Як Москва винищувала «Землі дикунів»

Субота, 24 червня 2017 19:55 Автор  Марта Патика Прочитано 117 разів
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

НА СЕРЕДИНУ XIX СТОЛІТТЯ РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ ЗБІЛЬШИЛА СВОЮ ТЕРИТОРІЮ МАЙЖЕ НА 412 З11 ТИСЯЧ КВАДРАТНИХ КІЛОМЕТРІВ. СТАЛОСЯ ЦЕ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВОНА СИЛОЮ ПРИЄДНАЛА ДО СЕБЕ ТЕРИТОРІЮ ПІВНІЧНОГО КАВКАЗУ. ПЕРЕД ТИМ БАГАТО КАВКАЗЬКИХ НАРОДІВ ПРИСЯГНУЛО НА ВІРНІСТЬ РОСІЙСЬКОМУ ЦАРЕВІ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ НАСПРАВДІ ЗАЛИШАЛИСЯ ПОЗА МЕЖАМИ ЙОГО ВЛАДИ. А ВЛАДНА ЕЛІТИ ЦЬОГО РЕГІОНУ ПРОВАДИЛА ТО ПРОРОСІЙСЬКУ ТО ПРОТУРЕЦЬКУ ПОЛІТИКУ.

Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько трьох чвертей деяких корінних народів регіону

Можна сказати більше, експан­сія московитів на південь викли­кала спротив горян, які щораз частіше почали чинити набіги на російську територію.

Така невизначеність не могла тривати вічно. І Московія рушила своїми військами на цей регіон. Розпочалася Кавказька війна 1817 - 1864 років. На той час на тери­торії Північного Кавказу були два державні утворення корінних на­родів. Адигейське (адиги, черке­си, кабардинці, шапсуги) займало територію від узбережжя Чорно­го моря і до кордонів сучасної Ін­гушеві. Друге - вайнахський іма­мат - включало терени Інгушетії, Чечні та Дагестану.

Після приборкання Великої Ка­барди (1825 року) головними су­противниками російських військ виступили жителі Адигеї, а на схо­ді - народи імамату Дагестану і Чечні, який очолив Шаміль. Проти них Росія кинули чималі сили, які підкорювали Північний Кавказ із неабиякою жорстокістю.

Так, опір кабардинців почерго­во придушували російські гене­рали Булгаков та Єрмолов. Під­сумком каральної експедиції ста­ло спалення 200 селищ і 9585 осель, що супроводжувалося то­тальним грабунком.

Урешті російський терор, епі­демія чуми і вимушена емігра­ція призвели до того, що чисель­ність одного з найбільших північнокавказьких етносів скоротила­ся з 300 тисяч (на кінець XVIII сто­ліття) до ЗО тисяч на 1822 рік.

Про «допомогу» чуми писав і генерал Єрмолов: «...Моровая язва была союзницею нашею против кабардинцев: ибо, уничтожив совершенно все население Малой Кабарды и производя опустошение в Большой, до того их ослабила, что они не мо­гли уже как прежде собираться в больших силах, но делали набеги малыми партиями».

Опір горян Чечні і Дагестану було зламано лише в 1859 році, коли росіяни взяли у полон іма­ма Шаміля. Після капітуляції іма­ма відправили з сім'єю на заслан­ня в Калугу. Як же розширення Московії коментували безпосе­редні учасники та очевидці тих подій? Як оцінювали? Чи був хоча б якийсь критичний аналіз того, що робила царська влада?

Для кращого сприйняття тексту і збереження колориту епохи цю й інші цитати подаємо мовою ори­гіналу.

Ось як у 1844 року поясню­вав потребу поширення на кав­казький регіон "руского міра" цар­ський генерал Ніколай Слєпцов: «Какое имеют право зти дикари жить на такой прекрасной земле? Перстом Господа миров наш Августейший Император повелел нам уничтожить их аулы, всех мужчин, способных носить оружие уничтожить, сжечь посевы, беременным женщинам вырезать животы, чтобы они не рожали бандитов...»

Генерал Павєл Ціціанов, один із завойовників Кавказу. 1804 рік. «Покоренньїй Кавказ»: «Истреблю вас всех с лица земли, пойду с пламенем и сожгу все, чего не займу войсками; землю вашей области покрою кровью вашей, и она покраснеет, но вы, как зайцы, уйдете в ущелья, и там вас достану, и буде не от меча, то от стужи околеете...»

Письменник Алєксандр Грібоєдов, який був у загоні генерала А. Вельямінова, в 1825 році писав у листі своєму приятелеві С. Бегічеву:

«Имя Ермолова еще ужасает; дай Бог, чтобы зто очарование не разрушилось... Будем вешать и прощать и плюєм на историю».

Декабрист Ніколай Лорер:

«В разговоре с Зассом я заметил ему, что мне не нравитея его система войны, и он мне тогда же ответил:    «Россия хочет поко­рить Кавказ во что бы зто ни ста­ло. С народами, нашими неприятелями, чем взять как не стра­хом и грозой?.. Тут не годится филантропия, и Ермолов, вешая беспощадно, грабя и сжигая аулы только зтим успевал более нашего».

Генерал Сєргєй Булгаков, 1810 рік. Із рапорта після походу в Ка­барду:

«Кабардинский народ доселе никогда таковой чувствительной не имел потери... Они потеряли много имущества, которое сожжено с двумястами селений».

Імператор Ніколай І писав 1829 року генералові, графу Івану Паскєвічу, одному з героїв російсько- турецькорї війни:

«Кончив, таким образом, одно славное дело, вам предстоит другое, в моих глазах столь же славное, а в рассуждении прямых польз гораздо важнейшее - усмирение навсегда горских народов или истребление непокорных».

Алєксандр Пушкін, поет, 1829 рік. «Путешествие в Арзрум»:

«Мы вытеснили их из привольных пастбищ; аулы их разорены, целые племена уничтожены».

Генерал Павєл Ціціанов. 4 квіт­ня 1804 року. «Владельцам Кабардинским...»:

«Кровь во мне кипит, как в кот­ле, и члены все во мне трясутся от жадности напоить земли ваши кровью ослушников... ждите, говорю я вам, по моєму правилу, штыков, ядер и пролития вашей крови реками. Не мут­ная вода потечет в ваших реках, а красная, ваших семейств кровью выкрашенная».

Алєксандр Фонвілль, журна­ліст. «Последний ГОД ВОЙНЬІ Черкесии за независимость, 1863 -1864»:

«Со всех мест, последовательно занимаемых русскими, бежали жители аулов, и их голодные партии проходили страну в разных направлениях, рассеивая на пути своем больных и уми­равших; иногда целые толпы переселенцев замерзали или за­носились снежными бурана­ми, и мы часто замечали, проезжая, их кровавые следы. Волки и медведи разгребали снег и выкапывали из-под него человеческие трупы».

Адольф Берже, історик. «Выселение горцев с Кавказа»:

«Мы не могли отступить от на­чатого дела только потому, что черкеси не хотели покорить­ся. Надо было истребить черкесов наполовину, чтобы заста­вить другую половину сложить оружие. Предложенннй графом Евдокимовнм план бесповоротного окончания Кавказской войны уничтожением неприятеля замечателен глубиною политической мисли и практической верностью...»

Міхаіл Вєнюков, військовий гео­граф. «Кавказские воспоминания (1861 -1863)»:

«Война шла с неумолимой беспощадною суровостью. Мы продвигались шаг за шагом, но бесповоротно, и очищали земли горцев до последнего человека. Горские аульї были выжжены целыми со­тнями, посевы вьітравливались конями или даже вытаптывались. Население аулов, если удава­лось захватить его врасплох, немедпенно было уводимо под воєнним конвоєм в ближайшие станицы, и оттуда отправлялись с берегам Черного моря и далее в Турцию... Аулы абадзехов на Фар­се горели дня три, наполняя горечью пространство верст за 30. Переселение шло чрезвнчайно успешно...»

  Вважається, що під час підко­рення Росією Кавказу загинуло близько трьох чвертей всіх авар­ців та чеченців. Тисячі горян були змушені переселитися до Туреч­чини. Російська армія втратила у цій кровопролитній війні майже півмільйона солдатів.

Іван Гавриш

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається