канадські університети, а й у канадські компанії. Місяць тому ми підписали Меморандум про стажування в університетах на три місяці. Є можливість розширити цей Меморандум на стажування в канадських компаніях на чотири місяці. Але тут треба шукати фінансування й домовлятися. Зараз канадська сторона готова прийняти 35 студентів з України, проте співфінансування поки що є на 20 студентів. Ми дуже вдячні George Myhal і Western Enterprise NIS Fund, які через Шевченківську Фундацію профінансували стажування 10 студентів з України кожен. Нам треба ще знайти співфінансування на 15 студентів, і ми активно запрошуємо меценатів з України долучитися до цієї ініціативи. 

Для українських студентів, які хочуть податися на зазначену програму, ми розпочали кампанію промоції програми стажувань в Україні, розробляємо сайт (www.MitacsUA.org), буклети, шукаємо контакти в українських університетах, щоб вони поширили цю інформацію, плануємо презентації у деяких українських університетах. 

321

—Як можна взяти участь у вашій програмі?

—Студенти, які переходять зараз на третій курс, можуть подати документи онлайн на сайті програми (www.mitacs.ca/globalink/globalink-research-internship). Термін подачі — з кінця липня по 18 вересня. Стажування відбуватиметься влітку наступного року. 

—Чому ви берете у програму лише тих, хто через рік закінчує бакалаврат?

—За 7 років існування проекту канадці дійшли висновку, що це найкращий варіант, бо тоді не стоїть проблема неповернення. Крім того, третій курс — це студенти, які вже чогось досягли і щось знають. До речі, зазвичай на програму подається вдесятеро більше студентів, ніж канадські університети можуть узяти.

— Як відбирають учасників проекту? 

— Критерії дуже прості: треба подати переклад виписки з оцінками англійською або французькою мовою (середній бал має бути вищим за 80%), рекомендаційний лист професора свого університету, резюме, опис своїх наукових та дослідницьких інтересів. І, звісно, обрати проекти, над якими є бажання працювати. Заявки спрямовуються до професорів-керівників проектів, вони спілкуються зі студентами по Skype, а потім приймають рішення, кого взяти. І ніхто інший на це рішення вплинути не може. 

Важливий момент: складати іспит із англійської для того, щоб взяти участь у проекті, не треба. Ми знаємо, що така вимога могла б спинити багатьох. Хоча для деяких інших країн така вимога є. Але, звісно, знати англійську чи французьку мову треба.

—Що цінується в резюме студента?

— Чи може студент щось зробити у проекті, на який подається, який у нього досвід, портфоліо, сертифікати, онлайн-курси, досвід участі в інших проектах або роботи.

— Наших студентів ви в Канаду запрошуєте, а ось канадців, наскільки мені відомо, запросити до нас неможливо, бо припинено програму молодіжної мобільності з цією країною.

— Так, це інша програма. Програму молодіжної мобільності було підписано ще у 2010 р. Де в чому вона схожа на американську програму Work and Travel. З боку Канади програма пропрацювала до 2013 р. За три роки канадська сторона видала українським учасникам близько 220 річних віз, але потім Канада призупинила цю програму. Головна причина — те, що Україна, зі свого боку, не внесла змін у законодавче поле (зокрема, в постанови Кабміну), щоб канадська молодь теж могла приїздити в Україну в рамках цієї програми. В'їхати вони могли без віз, але перебувати тут легально й працювати — ні. Наскільки я пам'ятаю, був скандал, коли в Україну приїхало десятеро молодих людей з Канади, їх тут не оформили, і в результаті вони мусили повернутися додому не стажувавшись. На жаль, за цих 7 років уряд України не зробив нічого в тому плані, щоб канадці могли приїздити. Цю програму молодіжної мобільності Канада реалізує з понад 30-ма країнами, і Україна — єдина країна, з якою її призупинено.

— Програма стажувань — не єдиний ваш проект. Є ще кілька ініціатив. Наприклад, "Комп'ютери дітям".

— Спільно з кількома волонтерами ми це робимо в Канаді уже впродовж трьох років. Збираємо вживані комп'ютери, ноутбуки, монітори й відправляємо їх в Україну. Це те, що безкоштовно віддають люди чи компанії (багато організацій замінюють комп'ютери кожних три-чотири роки). Волонтери в Сумах цю техніку перевіряють, інсталюють і встановлюють у дитячих будинках, інтернатах, школах, бібліотеках, щоб діти могли навчатися основ комп'ютерної грамотності.

— Чому саме в Суми?

— Там у нас є команда українських волонтерів, яка все перевірить, переінсталює й передасть на баланс у школи чи інтернату в Сумській області. Ми, звісно, відправляємо техніку і в інші міста й села України, але там мають бути люди, котрі приймуть, перевірять та встановлять програми. На жаль, таких волонтерів з українського боку знайти досить важко. Поштова компанія Meest у Канаді надає нам знижку. Під час АТО ми неодноразово відправляли з її допомогою посилки та контейнери. 

— Яку гуманітарну допомогу ви передаєте?

— Перші два роки АТО ми передавали з Канади все, що тільки можна. Тепер перейшли на стратегічні проекти — наприклад, проект підтримки протезування в Україні, який реалізує Канадсько-український фонд міжнародної підтримки. До України приїздять американські й канадські протезисти і навчають українських фахівців, а також роблять складне протезування. Є проект допомоги сім'ям загиблих в АТО, в якому канадські родини безпосередньо допомагають українським.. 

Діаспора дуже підтримує Україну, хоча нині ця підтримка істотно ослабла. Канадські українці дивляться українські новини про "зраду", про корупцію в Україні, і донести до них, що щось в Україні змінюється, дуже важко. Україна мало робить на міжнародній арені, щоб демонструвати свої успіхи, щоб налагоджувати зворотний зв'язок — як та допомога, яку діаспора надає Україні, використовується. 

— Чому ви займаєтеся проектами для України? 

— Бо ми вважаємо, що перспективи в України є. Особливо у молоді, їй треба допомагати бути вмотивованою й досягати успіху. 

Колись так допомогли мені, під час навчання в мене були стипендії канадських меценатів. І я бачу, що в Україні є талановиті молоді люди, просто багато їх не вірять у себе, в те, що вони можуть займатися цікавими речами і чогось досягти. Коли я жив у Сумах, я теж не думав, що колись переїду в Торонто, буду тут працювати, займатися тим, що мені цікаво. Пожити в іншій країні хоча б місяць-два — це зміна світогляду і велика мотивація, щоб змінювати Україну. 

Замість післямови.

З приводу урядової підтримки програми Mitacs Globalink Research Internship DT.UA звернулося по коментар до Анни Новосад, начальника Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграціїМіносвіти. (Вона обіймає цю посаду з 2014 р.). 

"Сказати, що жодних кроків із боку МОН на підтримку програми не було зроблено, буде несправедливо, — вважає Анна Новосад. — Міністерство в особі міністра Сергія Квіта і першої заступниці Інни Совсун зверталось і до попереднього посла Канади в Україні пана Троя Лулашника, і до нинішнього посла, пана Романа Ващука, з проханням підтримати участь України у програмі. Ми підтримували ініціативу пана Романка і транслювали її дипломатам. Прохання Олександра ніхто не ігнорував. Наприкінці 2016-го — на початку 2017р. пан Романко повідомив, що Mitacs погодилися знизити вартість участі українських студентів у програмі. Також, завдяки зусиллям Олександра, Українська канадська фундація ім. Тараса Шевченка погодилася фінансувати українських учасників. МОН було запропоновано підписати тристоронній Меморандум про взаєморозуміння, на що ми одразу погодилися й почали працювати. Щиро кажучи, з невідомих мені причин, у нас виникли певні проблеми в комунікації. На окремі мої запитання щодо положень Меморандуму відповіді не надійшло. Проте у травні було повідомлено, що Меморандум вирішили підписати без МОН. Якщо буде на те запит, ми допомагатимемо інформаційно й організаційно в реалізації програми і без символічного меморандуму. Проте звинувачення у бездіяльності, як на мене, необгрунтовані. Звісно, прикро, що зараз МОН не може підтримувати такі проекти фінансово. В нас немає правових механізмів, чинних бюджетних програм із виділеним фінансуванням, аби допомогти таким справді класним проектам. Проте цього року ми вийшли з бюджетною пропозицією до Мінфіну започаткувати програму підтримки міжнародного співробітництва у сфері освіти (за аналогом бюджетної програми з міжнародного науково-технічного співробітництва). Керівництво налаштоване лобіювати це питання, адже нам потрібні ресурси, щоб розвивати співпрацю, а не працювати на ентузіазмі. Якщо вдасться започаткувати нову бюджетну програму, з'явиться можливість у майбутньому перейняти естафету в Української канадської фундації ім. Тараса Шевченка та фінансувати участь українців у програмі Mitacs Globalink".

Джерело: ZN.UA

Автор: Оксана Онищенко

Опубліковано в Власна думка
Сторінка 1 із 16