Трипільська культура: унікальний трипільський храм на Київщині

Середа, 17 травня 2017 08:23 Автор  Михайло Українець Прочитано 581 разів
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Відомий археолог Михайло Відейко розповів про поточні археологічні дослідження трипільської культури. Зокрема, в інтерв’ю Дзеркалу тижнявін згадав про унікальні знахідки на Київщині.

Михайло Відейко: 
Кажуть що в археології, як у медицині і футболі, розбираються всі. 

Особливо це стосується трипільської культури. Її поціновувачі (від колекціонерів, композиторів і поетів, до колишніх президентів) вважають себе справжніми експертами, ведуть телепрограми, влаштовують конференції і пишуть "наукові" статті й книжки. Час від часу з'являються кумедні дослідження про трипільський геном, виборче право у трипільців, трипільську філософію, езотеричні версії існування і зникнення "трипільського на̀роду". На думку цих "знавців", фахові археологи своїми сухими теоріями лише заважають "творенню національної трипільської ідеї". 

А тим часом в інших європейських країнах набувають чимдалі більшої популярності "реконструкції" прадавніх поселень, в яких відбуваються костюмовані ігри, квести, майстер-класи, дитячі атракціони. Археологія нині в "тренді" — мільйони туристів згодні вкладати гроші в такі інтелектуальні розваги! Можливо, замість підтримувати доморощених "свідків Трипілля", державі слід повернутися обличчям до фахівців, які вміють як розкопувати й інтерпретувати пам'ятки, так і популяризувати свої відкриття?

Наш співрозмовник — трипіллєзнавець з величезним стажем, знаний у всьому світі дослідник Трипільської культури, завідувач науково-дослідної лабораторії археології Київського університету ім. Бориса Грінченка Михайло Відейко.

— Рік тому було створено лабораторію з вивчення Трипільської культури. Це єдиний в Україні науковий заклад, який спеціалізується на вивченні найактуальнішої проблеми вітчизняної археології. Хочеться привітати вас із такою незвичною для нашої наукової спільноти ініціативою! 

— Власне, назва нового підрозділу, створеного з ініціативи ректора Віктора Огнев'юка на початку 2016 року в Київському університеті імені Бориса Грінченка, — Науково-дослідна лабораторія археології. Вивчення Трипільської культури — її основне завдання, закріплене плановою темою на наступні п'ять років. Так що маємо певну програму досліджень. Складовою програми є розкопки, зокрема з участю партнерів з Німеччини, з університету міста Кіль. Крім публікації результатів розкопок, передбачено ще й підведення підсумків досліджень — це будуть книжки, наукові конференції. Є ідея використати здобуте для розширення музейних експозицій і навіть створення музею під відкритим небом.

— Трипільська культура — тема дуже популярна в Україні, навіть подекуди політизована. В останні десятиліття стало хорошим тоном говорити про трипільців як про прямих предків українців. Та зазвичай мало хто згадує, що ця культура має ще одну назву — Кукутень. 

— Сучасні народи Європи так чи інакше є спадкоємцями давніх цивілізацій, які в давні часи мали інші обриси й кордони. Власне, ці дві згадані вище назви стосуються одного культурного феномену. Вчені так і називають його — "культурна спільність Кукутень-Трипілля". Вона проіснувала понад дві тисячі років на території від Карпат до Дніпра, яка нині поділена між трьома сучасними країнами — Румунією, Молдовою і Україною. Зазвичай широку, не надто обізнану публіку хвилюють питання: "хто давніший?", "де був центр?". Натомість сучасні вчені перейшли до вивчення цього феномену як певної цілісності, визначної за мірками тієї епохи для Центральної та Південно-Східної Європи. Культура Трипілля-Кукутень була східною частиною цивілізованої Європи 5—4 тисячоліть до н.е.

З іншого боку, на величезній території неминуче є певні відмінності між населенням окремих регіонів, які можна співвіднести з племенами чи групами племен. Одночасно могло існувати десять—двадцять таких об'єднань племен. Кожне мало свої особливості оформлення посуду, розпису, моделювання статуеток — це те, про що нам відомо. Могли бути відмінності в типах будівель, одязі тощо. Зв'язки між частинами Кукутенсько-Трипільського світу археологи якраз і відстежують: скажімо, на Наддніпрянщину могли потрапити горщики, зроблені десь у районі сучасної Умані, а на Вінниччину — як з Уманщини, так і сусідньої Молдови. Подекуди до трипільців потрапляв посуд від інших сусідів — приміром, войовничих племен "лійчастого посуду", будівників мегалітів та виробників бойових сокир, які в ті часи жили на Волині. Нині вчені дедалі більше наближаються до відтворення історії окремих невеличких регіонів, іноді — басейну невеликої річки.

— Ви дуже давно працюєте у басейні Південного Бугу, вивчаєте відомі поселення-гіганти. Розкажіть, будь ласка, про особливості південнобузької групи пам'яток.

— Згадані локальні групи трипільців уже багато десятиліть вивчаються у межиріччі Південного Бугу й Дніпра. Найвідоміша їхня особливість —величезні поселення (протоміста), площею в десятки й сотні гектарів. Останні дослідження показали, що в них одночасно могли жити до 10—15 тисяч людей — це підтверджено розкопками і великими серіями радіовуглецевих дат. Епоха протоміст тривала майже тисячоліття, приблизно від 4200 до 3400—3300 рр. до н.е. Завдяки магнітній зйомці нині маємо дуже точні плани поселень, на яких зафіксовано не лише залишки жител і господарських ям, а й гончарні горни, укріплення і навіть храми, а іноді можна побачити навіть стежки, протоптані між спорудами! При цьому планування було стандартним, і цей стандарт зберігався протягом усього тисячолітнього існування протоміст, а отже, можна вести мову про певну традицію. 

Дослідження трипільських протоміст розпочалися ще на початку 70-х років минулого століття — з розкопок М.Шмаглія біля с. Майданецького. За десять років до цих студій долучилися інші дослідники Трипілля — В.Круц, Т.Мовша, О.Цвек. Розкопки проводилися у Тальянках, Доброводах, Веселому Куті й інших місцях. Відбулося кілька конференцій із цього приводу, в тому числі міжнародних. Однак до останнього десятиліття ці дослідження мали суто локальне значення, про них мало знали у світі. А коли дізнавалися, то не надто вірили в існування таких великих поселень. Лише тепер стало зрозуміло, що українські археологи у ХХ ст. помітно випередили своїх європейських колег у комплексному дослідженні давніх поселень, насамперед завдяки застосуванню масштабної магнітної зйомки. Цими роботами керував ентузіаст використання магнітної зйомки в археології В.Дудкін. 

За кількістю відзнятих поселень і масштабами робіт Європа тільки тепер починає наздоганяти Україну. Наприкінці минулого столітття і на початку нинішнього були проведені фантастичні за обсягами новобудовні розкопки у Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Болгарії та Румунії, в яких брали участь археологи з Німеччини, Великої Британії, США. При цьому у значних масштабах почали застосовувати магнітну зйомку. Нині використовуються дуже чутливі прилади, не кажучи вже про комп'ютерну обробку даних, якої в 70—80-х роках ХХ ст. ще не існувало. В результаті такого наукового "прориву" виявилося, що на захід від Кукутень-Трипілля також були свої протоміста. Це в свою чергу стимулювало величезне зростання інтересу до попередніх відкриттів українських археологів. Світовій науковій спільноті нарешті стало зрозуміло, що відкривається нова, зовсім невідома сторінка давньої історії Європи.

 

Спільна експедиція університету імені Гринченка (Київ) та університету Хрістіана-Альбрехта (Кіль, Німеччина).

З 2008 року українські археологи розпочали спільні проекти з британськими, а з 2011-го й з німецькими дослідниками. На початку цих проектів ми вважали, що знаємо про протоміста трипільців усе чи майже все. Але останні 7 років довели, що насправді все набагато цікавіше. Ми дізналися, що в поселенні Майданецьке було насправді не 1575 споруд, а близько 2900, серед яких були й храми. Справжньою сенсацією стало відкриття монументального храму розмірами 20х60 м у Небелівці. А крім нього, було ще майже півтора десятка менших за розмірами храмів. Великі поселення трипільці огороджували палісадами, вирубуючи для цього десятки тисяч дерев. 

Ще одне важливе відкриття — невідомі раніше багатоканальні гончарні горни для випалу мальованого посуду, найдавніші в Європі. Це вражає: близько 6000 років тому трипільці використовували такі ж досконалі горни, як і майстри зі стародавнього Криту 3100 років тому або гончарі Еллади 2500 років тому! Словом, ми підійшли до вивчення конкретної історії певних протоміст, яка виявилася довшою, ніж ми уявляли це раніше. Дискусії про нові відкриття в Україні точилися на конференціях у Будапешті, Кілі, Стамбулі, Даремі. Вже вийшло кілька книжок — за межами України, у Британії, Німеччині. І це тільки початок. Подібна співпраця, між іншим, це не лише можливість точно вписати епоху Трипілля у праісторію Європи, а й інтернаціоналізувати знання, що є хорошим запобіжником для відтворення чергової "прабатьківщини слонів". Останнє, на превеликий жаль, для Трипілля стало ледь не правилом, хоча дійсність набагато цікавіша і більш сенсаційна, ніж чергові віщування про якусь винятковість трипільців.

— Але ж Трипілля залишається загадковою культурою, деякі таємниці якої не можуть розкрити багато генерацій археологів. Одна з таких таємниць — це поховальний обряд трипільців. Чи прояснили це питання знахідки останніх десятиліть?

— Цілком природно, що деякі аспекти культури ще не відкриті. В археології немає абсолютного знання, з кожним роком уявлення про археологічні об'єкти змінюються. З'являються нові пам'ятки і нові гіпотези. Спеціально поховань трипільців ніхто не шукав. Усі відомі поховальні комплекси були знайдені випадково. У 1943-му околиці Києва були перекопані траншеями та бліндажами — завдяки цьому після війни було виявлено два некрополі з кремаціями: Червонохутірський і Софіївський. У Молдові по війні почали розбудовувати село Вихватинці і докопалися до трипільських поховань. У 60-х роках ХХ ст. десятками й сотнями розкопували кургани на півдні України, вирівнюючи поля під штучне зрошення — і маємо сотні поховань з трипільськими горщиками. 

 

Знахідки з трипільського поселення в урочищі Коломийців Яр у села Копачів Обухівского району Київської області.

Річ у тому, що давні поховання лежать глибше за рештки сучасних їм будівель. Трипільські житла ми знаходимо на глибині приблизно до півметра. Тому щороку під час оранки на поверхню вигортаються сотні уламків. А на глибину в метр-півтора ніхто не оратиме. От і спочивають десь трипільці в околицях поселень з усіма своїми горщиками, мідними сокирами, прикрасами й іншими речами. Сучасні прилади уможливлюють пошук невідомих поховань. Мабуть, відкриття трипільського "світу померлих" відбудеться найближчим часом, коли в археологів знайдеться час і можливість пройтися з магнітометрами околицями вже відомих поселень. А поки що процвітають фантастичні "теорії" про існування в трипільців "особливого поховального обряду, що не лишає слідів". У Європі розкопано тисячі поховань, а от трипільці у нас такі особливі… Хочеться бути в чомусь унікальними! Та сама ситуація, що була з трипільськими протомістами. Пишалися тим, що це наш "праукраїнський феномен", а виявилося, що просто сусіди до таких "феноменів" у себе ще не докопалися. Висновок — треба шукати, і поховання знайдуться!

— Ще одна трипільська інтрига — призначення вишуканого, естетично досконалого посуду. 

— Не бачу особливої інтриги. Наприкінці ХІХ ст. Вікентій Хвойка написав, що вся ця керамічна краса є… поховальними дарами, частиною ритуалів. Потім його нещадно критикували як "буржуазного вченого", бо в радянські часи вивчати вірування, навіть давні, вважалося справою доволі сумнівною. А нині дослідники зійшлися на тому, що трипільський посуд мав сакральне значення, його використовували в різноманітних ритуалах. Зображення на ньому — невербальні сакральні тексти, засіб спілкування з Вищими Силами. Річ у тому, що в давні часи не було поділу сущого на сакральне і профанне (світське), світ був єдиним. А отже, жити в ньому можна було лише за певними освяченими ритуалом правилами, які поширювалися на побут, роботу, на все . І так життя тривало день за днем, рік за роком. Стабільність підтримували не реформами, а магічними обрядами — що більше їх проводили, то краще жили. А що може бути кращим за посудину, вкриту священними знаками? Правильна відповідь: десять таких посудин, а ліпше — сто. От і виробляли різноманітний посуд не те що тисячами — мільйонами! Саме на такий обсяг вийшли майстри з Тальянок і Майданецького, як показують нескладні підрахунки. Лише для обряду спалення пересічного житла слід було приготувати 30—50 посудин різного розміру й форми — від мисок і глечиків до великих зерновиків. Помножте це на дві-три тисячі жител протоміста. Кожний виріб був дбайливо зліплений, розмальований, у нього було вкладено душу. І все заради стабільності у Всесвіті. Ось що значить правильно визначити мету. Таке ставлення до життя надихає надзвичайно.

 

— Ви співпрацюєте з палеоботаніками. Відомо, що до роботи долучилися фахівці з Японії. Які висновки можна зробити за результатами їхніх досліджень?

— Це надзвичайно цікава й плідна співпраця, шанс дізнатися дуже багато нового. І про те, що їли-пили трипільці, і про те, що росло в них на подвір'ї й навколо поселення, і з чого хати будували. Відповіді на ці запитання шукають чимало фахівців, зокрема і палеоботаніки, і палінологи. У нашій країні їх небагато. Кілька десятиліть визначає трипільські рослини Г.Пашкевич, завдяки чому маємо чимало відомостей про культурні рослини — від ячменю до гороху, не кажучи про дикорослі. У виданих нею працях можна знайти інформацію про те, що можна було приготувати до трипільського столу. Цікаво працюють дослідники з Німеччини. Приміром, шукають у спеціально відібраних пробах скам'янілі рештки давніх рослин — фітоліти. Але й традиційні методи, приміром зняття пластилінових відбитків з давньої обмазки й кераміки, дають цікаві результати. Таким методом нещодавно дізналися, що, будуючи один з храмів, трипільці додавали в глину не лише полову, а й ціле зерно, стебла і листя різних рослин, навіть перепалені кістки тварин, птахів, фрагменти посудин тощо. Така собі символічна магічна будівельна суміш з давніх часів. Японські фахівці запропонували провести дослідження з використанням надсучасних матеріалів і технологій — зокрема тривимірного сканування відбитків на спеціальному обладнанні. І нині ми плідно співпрацюємо з ними.

 

Робота з магнітометром у сезоні 2016 року - Майданецьке і Копачів

— Відомо, що в 2012 році ваша експедиція дослідила великий сакральний центр. Які дані вказують на його культове призначення? Чи є аналогії в Україні й світі? Як це відкриття вплине на уявлення про давній світ?

— Відкриття храму — результат спільної британсько-української експедиції, до фінансування якої долучився відомий часопис National Geographic. Усіх цікавило, що то за виявлена магнітною зйомкою споруда розмірами 20х60 метрів. Нічого подібного перед тим на трипільських поселеннях не знаходили. Здається, це наразі найбільша з розкопаних споруд, зведених у 4000 році до н.е. в Європі, а може, й у світі. Це — залишки храму, в якому збиралися мешканці цілого селища площею близько 238 гектарів, у якому було майже півтори тисячі жител. У храмі знайдено рештки семи вівтарів, на яких колись розпалювали священний вогонь. Це була велична громадська споруда — уявіть, ширина дверей, визначена за виявленим глиняним порогом, досягала 1,7 метра! Тобто дві людини могли в ті двері зайти-вийти одночасно. Далі йшов десятиметровий коридор, і наступні двері — взагалі два метри завширшки! Тобто масштабами ця споруда не поступалася сучасним їй храмам Месопотамії, з яких, як кажуть, "починалася історія". Ба більше: небелівський храм мав два поверхи, його стелю підтримували десятки дерев'яних колон. Було знайдено навіть відбитки мотузок, якими давні будівельники монтували каркас споруди. Фарбовані в червоне стіни й підлога створювали в учасників ритуалів піднесений настрій. Навколо була відкрита площа, де могли розміститися кілька тисяч мешканців селища. У тому ж поселенні виявлено понад десяток менших храмів, розташованих по периметру центральної його частини — "вулиці" 60–70 метрів завширшки. Можна уявити собі врочисту процесію, яка обходила навколо поселення, простуючи від храму до храму, аби прийти до величної споруди, яка стояла на найвищому місці. Звідси й зараз відкривається захопливий краєвид на околицю — на кілька кілометрів, причому "брама" храму звернена в той бік, де сходить сонце. У відчинені двері потрапляли вранішні сонячні промені. 

— У минулому польовому сезоні дослідники Трипілля знову отримали сенсаційні знахідки — цього разу ближче до Києва. Що нового вони принесли в науку?

— Найважливіше те, що це одне з найдавніших трипільських поселень на Київщині. Тепер маємо можливість дізнатися, коли й за яких обставин носії трипільської культури сюди потрапили. Між іншим, у цьому селищі також був храм, хоча й менший, ніж у Небелівці. Тож найцікавіші знахідки й розкопки ще попереду. На цій території археологи копали й раніше. Здобутих матеріалів вистачило і на експозицію в Обласному археологічному музеї, що в с. Трипілля, і на відкриття місцевого музею у Копачові. Мріємо зробити на місці розкопок археологічний парк — захистити павільйоном розкопану споруду, а неподалік звести її реконструкцію. Згодом вийти на реконструкцію усього селища. Це звична практика для розвитку туризму в усьому світі. Тим більше що неподалік уже будується подібний об'єкт — парк "Київська Русь", де відтворюють стольний Київ-град часів Володимира Ясне Сонечко. Між іншим, цей комплекс, а також Київський обласний археологічний музей є нашими партнерами у цих дослідженнях. Отже, як і завжди в археології, — найцікавіше на нас іще чекає.

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається