Ким кому приходиться зовиця, швагра, свояк, стрийко?

Вівторок, 30 травня 2017 11:01 Автор  Ніна Петриківська Прочитано 700 разів
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Українська родина багата на родинні зв'язки. Звичайно всі знають ким кому приходиться племінник, дядько, тітка. Але почасти по різних регіонах України на позначення відносин використовують чудові та неповторні діалектизми, які збагачують нашу мову та надають змогу поглянути інакше на наших близьких та рідних.

Як в них розібратися? Як визначити, хто такий швагор, стрийко, зовиця, своячка - читайте далі...

Традиційна повна сім’я складається із батька, матері та їхніх дітей. Родину вважають неповною, коли у ній немає дітей. У деяких регіонах України є інші назви для батьків – неньо і неня. Між іншим, слово „мама” універсальне для багатьох народів і нагадує перший лепет дитини, котра, лежачи у колисці, просить їсти,  - поділилися зі "Стожарами" "Коралі".

Щодо дітей, то їх, звісно, стосовно тата й мами називають сином або донькою. (Між собою вони – брат і сестра). Це – у тім випадку, коли діти рідні. А трапляється й таке, що дітей виховує нерідний батько – тобто вітчим або нерідна мати – інакше кажучи мачуха. Для таких батьків нерідний син називається пасерб (пасинок), а нерідна донька – пасербиця (падчерка). Якщо у жінки, яка втратила свого чоловіка є син, і вона, будучи вдовою, вирішила одружитися із старшим чоловіком, який, будучи удівцем, має рідну доньку, то діти між собою будуть зведеними братом і сестрою.

Кожне новонароджене малятко слід охрестити, і для цього дука – багатий господар бере для немовлятка хресних батьків. Ця традиція походить ще з тих часів, коли на Русь нападали татари, і ніхто не давав гарантії, що батьки, захищаючи свою землю і родину, залишаться живими. Тому в разі втрати рідних батьків їх заміняли хресні, беручи на виховання своїх похресників та виховуючи, як рідних. Хресними батьками можуть бути і родичі, і знайомі. У гуцулів на хресних кажуть нанашко (хресний тато) і нанашка (хресна мати). Якщо гуцульський газда був багатий, то брав для дитини не одну, а декілька пар хресних, аби дитина була люблена і пещена. Для батьків немовляти хресні батьки є кумами – автоматично стають родичами і приходять до своїх похресників на іменини або великі свята. Похресники ж своєю чергою, також вітають своїх названих батьків у великі свята.

Авжеж, батьки, перш ніж стати батьками, також були маленькими, і в них були свої батьки. Для онуків, вони називаються баба й дідо (можна пестливо бабця й дідусь).

У кожного із нас дідусів та бабусь є по два – з боку матері та з боку батька. От коли ваші батьки одружувались, то батьки тата й батьки мами відтоді стали між собою сватами – тобто, посватали дітей. Якщо ж тато погодився жити із дружиною в хаті її батьків, то для них він – зять, а якщо дружина погодилась жити у хаті із батьками свого чоловіка, то для них вона – невістка.

Цікаво, що слово „невістка” первісно означало людину, яка невідомо що і хто, „нєвєсть что”, а згодом стало означати синову дружину, яка живе у домі його батьків. Саме цьому слову завдячує своєю назвою й Невицький замок у Закарпатті, у якому в часи середньовіччя переховували багатих невісток, що не хотіли одружуватись без кохання. Первісно замок називався „Невістським”, і лише згодом став Невицьким.

Як же ж називати невістці маму свого чоловіка? В Україні найчастіше її кличуть також мамою, як і рідну неньку, однак офіційно статус у чоловікової мами – свекруха, а в її чоловіка – свекор. Якщо ж зять задумав звернутися до матері своєї дружини, то йому варто звертатись до неї, як і до рідної неньки – „мамо”, але офіційно мати дружини є для нього тещею, а її чоловік (дружини батько) – тестем. Насправді усе це просто. Складніше – із родичами, котрі час від часу збираються на свята.

Якось я попросила відрекомендувати мені рідних, і так заплуталась, що почала звертатись до них просто на ім’я. Хто з них кому хто, я так і не запам’ятала. Довелося записати у блокнотик.
До нас на свято прийшов татів брат – для мене він стрико (стрий), а його дружина – стрийна. З боку мами також прийшов брат із дружиною, і їх відрекомендували як вуйка і вуйну. (Між іншим, вуйною називають у нас і сестру матері). Так, принаймні, називають цих родичів у Галичині. У центральній Україні вони називаються просто дядьком та дядиною (тіткою). Та найбільше мені сподобалось, коли мама звернулась до своєї братовОї (тобто, до сестри свого чоловіка, а мого тата) і назвала її зовицею. (Російським відповідником цього родинного статусу є золовка). Тато ж своєю чергою назвав мамину сестру своячкою, чим дуже потішив родичів з маминого боку. І тут у розмову втрутилась ще одна мамина родичка, котра сказала, що у них своячку називають швагровою.

Отепер я точно заплуталася! Виявляється цих усіх хитромудрих назв на позначення найближчої родини недостатньо! Існують на світі ще й шурини, швагри і швагрові... Усі ці позначення дружин і чоловіків тата-мами прийшли до нас із німецької мови.

Із вуйнами та стрийнами прийшли і їхні діти – мої ровесники. Для мене вони – двоюрідні брати і сестри, але їх можна ще й не так називати. А що, коли у моїх батьків уже є двоюрідні, то їхні діти для мене – хто? Звісно ж – троюрідні брати і сестри, і так далі.
Племінника (або ж сина мого дядька) ще можна називати кузеном, братаничом, небожем, вуйчаником. Відповідно племінницю (або ж доньку мого дядька) варто кликати кузиною, сестрінкою, небогою, але не вуйчанкою. Син і донька мого дядька разом – небожата!

Цікавинка: найчастіше у розмові вживають слово „племінник”, який походить, імовірно, від роду-племені, тобто, ще від тих часів, коли люди жили племенами і великими родинами. Рідше на них кажуть „небіж” або „небога” можливо, саме тому, що слово це близьке за звучанням до слово „небіжчик”, що в укр. мові означає „покійник”. Отож, не переплутайте!

Малюнок - Андрій Ліпатов

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається