Офійне відкриття фантастичного святкування «Capital Ukrainian Festival» відбудеться 21 липня 2017 року.  

На гостей оттавського фестивалю «Capital Ukrainian Festival» чекають:

• Співи, танці та жива музика
• Українське село їжі та пивний сад
• Торговий майданчик
• Розваги та нічне життя
• Аfter-parties"Корчма" (19+)
• Майстерні та культурні демонстрації
• Церковні тури та священна музика
• Дитячі розваги та зоопарк

 

 

Фестиваль пройде:

21 липня 2017 року (з 17:00 до 23:00)
22 липня 2017 року (з 11:00 до 23:00)
23 липня 2017 року (з 11:00 до 20:00)

Вперше фестиваль «Capital Ukrainian Festival» було зорганізовано 2015 року, відтоді він став щорічним.

Кому ж належить ідея цього грандіозного дійства та що воно собою являє? Пропонуємо вам відповіді на ці та інші питання в наступному матеріалі.

Ініціатором та організатором Capital Ukrainian Festival (CUF) є Джейн Колба. Хоч і вона, і її батьки народилися в Канаді, про свою приналежність до українського народу Джейн знала змалку.

Її дідусь та бабуся по батькові (їхнє прізвище Колібаба) приїхали до Канади з Буковини 1903 року, а мамині батьки Овачевські – 1938-го з Тернопілля.

До 19 років Джейн мешкала разом з родиною в маленькому містечку Вава (Онтаріо), потім дівчина переїхала до Торонто. Тут сім років жила та навчалась в Університеті Торонто й здобула ступінь бакалавра біології та психології людини, мріяла стати лікарем.

Після навчання переїхала до Оттави, звідки був її майбутній чоловік, там вони одружилися. Згодом один за іншим у подружжя народилося два сини, зараз вони студенти. Бруку 23 роки, а Колу – 21.

Джейн, поки 10 років була у декретній відпустці, продовжувала навчатись й здобула ступінь магістра ділового адміністрування. Коли сини підросли, почала працювала в системі охорони здоров’я Канади. Робота не завадила Джейн Колбі стати магістром етики та філософії, а зараз вона продовжує навчатися в галузі права й левову частку часу віддає громадській роботі.

“Цьому посприяло декілька речей. Насамперед, те, що війна в Україні не тільки згуртувала громаду, а й викликала бажання більше знати і, що важливо, берегти та продовжувати народні традиції, ознайомлюватися з культурним надбанням та ділитися ним з іншими етнічними групами. Найкращий спосіб об’єднати все це – фестиваль, якого, на жаль, тоді в Оттаві не проводилось”, – відповідає Джейн на запитання, як виникла ідея щодо столичного українського фестивалю.

Ще одним чинником Джейн Колбі зазначає виклик самій собі. Організація та проведення такої події – це надзвичайно складна робота, але дуже цікавий та корисний досвід. Жінка відзначає, що потрібно було вчитися робити те, чим вона не займалася у своєму звичному житті: керувати роботою цілої системи.

“Громада вже достигла до такого фестивалю. Скажіть на милість, хіба не абсурд: в Оттаві – красивому місті, столиці держави та фестивальній столиці – український фестиваль пройшов єдиний раз майже 20 років тому?! Отож треба було виправляти ситуацію. Українці оселились у Канаді 125 років тому, а в Оттаві їх проживає зараз 25 тисяч, тож справді дуже символічно – відсвяткувати 150-ліття країни в її столиці”, – додає Джейн.

На думку жінки, наша спільнота стає сильнішою, коли ми широко і з гордістю демонструємо свою щедро розмаїту культуру та водночас бачимо, чим ми, українці, подібні. А відмінності від інших етнічних груп, що населяють Канаду, роблять її ще дружнішою.

На фестиваль в Оттаві приходить багато неукраїнців, і це спонукає організаторів запроваджувати щось нове. Немає в Оттаві іншого місця, де б можна було ознайомитися зі східноєвропейською культурою, тому до українського фестивалю приєднуються поляки, естонці, литовці. Він став настільки популярним, що люди навіть свої літні плани вибудовують так, аби на нього потрапити. Джейн говорить, що її окрилює й надихає енергетика звичайних людей, які збираються разом і роблять щось чудове і незвичайне.

Хоч оттавському фестивалю щойно буде 3 роки, але він уже претендує на звання одного з кращих фестивалів у Онтаріо, став членом організації “Festivals & Events Ontario”. І все завдяки компетентності організаторів, зокрема Джейн Колбі.

Погодьтеся, не кожному під силу створити свято, щоб з’явитися нізвідки і стати врівень з великими подіями, перевіреними часом. Фестиваль стає хорошим приводом для відвідувачів з інших міст Канади та зарубіжних країн приїхати до Оттави, залишитись тут найдовше і побачити її красоти. Вже зараз поступають заяви від виконавців на участь у фестивалі 2018. Тож організатори, безсумнівно, думають на перспективу.

Загалом підготовка фестивалю займає 12 місяців. А цього року, оскільки Канаді виповнюється 150 і Оттава – центр святкувань, на неї піде 18 місяців. Прийняти гостей по-особливому гарно і цікаво – дуже відповідальне завдання. Святкуватиметься широко: від столиці до столиці, бо учасниками фестивалю та гостями будуть як оттавці, так і кияни; та від побережжя до побережжя, адже з’їдуться артисти з усіх провінцій Канади.

Джейн натхненно говорить, що багато людей виявляє бажання допомагати, бути волонтерами, серед них чимало тих, хто вже втретє хоче бути причетним до фестивалю, що засвідчує його потрібність і важливість. Цьогоріч, щоб допомагати в дитячому кутку, на концерті, ярмарку тощо, потрібно задіяти близько 200 волонтерів. Цікаво, що зголошуються допомагати навіть люди з іншого етнічного походження, такі як китайці, індійці тощо.

Особливість оттавського фестивалю в тому, що все – виступи, виставки, ярмарок, їжа – розміщено дуже компактно довкола церкви і виглядає як маленьке українське село. Цього року тут буде звіринець та ще деякі сюрпризи. На фестиваль приходять родинами, і для людини будь-якого віку знайдеться щось цікаве серед денних і нічних розваг.

Безсумнівно, сьогодні можна говорити про успішність проекту Capital Ukrainian Festival, що яскраво засвідчує щорічне зростання кількості його учасників і гостей, вендорів, волонтерів та відвідувачів.

У 2015 році, коли вперше відбувся фестиваль, організатори чекали на чотири тисячі відвідувачів, а прийшло вісім. Минулого року прогнозували 12 тисяч – було майже 15.

Фото: razom.media.

Тож цьогоріч можна сміливо передбачати 17 тисяч. Хоч, як вже говорилося, український фестиваль в Оттаві безкоштовний для відвідувачів, організатори прагнуть, щоб він справив фантастичне враження на всіх причетних до нього.

“2017 рік – це рік, коли слід приїхати на український фестиваль до Оттави, бо де, як не в столиці, можна якнайкраще відзначити 150-річчя Канади. Та й організатори його запевняють: зроблять все для того, щоб свято українства стало незабутньою подією і приємним подарунок спільноті. Приїжджайте – ми будемо раді вам!” – наголошує Джейн Колбі.

13769453_1660306407624197_7552181274404396894_n (1)

Опубліковано в Українці в світі

"Конгрес українців Канади закликає міжнародне співтовариство забезпечити притягнення до відповідальності винних у цьому жахливому вбивстві. КУК закликає Канаду і її союзників оголосити так звані "Д/ЛНР" терористичними організаціями і визнати РФ державою - спонсором тероризму", - йдеться в заяві КУК.

Читайте також: Трагедія МН17: рідні жертв влаштували протест біля посольства РФ в Нідерландах

У зверненні українців Канади підкреслюється, що "повну і пряму відповідальність за цей міжнародний терористичний акт несе керівництво РФ". "У ганебній спробі уникнути відповідальності Росія застосувала своє право вето під час засідання Радбезу ООН, щоб заблокувати міжнародний трибунал з розслідування цього мерзенного злочину", - нагадали в організації.
 
Нагадаємо, літак рейсу МН17 Амстердам - ​​Куала-Лумпур був збитий ракетою "земля-повітря" з установки "Бук" у небі над окупованим Донбасом 17 липня 2014 року. На борту цивільного лайнера перебували 298 осіб - 283 пасажири і 15 членів екіпажу. Всі вони загинули.

Опубліковано в Світ

Цей автомобіль тепер "працюватиме” в 128-ій бригаді ЗСУ.

«Автомобілі в зоні АТО – річ першої необхідності. На жаль, часто вони потрапляють під обстріли, або ж швидко виходять з ладу через поганий стан доріг. Намагаємось всіляко збирати кошти і забезпечувати потреби підрозділів», – говорить волонтер «Вільних Людей».

Волонтерська група Вільні Люди передала для українських військових автомобіль в зону бойових дій.

Як повідомляють волонтери, необхідну суму на придбання транспортного засобу зібрали небайдужі громадяни як України, так і з-за кордону – українці діаспори Канади.

Опубліковано в Україна у вогні

Студенти, які переходять зараз на третій курс, можуть подати документи онлайн на сайті програми (www.mitacs.ca/globalink/globalink-research-internship). Термін подачі — з кінця липня по 18 вересня. Стажування відбуватиметься влітку наступного року. 

Під час літніх канікул українські студенти зможуть стажуватися в канадських університетах. Такий проект ініціювала наша діаспора в Канаді. 

Вже починається подача заяв на наступне літо. Що це за проект, що він дасть нашим студентам і чому цікавий канадським професорам? Про це та інше ми говорили з ініціатором проекту Олександром Романком.

Олександр — випускник Сумського державного університету. Там він закінчив бакалаврат за спеціальністю "Комп'ютеризовані системи управління". Потім була магістратура в Карловому університеті (Чехія), далі — докторантура з комп'ютерних наук у McMaster University (Канада). Загалом, Олександр уже понад 10 років живе в Канаді. Кар'єра його склалася успішно — він провідний науковий співробітник в IBM Canada, професор за сумісництвом в Університеті Торонто, читає лекції з аналізу даних та фінансової аналітики, викладає в університетах Канади та України, зокрема в Українському католицькому університеті. Водночас активно ініціює благодійні, освітянські та стратегічні проекти для України: комп'ютери дітям, допомогу для АТО і сімей загиблих, безкоштовні лекції з бізнес-аналітики, big data та штучного інтелекту. Буквально цими днями стартує стратегічний проект з участю Олександра — програма науково-дослідницьких стажувань українських студентів у Канаді, яка називається Mitacs Globalink Research Internship Program. Щороку ця програма дозволить трьом десяткам українських третьокурсників взяти участь у наукових проектах канадських професорів.

— Пане Олександре, розкажіть про проект. Що це за ідея, чому вона виникла?

—Ідея виникла давно, бо ця програма в Канаді існує вже 7 років. Щоліта до Канади на три місяці приїздять приблизно 700 студентів із дев'яти країн-партнерів. Це Індія, Китай, Мексика, Бразилія, Німеччина, Франція, Туніс, Австралія та Саудівська Аравія. Україна щойно приєдналася до цієї програми. 

— Програма Mitacs Globalink Research Internship передбачає участь наших студентів у науково-дослідницьких стажуваннях. У чому особливість цих стажувань?

— Особливість у тому, що проекти подають професори канадських університетів. Елементом цих проектів є прикладні дослідження в різних галузях. Подаючи документи на програму, студенти обирають від трьох до семи прикладних дослідницьких проектів, над якими хотіли б працювати. Отож вони приїдуть у Канаду й займатимуться тим, що цікаво саме їм, а не комусь іншому. І це одна з відмінностей канадської програми від Fulbright в США або Erasmus+ в ЄС.

— Чому це цікаво канадським професорам?

— Професорам цікаво, бо вони, не витрачаючи коштів своїх грантів, можуть знайти студента, який не тільки працюватиме над проектом три місяці під час стажування, а продовжить співпрацю й після того. 

— Чи безкоштовне стажування для студентів?

— Звісно, програма для студентів безкоштовна. Стажування студента оплачують уряд Канади та урядові організації країн — партнерів, звідки приїздять студенти. Зазвичай це 
50 на 50.

— На що йдуть ці кошти "50 на 50"? На проживання, стипендію для студента?

— Зазвичай на переліт, проживання і стипендію студентів. Уряд Канади зробив нам знижку: не 50 на 50, а 
60 на 40 (60% — фінансування від уряду Канади і 40% — від нас). Взагалі, стажування кожного студента коштує приблизно 12 тис. американських доларів. Отже, нам треба знайти приблизно 4800 доларів для кожного учасника з України. 

— Чому — вам? Ви сказали, що участь у стажуванні оплачують урядові організації країн, з яких приїхали студенти?

— Програму адмініструє в Канаді урядова організація Mitacs . Як я вже казав, урядові організації інших країн — учасників програми надають співфінансування. Україна ж не тільки не надала його, а й в останній момент відмовилася підписувати Меморандум про співпрацю. Зрештою, підписантами Меморандуму стали канадська організація Mitacs і ми, Українська канадська фундація імені Тараса Шевченка (фонд, створений українською діаспорою). На даний момент уряд України не має жодного стосунку до цих стажувань. 

Обіцяли підтримку всі — і міністр Квіт, і міністр Гриневич. Про листи підтримки програми від українського уряду йшлося й на зустрічі нинішнього міністра освіти та науки України з діаспорою під час її візиту до Канади. Але нічого не було зроблено. Останнім часом канадських партнерів взагалі почали демонстративно ігнорувати, не приєднуватися до обговорення програми Меморандуму. Протягом останніх двох місяців перед підписанням угоди представники МОН не відповіли на жодний з двадцяти е-мейлів та не приєднувалися до конферанс-дзвінків з приводу узгодження деталей Меморандуму. Мені завжди було цікаво — чому? Це не вперше я бачу, як Україна втрачає можливості для розвитку, співпраці та інновацій.

321
Підписання Меморандуму про співпрацю

—Участь України в цьому проекті пролобіювала українська діаспора?

—Так, на це пішло три роки. То були зустрічі і розмови з канадськими політиками, міністрами. А вони весь час запитували: чому це кажете нам ви, а не уряд України? До проекту хочуть приєднатися багато країн, які демонструють свою зацікавленість на практиці, але стати партнерами випадає не багатьом. Тепер Україна — теж серед партнерів.

— Що ця програма дасть нашим студентам? 

—Досвід роботи над дослідницьким проектом, який потім, із великою ймовірністю, буде комерціалізуватися. Студент отримає не лише практичний досвід, а й можливість у майбутньому знайти цікаву роботу, створити свій стартап, продовжити співпрацю з професором та отримати стипендію для навчання в канадській магістратурі. У проекті беруть участь студенти третього курсу бакалаврату. Потім вони повертаються у свої країни завершувати навчання.

Ці науково-дослідницькі проекти важливі як для Канади, так і для країн-партнерів, адже допомагають обом країнам розвиватися. Наприклад, торік дівчина з Мексики працювала в Університеті Саскачевана над проектом з аналізу правопорушень, створила аналітичну систему прогнозування правопорушень із допомогою big data (в яких районах міста, найімовірніше, вони відбуватимуться). Повернувшись додому, вона поширила цей проект і на своє місто в Мексиці.

Ми хочемо, щоб українські студенти приїздили на стажування не лише в канадські університети, а й у канадські компанії. Місяць тому ми підписали Меморандум про стажування в університетах на три місяці. Є можливість розширити цей Меморандум на стажування в канадських компаніях на чотири місяці. Але тут треба шукати фінансування й домовлятися. Зараз канадська сторона готова прийняти 35 студентів з України, проте співфінансування поки що є на 20 студентів. Ми дуже вдячні George Myhal і Western Enterprise NIS Fund, які через Шевченківську Фундацію профінансували стажування 10 студентів з України кожен. Нам треба ще знайти співфінансування на 15 студентів, і ми активно запрошуємо меценатів з України долучитися до цієї ініціативи. 

Для українських студентів, які хочуть податися на зазначену програму, ми розпочали кампанію промоції програми стажувань в Україні, розробляємо сайт (www.MitacsUA.org), буклети, шукаємо контакти в українських університетах, щоб вони поширили цю інформацію, плануємо презентації у деяких українських університетах. 

321

—Як можна взяти участь у вашій програмі?

—Студенти, які переходять зараз на третій курс, можуть подати документи онлайн на сайті програми (www.mitacs.ca/globalink/globalink-research-internship). Термін подачі — з кінця липня по 18 вересня. Стажування відбуватиметься влітку наступного року. 

—Чому ви берете у програму лише тих, хто через рік закінчує бакалаврат?

—За 7 років існування проекту канадці дійшли висновку, що це найкращий варіант, бо тоді не стоїть проблема неповернення. Крім того, третій курс — це студенти, які вже чогось досягли і щось знають. До речі, зазвичай на програму подається вдесятеро більше студентів, ніж канадські університети можуть узяти.

— Як відбирають учасників проекту? 

— Критерії дуже прості: треба подати переклад виписки з оцінками англійською або французькою мовою (середній бал має бути вищим за 80%), рекомендаційний лист професора свого університету, резюме, опис своїх наукових та дослідницьких інтересів. І, звісно, обрати проекти, над якими є бажання працювати. Заявки спрямовуються до професорів-керівників проектів, вони спілкуються зі студентами по Skype, а потім приймають рішення, кого взяти. І ніхто інший на це рішення вплинути не може. 

Важливий момент: складати іспит із англійської для того, щоб взяти участь у проекті, не треба. Ми знаємо, що така вимога могла б спинити багатьох. Хоча для деяких інших країн така вимога є. Але, звісно, знати англійську чи французьку мову треба.

—Що цінується в резюме студента?

— Чи може студент щось зробити у проекті, на який подається, який у нього досвід, портфоліо, сертифікати, онлайн-курси, досвід участі в інших проектах або роботи.

— Наших студентів ви в Канаду запрошуєте, а ось канадців, наскільки мені відомо, запросити до нас неможливо, бо припинено програму молодіжної мобільності з цією країною.

— Так, це інша програма. Програму молодіжної мобільності було підписано ще у 2010 р. Де в чому вона схожа на американську програму Work and Travel. З боку Канади програма пропрацювала до 2013 р. За три роки канадська сторона видала українським учасникам близько 220 річних віз, але потім Канада призупинила цю програму. Головна причина — те, що Україна, зі свого боку, не внесла змін у законодавче поле (зокрема, в постанови Кабміну), щоб канадська молодь теж могла приїздити в Україну в рамках цієї програми. В'їхати вони могли без віз, але перебувати тут легально й працювати — ні. Наскільки я пам'ятаю, був скандал, коли в Україну приїхало десятеро молодих людей з Канади, їх тут не оформили, і в результаті вони мусили повернутися додому не стажувавшись. На жаль, за цих 7 років уряд України не зробив нічого в тому плані, щоб канадці могли приїздити. Цю програму молодіжної мобільності Канада реалізує з понад 30-ма країнами, і Україна — єдина країна, з якою її призупинено.

— Програма стажувань — не єдиний ваш проект. Є ще кілька ініціатив. Наприклад, "Комп'ютери дітям".

— Спільно з кількома волонтерами ми це робимо в Канаді уже впродовж трьох років. Збираємо вживані комп'ютери, ноутбуки, монітори й відправляємо їх в Україну. Це те, що безкоштовно віддають люди чи компанії (багато організацій замінюють комп'ютери кожних три-чотири роки). Волонтери в Сумах цю техніку перевіряють, інсталюють і встановлюють у дитячих будинках, інтернатах, школах, бібліотеках, щоб діти могли навчатися основ комп'ютерної грамотності.

— Чому саме в Суми?

— Там у нас є команда українських волонтерів, яка все перевірить, переінсталює й передасть на баланс у школи чи інтернату в Сумській області. Ми, звісно, відправляємо техніку і в інші міста й села України, але там мають бути люди, котрі приймуть, перевірять та встановлять програми. На жаль, таких волонтерів з українського боку знайти досить важко. Поштова компанія Meest у Канаді надає нам знижку. Під час АТО ми неодноразово відправляли з її допомогою посилки та контейнери. 

— Яку гуманітарну допомогу ви передаєте?

— Перші два роки АТО ми передавали з Канади все, що тільки можна. Тепер перейшли на стратегічні проекти — наприклад, проект підтримки протезування в Україні, який реалізує Канадсько-український фонд міжнародної підтримки. До України приїздять американські й канадські протезисти і навчають українських фахівців, а також роблять складне протезування. Є проект допомоги сім'ям загиблих в АТО, в якому канадські родини безпосередньо допомагають українським.. 

Діаспора дуже підтримує Україну, хоча нині ця підтримка істотно ослабла. Канадські українці дивляться українські новини про "зраду", про корупцію в Україні, і донести до них, що щось в Україні змінюється, дуже важко. Україна мало робить на міжнародній арені, щоб демонструвати свої успіхи, щоб налагоджувати зворотний зв'язок — як та допомога, яку діаспора надає Україні, використовується. 

— Чому ви займаєтеся проектами для України? 

— Бо ми вважаємо, що перспективи в України є. Особливо у молоді, їй треба допомагати бути вмотивованою й досягати успіху. 

Колись так допомогли мені, під час навчання в мене були стипендії канадських меценатів. І я бачу, що в Україні є талановиті молоді люди, просто багато їх не вірять у себе, в те, що вони можуть займатися цікавими речами і чогось досягти. Коли я жив у Сумах, я теж не думав, що колись переїду в Торонто, буду тут працювати, займатися тим, що мені цікаво. Пожити в іншій країні хоча б місяць-два — це зміна світогляду і велика мотивація, щоб змінювати Україну. 

Замість післямови.

З приводу урядової підтримки програми Mitacs Globalink Research Internship DT.UA звернулося по коментар до Анни Новосад, начальника Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграціїМіносвіти. (Вона обіймає цю посаду з 2014 р.). 

"Сказати, що жодних кроків із боку МОН на підтримку програми не було зроблено, буде несправедливо, — вважає Анна Новосад. — Міністерство в особі міністра Сергія Квіта і першої заступниці Інни Совсун зверталось і до попереднього посла Канади в Україні пана Троя Лулашника, і до нинішнього посла, пана Романа Ващука, з проханням підтримати участь України у програмі. Ми підтримували ініціативу пана Романка і транслювали її дипломатам. Прохання Олександра ніхто не ігнорував. Наприкінці 2016-го — на початку 2017р. пан Романко повідомив, що Mitacs погодилися знизити вартість участі українських студентів у програмі. Також, завдяки зусиллям Олександра, Українська канадська фундація ім. Тараса Шевченка погодилася фінансувати українських учасників. МОН було запропоновано підписати тристоронній Меморандум про взаєморозуміння, на що ми одразу погодилися й почали працювати. Щиро кажучи, з невідомих мені причин, у нас виникли певні проблеми в комунікації. На окремі мої запитання щодо положень Меморандуму відповіді не надійшло. Проте у травні було повідомлено, що Меморандум вирішили підписати без МОН. Якщо буде на те запит, ми допомагатимемо інформаційно й організаційно в реалізації програми і без символічного меморандуму. Проте звинувачення у бездіяльності, як на мене, необгрунтовані. Звісно, прикро, що зараз МОН не може підтримувати такі проекти фінансово. В нас немає правових механізмів, чинних бюджетних програм із виділеним фінансуванням, аби допомогти таким справді класним проектам. Проте цього року ми вийшли з бюджетною пропозицією до Мінфіну започаткувати програму підтримки міжнародного співробітництва у сфері освіти (за аналогом бюджетної програми з міжнародного науково-технічного співробітництва). Керівництво налаштоване лобіювати це питання, адже нам потрібні ресурси, щоб розвивати співпрацю, а не працювати на ентузіазмі. Якщо вдасться започаткувати нову бюджетну програму, з'явиться можливість у майбутньому перейняти естафету в Української канадської фундації ім. Тараса Шевченка та фінансувати участь українців у програмі Mitacs Globalink".

Джерело: ZN.UA

Автор: Оксана Онищенко

Опубліковано в Власна думка

У Канаді продовжує гостювати та, подорожуючи, вивчати англійську мову молодь з України — фіналісти національного конкурсу  "Видатні Українці Канади", повідомляє VIDIA.

Від 17 червня по 16 липня переможці конкурсу з користю проводять час у Ванкувері, Британській Колумбії, Торонто та Онтаріо.

Як відомо, до 150-річчя Канади та 125-річчя поселення перших українців у Канаді, організація Open World Learning провела всеукраїнський національний конкурс "Видатні Українці Канади". Старшокласники та студенти 1-3 курсу українських навчальних закладів створювали відеоролики про видатних канадських українців, яких самі обирали і про яких шукали цікаву інформацію.

У конкурсі взяли участь понад 500 учасників. З них журі обрало 16 фіналістів та півфіналістів, серед яких є діти загиблих учасників війни на Сході України та діти-сироти.

"Бути в Канаді для мене —це мрія, яка стала реальністю. Одразу зацікавила ідея, захотілося спробувати свої сили, тим більше, що мене завжди цікавили люди, які досягли успіху у житті. Завдяки конкурсу я більше дізналася про українських канадців, ознайомилась із біографіями десятків відомих людей. Моє конкурсне відео про Джона Сопінку, суддю Верховного Суду Канади", — розповіла Діана Горбатюк, одна з фіналісток, яка прилетіла у Торонто.

«Перемога у конкурсі надала мені мотивацію іти далі і підкорювати нові вершини! Мені пощастило, адже пройшла відбір до групи "advanced IELTS", отож вдосконалюючи мову, старанно готуюсь до важкого іспиту, через який має пройти кожен іноземний студент. Приємно бачити усміхнених вчителів, які завжди раді прийти тобі на допомогу. Фаховий виклад матеріалу на уроках, цікаві завдання та безліч спілкування із носіями мови. Чудовим бонусом є студенти із різних куточків світу, з якими неодмінно будемо підтримувати дружбу у майбутньому та обмінюватись досвідом", — додає дівчина.

«Цей місяць став переломним в моєму житті. Життя української діаспори, яка допомогла собі та допомагає українській молоді – це приклад того, що можна змінити все. Потрібно велике бажання і згуртованість. Ситуація зародження української діаспори мені нагадує зародження нової нації в теперішній Україні. У нас зараз складне економічне становище, але чи була легко їм, першим емігрантам?», — каже фіналіст з Івано-Франківська, Олександр Хабайлюк. Його конкусна робота присвячена першому іммігранту до Канади Івану Пилипіву.

Часткову фінансову підтримку проекту надали організації Канадсько-Український Міжнародний Фонд Підтримки та Об’єднання «Четверта Хвиля».

Нагадаємо, українські студенти зможуть стажуватися в університетах Канади  під час літніх канікул.

Опубліковано в Колонка подій

"Виконати свій обов’язок супроти Канади й Бритійської імперії та звеличити українське ім’я" — саме таким було одне із завдань численної української громади в Канаді, висловлене в перші дні після офіційного вступу країни у Другу світову війну у вересні 1939 року.

На шпальтах українських газет, що виходили в Канаді, одне за одним прозвучали звернення громадських організацій, зокрема Української стрілецької громади та Українського національного об’єднання Канади, до уряду з ініціативою створення окремого Українського легіону в британській армії.

На поклик канадського уряду значна кількість українських поселенців "вступали до армії та зо зброєю в руках охороняли демократичний світ від диктаторів та грабіжників". Професор Вотсон Кіркконелл ще в 1940 році відзначив, що звіт за перше півріччя мобілізації в Канаді демонструє значну кількість добровольців саме серед укранців.

Наприклад, у провінції Саскачеван вступ українських добровольців, у порівнянні до загальної кількості населення, був удвічі більший, ніж число вступу інших громадян.

Як словом, так і ділом канадці українського походження продемонстрували "свою непримушену готовність стати в обороні цього краю, його конституції та інституцій проти зовнішньої загрози".

Книга Вотсона Кіркконнелла "Війна — та українські канадійці", Торонто, 1940 рік.

Усі документи з фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки 

Мабуть, у цьому є суттєва різниця між українцями, що проживали в "країні кленового листка", які відчули усю перевагу життя у вільній демократичній державі, та їх свіввітчизниками з "Совіцької України", які не мали можливості стати в обороні конституції своєї держави, бо як такої її не було… ні конституції, ні державності.

Проте чому ж канадські українці, які нерідко були емігрантами в другому, а то й у третьому поколінні, але ідентифікували себе як представників української нації, з таким завзяттям йшли на війну? Які цілі вони переслідували? Чого прагнули досягти по закінченні війни?

Архівні документи дають дві відповіді на ці запитання, що однозначно є взаємопов’язаними. Перша — українці сприймали перемогу Канади та Великої Британії як перемогу демократії над тоталітаризмом. Друга — саме за умови збереження в Європі демократичного ладу українці змогли б відновити власну незалежну державу.

Вотсон Кіркконелл з цього приводу вдало підсумував: "Хоч і дуже глибоко вони [українці — Л. В.] зацікавлені справою створення української держави в Східній Європі, то одночасно розуміють вони вже добре, що Адольф Гітлер не має наміру створити вільну й незалежку українську державу, і що можна сподіватися створення української держави тільки тоді, коли б Аліянти перемогли".

"Мусимо тямити, що від нас, канадських українців, в дуже великій мірі залежить успіх воєнної справи Канади"

Хоча в британській армії не було створено спеціального Українського легіону, проте українці все ж знайшли спосіб національного самовираження. Нерідко вояки нашивали собі на військову форму напис "Ukraine". Все ж більш значущим було створення у січні 1943 році в Лондоні Союзу українських канадійських вояків (СУКВ).

Ця ініціатива українських воїнів "за морем" одержала значні результати. СУКВ створив цінний для українців комунікативний простір, де вони могли спілкуватися рідною мовою, співати пісні, читати книги українською мовою.

Також Союз мав тісні стосунки з українськими організаціями в Канаді, що розгорнули активну волонтерську діяльність та підтримували вояків необхідними речами.

Учасники з’їзду Союзу українських канадійських вояків у Лондоні, 8—9 січня 1944 року. "Український Голос", ч. 20, 12 травня 1944 року.

Самі ж солдати нерідко писали, що їх військові побратими у британській армії інших національностей висловлювали щирий подив підтримці вояків українською спільнотою Канади.

Українська діаспора доклала чимало зусиль, можливо й сама цього не розуміючи, для увічнення пам'яті героїв.

У роки Другої світової війни українські газети в Канаді поповнилися спеціальними рубриками, а то й цілими сторінками, присвяченими виключно українським воїнам.

Завдяки ним сьогодні ми володіємо цінною інформацією про значну кількість українців, які воювали в арміях союзників, про географію їх перебування, успіхи, втрати тощо.

Рубрика "На сторожі" газети "Новий шлях" (Вінніпег), присвячена українцям, що воювали у складі канадської армії 

"Нашим обов’язком є докласти всіх сил, щоби цим разом не торгувались українськими землями і народом, як по минулій війні"

Які мотиви були у пересічного українця, що воював у лавах канадського війська, які думки його переповнювали, якими ж були його духовні потреби, розповідають листи, надіслані з фронту:

"Дорогі приятелі! […] Жалую дуже, що не пишу по-українськи, хоч умію говорити й писати трохи, але моя граматика не дуже добра. Та я Вас прошу писати до мене в рідній мові, а я стараюся тут дістати українську граматику та як тільки трохи підучусь, то Вам відпишу по-українськи. Я вповні оцінюю Вашу працю, радію, що українці сходяться разом та про нас не забувають. […]

М. Паладійчук", 1943 р., Велика Британія

***

"Дорогі родичі! Цим листом повідомляємо Вас, що ми, Ваші сини, канадійські вояки, знов зійшлися тут в Англії, щоб – голодні рідного слова, накормитись ним, і – спрагнені української пісні – напитись її.

 Канадські вояки українського походження, члени Української стрілецької громади Антін Бенчарський та Дмитро Дрозд, 1940 рік.

На цей раз ми зійшлись у Лондоні й побули разом два дні – в суботу, 31 липня, і в неділю, 1 серпня. Першого дня ми провели час у домівці Клубу Канадійського Легіону, а другого дня, у неділеньку святую, в дев’ятій годині рано пішли помолитися до грецької церкви; там вислухали службу Божу, а потім Панахиду по тих наших товаришах, що їм уже "ні болізні, ні печалі, а жизнь безконечная". По відправі перейшли ми до залу, де мали перекуску, а відтак потішали себе рідним словом і рідною піснею: співали всі разом, які лише знали пісні. […]

Володимир Г. Купченко,

лейтенант Канадського Панцирного Корпусу", 1943 р., Велика Британія

 Канадські вояки українського походження. "Новий шлях", ч. 37, 8 травня 1943 рік.

"З Бельгії, 23 вересня 1944.

[…] Я є в Бельгії і цей край мені подобався, бо люде культурні й товариські. Канадійців дуже радо вітали і приймали. Коли я бачу, як народ тішиться освободженням, то зараз приходить на думку бідна Україна. Вона також хоче волі…

Слава Україні!

А. Семчій"

***

"Шпиталь, дня 15 грудня 1944.

[…] Повірте, що багато з нас, які тут боремось, вірить, що ще повстане Вільна Незалежна Україна та що всім поневоленим народам усміхнеться доля.

Я вірю, що лях не посягне рукою на наші українські землі. Нашим обов’язком є докласти всіх сил, щоби цим разом не торгувались українськими землями і народом, як по минулій війні. Якщо світ бореться за правду, то ця правда мусить рішити, щоби українські землі злялись в одну Українську Незалежну Державу.

Бажаю Вам веселих свят і щасливого Нового Року! Слава Україні! Слава Канаді!

І. Якимів", Велика Британія

 Повідомлення про братів із української родини Кіндрат на службі в канадській армії. "Український голос", ч. 11, 15 березня 1944 рік.

"Як війна ще довго потриває, то ще одинадцятий син піде до війська"

Історії про те, що до лав канадської армії українці вступали цілими сім’ями не є унікальними, а швидше навпаки. Так, десять синів переселенця пана Микулика, теслі з Буковини, перебували в армії: "п’ять його синів є сержантами канадської армії за морем, два в повітряній флоті, два при маринарці [військово-морському флоті — ІП], а один при артилерії".

Більше того сам Микулик говорив, що якщо війна триватиме й далі, то і його одинадцятий сімнадцятирічний син піде до війська.

Слід відзначити, що українські воїни служили як у сухопутних військах (снайперами, гарматниками, автомеханіками, телеграфістами, мотоциклістами та ін.), так і в повітряних та військово-морських силах, і вирізнялися високим професіоналізмом.

При тому значна їх кількість воювала саме у повітряному флоті: вони були кваліфікованими пілотами, протилітаковими артилеристами, бомбардирами, аеромеханіками, радіомеханіками, авіаційними радіо-операторами, а також нерідко інструкторами повітряних навігаторів, що без сумніву вимагало спеціального навчання та підготовки, які забезпечив їм канадський уряд.

Повідомлення про братів із української родини Спачинських на службі в канадській армії. "Український голос", ч. 39, 27 вересня 1944 рік. 

"Я знаю, що я був, є і буду українцем і вмру як українець"

Говорячи про вагомий внесок українців, які в роки Другої світової війни воювали у складі армій союзників, не можна оминути й болючого питання кількості жертв серед наших воїнів українського походження.

Завдяки громаді українців у Канаді сьогодні ми можемо ознайомлюватися з окремими рубриками в тогочасній пресі – "Серед військових утрат", "Українські імена на канадійських лістах страт", "Жертви війни", що, на превеликий жаль, були регулярними.

Поряд з іменами українських героїв читаємо сумні приписи — "умер від ран", "загинув без вісті по повітряних операціях за морем", "зістав забитий на активній службі", "пропав (під час операцій у Франції)", "убитий ворожою кулею в Англії", "погиб на полі битви в Італії від бомби"…

Не можуть залишати байдужими й історії про долі окремих воїнів. Двадцятирічний доброволець канадського військово-морського флоту, активний член українських молодіжних та спортивних організацій Антон Леськів у вересні 1940 р. написав листа до редакції "Нового шляху":

"Хочу повідомити вас, що від’їжджаю… Все мріяв поїхати на "другий бік", а тепер день прийшов. Також хотів бути каноніром, а тепер перейшов іспит і сьогодні став каноніром. Жалую, що не міг ще раз бути з Вами всіма, але  як Бог дасть, вернуся та й знов буду з Вами. Не думайте, що я боюся згинути. Я знаю, що я був, є і буду українцем і вмру як українець. […] Поздоровляю усіх: у редакції, в канцелярії і в залі (Українськім Національнім Домі)… Лиш одну думку маю: Україна повстане! Слава Україні!".

Це був останній лист молодого українського матроса, який менше ніж через місяць з часу написання цих слів і відбуття з Канади "згинув у бойовій акції" в Атлантиці.

 Нагородження військовою медаллю рядового канадської армії, українця Н. Ковальчука. "Український голос", ч. 15, 12 квітня 1944 рік.

Подвиги українських героїв не залишилися неоціненими. Архівні документи інформують, що канадські воїни українського походження за їх численні бойові досягнення нагороджувалися медаллю та хрестом "За видатні льотні заслуги", "Медаллю Британської імперії", "Воєнною медаллю" за хоробрість на полі бою, а також військовою нагородою США "Срібна зірка" за відвагу та ін.

Внесок українців у перемогу над нацизмом був визнаний демократичним світом Америки та Європи. Проте багато десятків років залишався абсолютно проігнорованим у "Совіцькій Україні" та, на жаль, недостатньо відомим у незалежній Україні, за державність і суверенність якої вони свідомо боролися і віддавали свої життя.

Автор: Людмила Ващук
провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву зарубіжної україніки
Джерело: istpravda.com.ua

Опубліковано в Цікаво

7 липня – 96 років від дня народження відомого мецената і подвижника української культури Петра Яцика (1921-2001)

Яцик Петро Дмитрович — канадський підприємець українського походження, відомий меценат і філантроп. Зробив великий вклад у фінансування українознавства на Заході. Петро Яцик є одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США),Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. П. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн. доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.

Петро Яцик пожертвував мільйон доларів на історичні дослідження при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні. Завдяки П. Яцику відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. З його допомогою видано багато наукових монографій з історії України (зокрема переклад Історії України-Руси М. С. Грушевського на англійську мову), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума пожертв мецената на українські інституції перевищує 16 мільйонів доларів.

Петра Яцика нагороджено «Почесною відзнакою Президента України» у 1996 році, а до свого вісімдесятиліття — орденом князя Ярослава Мудрого Указом Президента України Л. Д. Кучми.

КОРОТКА БІОГРАФІЯ

Петро Яцик народився у 1921 році в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині. Після Другої світової війни опинився в таборі переміщених осіб у Німеччині, з якого переправся до Канади. Працював на різних роботах, торгував книгами, меблями, а згодом перейшов у житлове будівництво. Сьогодні його фірми знають не лише у Торонто, а й усій провінції Онтаріо.

Ще з кінця 50-тих років Петро Яцик почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових та культурних проектів української діаспори. Він став першим меценатом багатотомної «Енциклопедії українознавства», що видавалися у повоєнні роки. Найбільш відомим проектом, профінансованим П. Яциком, стало видання англійською мовою «Історії України-Руси» М.Грушевського. На переклад і друк цієї монументальної праці меценат пожертвував 15 млн. доларів.

Благодійницька діяльність П.Яцика зробила його знаним і популярним серед українців у західному світі.

Петра Яцика обирають почесним доктором права Гарвардського університету, він входив до Наглядової ради Колумбійського університету, став науковим консультантом Альбертського і Торонтського університетів.

Він уперше виступив з пропозицією проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді. Цю ідею підтримала Ліга українських меценатів, що об’єднує представників бізнесу багатьох країн світу. Вони надали спонсорську підтримку у проведенні конкурсу та нагородженні його переможців. Вагомий внесок у фінансуванні конкурсу зробив сам Петро Яцик.

Перший Міжнародний конкурс знавців української мови було проведено у 2000 році.

2003 року у 4 Міжнародному конкурсі знавців української мови взяло участь 5 млн. осіб. Цей конкурс проходив уже без участі його ініціатора та мецената – Петро Яцик пішов із життя.

За рішенням Ліги українських меценатів, конкурсу було присвоєно ім’я Петра Яцика.

Опубліковано в Видатні українці

Понад 150 українців Ванкувера та їхніх друзів взяли участь в Параді з нагоди 150-річчя Канади.

Про це повідомляється на сторінках видання "Український Ванкувер".

Цьогоріч, в святковому параді взяли участь представники 60 націй.

Вдягнені в різнобарвні строї представники української громади не тільки привертали до себе увагу всіх гостей свята, а й заворожували співаючи народних пісень та танцюючи українських танців.

Опубліковано в Українці в світі

Відомий канадієць українського походження, канадський тележурналіст, провідний громадський діяч, директор української телепрограми „Контакт” у канадському Торонто, організатор фестивалю "TORONTO UKRAINIAN FESTIVAL"  - Юрій Клюфас, в ефірі Першого Західного розповідає про життя української громади в Канаді.

 

 

КЛЮ́ФАС Юрiй (27. 03. 1951, м. Нoттiнґем, графство Ноттінґемшир, Велика Британія) – відомий український тележурналiст, телепрoдюсер, грoмадський дiяч у Канаді. Навчався в Українській папськiй малiй семiнарії (1965–68) та Українському католицькому університеті (1970–72) в Римі, Торонт. ун-ті (1972–74). Від 1977 – співведучий, а 1979–83 – режисер першої української телепрограми у Торонто «Ukrainian TV Magazine»; 1979–92 – засновник i власник фiрми «Entertainment Media Corporation»; вiд 1992 – засник i прoдюсер щотижневої української телепрoграми «Кoнтакт», яку транслюють у Тoрoнто, Нью-Йoрку, Манiтoбi, Альбертi, Чикаґo, Тандер-Беї, Саскачеванi, Сакраменто, Ванкуверi, Валь-д’Орi, Фiладельфiї і Мoнреалi. Є керівником куратoрiї Україно-Канадської мистецької фундацiї (1984–88); вiце-президент Федерацiї укр.-канад. пiдприємцiв i прoфесioналiстiв (1990–94); член рад директорів канадських фундацiй «Приятелi “Руху”» i «Дiти Чoрнoбиля» (oбидві засн. 1989) i Тoрoнт. вiддiлу Кoнгресу українцiв Канади (1992–98). Засн. (1996) i кер. найбiльшoгo укр. фестивалю пoза межами України – «Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival», який проходить щороку протягом 3-х днів вересня в Тoрoнто. Актив. чл. Кoнсерватив. партiї Канади (від 1981). Нагородж. відзнаками і дипломами Канади, України й укр. емігрант. орг-цій Канади. Виконав. продюсер д/ф «Ukraine: The Land and Its People» («Україна: земля і люди», 1992), «Lillehammer Winter Olympics: Ukraine’s first Step Internationally as An Independent Country» («Зимова олімпіада у Ліллегаммері: перший міжнародний крок України як незалежної держави», 1994), «One Perogy at a Time» («Щоразу по варенику», 2010), «Saved by Sheptytsky» («Врятовані Шептицьким», 2012).

Опубліковано в Відео

"Тече Річка" - Леся та Анатолій Падалко - Слова та музика Анатолія Падалко - Звуко-продюсер - Тарас Близнюк - українська пісня, пісні на гітарі, український фолк.

 

Опубліковано в Музика