26 квітня 1986: гірка зірка полин

Середа, 26 квітня 2017 05:26 Автор  Оксана Козак Прочитано 1086 разів
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

І засурмив третій Ангол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона...

26 квітня 1986 року о 1-23-44 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства - з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.

Лише наступного дня, після того як у Швеції за рівнем радіації визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. Від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинув 31 чоловік і більше 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою в Україні померло не менше 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Збудована в 1976 році, Чорнобильська АЕС, розташована за 100 кілометрів на північ від Києва; вона мала чотири реактора, кожний з яких був здатен виробляти до тисячі мегават електроенергії.
Увечері 25 квітня 1986 року група інженерів почала проводити на 4-у реакторі абсолютно непідготовлений технічний експеримент, під час якого потужність реактора була знижена на 7% від норми, а контрольні пристрої були відключені. Робота реактора стала нестабільною і неконтрольваною, а спроба відновити стандартний режим його роботи - запізнілою, і 26 квітня 1986 року на 4-у реакторі пролунали два вибухи. Вони були не ядерними, а хімічними, як наслідок перегріву реактора і накопичення великої кількості газів, що з'явились під час неконтрольованої реакції. Потужність вибухів була настільки великою, що було зруйновано стальну і свинцеву обшивку реактора, і в повітря піднялось більше 60 тон радіоактивних матеріалів.

Внаслідок вибуху та під час гасіння пожежі, що тривала 10 днів, загинула 31 людина, понад 200 було госпіталізовано. 28 героїв-пожежників  на чолі з 23-річним лейтенантом Володимиром Правиком вже в першу годину після вибуху працювали на місці аварії.  Більшість із цих молодих звитяжців загинули у вогні або померли внаслідок отримання високої дози опромінення.

600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні території, отримали високі дози радіації. Лише за офіційними даними, радіоактивного опромінення зазнали близько 8 400 000 мешканців України, Білорусі та Росії.

Забруднено понад 155 000 кв. км території.  Забруднено майже 52 000 кв. км сільськогосподарських угідь. Понад 404 000 людей назавжди залишили рідні домівки й були переселені в інші регіони. І мільйони людей вирішили залишитися в Зоні, під щоденним впливом радіації.

Лише через три тижні при допомозі 4 тисяч тон піску, бору, свинця і глини вдалось ізолювати реактор, що продовжував випромінювати радіацію, і запобігти подальшому забрудненню грунту. З території в радіусі 30 кілометрів від місця аварії було евакуйовано більше 100 тисяч людей. Із-за традиційної в СРСР секретності від громадян приховувалась інформація про дійсні масштаби катастофи і в найбільш постраждалих областях України, Білорусії та Росії в перші дні після аварії не здійснювались жодні заходи по захисту населення від радіації.
 
Тодішній уряд СРСР спромігся  повідомити про трагедію лише наступного дня, коли у Швеції, на АЕС Форсмарк, виявили радіоактивні частинки, які «прилетіли» зі сходу СРСР, і за рівнем радіації визначили, що в Україні сталася аварія.

У постраждалих областях України, Білорусі, Росії не провадилися жодні  заходи для захисту людей від радіації. Більше того, в самій столиці радянської України тодішні керманичі дали вказівку проводити першотравневі заходи.

Згодом Валентина Шевченко, на той час голова Президії Верховної Ради УРСР, розповідала: «…з Москви прийшла вказівка, що немає необхідності відкладати демонстрацію. Тож домовилися: людей виводити небагато і демонстрацію провести швидко. Але, як потім стало відомо, 30-го числа на 20-ту годину вечора вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон…»

Цілі родини з дітьми йшли першотравневим Хрещатиком, гуляли вулицями й парками, а в повітрі «висіла» смертельна радіація...
Територія зони відчуження, десятикілометрова від станції зона, НІКОЛИ більше не буде заселена людьми. НІКОЛИ не повернеться в нормальне життя. 

Якась незначна територія, можливо, буде придатна для проживання через 30-100 років.

Інша ж територія заражена трансурановими елементами, період напіврозпаду яких сягає ста тисяч років. Тобто території ці втрачені для проживання назавжди. Потенційній рівень зараження зони відчуження тим же стронцієм-90 становить 432000 Кюрі, із них 8550 Кюрі вже винесено в річку Прип’ять. Для порівння, з Фукусіми винос стронцію-90 на сьогодні становить "всього" 1216 Кюрі. У сім разів менше.

Прип’ять впадає в Дніпро, який несе свої води повз Київ на дві третини України.

Тож наслідки цієї страшної трагедії будуть переживати ще прийдешні покоління українців.
 
Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним "саркофагом", збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991 та в 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000-у році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.
 
 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається