Тиждень після Великодня в Україні традиційно називають Поминальним. Він закінчується Провідною або поминальною неділею, проводами, провідками, гробками, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю. Існують різні назви сьогоднішнього дня (залежно від регіону).

У кожного регіоні з цим святом пов'язані свої звичаї, але спільним є те, що сім'ї збираються на кладовищах, щоб помолитися за близьких, що пішли у вічність.

Цього року поминальні дні випадають на 17-23 квітня.

Цього дня українці провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними "поспілкува­тися", здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

На Поліссі біля могил ставлять столи і лавки. І на Провідну неділю приходять всією родиною, накривають стіл і справляють поминальний обід.

За столом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. До речі, цього дня, як і весь тиждень після Великодня, не треба називати померлих небіжчиками. У ці дні вони серед нас, тож із ними належить спілкуватись, як із живими людьми.

Поминання родичів на Проводи — давньоукраїнський звичай, що отримав своє місце і у християнському календарі. Його не змогли викорінити заборони впродовж довгих десятиліть за радянської влади. Радуниця чи Радониця не раз згадується у давньоруських літописах: «На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице» (1372).

Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства. Пережитки світоглядних характеристик померлих як таких, що продовжують жити потойбічним життям, збереглися і в пізніші часи. Тому щорічні поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними уявленнями, мали прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу «життя - смерть – життя».

Згодом Проводи стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячувалися хліб і коливо як частина поминальної трапези. Так, древні українські поминальні звичаї, традиції та форми наповнилися  християнським змістом і глибиною та щирою християнською молитвою.

У свідомості поминальників спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. У ці дні немовби дозволялася зустріч двох протилежних світів — «цього» і «того».

Спеціально для поминання пекли паски (або лишали величеньку з Великодня), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо (таке, як на поминальні дні посту) тощо.

Коливо, канун, сита — страва, з якої в Україні завжди розпочинають поминальну трапезу і в день похорону, і на «дев’ятини», і на «сороковини», і на поминальну річницю не лише в сільському, а й у міському середовищі. Коливо не тільки споживають удома при застіллі, а й беруть із собою до церкви на відправу (відспівування й панахиду) і на кладовище, щоб роздавати проводжаючим і старцям.
Найчастіше коливо готують як кутю з недроблених обтовчених пшеничних або ячних круп. Кашу викладають у мисочку, поливають ситою з меду або цукрового сиропу, а зверху прикрашають хрестиком із родзинок чи цукерок-карамельок. У середньовічних джерелах неодноразово зустрічаються згадки про заправлену медом кашу, як про заупокійну страву.

У міському середовищі певний час користувалося популярністю коливо з рису, але в останні роки пшенична (або ячна) кутя повернула собі чільне місце в поминальній трапезі.

Функція колива як ритуального атрибуту поминального застілля полягає, вірогідно, в тому, що воно служить ніби посередником-зв’язківцем між світом живих і світом мертвих. Пригощання коливом і роздача пирогів-гостинців наприкінці поминок є своєрідною жертвою на користь покійного. Те, що ритуально спожите у світі живих «за помин душі», має повернутися померлому на «тому» світі. Недарма за честь визнавали нагодувати бідних, старців, юродивих, а особливим везінням вважали, якщо на поминки нагодився прочанин або просто перехожий (чужий). Це підсилювало значення ритуальної їжі.

Громадські поминки відбувалися у два способи: збиралися й обідали всією громадою на вільній території кладовища чи біля сільської церкви або стелили скатерті між могилами і поминали своїх покійних групами.

Найдавніший обряд поминання на Проводи був схожий на давньоруську тризну. Під великими казанами розпалювали багаття і варили куліш чи капусняк із знесених продуктів, кашу, локшину, горох із вуджениною, тушкували печеню із свинини. До того ж приносили харчі, приготовлені вдома: хліб, налисники з різноманітною начинкою, млинці (які на поминках називали «Божими онучами» чи «тужиками»), вареники, пироги, книші, голубці, смажену рибу та ін. Обідали або за столами, поставленими заздалегідь, або на розстелених на траві скатертинах. Пускали «колію» з чаркою горілки так, щоб кожному поминальнику дістався хоч один ковточок «за Царство Небесне». Молилися, згадували померлих добрим словом.

Окрім колива з медом у вигляді білої булки чи куті, кожна господиня обов’язково готувала для «своїх» покійних страви, які ті особливо любили за життя. Крашанку, частину цих страв, трохи колива, а часом навіть горілку залишали на могилці, горілкою ж кропили землю. Давали багате подаяния крашанками, хлібом та іншими наїдками, обмінювалися їстівним між родинами, досита годували старців.

В обведенні крашанками могил, принесенні на могилу для душ їхніх улюблених страв, спільному поминальному обіді можна вбачати пережитки жертвоприношення, кормління предків. На Поліссі, за звичаєм, за останнім столом обов’язково пригощали діток, які збігалися з усього села і терпляче чекали на трапезу.

Годилося частувати всіх за столом вином чи горілкою. Якщо стіл бував завеликий, то «колію» пускали двома чарками. При цьому чарку лише піднімали, не цокались, бо на поминках це було суворо заборонено. Вважали, що голосні звуки можуть злякати душі покійних, які, за народними уявленнями, були присутні на обіді. Не співали, говорили тихо і статечно. Тостів не проголошували, примовляли тільки: «Тато, мамо (діду, бабо), їжте, пийте, спочивайте і нас дожидайте!»; «Їжте, пийте, споживайте і нас, грішних, споминайте!»; «Вам — Царства Божого діждати, а нам — до Вас не поспішати!»; «Хай земля буде пухом!»; «Вам — спокійно лежать і земельку держать, а нам — в добрій долі панувать!»; «Вип’ємо за Царство Небесне наших (імена...)!».

Вважається, що саме після Великодня Господь на цілий тиждень відпускає душі померлих на землю. А у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають можливість з ними «поспілкува­тися», здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

За столом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. До речі, цього дня, як і весь тиждень після Великодня, не можна називати померлих небіжчиками. У ці дні вони серед нас, тож із ними належить спілкуватись, як із живими людьми.

Опубліковано в Цей день в історії

17 квітня, на Світлий Понеділок, більше 150 римських українців зібралися в «Українському селі», що на околиці Риму, щоб спільно відсвяткувати Великодні Свята та взяти участь у благодійному обіді, - повідомляє Олесь Городецький.

Українські господині-волонтерки частували всіх охочих червоним та зеленим борщем, пиріжками, ковбасками на грилі та різними солодощами. Перед початком свята о.Роман (ЧСВВ) благословив всіх присутніх та розпочав захід з молитви. В концерті взяли участь місцеві українські артисти: Христина Фрейдун, Іван Максимович, Уляна Кінаш, Валентина Рехтецька, Галина Громик, Ольга і Віра Гудь, ансамбль діток української школи в Римі, під керівництвом Марини Герман-Заготинської та Ірини Зарічнюк.

На заході римські волонтери Юрій Янчишин та Ірина Тепла поділилися своїми враженнями від спілкування з українськими бійцями на передовій під час доставки їм гуманітарних вантажів та нагородили почесними грамотами активних співвітчизників, які постійно допомагають армії. Відома римська волонтерка Ніна

Тарангул отримала медаль «Сильному Духом» від 5 батальйону УДА.

Опісля, розпочалися великодні гаївки та українська забава.

На святі було зібрано 1160 євро, з яких 120€ передала Марія Герман-Заготинська від продажу Великодніх пасок. На зібрані кошти буде придбаний генератор для львівських десантників з 80 бригади (450 євро), а решта коштів (710 євро) буде передано на лікування 9-річної Ангеліни Юзви.

Оргкомітет Євромайдан Рим та Конгрес Українців Італії висловлює щиру подяку всім, хто долучився до організації свята:
 
Янчишин Юрій, Ірина, Віталій, Тепла Ірина, Баліцька Наталя, Грабчук Наталя, Баранюк Оксана, Паук Віра, Міщенко Юля та Олександра, Вероніка Пасічна, Олег Липак, Marco Sgrigna, Дворецька Наталя, Тарангул Ніна, Татарин Леся, Беднарчук Андрій, Семеняк Леся, Пипенко Андрій, Дерев'янчук Ігор та Марта, Чорногуз Анатолій.
 
Велике спасибі Лесі Горовій за пісню "Я-волонтер"!
 
Олесь Городецький
Опубліковано в Українці в світі

На столі паски, а на плечах зброя. Хочеться додому, але там уже влада "визволителів". Назад вертатися не можна, попереду тільки війна. 

"Із фронту, що присувався до Дністра під Станиславів, чути тяжку гарматну канонаду. Ситуація скрізь напружена. Щодня вичікуємо новин… Серед таких обставин наближаються Великод­ні Свята", – це уривок зі спогадів повстанця Подоляка про те, як сотня Різуна святкувала Великдень.

Місце дії – Чорний ліс, рік – 1944, пише "Репортер".

У Великодню суботу, 15 квітня, табір кипить як у вулику, писав Подоляк. Одні чистять зброю і порядкують колиби, другі рубають чатиння, щоб ним прикрасити колиби, інші будують каплицю, в якій завтра відправлятиметься польова Служба Божа. Найбільше з усіх звиваються куховарки. Вони мусять наварити для цілої сотні їжі. Ще й гості мають прийти. Бунчужний Олекса та інтендант Кертиця наглядають над усім. Сотенний Петро Хмара вибрався до Грабівки полагодити передсвяткові справи. На дорозі перед табором заскрипіли навантажені вози, що прибули з сіл з дарунками для пов­станців. Вивантажено великі білі паски, ковбаси… Перед вечором усі підстригли собі чуприни і голилися, чистилися, вмивалися.

Настала неділя, 16 квітня. 
"Рано. Старшини провірили, чи всі на своєму місці. 
– Увага, йдуть гості, – запримітив хтось. 
З-поза дерев показуються провідник Роберт, Митар, Левко, отець Микитюк… 
Наказ – і все стрілецтво виходить з колиб. 
– Позір! – У трилаві збірка! – в одній хвилині ціла сотня, виструнчена, стояла на прощі перед каплицею. 
До каплиці підходить убраний до Служби Божої отець Микитюк. 
– Благословен Бог наш, всегда нині…

Далі проповідь…. 
– Ви покинули рідну стріху, батьків, матерів і віддали себе всеціло одній великій справі. Вам припала честь і обов’язок здобути Україні волю. Хай Господь Бог благословить на святе діло… Христос воскрес…воскресне Україна.

Неначе одна велика родина засіли повстанці до приготованих столів. Вони гостились, співали, жартували до полудня. Як акомпанемент до їхніх забав, гомоніли сальви фронтових гарматних батарей. А надвечір повстанці порозходилися по підлісних селах кінчити Великдень". 

"Великдень мав особливу вагу для повстанців, – коментує директор музею визвольних змагань Ярослав Коретчук. – Треба розуміти, що якраз у цей час, в кінці березня – на початку квітня, вони покидали свої криївки, де зимували по 3-4 людей, і збиралися у більші групи. Тобто для них це був перший зв’язок після зими. Розказували, що сталося за цей час, дізнавалися, хто загинув".

А ще був символічний момент усвідомлення – зима скінчилася, ми її пережили, боротьба триває і далі.

Такі невеликі групи святкували по-скромному, але старалися дотриматися усіх традиційних моментів. Поки була можливість, продовжує Коретчук, у 1944-45 роках, доки радянська влада не могла повністю встановитися, повстанці часто ходили на Великдень у найближче село. Відстоювали службу в храмі, а потім розходилися по людських домівках. Тобто святкували, як і всі.

"Вже після 45-го в більшості змушені були святкувати у лісі, був великий ризик, що у селі зроблять облаву, – каже Коретчук. – У лісах, поки одні стояли на сторожі, інші робили столи зі зрубів, замість скатертин була хвоя. А на столах – освячені паски, яйця, ковбаси".

Традиційно те все приносили люди із сіл. Тут було кілька варіантів. Спеціально кошики для пов­станців готували друзі, родичі чи місцеві члени ОУН. Або ж біля церкви, після освячення, кожна сім’я витягала щось зі свого кошика і віддавала для повстанського столу.

А ще до великодніх свят ОУН випускала тематичні бофони – грошові документи з фіксованим номіналом чи без нього. Перед святами їх поширювали серед людей і таким чином ще й збирали гроші, аби повстанці могли відзначити Великдень.

До слова, і фотографії, і бофони тих часів у музеї визвольних часів до Великодня об’єднують у виставку.

На тих фото усі вони посміхаються, хоч і паска в них скромна, і зброю треба тримати під рукою. Але є тверда віра – Україна воскресне. І вони таки були праві…

Опубліковано в Скарбниця спогадів
 

У неділю, 16 квітня 2017 року, за ініціативи Посольства України, а також за участі Українського Клубу та української діаспори у Сінгапурі, в Singapore Philatelic Museum відбулася презентація, майстер-клас та демонстрація матеріалів, присвячених святкуванню Великодня в Україні.

Також під час заходу відвідувачі мали можливість створити свою особливу крашанку та декорувати її українським розписом, а також власноруч зробити Великодній кошик, повідомляє Посольство України в Сінгапурі на своїй сторінці у Facebook.


усі фото - Embassy of Ukraine in Singapore and Brunei

 

Опубліковано в Українці в світі

Страсна п'ятниця – найстрогіший день Страсного тижня. Цього року вона припадає на 14 квітня. Ми розповімо, що в цей день можна робити, а що забороняється, відповідно до українських звичаїв.

Що не можна робити у страсну п’ятницю

У Страсну п’ятницю слід повністю відмовитися від їжі. Лише ввечері можна з’їсти хліба та воду.

Також потрібно уникати веселощів та різних розваг.

Хто в Страсну п'ятницю сміється, той весь рік плакатиме, – каже народна приказка.

У цей день не можна виконувати хатню роботу: ні шити, ні різати, ні прибирати. Слід завершити усе прибирання у Чистий четвер.

Не можна працювати і на землі. Українці вірили, що якщо посіяти чи посадити щось в цей день, то врожаю не буде.

За повір’ям, у страсну п’ятницю треба відмовитися від стрижки та фарбування волосся чи будь-яких інших косметичних процедур.

Що можна робити у Страсну п’ятницю

У Страсну п’ятницю християнам варто відвідати богослужіння та помолитися.

Наші предки вважали, що якщо принести з богослужіння 12 запалених свічок і розставити їх у будинку, то це обов’язково принесе у дім благополуччя та удачу на наступний рік.

Хоч у Страсну п'ятницю працювати не можна, але дозволено випікати паски.

У народі кажуть, що випічка, приготована у Велику п’ятницю, не зіпсується і не покриється цвіллю, а також матиме цілющу силу.

Також є народне повір’я для мам – в цей день можна відлучити дитину від грудного вигодовування – такий малюк має бути здоровий та сильний. 

Опубліковано в Цей день в історії

Чистий четвер (Страсний четвер) 2017 припадає на 13 квітня. Це один з найважливіших днів Страсного тижня перед святом Великодня. Цей день особливий, і до нього варто підготуватися. Що можна і що не можна робити на Чистий четвер, читайте далі.

Чому ж тоді Чистий четвер, адже, як відомо, саме в цей вечір відбувся гіркий гріх зради Іудою Іскаріотом свого друга і вчителя.

У Страсний четвер на богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря; обмивання ніг учням в знак глибокого смирення і любові до них; молитва в саду Гефсиманському; зрада Іуди.

За стародавнім звичаєм, на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються, але не протягом усього дня, а лише на світанку. Адже саме в цей період вода вважається цілющою.

Після цього потрібно сходити на сповідь і причастя.

До Чистого четверга будинок повинен бути прибраний. Господині розвішували в будинку рушники, що прикрашають стіни барвистими вишивками. Свічкою, принесеною ввечері з церкви, випалювали зображення хреста на перекладині над входом в будинок. Страсну свічку зберігають до наступного Страсного четверга. Вважалося, що якщо зайти зі страсною свічкою в стайню, можна побачити домовика.

Народ вірив, що ця свічка в скрутний час приходить на допомогу; її запалювали під час великої грози, при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому.

У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня.

Вранці на Великдень господар клав цю сіль на хліб і все це ставив на покуті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових хворобах. Ввечері в церкві відправляються "Страсті". Люди в цей час намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалося Євангеліє, не повинно було бути.

А стоячи в церкві під час читання Євангелія, не можна куняти, бо "нечиста сила занесе в пекло".

Цікавим звичаєм Чистого четверга був Обряд на заміжжя.

 

Тим дівчатам і жінкам, які хотіли швидше вийти заміж, треба було в цей день витертися новим рушником і цей рушник разом із крашанками та паскою віддати на Великдень людям, які просять милостиню. Це має прискорити день весілля.

Мами намагалися в цей день зробити своїм дітям першу стрижку, вважалося, що в такому випадку у них буде густе волосся. З цієї ж причини дівчата і жінки записуються до перукарям, щоб забезпечити собі красиві локони.

У Карпатах чистий четвер називали ще "живим", гуцули з цієї нагоди розпалювали вогонь і тримали його до тих пір, поки не вигонили тварин на пасовища. Ним обкурювали домашню худобу від злих духів.

 

Оскільки цей день пов'язаний з очищенням тіла, душі і житла від бруду, ті, хто в Чистий четвер у будинку бруд розводить, весь рік будуть жити в бруді і сварках.

Не можна залишати на ніч брудний посуд або білизну - це поганий знак, яким можна залучити хвороби.

Також сьогодні не можна віддавати з будинку нічого цінного, а також займати гроші, тому що разом з цінностями можна "віддати" і благополуччя.

Приступати до приготування традиційних святкових страв не можна до завершення прибирання, також їх заборонено пробувати до настання Великодня.

Якщо в Чистий четвер дощі, весна буде дощовою. Якщо зранку морозно - вся весна буде холодною, зима надовго затримається. Яка погода в Чистий четвер - така ж буде і на Вознесіння (свято, що відзначається на 40-й день Великодня, також припадає на четвер).

Опубліковано в Цей день в історії

В п'ятницю, 7 квітня 2017 року, в приміщенні Українського Культурного Центру "Українська Хата в Йорданії" відбувся Пасхальний ярмарок, присвячений великому святу всіх християн Воскресінню Христовому.

На ярмарку були представлені українські ласощі та паски, сувеніри, національний одяг, предмети побуту, косметика, вироби та прикраси ручної роботи, повідомляється у спільноті "Українська Хата в Йорданії"

Для культурного відпочинку гостей та учасників ярмарки був організований пісенний марафон від "Клубу української пісні", в якому всі бажаючі могли прийняти участь.

Прозвучало безліч українських народних пісень, серед яких "Цвіте терен", "Несе Галя воду", "Ти ж мене підманула" та багато інших.

Для найменших гостей свята були проведені конкурси на швидкісне поїдання крашанок, фруктів, конкурс на створення найгарнішої писанки. Традиційним завершенням ярмарку став солодкий стіл зі смаколиками.

/ усі фото - Український Культурний Центр - "Українська Хата в Йорданії"

Опубліковано в Українці в світі

Берещення традиції та прикмети

Берещення – у цей день наші пращури вшановували березу. Її називали деревом життя, здоров’я та світла.

Шанобливе ставлення до берези з приходом християнства отримало нове обґрунтування. За переказами, саме під цим деревом Богородиця і немовля Ісус ховалися від негоди.

11 квітня потрібно було виходити в березовий гай — слухати дерева. Це робилося для того, щоб визначити: чи не почався рух соку. Сік заготовляла кожна сім’я.

Берещення

З нього варили збитні з додаванням меду і приправ. Свіжим березовим соком поїли хворих. Вважалося, що цей напій чистить кров і виганяє зі шлунка всяку неміч.

Струнку «білостволу красуню» уособлювали з джерелом здоров’я, життя, світла і тепла. У наших предків з цим деревом було пов’язано величезна безліч прикмет і повір’їв.

Наприклад, щоб вилікувати простими дитини, батьки злегка пріхлестивалі його спинку березовими прутиками. Оберегом для дому вважалася встромлена в дах гілка берези. А уявити російську баню без хорошого, об’ємного березового віника і зовсім було неможливо.

Опубліковано в Цікаво

9 квітня Вербна неділя — християнське свято, що відзначається у неділю за тиждень до Великодня. Воно присвячене спогадам входу Господнього в Єрусалим. Щоб правильно провести цей день, необхідно знати про традиції свята, що необхідно встигнути зробити у Вербну Неділю, а від чого краще утриматися. До верби в Україні з пошаною ставилися ще здавна. Вважалося, що це дерево володіє чарівними властивостями.



Назва свята походить від того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин — верби чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок, які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі.

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

 

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився". 

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Щоможна робити у вербну неділю?

Якщо у Вербну неділю зайнятися пересадкою кімнатних рослин, вони будуть відмінно рости й залучати у будинок багатство.

Якщо вранці у неділю вбити у стіну кілочок з верби, це позбавить людину від страхів, подарує йому рішучість. Вважається, що якщо у Вербну неділю згадати про кохану людину, то він цього дня з’явиться.

Вербна неділя припадає на Великий Піст, тому гучних гулянь влаштовувати не варто. Але цей день, провісник Пасхи, повинен бути світлим та радісним. Його потрібно провести у колі сім’ї для того, щоб весь рік був спокійним та плідним.

Що не можна робити у вербну неділю?

Церква нагадує, що Вербна неділя — це час Великого посту, тому варто утриматися від активних розваг, зловживання алкоголем і розважальних заходів.

Під час церковного свята також не варто захоплюватися роботою, а приділити більше уваги молитві і роздумам про власне життя.

Їжа на столі повинна бути скромною, без вишукувань і заборонених під час посту продуктів. Виняток становлять риба, рослинна олія трохи червоного вина.

Не можна у Вербну неділю готувати гарячі страви, тому господині всі страви роблять заздалегідь.

Напередодні свята готують каші, гречані млинці випікають пісний хліб і печиво для частування за святковим столом.

За повір'ями, в цей день не можна розчісувати волосся, щоб не зменшити здоров'я і не накликати на себе неприємності.  

За традиціями вербу потрібно нарізати напередодні - ще до світанку, потім їх приносять в будинок і ставлять біля ікони, де вони повинні стояти весь рік. Освячена верба береже будинок від нещасть і хвороб.

Вважається, що якщо посадити вербу біля криниці, то вона очищає воду, витягаючи мул і бруд.

У старовину новонародженій дівчинці повитуха бажала "краси калини, а сили верби" і клала в колиску пучок калини і гілочку свяченої верби.

Освячені вербові прутики садили біля будинку, де є дівчина на виданні: якщо гілочка прийметься - вона скоро вийде заміж.

Вербою на день Святого Юра вперше після зими виганяли худобу в поле - щоб тварини були здоровими і сильними.

Також вербовими гілочками можна було відганяли грози і град - ними треба було махати в бік хмар.

Щоб вгамувати пожежу також було прийнято кидати туди гілки свяченої верби.

Котики давали дітям як ліки від хворого горла.

З освяченою вербою, після повернення з храму обходили обори для худоби, стайні і пчельники – щоб господарство було в порядку, бджоли добре роїлись, а корови давали багато молока.

Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під паски.

Небіжчикові гілочку свяченої верби клали в труну.

У Вербну неділю гілками били дітей, щоб вони росли здорові, веселі та багаті Який вітер дме в Вербну неділю, таке і буде все літо.

Якщо ж у цей день буде тепла і ясна погода, то буде хороший урожай фруктів. Якщо ж у цей день мороз - будуть хорошими ярові хліба.

Страсний тиждень.

Страсний понеділок

За традицією український і закарпатський люд у Страсний понеділок прибирав свою оселю — фарбував, мив, чистив.
У понеділок, особливо для жінок, день починався рано, - пише буштинський краєзнавець Дмитро Копинець у книжці "Буштинські обрядові дійства та розваги молоді в давнину". - Ще до сходу сонця мати будила дочок, і вони, вмившись, починали порядкувати, змащувати жовтою глиною долівку на призьбі, потім мили ладу (скриня на одяг), лавиці, стіл, двері, чистили вікна тощо. Після обіду йшли на город, аби до живного четверга посіяти все насіння.

Страсний вівторок

У вівторок жінки золили, прали, прасували білизну. Якщо була гарна погода, виносили на двір все: постіль, покривала та інший текстиль. також у вівторок готували до свята святковий одяг. Чоловіки тим часом оглядали поля й заготовляли дрова для випікання пасок.

Чиста середа

Середа була днем своєрідного завершення найважливіших робіт: у середу під вечір слід було упоратися з городом, навести лад у хаті, прибрати її зовні. Увечері починали причиняти тісто для пасок, дівчата вибирали яйця для писанок, готували віск, кіцку (писало), природні барвники. Хлопці ж прибирали подвір’я, складали дрова, звільняли двір від всякого мотлоху тощо.

Страсний четвер

День страстного тижня, з якого починаються приготування до празникування – це  Страстний четвер, який ще називають Живним, або Чистим. За стародавнім звичаєм на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються. Український звичай велить це робити біля криниці або річки. До Чистого четверга оселя має бути прибрана, чиста. Господині розвішують у домівці рушники, прикрашають стіни барвистими витинанками. Свічкою, принесеною увечері з церкви, випалюють зображення хреста на одвірку над входом до хати. Страсну свічку зверігають до наступного Страсного четверга.

Традиційно у Чистий Четвер до свята купують дітям якісь обновки. Також саме в Чистий Четвер дівчата розписують писанки для коханих та готують великодні листівки. Здавна у Страсний Четвер найменші діти зранку ходять до родичів і хресних батьків по "кукуци-гугуци". Так раніше називали пампушки у вигляді символічничних пташок. Дарували також яблука, горіхи, випічку, нині ж переважно – різноманітні солодощі. Гроші бажано не давати, бо вони нагадують, що за 30 срібняків Юда зрадив Ісуса Христа.

У цей день на Закарпатті традиційно починають пекти паски, дотримуючись різних прадавніх обрядів. Як правило їх випікають кілька, різних розмірів, іноді для кожного члена родини, і одну велику - для всіх. Прикрашають візерунками з тіста - подвійними, потрійними косами, гугуцами, хрестами, решітками, віночками.

- Особливо стежили, щоб не порушити звичаєвих правил, коли саджали паски в піч, - пише Дмитро Копинець. Господині забороняли ходити по хаті, щоб не було протягу. Усіх, хто був у хаті, просили вийти, крім дочок, щоб ізмалечку вчилися пекти. Забобонні жінки обмивали хворих людей і дітей в цей вечір. При цьому виливали обмивки на перехресті доріг, “щоб там усе лихо зосталося”. Ось чому остерігалися вдосвіта виходити на дорогу – “щоб чужа хвороба не причепилася”. У четвер, увечері, відбувалося богослужіння - страстя, Прочитувалося 12 євангелій і дзвонили у всі дзвони. Опісля дзвони замовкали і їх не було чути аж до Святого Воскресіння. Замість них використовували дерев’яні калатала, скликаючи народ до церкви.

- Живний четвер за такий день держать, коли ворожка і забобони мають найбільшу силу. На живний четвер звикли телята і поросята корошати, бо вірують, що на сесь день різана рана скоро і легко гоїть ся, - пише Юрій Жаткович. -  Коли у єдній хижі більше ґаздинь живе, то одна із них уже на живний четвер пече паску собі, бо в пятницю, яко в сьвято, не можна. Доперва вечером в пятницю розчиняє друга. В північній полосї ще і тепер кладуть простий квас у паску, в середній же і полудневій - дріжджі.

Страсна п'ятниця

Велика п'ятниця - це день жалоби на спомин про страсті і смерть Христа. Богослужіння Великої п'ятниці проникнуті Духом жертовної любові та безмежного милосердя до людського роду.

Цього дня християни строго постять. Заборонено в Страсну П'ятницю співати й веселитися. Кажуть, той, хто сміється у п’ятницю, проплаче цілий рік. Кульмінація цього дня – винесення Плащаниці. Досі старші люди намагаються нічого не їсти, хоча дехто постить аж до самої неділі.

Обряд Богослужіння у Велику П`ятницю дуже вирізняється з поміж інших. Правиться в церквах утреня і вечірня Великої П`ятниці та Великої Суботи, в яких підкреслюється строга Божа справедливість, безконечна Божа любов і милосердя Боже до нас, грішних. Невід`ємною складовою частиною обряду є Плащаниця - кривава історія спасіння роду людського. Плащаниця - це простирало, в яке завинули мертве Тіло Христа, коли Його клали до гробу: "Благородний Иосиф, з дерева знявши Пречисте Тіло Твоє, Плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши, у гробі новім положив", - співається в тропарі Великої П`ятниці на вечірній і на утрені Великої Суботи. У нашого народу Свята Плащаниця у великій пошані, у почитанні та любові. У Велику П`ятницю всі постять і з великою побожністю приступають до цілування Святої Плащаниці. Приступають на колінах від вхідних дверей церкви. Перед і після цілування Плащаниці віддають три доземні поклони зі словами: "Протерпів Ти за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!"

Павло Федака, доктор історичних наук, посилаючись на статтю досідника Василя Довгуна «Паска давно», наводить опис деяких давніх закарпатських обрядів, ритуалів і звичаїв, пов’язаних з Пасхою. Зокрема, за словами Довгуна "у Великодну п’ятницю, під час вечірні, ґаздиня замішує тісто в спеціальному кориті, кладе його на стіл, а зверху – три вербові прути і прикриває. Попівночі, коли запіє перший півень, підмішує квас". Щоб потім у Суботу натопити піч заздалегідь заготовленими для цього випадку дровами і великою круглою лопатою посадити пасху в піч.

У Великодню П”ятницю вдома люди намагалися вести розмову в помірних тонах, - пише Дмитро Копинець.- У цей день, окрім дітей і хворих, ніхто не їв. А увечері ішли до церкви цілувати Плащаницю. Повертаючись із відправи, знову бралися за роботу. Не можна було тільки шити, прати, колоти дрова, стругати тощо.

Велика Субота

У Велику Суботу в обов’язки господаря входило підготувати кошик для посвяти – його промивали у протічній воді й сушили на сонці, - пише Дмитро Копинець. Жінки ж малювали писанки, готували смажене й варили їсти, пекли паски. А увечері наповнювали кошик. Найбільш урочистим був вечір у Великодню суботу: біля вогнища на церковному городі. Хлопці розповідали різні казки, легенди, пригоди та історії.

Юрій Жаткович пише: "Біла челядь дома ладить те, що „пуд паску“ прийде, себ то як найбільше яєць варених, солонини, масла, сира від коров, овець або кіз, пі́книць (ковбас), шо́вдарів (шинок) вужених, курей печених і др. Але тілько всячини лиш добрі ґазди кладуть під паску, а иньші вдоволять ся, коли які яйця, мало солонини і сира годні собі дістати. Окреме має паску не лиш кожда фамілїя, але й кожде таке челядьня, що не має своєї фамілїї пр. жидівські слуги і служницї, жебраки, старі леґінї 1) і дївки. Поки біла челядь дома ладить речі під паску, кінчить свої звичайні, суботнї дїла, як: купає дїти, ладить убранє, варить їсти на недїлю — дотїль хлопцї і леґінї кладуть коло церкви огонь, провадять побожні бесїди, а письменні в церкві сперед плащеницї з дяком і старшими ґаздами Дїянія читають."

Спеціально для Великодня у кожній родині є кошик-дарник (він служить виключно для освячення паски та скоромного на Великдень) і вишитий особливим візерунком рушничок. Звечора дарник наповнюють святковими наїдками: кладуть паски - пшеничні і сирну, писанки, крашанки, сало, домашню ковбасу, шовдарь, хрін, часник, грудку вершкового масла, сіль, свічку (її стрмляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Усе накривають рушничком. Крім узвичаєного набору, в кожному куточку Закарпаття, та зрештою і в кожній родині, додають у нього щось своє. Скажімо, тістечка й пляшку вина, як на Мукачівщині. У Бороняві, на Хустщині, святять відвареного або засмаженого півня. Пов’язано це з тим, що він нібито першим усьому світу сповістив, що Син Божий воскрес із мертвих.

Паска символізує життєву повноту і єдність християн. Були часи, коли ледь не кожна закарпатка мала власний рецепт паски, перейнятий від мами і бабусі. На жаль, сталося так, що добра половина нинішніх господинь таких рецептів не зберегла.

Сирна паска і взагалі молочне - означає духовний харч. У Святому письмі сказано, що в землі обітованній тече молоко і мед.

Свинина у міфологічному світогляді багатьох народів повязана з світлом. Як правило, вепр асоціюється із чоловічою силою і світлом, а свиня - з жіночою, тобто силою землі, теплом і родючістю.  Сіль - символ повноти, достатку, суті.

Проте вже нечасто можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь випеченого баранчика, який є символом Ісуса Христа, ягнятка Божого. Ще не так давно люди вірили, що агнець гарантуватиме прихильність сил природи й оберігатиме їх від стихійного лиха. Коли кошик складений, час іти на всенощну службу. До ранку ніхто не має спати. Існує повір’я, що той, хто відсипається в таку велику ніч, проспить своє щастя, оскільки воно, щастя, цієї ночі ходить серед людей, але приходить лише до тих, хто не спить.

До  першої  світової війни наші предки несли паску до храму не в кошику, а  в  скатертині? - пише Дмитро Копинець.  - На неї клали наїдки, що мали освячуватись, і всі чотири кінці скатерті зв’язувались.  Кошик   почали  використовувати  лише  після  війни,  за  часів  Чехословаччини. Тому  господарі  чи  двоє  старших  із  дітей  брали  кошика  і  несли  під  церкву.  Біля  храму  ставали  в   кілька  рядів,  щоб  між  рядами  міг  пройти   священик.  Спершу  йшла  служба,  потім  процесія  з  хрестом  і  павізами (хоругвами)  обходила  церкву,  і  аж  тоді батюшка приступав  до  освячення  пасок.

Опубліковано в Свята та обряди

Писанка – це неповторне багатство. Його треба берегти, як безцінний скарб! Нам слід пишатися ним перед усім світом.

                                                                                                                   О.Довженко.

Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.Писанка – це символ весни, сонця, повернення природи до життя.Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього всесвіту. 

«В Україні старі люди говорять: як в народі перестануть писати писанки і «гріти Діда»…, тоді і кінець світу настане».

Для людини, необізнаної з секретами розпису писанки, може здатися, що ця справа складна і під силу лише тому, хто гарно малює. Не бійтеся,  спробуйте, і ви обов’язково досягнете успіху. Запам’ятайте, писанку пишуть не руками, а душею. Налаштуйтеся на відповідний настрій. Наші предки перед будь-якою роботою молилися і тому у всіх видах рукотворів були неперевершеними майстрами. У молитві, з очищеною від зайвих думок свідомістю, забувши всі незгоди, пробачаючи всіх і вся, людина здатна відчувати і творити надзвичайну красу. Писанки пишуть упродовж усього посту. Вибирають яйця курячі, гусячі, або качині з гладенькою та чистою скарлупою. Для роботи використовують архаїчний інструмент писачок і свячену воскову свічку. В давнину робили барвники з природніх засобів: чорний - із сажі, коричневий - із кори дерева, жовтий - з цибулиння, синій – з бузини, зелений – з підсніжників. Зараз зручніше користуватися харчовими барвниками.

А чи знаєте, що колись вважали, що малювати на видутому яйці, це протиприродньо і розцінювалось це, як гріх перед Богом і людьми. Українці добре знали, а гуцули пам’ятають і досі, що подарувати комусь порожню (видуту) писанку означало: жінці – на безпліддя, господарю на злидні й порожнечу в господарстві, маленькій дитині – на припинення росту і розумового розвитку, хворій людині – на смерть.

Чи можна порівняти це з тим величним місцем, яке посідала писанка в Світогляді наших Предків? Чи стали ми розумнішими та багатшими, коли не тільки перестали вірити в це, але навіть забули сакральне значення писанки?

Забули, на щастя, ще не всі. Іван Демчук, житель с. Криворівня на Івано-Франківщині свідчить: «Старі люди говорять: як в народі перестануть писати писанки і «гріти Діда»…, тоді і кінець світу настане». У гуцулів ще на початку 20 ст. побутував вислів «Доки писанки пишуть, доки колядники ходять, доти Віра Руська буде в світі» (Володимир Гнатюк, Колядки і щедрівки).

І хоч перекази про походження писанок зустрічаються в народі дуже рідко, на питання «коли виник цей обряд?» можна почути відповідь: «Так здавна ведеться», або ж «Так уже повелося від початку світу».

З ІСТОРІЇ ПИСАНКАРСТВА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

При розкопках у Львові в 2013 році археологи знайшли писанку на гусячому яйці. На ній зображено символ “вужик”. Вік знахідки — 500 років, писанку розписали в козацькі часи. На сьогодні — це найдавніша писанка України.

Слов’янську писанку як матеріальне явище знайти ще не вдалося, але на користь її існування виступає той факт, що давні слов’яни, сповідуючи культ Сонця, відзначали Великдень — свято весняного пробудження природи. А на писанках ми широко знаходимо солярні (космічні) символи.

Під час розкопок сабатинівських поселень (культура пізнього періоду бронзової доби, поширена в південній частині України) культові зашліфовані моделі яєць (з амфіболіту та кварцу, також глини, тальку) знаходили майже в кожному житлі під вогнищем або серед інших культових речей. На одному з кам’яних яєць були вигравірувані позначки – символ “сосонка”. Таким чином за допомогою археології можна зробити висновок, що на українських теренах кам’яні яйця орнаментували вже в I тис. до Р.Х.

Те, що писанка, — явище дохристиянське, свідчить також те, що християнська церква східного обряду на початку не приймала писанку як атрибут язичницьких культів, а в багатьох християнських енциклопедіях та словниках немає відомостей про розписане яйце як пасхальний символ.

В останні десятиліття широко побутувала думка, що розмальовування яєць до Великодня існувало лише в західних районах України, а у східних переважав спосіб одноколірного фарбування яєць у відварі з лушпиння цибулі або в анілінових фарбниках. Однак останні дослідження дозволяють стверджувати, що поряд з крашанками традиційно існувало ще й розписування яєць чіткими геометричними мотивами рослинного походження, що мали глибокий духовний зміст. Треба зауважити, що кожна місцевість, а іноді і кожне село мали свої особливості і традиції не лише у виборі орнаментальних мотивів, а й у розміщенні елементів та забарвленні яєць.

У 20 – 30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше — покарання. Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл. У 60-х роках XX ст. у зв’язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство.

Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису, символ весни, сонця, повернення природи до життя. Із давніх-давен яйце, як і дерево, вважалося символом весняного пробудження природи, зародження життя, продовження роду.

Період приходу весни, який у давні часи був справжнім святом для хлібороба, на території України припадає на кінець квітня – початок травня. І ось у сиву давнину наш, ще не хрещений, люд: і хлопці, і дівчата, і старі, і малі – йшли до весняного лісу, де піснями й танцями, гаївками та хороводами славили воскресіння природи, її відродження і розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснови життя. Прославляючи вічний закон пробудження природи на землі, возвеличували і вшановували водночас один із головних символів цієї пори – яйце, з якого, як вважалось, і почалося життя на Землі. Розписували яйце символічними знаками, котрі згодом трансформувалися в орнамент. Так і виник звичай робити писанки.

У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберега. Ця традиційна функція, як і найдавніший орнамент, частково збереглася й досі: трикутники, спіралі, клинці, трироги і свастики – все це знаки різних ритуалів і священих магічних чисел, котрі в свідомості сучасників не втратили оберегового значення.

Виготовлення писанок в українській традиції наділялось сакральним значенням та входило до звичаєво-обрядової сфери. За традицією розпочинали писати писанки з другої половини Великоднього посту, а найбільше їх виготовляли у четвер і п’ятницю перед Пасхою. Вірили, що писанка вийде гарною лише тоді, коли під час її виготовлення поруч не буде нікого стороннього, тому розписували великодні яйця переважно на самоті. Мало хто знає, що писанки виготовляли також у монастирях, де на них зображали релігійні сюжети. На Великдень писанки та крашанки освячували у церкві, а потім використовували для прикрашання осель, у великодніх іграх або з ритуальною чи магічною метою. 

Наші предки робили писанки вночі, коли всі справи були пороблені і нічого не відволікало. Писанки писали лише на сирих яйцях спеціальними писачками та воском. Для фарбування використовували переважно три фарби – жовту, синю та червону, вмочуючи яйце спочатку в світлішу, а потім у темнішу. Раніше розписувати писанки можна було лише у чітко визначений час, з певними замовляннями. Чарівні знаки писалися відповідними кольорами. І нині частково збереглася символіка знаку і кольору.

ТЕХНІКИ ПИСАНКАРСТВА

За технікою виготовлення великодні яйця можна поділити на дві великі групи: виготовлені без використання воску та виготовлені за допомогою воскової техніки (власне писанки).

Великодні яйця, виготовлені без використання воску.

Крашанки 

КрашанкиКрашанки

Під мармур

Під мрамурПід мрамур

Натурально-листкова техніка 

Натурально-листкова техікаНатурально-листкова техіка

Дряпанки

ДряпанкаДряпанка

Травлення кислотою. На пофарбованому в певний колір яйці кислотою витравлювали орнамент. Існують свідчення, що на початку ХХ ст. у с. Зеленинці Надвірнянського повіту «дівчата вкидали яйця в теплу червону фарбу і так повставали “галунки”, клали опісля галунки в купину муравлів; муравлі, бігаючи по червонім яйці, обводили його своїм квасом, та з того повстають на яйці всякі “стежички і кривульки” і се – “писанки”».

Мальованки.

МальованкиМальованки

Монастирські писанки
а) Мальованки. На мальованках, виготовлених у монастирях, зображувалися переважно сценки з життя Ісуса Христа.

б) Розкритки.

РозкриткаРозкритка

в) Нерозкритки (вощанки).

ВощанкиВощанки

Керамічні писанки.

Керамічні писанкиКерамічні писанки

Скорописанки. Виготовлялися на основі гіпсових форм, що на них наносився переважно шаблонний орнамент. На Волині скорописанками називали великодні яйця, на яких відсутні основні лінії, а вималюваний лише сам орнамент.

Великодні яйця, виготовлені за восковою технікою.

Крапанка.

КрапанкаКрапанка

Двоколірна писанка

а) Розпис двоколірної писанки здійснюється розтопленим воском по натуральній білій поверхні сирого яйця. Після нанесення орнаменту воском яйце занурюють у розчин фарби на 5-10 хв. Після цього його виймають і кладуть на чистий папір або шматок тканини для висихання. Суху писанку нагрівають над вогнем, щоб розтопився віск, який потім стирають м’якою тканиною.

Двоколірні писанкиДвоколірні писанки

б) Розпис двоколірної писанки розтопленим воском на попередньо пофарбованій в один колір поверхні яйця. Для виготовлення писанки таким способом чисте сире яйце фарбують в один колір, а коли воно висохне, то розтопленим воском пишуть на його поверхні орнаменти. Після цього розписане яйце опускають до оцту або квасу, в яких розчиняється фарба, і яйце стає майже білим. Тільки в тих місцях, де був нанесений віск, після його стирання лишається кольоровий орнамент.

Двоколірна писанкаДвоколірна писанка

Багатоколірна писанка має ряд варіантів:

а) На чисте сире знежирене яйце за допомогою писачка гарячим бджолиним воском наносять контур орнаменту. Після того, як нанесено всі лінії, що мають залишитися білими, яйце опускають у жовту фарбу. Час фарбування залежить від товщини шкарлупи. Після цього яйце виймають з фарби й обережно витирають ганчіркою. Далі покривають воском ті ділянки малюнка, які повинні лишитися жовтого кольору. Потім писанку опускають у червону або зелену фарби і після зафарбування покривають воском ті ділянки, які повинні бути червоного або зеленого кольору. Якщо тло писанки має бути чорним, наприкінці її опускають у розчин чорної фарби, що перекриває не вкриті воском ділянки шкарлупи. Коли всі кольори на писанку нанесені, з неї знімають віск. Роблять це, запікаючи писанку у печі, доки не розтопиться віск або розтоплюючи віск біля полум’я свічки.

Багатоколірна писанкаБагатоколірна писанка

б) Яйце опускають у розчин фарби, а потім наносять воском орнамент. Прийоми використовуються ті самі, що й для виготовлення звичайної багатоколірної писанки, тільки після нанесення орнаменту відсутній білий колір яйця.

Багатоколірна писанкаБагатоколірна писанка

в) Яйце спочатку опускають у віск, а потім шилом чи іншим гострим інструментом видряпують на ньому ті елементи орнаменту, які мають лишитися жовтими. Після цього яйце опускають у жовту фарбу. Після цього жовті елементи закривають воском і продряпують фрагменти для зафарбування в інший колір. Такий спосіб виготовлення писанок був відомий у Чернігівській, Полтавській, Київській, Волинській губерніях у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст.

Поєднання крапанки і писанки. Дана техніка використовувалася на Вінниччині, Хмельниччині і Прикарпатті у другій половині ХХ ст. Тло темного кольору заповнювалося плямами різного кольору, а вже поверх нього наносився чіткий лінійний геометричний орнамент у дві-три фарби. Для виготовлення такої писанки малюнок необхідно було протравлювати галуном, що вимагало неабиякої майстерності.

Розпис шпилькою. Ця техніка побутує на Бойківшині, Лемківщині, Пряшівщині. За допомогою використання круглої головки шпильки отримувався штрих із потовщенням на одному кінці.

Розпис шпилькою.Розпис шпилькою.

Розпис уламком бджолиного воску. Уламком воску на сире яйце наноситься орнамент, а потім його опускають у фарбу. Після стирання воску місця, де він був нанесений, лишаються світлими. Такі писанки фарбують лише в один колір.

Техніка воскової пластики. Даний метод полягає у тому, що «сучуть із воску тоненькі ниточки і обліплюють ними білі ще яйця (виплітають дуже примітивний геометричний орнамент). Опісля вкидають се в горнець із теплою червоною фарбою: вибравши яйце з фарби і висушивши його, нагрівають над гранню, обтирають платком віск і писанка готова».

Розпис кольоровим воском

а) Розпис перепаленим воском по білій поверхні яйця. За допомогою чорного перепаленого воску на біле яйце наносяться дрібні візерунки.

Розпис перепаленим воском по білій поверхні яйцяРозпис перепаленим воском по білій поверхні яйця

б) Розпис кольоровим воском по білій поверхні яйця. Кольоровий віск виготовляли жінки-писанкарки: до розтопленого бджолиного воску додавали пігмент фарби в порошку або трохи анілінового барвника і добре розмішували. Найчастіше білі яйця розписували жовтим, чорним, синім, зеленим та жовтогарячим кольорами.

в) Розпис кольоровим воском по зафарбованій поверхні яйця. Яйце відварювали або вимивали шкарлупу і опускали в розчин фарби, потім висушували і розтопленим воском різних кольорів наносили орнамент.

Джерело

СИМВОЛИ НА ПИСАНКАХ

    Кожен намальований на писаночці символ щось означав: один благополуччя, інший родинний затишок, ще якийсь народження дитини чи хороший урожай цього року. Усі писанки створювалися з побажанням добра і з чистою душею. Вони були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни. Малюючи його, минулі покоління залишали символічний текст, який оберігав від хвороби, допомагав у нещасті, захищав від злого ока.

    Найстаріший орнамент на писанках подекуди зберігається ще й досі. Він переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорококлинці, сорок гілок тощо. Все це — знаки різних ритуалів або священні числа.

    Символічних малюнків виявлено понад сотню різновидів. З деякими з них можете ознайомитися нижче.

СИМВОЛІКА КОЛЬОРІВ

Червоний – це радість життя, любов і відвага, для молодих – надія на одруження;

жовтий – місяць і зорі, у господарстві врожай;

блакитний – повітря, небо, магічне значення здоров’я; зелений – воскресіння природи, багатство і плодючість землі;

чорне з білим – пошану духів, душ померлих, подяку за охорону від злих сил,

білий – чистота душі, святість. Сполучення кількох кольорів з узорами в орнаменті з чотирьох-п’яти фарб символізує родинне щастя, мир, любов, успіх тощо.

сполучення кількох кольорів – з узорами в орнаменті з чотирьох-п’яти фарб — родинне щастя, мир, любов, успіх тощо.

ОРНАМЕНТАЛЬНА СИМВОЛІКА

Орнаментальна символіка

ДЕРЕВО ЖИТТЯ АБО ВАЗОНДЕРЕВО ЖИТТЯ АБО ВАЗОН
РІЗНОВИДИ СВАРГИ ТА СВАСТИКИ НА ПИСАНКАХРІЗНОВИДИ СВАРГИ ТА СВАСТИКИ НА ПИСАНКАХ

82675925

59136102

06495668
166526_html_a4c8b38

7_pysanka_logo       Кожна людина бажає залишити хороший слід після себе, а для цього потрібно пам’ятати звичаї і традиції свого народу. Навіть найменший подарунок може бути найкращим, якщо у нього вкласти душу. А наші предки знали як це робити, і ми повинні продовжити їх мету – дарувати людям доброту. Цю доброту ми зможемо їм подарувати, створивши Великоднє яйце, таке, яке робили вони.

Отож, робімо висновки, повертаймо свою історичну пам’ять, повертаймо обряди наших Предків та пишімо писанки. 

Опубліковано в Власна думка