Доступ до бази є безкоштовним.  

Станом на червень 2017 року база проекту нараховує 2,5 млн осіб, ідеться в повідомленні на сайті проекту. План розвитку проекту передбачає, що на початок 2018, року вона виросте до 3 млн осіб, а в 2019 році – сягне 4 млн.

Сайт інтерактивний. Користувач може додавати в базу свою власну інформацію, або редагувати існуючі записи.

Також, існує можливість будувати своє генеалогічне дерево.

Розроблена програмістами система "pra analytics" щодня зіставлятиме оновлення бази проекту з родоводом користувача і в випадку знаходження потенційних зав’язків повідомлятиме його про це (цей функціонал запрацює у липні 2017 року).

"Окрім безкоштовного доступу до бази (навігація передабачає пошук за прізвищем, діапазоном дат, регіоном, по мапі тощо), ми створили розділ для волонтерів. Для них на сайті викладена перша порція з ще не опрацьованих сканів та фотокопій. Наступні порції будуть викладатися що 2-3 тижні.

Кожен відвідувач при реєстрації отримує власний профіль і можливість створення родового дерева. Наша система автоматично аналізуватиме введені вами дані і у випадку співпадіння пропонуватиме варіанти розширення родоводу (ця система наразі ще тестується і ми очікуємо, що в липні вона запрацює для усіх користувачів)", – повідомляють на сторінці проекту у "Фейсбуці".

На даний момент при формуванні бази з-поміж інших джерел можна виділити наступні:

  • Метричні книги та Сповідальні розписи, як православні, так і католицькі, а також чеських і німецьких колоністів (роботи тривають)
  • Списки виборців у Сейм по західноукраїнських областях (опрацьовано три гміни, у планах опрацювати усі).
  • Присяжні списки мешканців Поділля та Волині 1793 року
  • Присяжні списки 1654 року (роботи тривають)
  • Списки втрат вояків Австро-Угорської Армії з Галичини (опрацьовано частково, роботи тривають)
  • Списки вояків Російської армії Першої світової (опрацьовано частково, роботи тривають)
  • Списки вояків Червоної армії, редакції 1926 року
  • Списки вояків Радянсько-Фінської війни з України
  • Єпархіальні відомості Волинської і Подільської губернії, а також ""Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии"
  • Воєводські вісники (Волинський, Львівський, Тернопільський, Станіславський)
  • В’язні концтаборів (Талергоф, радянські полонені, Береза Картузька тощо)
  • Списки репресованих (опрацьовано частково, роботи тривають)
  • Адресні книги міст кінця. XIX – поч. XX століття (опрацьовано частково, роботи тривають)
  • Адресні та Пам’ятні книги губерній, що охоплювали терени сучасної України (опрацьовано частково, роботи тривають)

Дані внесені користувачами сайту та волонтерами. У планах керівників проекту – розпочати найближчим часом опрацювання таких джерел:

  • Перепис населення Київської губернії 1897 року.
  • Румянцевський опис Малоросії.

Команда проекту обіцяє, що ще принаймні два наступні тижні сайт працюватиме в режимі бета-тестування.

Джерело: Історична правда

Опубліковано в Цікаво

Сьогодні по всьому світу у травні розквітає весь вишиванками. Вже мільйони людей вдягають традиційний український одяг, який став символом волі, свободи та боротьби українського народу. Але насправді історія цього звичаю розпочалася ще понад десять років тому.

Опубліковано в Україна
Понеділок, 01 травня 2017 08:39

Ода Галицькому борщу!

Борщ – це така “альфа і омега” кухні, часто саме борщ є символом домашнього затишку (хоча, тут я би посперечалася, але іншим разом  ). Борщ має і утилітарне (щоденне) і ритуальне значення, переписів борщу існує безліч, він є настільки універсальною їжею, що за його “національну приналежність” сперечаються і литвини, і поляки, і румуни, і молдавани, і інші слов’янські етноси. Але ж ми з вами знаємо, чий насправді борщ.

Опубліковано в Цікаво

Тиждень після Великодня в Україні традиційно називають Поминальним. Він закінчується Провідною або поминальною неділею, проводами, провідками, гробками, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю. Існують різні назви сьогоднішнього дня (залежно від регіону).

У кожного регіоні з цим святом пов'язані свої звичаї, але спільним є те, що сім'ї збираються на кладовищах, щоб помолитися за близьких, що пішли у вічність.

Цього року поминальні дні випадають на 17-23 квітня.

Цього дня українці провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними "поспілкува­тися", здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

На Поліссі біля могил ставлять столи і лавки. І на Провідну неділю приходять всією родиною, накривають стіл і справляють поминальний обід.

За столом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. До речі, цього дня, як і весь тиждень після Великодня, не треба називати померлих небіжчиками. У ці дні вони серед нас, тож із ними належить спілкуватись, як із живими людьми.

Поминання родичів на Проводи — давньоукраїнський звичай, що отримав своє місце і у християнському календарі. Його не змогли викорінити заборони впродовж довгих десятиліть за радянської влади. Радуниця чи Радониця не раз згадується у давньоруських літописах: «На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице» (1372).

Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства. Пережитки світоглядних характеристик померлих як таких, що продовжують жити потойбічним життям, збереглися і в пізніші часи. Тому щорічні поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними уявленнями, мали прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу «життя - смерть – життя».

Згодом Проводи стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячувалися хліб і коливо як частина поминальної трапези. Так, древні українські поминальні звичаї, традиції та форми наповнилися  християнським змістом і глибиною та щирою християнською молитвою.

У свідомості поминальників спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. У ці дні немовби дозволялася зустріч двох протилежних світів — «цього» і «того».

Спеціально для поминання пекли паски (або лишали величеньку з Великодня), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо (таке, як на поминальні дні посту) тощо.

Коливо, канун, сита — страва, з якої в Україні завжди розпочинають поминальну трапезу і в день похорону, і на «дев’ятини», і на «сороковини», і на поминальну річницю не лише в сільському, а й у міському середовищі. Коливо не тільки споживають удома при застіллі, а й беруть із собою до церкви на відправу (відспівування й панахиду) і на кладовище, щоб роздавати проводжаючим і старцям.
Найчастіше коливо готують як кутю з недроблених обтовчених пшеничних або ячних круп. Кашу викладають у мисочку, поливають ситою з меду або цукрового сиропу, а зверху прикрашають хрестиком із родзинок чи цукерок-карамельок. У середньовічних джерелах неодноразово зустрічаються згадки про заправлену медом кашу, як про заупокійну страву.

У міському середовищі певний час користувалося популярністю коливо з рису, але в останні роки пшенична (або ячна) кутя повернула собі чільне місце в поминальній трапезі.

Функція колива як ритуального атрибуту поминального застілля полягає, вірогідно, в тому, що воно служить ніби посередником-зв’язківцем між світом живих і світом мертвих. Пригощання коливом і роздача пирогів-гостинців наприкінці поминок є своєрідною жертвою на користь покійного. Те, що ритуально спожите у світі живих «за помин душі», має повернутися померлому на «тому» світі. Недарма за честь визнавали нагодувати бідних, старців, юродивих, а особливим везінням вважали, якщо на поминки нагодився прочанин або просто перехожий (чужий). Це підсилювало значення ритуальної їжі.

Громадські поминки відбувалися у два способи: збиралися й обідали всією громадою на вільній території кладовища чи біля сільської церкви або стелили скатерті між могилами і поминали своїх покійних групами.

Найдавніший обряд поминання на Проводи був схожий на давньоруську тризну. Під великими казанами розпалювали багаття і варили куліш чи капусняк із знесених продуктів, кашу, локшину, горох із вуджениною, тушкували печеню із свинини. До того ж приносили харчі, приготовлені вдома: хліб, налисники з різноманітною начинкою, млинці (які на поминках називали «Божими онучами» чи «тужиками»), вареники, пироги, книші, голубці, смажену рибу та ін. Обідали або за столами, поставленими заздалегідь, або на розстелених на траві скатертинах. Пускали «колію» з чаркою горілки так, щоб кожному поминальнику дістався хоч один ковточок «за Царство Небесне». Молилися, згадували померлих добрим словом.

Окрім колива з медом у вигляді білої булки чи куті, кожна господиня обов’язково готувала для «своїх» покійних страви, які ті особливо любили за життя. Крашанку, частину цих страв, трохи колива, а часом навіть горілку залишали на могилці, горілкою ж кропили землю. Давали багате подаяния крашанками, хлібом та іншими наїдками, обмінювалися їстівним між родинами, досита годували старців.

В обведенні крашанками могил, принесенні на могилу для душ їхніх улюблених страв, спільному поминальному обіді можна вбачати пережитки жертвоприношення, кормління предків. На Поліссі, за звичаєм, за останнім столом обов’язково пригощали діток, які збігалися з усього села і терпляче чекали на трапезу.

Годилося частувати всіх за столом вином чи горілкою. Якщо стіл бував завеликий, то «колію» пускали двома чарками. При цьому чарку лише піднімали, не цокались, бо на поминках це було суворо заборонено. Вважали, що голосні звуки можуть злякати душі покійних, які, за народними уявленнями, були присутні на обіді. Не співали, говорили тихо і статечно. Тостів не проголошували, примовляли тільки: «Тато, мамо (діду, бабо), їжте, пийте, спочивайте і нас дожидайте!»; «Їжте, пийте, споживайте і нас, грішних, споминайте!»; «Вам — Царства Божого діждати, а нам — до Вас не поспішати!»; «Хай земля буде пухом!»; «Вам — спокійно лежать і земельку держать, а нам — в добрій долі панувать!»; «Вип’ємо за Царство Небесне наших (імена...)!».

Вважається, що саме після Великодня Господь на цілий тиждень відпускає душі померлих на землю. А у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають можливість з ними «поспілкува­тися», здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

За столом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. До речі, цього дня, як і весь тиждень після Великодня, не можна називати померлих небіжчиками. У ці дні вони серед нас, тож із ними належить спілкуватись, як із живими людьми.

Опубліковано в Цей день в історії

17 квітня, на Світлий Понеділок, більше 150 римських українців зібралися в «Українському селі», що на околиці Риму, щоб спільно відсвяткувати Великодні Свята та взяти участь у благодійному обіді, - повідомляє Олесь Городецький.

Українські господині-волонтерки частували всіх охочих червоним та зеленим борщем, пиріжками, ковбасками на грилі та різними солодощами. Перед початком свята о.Роман (ЧСВВ) благословив всіх присутніх та розпочав захід з молитви. В концерті взяли участь місцеві українські артисти: Христина Фрейдун, Іван Максимович, Уляна Кінаш, Валентина Рехтецька, Галина Громик, Ольга і Віра Гудь, ансамбль діток української школи в Римі, під керівництвом Марини Герман-Заготинської та Ірини Зарічнюк.

На заході римські волонтери Юрій Янчишин та Ірина Тепла поділилися своїми враженнями від спілкування з українськими бійцями на передовій під час доставки їм гуманітарних вантажів та нагородили почесними грамотами активних співвітчизників, які постійно допомагають армії. Відома римська волонтерка Ніна

Тарангул отримала медаль «Сильному Духом» від 5 батальйону УДА.

Опісля, розпочалися великодні гаївки та українська забава.

На святі було зібрано 1160 євро, з яких 120€ передала Марія Герман-Заготинська від продажу Великодніх пасок. На зібрані кошти буде придбаний генератор для львівських десантників з 80 бригади (450 євро), а решта коштів (710 євро) буде передано на лікування 9-річної Ангеліни Юзви.

Оргкомітет Євромайдан Рим та Конгрес Українців Італії висловлює щиру подяку всім, хто долучився до організації свята:
 
Янчишин Юрій, Ірина, Віталій, Тепла Ірина, Баліцька Наталя, Грабчук Наталя, Баранюк Оксана, Паук Віра, Міщенко Юля та Олександра, Вероніка Пасічна, Олег Липак, Marco Sgrigna, Дворецька Наталя, Тарангул Ніна, Татарин Леся, Беднарчук Андрій, Семеняк Леся, Пипенко Андрій, Дерев'янчук Ігор та Марта, Чорногуз Анатолій.
 
Велике спасибі Лесі Горовій за пісню "Я-волонтер"!
 
Олесь Городецький
Опубліковано в Українці в світі

На столі паски, а на плечах зброя. Хочеться додому, але там уже влада "визволителів". Назад вертатися не можна, попереду тільки війна. 

"Із фронту, що присувався до Дністра під Станиславів, чути тяжку гарматну канонаду. Ситуація скрізь напружена. Щодня вичікуємо новин… Серед таких обставин наближаються Великод­ні Свята", – це уривок зі спогадів повстанця Подоляка про те, як сотня Різуна святкувала Великдень.

Місце дії – Чорний ліс, рік – 1944, пише "Репортер".

У Великодню суботу, 15 квітня, табір кипить як у вулику, писав Подоляк. Одні чистять зброю і порядкують колиби, другі рубають чатиння, щоб ним прикрасити колиби, інші будують каплицю, в якій завтра відправлятиметься польова Служба Божа. Найбільше з усіх звиваються куховарки. Вони мусять наварити для цілої сотні їжі. Ще й гості мають прийти. Бунчужний Олекса та інтендант Кертиця наглядають над усім. Сотенний Петро Хмара вибрався до Грабівки полагодити передсвяткові справи. На дорозі перед табором заскрипіли навантажені вози, що прибули з сіл з дарунками для пов­станців. Вивантажено великі білі паски, ковбаси… Перед вечором усі підстригли собі чуприни і голилися, чистилися, вмивалися.

Настала неділя, 16 квітня. 
"Рано. Старшини провірили, чи всі на своєму місці. 
– Увага, йдуть гості, – запримітив хтось. 
З-поза дерев показуються провідник Роберт, Митар, Левко, отець Микитюк… 
Наказ – і все стрілецтво виходить з колиб. 
– Позір! – У трилаві збірка! – в одній хвилині ціла сотня, виструнчена, стояла на прощі перед каплицею. 
До каплиці підходить убраний до Служби Божої отець Микитюк. 
– Благословен Бог наш, всегда нині…

Далі проповідь…. 
– Ви покинули рідну стріху, батьків, матерів і віддали себе всеціло одній великій справі. Вам припала честь і обов’язок здобути Україні волю. Хай Господь Бог благословить на святе діло… Христос воскрес…воскресне Україна.

Неначе одна велика родина засіли повстанці до приготованих столів. Вони гостились, співали, жартували до полудня. Як акомпанемент до їхніх забав, гомоніли сальви фронтових гарматних батарей. А надвечір повстанці порозходилися по підлісних селах кінчити Великдень". 

"Великдень мав особливу вагу для повстанців, – коментує директор музею визвольних змагань Ярослав Коретчук. – Треба розуміти, що якраз у цей час, в кінці березня – на початку квітня, вони покидали свої криївки, де зимували по 3-4 людей, і збиралися у більші групи. Тобто для них це був перший зв’язок після зими. Розказували, що сталося за цей час, дізнавалися, хто загинув".

А ще був символічний момент усвідомлення – зима скінчилася, ми її пережили, боротьба триває і далі.

Такі невеликі групи святкували по-скромному, але старалися дотриматися усіх традиційних моментів. Поки була можливість, продовжує Коретчук, у 1944-45 роках, доки радянська влада не могла повністю встановитися, повстанці часто ходили на Великдень у найближче село. Відстоювали службу в храмі, а потім розходилися по людських домівках. Тобто святкували, як і всі.

"Вже після 45-го в більшості змушені були святкувати у лісі, був великий ризик, що у селі зроблять облаву, – каже Коретчук. – У лісах, поки одні стояли на сторожі, інші робили столи зі зрубів, замість скатертин була хвоя. А на столах – освячені паски, яйця, ковбаси".

Традиційно те все приносили люди із сіл. Тут було кілька варіантів. Спеціально кошики для пов­станців готували друзі, родичі чи місцеві члени ОУН. Або ж біля церкви, після освячення, кожна сім’я витягала щось зі свого кошика і віддавала для повстанського столу.

А ще до великодніх свят ОУН випускала тематичні бофони – грошові документи з фіксованим номіналом чи без нього. Перед святами їх поширювали серед людей і таким чином ще й збирали гроші, аби повстанці могли відзначити Великдень.

До слова, і фотографії, і бофони тих часів у музеї визвольних часів до Великодня об’єднують у виставку.

На тих фото усі вони посміхаються, хоч і паска в них скромна, і зброю треба тримати під рукою. Але є тверда віра – Україна воскресне. І вони таки були праві…

Опубліковано в Скарбниця спогадів
 

У неділю, 16 квітня 2017 року, за ініціативи Посольства України, а також за участі Українського Клубу та української діаспори у Сінгапурі, в Singapore Philatelic Museum відбулася презентація, майстер-клас та демонстрація матеріалів, присвячених святкуванню Великодня в Україні.

Також під час заходу відвідувачі мали можливість створити свою особливу крашанку та декорувати її українським розписом, а також власноруч зробити Великодній кошик, повідомляє Посольство України в Сінгапурі на своїй сторінці у Facebook.


усі фото - Embassy of Ukraine in Singapore and Brunei

 

Опубліковано в Українці в світі

Страсна п'ятниця – найстрогіший день Страсного тижня. Цього року вона припадає на 14 квітня. Ми розповімо, що в цей день можна робити, а що забороняється, відповідно до українських звичаїв.

Що не можна робити у страсну п’ятницю

У Страсну п’ятницю слід повністю відмовитися від їжі. Лише ввечері можна з’їсти хліба та воду.

Також потрібно уникати веселощів та різних розваг.

Хто в Страсну п'ятницю сміється, той весь рік плакатиме, – каже народна приказка.

У цей день не можна виконувати хатню роботу: ні шити, ні різати, ні прибирати. Слід завершити усе прибирання у Чистий четвер.

Не можна працювати і на землі. Українці вірили, що якщо посіяти чи посадити щось в цей день, то врожаю не буде.

За повір’ям, у страсну п’ятницю треба відмовитися від стрижки та фарбування волосся чи будь-яких інших косметичних процедур.

Що можна робити у Страсну п’ятницю

У Страсну п’ятницю християнам варто відвідати богослужіння та помолитися.

Наші предки вважали, що якщо принести з богослужіння 12 запалених свічок і розставити їх у будинку, то це обов’язково принесе у дім благополуччя та удачу на наступний рік.

Хоч у Страсну п'ятницю працювати не можна, але дозволено випікати паски.

У народі кажуть, що випічка, приготована у Велику п’ятницю, не зіпсується і не покриється цвіллю, а також матиме цілющу силу.

Також є народне повір’я для мам – в цей день можна відлучити дитину від грудного вигодовування – такий малюк має бути здоровий та сильний. 

Опубліковано в Цей день в історії

Чистий четвер (Страсний четвер) 2017 припадає на 13 квітня. Це один з найважливіших днів Страсного тижня перед святом Великодня. Цей день особливий, і до нього варто підготуватися. Що можна і що не можна робити на Чистий четвер, читайте далі.

Чому ж тоді Чистий четвер, адже, як відомо, саме в цей вечір відбувся гіркий гріх зради Іудою Іскаріотом свого друга і вчителя.

У Страсний четвер на богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря; обмивання ніг учням в знак глибокого смирення і любові до них; молитва в саду Гефсиманському; зрада Іуди.

За стародавнім звичаєм, на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються, але не протягом усього дня, а лише на світанку. Адже саме в цей період вода вважається цілющою.

Після цього потрібно сходити на сповідь і причастя.

До Чистого четверга будинок повинен бути прибраний. Господині розвішували в будинку рушники, що прикрашають стіни барвистими вишивками. Свічкою, принесеною ввечері з церкви, випалювали зображення хреста на перекладині над входом в будинок. Страсну свічку зберігають до наступного Страсного четверга. Вважалося, що якщо зайти зі страсною свічкою в стайню, можна побачити домовика.

Народ вірив, що ця свічка в скрутний час приходить на допомогу; її запалювали під час великої грози, при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому.

У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня.

Вранці на Великдень господар клав цю сіль на хліб і все це ставив на покуті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових хворобах. Ввечері в церкві відправляються "Страсті". Люди в цей час намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалося Євангеліє, не повинно було бути.

А стоячи в церкві під час читання Євангелія, не можна куняти, бо "нечиста сила занесе в пекло".

Цікавим звичаєм Чистого четверга був Обряд на заміжжя.

 

Тим дівчатам і жінкам, які хотіли швидше вийти заміж, треба було в цей день витертися новим рушником і цей рушник разом із крашанками та паскою віддати на Великдень людям, які просять милостиню. Це має прискорити день весілля.

Мами намагалися в цей день зробити своїм дітям першу стрижку, вважалося, що в такому випадку у них буде густе волосся. З цієї ж причини дівчата і жінки записуються до перукарям, щоб забезпечити собі красиві локони.

У Карпатах чистий четвер називали ще "живим", гуцули з цієї нагоди розпалювали вогонь і тримали його до тих пір, поки не вигонили тварин на пасовища. Ним обкурювали домашню худобу від злих духів.

 

Оскільки цей день пов'язаний з очищенням тіла, душі і житла від бруду, ті, хто в Чистий четвер у будинку бруд розводить, весь рік будуть жити в бруді і сварках.

Не можна залишати на ніч брудний посуд або білизну - це поганий знак, яким можна залучити хвороби.

Також сьогодні не можна віддавати з будинку нічого цінного, а також займати гроші, тому що разом з цінностями можна "віддати" і благополуччя.

Приступати до приготування традиційних святкових страв не можна до завершення прибирання, також їх заборонено пробувати до настання Великодня.

Якщо в Чистий четвер дощі, весна буде дощовою. Якщо зранку морозно - вся весна буде холодною, зима надовго затримається. Яка погода в Чистий четвер - така ж буде і на Вознесіння (свято, що відзначається на 40-й день Великодня, також припадає на четвер).

Опубліковано в Цей день в історії

В п'ятницю, 7 квітня 2017 року, в приміщенні Українського Культурного Центру "Українська Хата в Йорданії" відбувся Пасхальний ярмарок, присвячений великому святу всіх християн Воскресінню Христовому.

На ярмарку були представлені українські ласощі та паски, сувеніри, національний одяг, предмети побуту, косметика, вироби та прикраси ручної роботи, повідомляється у спільноті "Українська Хата в Йорданії"

Для культурного відпочинку гостей та учасників ярмарки був організований пісенний марафон від "Клубу української пісні", в якому всі бажаючі могли прийняти участь.

Прозвучало безліч українських народних пісень, серед яких "Цвіте терен", "Несе Галя воду", "Ти ж мене підманула" та багато інших.

Для найменших гостей свята були проведені конкурси на швидкісне поїдання крашанок, фруктів, конкурс на створення найгарнішої писанки. Традиційним завершенням ярмарку став солодкий стіл зі смаколиками.

/ усі фото - Український Культурний Центр - "Українська Хата в Йорданії"

Опубліковано в Українці в світі
Сторінка 1 із 2