Шахи на день вишиванки. Москва

П'ятниця, 19 травня 2017 18:59

 
Світлина від Катерини Марійчук.
 

  СЛОВО ВІД ЯРОСЛАВА КОПЕЛЬЧУКА.

18 травня по всьому світові українці святкують День Вишиванки…

Ми, члени СК «Славутич» Москви в цей день провели другий турнір по шахах…

Зібралися для цієї справи в Національному Культурному Центрі України в Москві. Спочатку говорили про шахи та те, що в Україні шахісти дуже сильні, при чому, українські жінки в цій справі приємно вирізняються в світі своїми перемогами!

Потім грали. Пристрасно і досить довго. Схема гри проста: всі грають зі всіма. А потім по кількості перемог виявляємо хто яке місце посяде…

Проста арихметика!

Та виявилося що двоє гравців, а саме ОКУНЬ Василь, з якого і почалася наша шахова історія, який і подав ідею шахових турнырів, і виступає в якості судді, вперся нос до носа з ГОРБАНЕМ Володимиром!

Як ділити перше місце? Кинули монетку і перше місце дісталося Володимиру…

Отак в спорті випадковість впливає на результат!

Розприділились місця так:

  1. ГОРБАНЬ Володимир
  2. ОКУНЬ Василь
  3. МИХАЙЛІЧЕНКО Іван

Після всього, МИХАЙЛІЧЕНКО Іван дав невеличкий концерт на бандурі…


Світлина від Катерини Марійчук.
 

Так пройшов в нас день Вишиванки. Ми були в Бібліотеці культурного центру, а в актовому залі йшов в цей час святковий концерт!

Накладочка! Ми не знали! І потрапити на концерт не змогли бо грали!

Проте по завершені ми зайшли до організаторів концерту аби поздоровити з нашим святом і просто поспілкуватись.


Світлина від Катерини Марійчук.
 

А як ви провели цей день?

Ярослав Копельчук?

Сьогодення…

Четвер, 27 квітня 2017 19:08

АТО Україна. війна січень 2017.jpg     ВР гарного сну.jpg

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

Сьогодення…

Вже квітень буяє цвітом, то знову сніги упали,

Що це сталося з світом?Що це сталося з нами?

Три роки війна кривава, і кожен день гинуть люди,

А тут летять феєрверки, еліта гуляє всюди...

Ні не всюди, а там верхівка...

Де вони голубої крові

Не знають, як це по честі?

Де не вчили, як це в любові?

Тут хлопець зрубав смереку, на Паску муки купити...

Поліція тут у русі, спішить, щоб його закрити...

Коли гектарі рубають лісу, та повні ідуть ешелони...

Сидять, як щури по норах...

Тепер бач такі закони!

Люди по гривні збирають, щоб солдату протез купити

Вони мають великі гроші і їм тепер добре жити...

Тому дала мільйони теща, а та - є дочка олігарха...

Та накрали те все з народу, починається все із гаранта...

А в мами вже й сліз не має, сльозами земля омита,

І ціла вже Україна, могилами скрізь покрита

А там у них свіжі "транші", ділять та все в "обшори"

А люди на хліб не мають, а в них все ростуть хороми...

І згадалася "ДАВНЯ КАЗКА" - може з вас ще хтось пам"ятає

Бо пройшо вже багато років, та нічого ся не минає:

МУЖИКИ ЦІКАВІ СТАЛИ - ЧИ ТІ КОСТІ БІЛІ ВСЮДИ?

ЧИ БЛАКИТНА КРОВ ПОЛЛЄТЬСЯ ЯК ПРОБИТИ ПАНУ ГРУДИ?

23 квітня 2017 року.

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

ID: 730094

175 років "Енеїді" в Москві

П'ятниця, 21 квітня 2017 18:00

 

18052561_1357568957665031_11976497_n.pngСлово від Ярослава Копельчука.

 

 

У нинішньому році виповнюється 175 років з часу виходу у світ першого повного видання найяскравішого твору Івана Котляревського «Енеїда».

Українці Москви, зокрема члени Українського молодіжного клубу, зібралися в нашому домі на Арбаті – Національному культурному центрі України, щоб відзначити цю значущу в українській культурі подію. Спочатку ми говорили про життя письменника, його творчість та людські якості. А згодом детально характеризували всіх персонажів «Енеїди». Головним в обговоренні, звісно, був образ Енея, його характер – дещо ледакуватий, проте дбайливий та винахідливий, а коли справа стосується громади – лідерський.

Гумор поеми Івана Котляревського настільки захопив присутніх, що надихнув на подальше читання гуморесок українських класиків. Яскравою перлиною зустрічі стало прочитання гуморески Івана Немировича «Невдалий шлюб, або Розповідь зятя про своє горе та завзяття» шахістом Василем Окунем.

На завершення вечора лауреат міжнародних музичних конкурсів Іван Михайличенко разом з Любов’ю Авраменко заспівали низку гумористичних українських пісень.

Їм підспівували усі присутні: «Ой, під вишнею», «Ти ж мене підманула», а під «Несе Галя воду» аж захотілося танцювати, що й зробили…

17742220_1337678022987458_356049261_n.jpg

Слово від Ярослава Копельчука.

Інколи погода виробляє дивні речі – ось вчора сніг розтанув та виглянуло сонечко, а сьогодні вже знову засніжені холодні вітри та крига на асфальті…

Та навіть в таку погоду можна зігрітися теплом творчості.

В передостанній день березня в Москві, в бібліотеці мистецтв ім. А.П. БОГОЛЮБОВА пройшов творчий вечір бандуриста, Дипломанта міжнародного конкурсу Івана МИХАЙЛІЧЕНКА.

Пісні та вірші, музика та слово. Бандура, віолончель та рояль.

Вічна класика та не менш вічні народні пісні…

Іван Іванович був не один, а з друзями:

Максим ЗОЛОТОРЕНКО (віолончель, рояль, вокал) та Вероніка СЕЛІВЕРСТОВА (вокал).

І кожне слово, кожна мелодика перетворювались на життєдайне творчо-сонячне тепло, якого інколи так бракує в сніжному місті…

А ось ті «промені», якими зігрівалися люди в цей холодний московській вечір:

 

 

ПРОГРАМА

I-е відділення

1."Ніч яка місячна" - укр. народна пісня.

2.“Казав мені батько.." - укр. народна пісня

3.“Проліски" укр. романс.

4.“Із сиром пироги"- жартівлива укр. народна пісня

5.“Чуєш,брате мій ?" - пісня братів Лепкiв

6.“Тай орав мужик край дороги.."- укр. народна пісня 7.“Повій,вітре на Вкраїну.." - муз. Людмили Александрової, вірші Степана Руданського

8.Ой під вишнею" - укр. народна пісня

9.“Тумани - тумани" муз. Івана Михайличенко, на слова Віталія Пилипенко - правнучатого племінника Тараса Григоровича Шевченка.

10.“Гандзя" - укр. народна пісня

11.“Взяв би я бандуру" - укр. народна пісня.

12.Р.Ф.Гендель "Passacaglia" - перекладення для бандури та віолончелі у співавторстві Івана Михайличенко і Максима Золотаренко у вільному виконанні.

II-е відділення

1."Думи мої.." - на вірші Тараса Шевченка, обробка Зиновія Динова, виконують дипломанти Міжнародних конкурсiв Максим Золотаренко, віолончель, Іван Михайличенко, бас-баритон - вокал, декламація, Ярослав Копельчук баритон - вокал, декламація.

2. Арія Руслана з опери Михайла Глінки "Руслан і Людмила" - виконує Іван Михайличенко, бас-баритон, у рояля - Максим Золотаренко.

3.Українська народна пісня "Місяць на небі" - солістка ансамблю "Променад" Вероніка Селіверстова - сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

4.Українська народна пісня “ Дивлюсь я на небо “ - Вероніка Селіверстова - сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

5.Куплети Мефістофеля з опери Шарля Гуно “ Фауст “ - Іван Михайличенко, бас-баритон і Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

6. Анатолій Кос-Анатольський на вірші Івана Франка "Ой ти, дівчино, з горіха зерня..", Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано.

7.Михайло Глінка, романс "Сумнів", виконують Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано.

8. Петро Ілліч Чайковський, з циклу "Пори року" - Березень, "Пісня жайворонка" – Максим Золотаренко, фортепіано.

9. Дует Одарки і Карася з опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" - Вероніка Селіверстова, сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано. 10.Петро Чайковський на вірші Олексія Толстого "Благословляю вас, ліси.." дипломанти Міжнародних конкурсів Іван Михайличенко, бас-баритон і Максим Золотаренко, фортепіано. 11.Сергій Прокоф'єв. Арія Кутузова з опери "Війна і мир".

Був, дивився, співав, Ярослав Копельчук

17579936_1333120036776590_1681977849_n.jpg

Слово з Москви, від Ярослава Копельчука.

 

 Митці не вмирають – вони в творіннях своїх живуть.

І кожного разу, коли лунає слово Поета – він знаходиться поруч з читачем та глядачем…

27 березня 2017 року в Москві була дивна погода – то сонечко вигляне то сніг піде – і такий він рясний та лапатий, що заліплює окуляри і ти мусиш їх зняти і тоді дивишся на світ іншими очима…

В таку погоду після роботи хочеться бігти до дому, але - в Національному Культурному Центрі України що на Арбаті ми, члени гурту «Трипільська Русь» проводимо літературно-музичну композицію «Наша дума, наша пісня» приурочену до 203 – річчя з дня народження Кобзаря... А значить ніщо не завадить нам сьогодні співати та читати…

Лунали звуки бандури та віолончелі…

Ви колись чули таке поєднання? То дивовижно та яскраво. А ще визиває душевний щем. На бандурі грав лауреат міжнародних конкурсів МИХАЙЛІЧЕНКО Іван, а на віолончелі грав соліст Великого театру Москви ЗОЛОТОРЕНКО Максим.

Спочатку ми втрьох заспівали «Думи мої», не традиційний варіант. А той що власно розробив МИХАЙЛІЧЕНКО Іван.

17506042_1333119520109975_443682196_n.jpg

Бо ж «Думи мої» Шевченко писав виявляється двічі! І Пан Іван обидва ці варіанти «звів до купи»… І вийшла дивовижна композиція з пісні та читання під акомпанімент віртуозної віолончелі. Співали вдвох – я був другим. А ось справжня оперна співачка а також – вчитель музики та співу Кузнецова Ольга співала «Садок вишневий коло хати», «Така її доля»…

Ця дивовижна російськомовна, не українська жінка принесла власноруч вишитий портрет Кобзаря!..

Були і читання віршів – так Член Національної спілки письменників України, поетеса, перекладач, керівник літстудії «Когорта» МАРЧЕНКО Олена прочитала «Заворожи мені, волхве».

А засновник та керівник московського гурту «Мir.t» читала переклади Шевченка на російську мову. А також принесла творчий подарунок – заспівала власну пісню «Сотвореньє міра». Акомпонувала сама собі на гітарі. Іван з Максимом теж підготували несподіваний та теплий подарунок: "Passacaglia" Генделя! під віолончель та бандуру! Надзвичайне поєднання. Потім в такому ж ключі зіграли «Гей літа орел», а завершився вечір під «Реве та стогне».

Спочатку співали під чарівні мелодики струнних інструментів Іван та Максим. Та ось вже пані Ольга підхопила, я, і здається всі присутні стали єдиним хором, сполучені духом Кобзаря, який в ту мить був поряд з нами. Я в це вірю, був разом з нами.

Був, читав та співав.

Ярослав Копельчук

 

Слово від  Ганни  Токмань

13 березня влада руками силових органів знищила 16-ий редут блокадників. У своєму містечку ввечері я пильно стежила за повідомленнями з Донбасу і з Києва. Урешті застигла з відчаю: ніхто не протестує, жменька людей на Майдані. Здавалося, що свинцем налилося все тіло, так важко від думки: Україна знову заснула на 10 років, але чи подарує історія нам ще десятиріччя, як подарувала на збирання сил між Помаранчевою і Революцією гідності? Заснула з цим тоскним почуттям безнадії, зі співчуттям до тих одиниць (чотири депутати з 450-ти нардепів!), які наважилися вибрати між війною і ганьбою війну (відомо, що ті, хто вибирає ганьбу, урешті мають і ганьбу, і війну).

Уранці, коли, щойно розплющивши очі, сіла до комп’ютера, прочитала: уночі протести в Чернівцях, Вінниці, Рівному… Люди повстають, обурюються, місцеві ради приймають протестні рішення. У мене сльози бризнули з очей – від радості: ні, це я спала, а сміливі громадяни не заснули, а вийшли на вулицю, попрямували до органів влади до найнятих на службу чиновників і своїх представників-депутатів з вимогами зупинити перетворення України на поліційну державу.

Ми хочемо правди: війна – це війна, окуповані території – це окуповані території, святість і торг – не сумісні. Тарас Шевченко запитував як про початок всіх початків: «Чи буде правда між людьми?», і відповідав: «Повинна буть». Ми з Шевченком, хитрощами не переможеш, - тільки правдою

ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА МАЙДАНІ

Четвер, 16 березня 2017 10:54

 

Щиро перепрошую за запізнення виходу цієї сильної та глибокої статті. То моя вина. Останні українські події надто сильно придавили мене.

Отже, слово від

Токмань Ганни Леонідівни, доктора педагогічних наук,

кандидата філологічних наук, професора, вчителя-методиста

Переяслав-Хмельницький державного педагогічного університету

імені Григорія Сковороди.


Заради чого загинула Небесна сотня? Задля перемоги добра над злом, бо точилася рішуча боротьба зі злочинним політичним режимом В. Януковича, двобій, який міг завершитися або поразкою, або звільненням народу. Поняття перемога містило й ще один смисл – подолання українською людиною ворога в собі: треба було вбити в собі раба, боягуза, того, хто ховається у своїй хаті скраю. Ця битва за самостійну (у широкому сенсі – вільну, справедливу, самодостатню, гідну) Україну була настільки важливою в історичній долі нації, що когорта її бійців подолала часові межі: на невеликий простір Майдану в центрі Києва прийшли герої з минулого, серед них – Тарас Шевченко, поет, пророк, художник.

Шевченко був з нами – воював, співав, міркував, кликав уперед. Він був поруч і водночас - у кожному з нас, у серці. Ми його бачили і чули із зовні. Шевченкові портрети були на будівлях і на майданівській сцені - серед ікон, у рушниках; митці зображували поета в реаліях нашої революції - найпопулярнішою стала картина художника Юрія Шаповала, на якій Тарас Шевченко крокує до палаючої барикади вулицею Грушевського із шиною через плече, він на мить оглядається і проникливо дивиться в очі кожному з нас. Рядки з «Кобзаря» й аматорські їх наслідування у дусі часу писалися на папері, полотнищах та стінах, роздавалися як листівки - так, Олена Євтєєва, одна з організаторів медичної допомоги Майдану, написала:

Коли в твоїй бочці згорають останні ознаки тирана,

а тих, хто з тобою, ніякий вогонь не пече,

молитись - запізно, вмирати - зарано!

Ми гострим сокири і кров супостата у синєє море тече!

У цьому вірші майданівки виблискують ремінісценції з відомих зі шкільної лави творів: «Гамалія», «Я не нездужаю, нівроку,,,», «І мертвим, і живим…». Шевченкове слово лунало з уст промовців під час віч, зокрема й у виступах іноземних гостей (так, сенатор із США Дж. Маккейн цитував: «Свою Україну любіть, / Любіть її… Во врем’я люте, / В останню тяжкую минуту / за неї Господа моліть» ( «Чи ми ще зійдемося знову?..»)). Коли ж майданівці співали біля революційного фортепіано, безсмертне «Реве та стогне Дніпр широкий» єднало і надихало всіх - Шевченко з нами, з нами сила древнього і святого Дніпра.

Найулюбленіший поет українців був з нами не тільки зовні - у важку мить екзистенційного вибору Кобзар приходив у душу, ставав особистим співрозмовником, другом, промовляв найважливіші у світі слова, які неможливо було ні забути, ні зрадити.

Біблійне «Спочатку було Слово» для Майдану означало: спочатку було Слово Шевченка. Найпопулярнішим гаслом стало «Борітеся - поборете, / Вам Бог помагає!», адже наснажувало, надавало оптимізму, прикликало Божу поміч.

Після загибелі 23 січня 2014 р. на вулиці Грушевського Сергія Нігояна, який ще в грудні 2013-го (у рамках мистецького телепроекту «Наш Шевченко») талановито прочитав уривок з поеми «Кавказ», шевченківський образ «лицарі великі» набув живого майданівського втілення – ним став Сергій, а до смислів улюбленого революційного гасла додалася жалоба по полеглих і відчайдушна смертна відвага.

Тарас Шевченко допомагав нам чітко й виразно побачити ворогів, бо ж він їх запортретував насмішкувато й правдиво-гротескно. За допомогою «Кобзаря» ми бачили тих, хто стояв по той бік барикад, ось вони: можновладці - «Мов кабани годовані - пикаті, пузаті!..» («Сон»); чиновники, раби антинародної, проросійської влади - землячки «з циновими ґудзиками» («Сон»); лицеміри-депутати - ті, хто «вольнодумствує в шинку», а сам - «кругом паскуда!» («П. С.»); силовики, які бездумно служать тиранові, виконуючи його злочинні накази - «люди муштровані» («Кавказ»).

Крізь рядки «Кобзаря» бачили ми й себе – народ, великий і неоднорідний, чітко ідентифікований Тарасом Шевченком. Кожний з нас усвідомлював цю безкомпромісно правдиву ідентифікацію і шукав свого місця в ній. Були серед нас «лицарі великі, Богом не забуті» («Кавказ»), було широке коло майданівців - «Орли налетіли», «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки» («Гайдамаки»). Було й болото - телевізійні спостерігачі, ті, про кого Шевченко сказав: «А ми дивились, та мовчали, / Та мовчки чухали чуби» («Юродивий»). Проте найбільшу небезпеку становили продажні, до яких поет звертався із гнівом і болем: «Люде, люде! / За шмат гнилої ковбаси / У вас хоч матір попроси, / То оддасте» («П. С.»). Остання категорія українців обурювала полум’яного поета, якого опановував «жаль великий на людей, / На тих юродивих дітей!», - саме з них формувалися зграї тітушок і масовка Антимайдану.

Особисті спогади про Майдан не зітруться ніколи. Початки масового спротиву: ми збираємося - 24 листопада і 1 грудня 2013 р. - біля пам’ятника Тарасові, саме звідси людське море перетікає на Хрещатик і рушає вперед...

Над входом до будівлі вже нашої Київської міської адміністрації – великий портрет національного Пророка… Січень 2014-го, новий, бойовий виток Революції гідності: на Грушевського, праворуч по лінії барикади – майстерне графіті на стіні: Тарас Григорович у своїй легендарній смушевій шапці і червоно-чорній балаклаві, підпис: «Вогонь запеклих не пече» («Гамалія»)… Ніч штурму: вечір 18 лютого, зі сцени «Майдану» поет Дмитро Павличко читає не котрийсь зі своїх прекрасних віршів, а знаний кожному зі шкільної лави Шевченків «Заповіт», наполегливо передаючи заклик великого попередника: «Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте»… Завершується ніч штурму, горить Будинок профспілок, дотлівають намети, рвуться гранати, просто на бетоні під колонами Головпоштамту розгорнуто медичний пункт, - аж ось пробиваються перші промені довгоочікуваного зимового сонця і високий та дужий лікар лірично, з теплою іронією декламує безсмертне: «Дивлюсь, аж світає, / Край неба палає…» («Сон»). Люди усміхаються, уже 200 років Шевченко з нами, українцями, відомі з дитинства поетичні рядки набувають нового, несподіваного смислу: у них звучить наша надія на світанок як Божий порятунок від навали темної сили і віра в перемогу палаючого (і в переносному, і в прямому сенсі) спротиву Майдану.

Сподіваймося ж на те, що Небесна сотня, ставши нашим непроминальним сумлінням, витатиме «Живою душею в Украйні» («Кавказ»), що в нашій державі таки світатиме, і на питання «Чи буде правда між людьми?» («О люди! люди небораки!..») ми, нарешті, твердо відповімо: «Буде, батьку!»

Отже, Майдан і постать та творчість Тараса Шевченка мають тісні взаємозв’язки, які пролягли крізь простір і час. Це – зв’язки політичні: ми (Шевченко і майданівці) прагнули свободи, справедливості, національної ідентичності для України і в Україні. Моральні: нас єднала ненависть до зла, непримиренна бойова позиція щодо тих, хто принижує людину і країну, а тим паче їх нищить. Ментальні: ми – українці (за кров’ю та/або громадянством), відтак Україна, її загиблі герої, мова, гори, моря й долини, пісні і книги - для нас священні. Духовні: ми розмежували духовні цінності і торг, не тільки гроші, навіть наші життя не стануть вищими за ПРАВДУ, БАТЬКІВЩИНУ, ГІДНІСТЬ.

Тарас Шевченко прийшов на Майдан, щоб стати в лави його бійців; кожний з майданівців приходив до Тараса Григоровича - по наснагу, інтелектуальну аналітику, моральну допомогу у важку, іноді смертну хвилину. Якщо уявити душу України як простір, що сутнісно існує понад часом, хоча змінює форму під історичним впливом, то Шевченко і Майдан перебувають у його серцевині, саме вони й становлять сутність української душі, відтак визначають її майбутнє.

З книги: Токмань Г. Екзистенціально-діалогічне прочитання художнього тексту: Вибрані студії. - Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2016. - 336 с.

ПО ппро торгівлю.jpg

По Україні пройшов дощ, очистив землю після зими. Після дощу добре ростуть гриби, а в Україні почали проростати акції протесту проти блокади.

Такі маленькі, пробні, але велико розкручені пресою.

І запитує Денис Казанський: Почему есть митинги против блокады ОРДЛО, но нет митингов против грабежа янтаря на Волыниhttps://site.ua/den.kazansky/6533-pochemu-est-mitingi-protiv-blokady-ordlo-no-net-mitingov-protiv-grabeja-yantarya-na-volyni/

А й так?

Чому ви, такі ревні патріоти України виходите протестувати проти блокади, та мовчки зїли офшорні рахунки, більші за валютні резерви?

Замовчали люстраційні розкопки, з музейними експонатами, золотими розсипами та валютою в столітрових банках.

Погодились на повну вирубку лісів легенів Землі?

Мовчки, МОВЧКИ прийняли непідсильні тарифи, більші за пенсію.

Прожували й проковтнули відкриті й в очі вам тикнуті поставки зброї, літальних апаратів, руди, деревини сепарам.

Тупо й покірно погодились платити комунальні платежі за себе й за тих, хто вже не Україна а динири чи линири, або як їх чітко й влучно оприділив полковник ЗСУ А. Кравчук - ЛГБТ.

Ви, протестуючі, тупо й свідомо все, що сиплеться вам на голову приймаєте. Приймаєте й гнете ту голову нижче й нижче. І вже стоїте по пояс в багні, й довбня ваша зігнута покірно доторкується чолом до того багна, та ви й в зігнутому стані викрикуєте: Ні, блокаді.

А щоб на секунду задуматись, і усвідомити, яке логічне продовження вашому заклику: Ні, блокадідайош війну по всій Україні.

Колись, в давні совітські часи був такий анекдот, а може й правда.

Щось там не догодили Китаю і пригрозили китайці світові, якщо не буде по їхньому, то вийдуть вони всі разом   і по команді всі разом скакатимуть. І зірвуть землю з своєї осі, і буде вам, землянам гаплик.

Чуєте, всім гаплик, а китайці залишаться...

Нам, українцям, УЖЕ провели експеримент на зомбування скаканням.

Хто не скаче, той москаль.

І скакали. І окрисювались на тих, хто не скакав.

Що хотіли тим скаканням Майданним показати? Ще ж не було війни, ще ж й гадки не було про окупацію України та відчикриження Криму кількома зеленими чоловічками, а українці вже хором й дружньо скандували, скачучи по команді диригента зі сцени: Хто не скаче, той москаль.

Дивина та й годі, вийшли проти Януковича, вийшла за Європейську Україну, а хором згадують та зачіпають москалів.

Та коли москаль прийшов на нашу землю, коли українцям впарили, що ми не могли захищати Крим, бо не мали чим, і українці те схавали, а разом з тим і таке просте, як захищати не мали чим, а от дати команду, щоб все, що може літати знялось з Кримських аеродромів і перелетіло до нас, ЩО??? Теж не було кому?

А кораблі зняти й вивести на велику воду, теж не було кому???

А все те ви, скакуни, а зараз активно протестуючі прийняли не думаючи- Крим здали, бо не мали чим і кому захищати.

А бабів з іконами та кілька автобусів з російськими тітушками теж не було кому загнати за Можай? Чи хоч за межі України?

І чому не скакали в знак протесту, чому не скандували?

А команди не було. Вірніше, зомбокоманди. А без зомбокоманди українці люди як люди, з розумом та тверезою аналітикою.

Чому ви, протестуючі проти життів ваших дітей, не протестували, коли 40 міліонів народу здавали на милість дворовим шнягам?

І якщо скажете, що тоді теж не було чим і кому захищатись, то запитайте себе самі тут же, а чому ж тоді, ота команда шняжних руськомірних тітушок та й не пройшла переможною ходою по всій Україні, як то й було задумано?

Геній головнокомандуючого їх спинив, так нам щодня віщає українські ЗМІ?

Ага, другий Сталін.

Сталін виграв війну, Путін підтвердив, що війну виграв руській народ, читайте, руський мір.

А в Україні вернув армію і зберіг Україну Порошенко. І зробив би те в любому випадку. І волонтери, признане світом диво, тому не були підмогою, і без них би все вийшло.

От тільки замовчує, чому волонтери на третьому році війни продовжують микатись світами та вишукувати всяку літальну та возильну, лікувальну та протезувальну допомогу Воїнам ЗСУ? …

Всі пазлики зліпилися самі по собі.

От тільки де ж вам, зігнутостоячим та й побачити, що ті пазли склеєні кровію патріотів України, волонтерів, українською діаспорою та тисяч пенсіонерів, що віддавали свої «чорноденні» копійки, бо вже той чорний день прийшов.

І хто його знає, чи не на краще б зараз вийшло, якби тоді, коли патріоти в сланцях кинулись рятувати Україну, а влада Україна б не вмішалась, а стала в сторону, а вірніше, не ЗАВАЖАЛА, а стала в сторону, чи не закінчилась би вже війна?

І саме блокада навела мене на таку крамольну думку. Саме блокада розчистила нашарування брехні й зради, цинізму й міліардних офшорів.

Ви, протестуючі проти блокади переживаєте за безробіття. А що, вам краще ходити на роботу, щось заробляти і те все віддавати комусь на офшори???

Вам краще самим бути спонсорами безкінечної війни?

Вам краще самим стати вбивцями ваших дітей?

Вам краще щоб згинули Ви, ваші нащадки, але щоб безкінечний потік багатоміліонних доларових річок на чиїсь рахунки не прикорочувався?

Скачіть! Антиблокадники, скачіть, скачіть як хотіли китайці, як скакали по команді на Майдані, але вже з новою кричалкою: Хто не скаче, той проти війни.

Скачіть, може земля таки не витримає, розступиться і поглине вас.

Бо інакше ви поглините всю Україну.

Бо як вдовбати в ваші тупі башки, що блокада, це останній редут.

За ним закінчиться демократія, воля, свобода, ваше майбутнє, сама Україна.

За тим редутом новітнє іго, випестоване й зрощене, з руки прикормлене й гарапником залякане, вигодоване рускім міром, і те новітнє іго, йде навалою на Україну і світ, несе ідею «руского міра», але вже перехоплене на території країни, яка те іго спинила й собою закрила йде з самого серця, з самого центу Європи, з України.

А ви, продані за гречку, по любому самі гречка, нічого не значущі й нічого не вирішуючі, гречані статисти в руках керованого з Росії «руського міра» в Україні, можете ой як багато. Можете безкінечно багато просто продовжити вашу покірну поведінку в минулому, але з іншим, героїчним підходом, й збунтуватись й кинути в очі тим гуртувальникам мітингів гречку й скинути з себе гречану личину, й залишись дома. І приєднатись до спротиву патріотів та самим стати величною історією України.

Це було написано в ніч на 13 березня.

А вдень, 13 березня, «руський мір» = орда, був підхоплений опричниками Путіна і вже без псячої голови біля стремена, бо самі стали псами, накинувся на Україну.

Українська панівна верхівка розпочала громадянську війну проти народу України.

Агресор, що рве нашу землю для них менше страшний, ніж Люди, які протестують проти того, щоб їх вбивали.

Що ж, Росія права. Росіянський сценарій прийнятий Українською владою за основу.
Три роки Росія торочила, що в Україні громадянська війна.
Три роки влада вигукувала та провокувала ту громадянську війну.
Осанна.
Росія перед світом права.
Україна перед Росією завдання виконала громадянська війна в Україні розпочата.

ВЧУЙТЕСЬ, Люди. Ті, кого ми своїми голосами вибрали вирішувати нашу долю й життя нашої Держави, вирішили, що наше життя, що існування України, проти їх бізнесу ніколи й рядом не стояло.

Влада розгромила 16 редут.

На 46 патріотів кинули озброєних садюг з БТРами.

Люто били, а тих, хто насмілився вернутися з війни живими били ще нещадніше, й голови проломлювали.

16 редут став символ спротиву.

Це Майдан, з якого розпочалось очищення України від ворога зовнішнього і внутрішнього.

Розвертайтесь, Українці, в сторону України.

Розвертайтесь, бо змете вас свіжий, з запахом пороху та мастила, з запахом гарячого чоловічого духу щедрий весняний вітер, що повіяв з 16 редуту.

 

Сторінка 1 із 16