Як українка народжувала в лікарні США

Середа, 29 березня 2017 07:50 Автор  Прочитано 68745 разів
Оцініть матеріал!
(5 голосів)

АМЕРИКАНСЬКA ЛIКАРНЯ, АБО ЯК Я З “МАМАШІ” СТАЛА “SWEETY”

Проживши в Штатах пiвтора роки, я весь час старанно намагаюсь уникати порiвнянь з Україною. Але нещодавно менi довелося “погостювати” в американськiй лiкарнi, i тут не помiтити рiзницю було неможливо.

Вперше я народжувала в українському обласному центрi. Це був справжнiй жах. Пiсля майже доби в реанiмацiї мене перевезли у палату з 4 (!) iншими жiнками з немовлятами. Безперервний плач дiтей i стогiн жiнок. Будь-яка допомога – за грошi в кишеню. Хамство персоналу – за межами добра i зла. “Мамаша, чєво ви хатiтє?” або “Мамаша, вєрнiтєсь в палату!” – була вiдповiдь на будь-яке запитання, з яким жiнка виходила в коридор. I, звiсно, класика жанру – сердита прибиральниця, що, гримаючи шваброю, возюкає брудною ганчiркою по пiдлозi. Та лiкарня потiм довго снилася менi y нiчних жахiттях.

Вдруге я народжувала у Києвi. Грошi в кишеню лiкарю + платна палата. Хоч i з потрiсканими стiнами – зате сама. Туалет через коридор – ну, та й Бог iз ним. Але шок – медперсонал iз попередньої лiкарнi, подолавши просторово-часовий континiум, опинився зi мною у моїй новiй реальностi. Трохи новiшi халати, але з такими ж самими глибокими кишенями. Я знову була “мамашею”. I прибиральниця знову дивилася на мене так, нiби особисто я була винна в усiх її негараздах.

Третя моя дитина з’явилася на свiт в Америцi. У мене була страховка i чiтке усвiдомлення, що нiхто не вимагає i не очiкує вiд мене нiяких “додаткових заохочень”. Це було нове i незвичне вiдчуття.

Напередоднi “заселення” у розмовi з медсестрою, яка заповнювала мою анкету, я обмовилася, що не люблю льоду у напоях. Коли мене привезли в мою палату, на кружцi для води бiля мого лiжка було написано “NO ICE”. Може й дрiбниця, але все ж…
В самiй палатi – 6 (!) рiзних кнопок для виклику медперсоналу. Медсестри приходили допомогти, коли в мене був бiль, спитати, чи є в мене питна вода, допомогти пiдвестися з лiжка, вiдповiсти на запитання стосовно дитини. I жодного разу я не вiдчула себе “мамашею”. Натомiсть я чула “How are you feeling Mrs. Miller?”, “How can I help you?” або “Sorry, sweety!” (якщо пiд час процедур менi було боляче).

I, наскiльки я побачила, подiбне ставлення – до усiх пацiєнтiв, не зважаючи на фiнансове становище, знайомства, колiр шкiри чи з якої країни ти приїхав.
Взаємоповага i взаємоввiчливiсть мiж персоналом i пацiєнтами – це те, чого так не вистачає українським медичним закладам.

Я досi не люблю лiкарнi, але в американському госпiталi у мене з’явилося приємне вiдчуття, що уся система працює для мене: для мого комфорту i мого одужання.
Натомiсть в наших лiкарнях ти нiби потрапляєш у чужу компанiю, в органiзм, який працює сам по собi i сам для себе, а тебе сприймає як ворожий елемент або як об’єкт для викачування грошей.

I, на моє глибоке переконання, жодна медична реформа не допоможе виправити цю ситуацiю, поки не вiдбудеться реформи у головах людей, котрi працюють у лiкарнях. Поки медсестри верещатимуть через коридор: “Чєво ви хатiтє!”, а прибиральницi продовжуватимуть грюкати швабрами…

Тетяна МЕЛЬНИКОВА

джерело: ПроТе.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається