У 75-ту річницю створення УПА, в Канаді відбувся З’їзд Державницьких організацій. Поряд з представниками дружніх організацій, членами канадського парламенту всіх рівнів, участь в урочистостях взяв Сергій Кузан, заступник Керівника Проводу Вільні Люди.

Опубліковано в Світ

70 років тому польський комуністичний режим вдався до жахливого злочину, який увійшов в історію як акція «Вісла». З власних домівок виселені близько 150 тисяч українців, яких розселили далеко від дому, щоб вони асимілювались і зникли як національна спільнота.

На жаль, 70-ті роковини трагедії минають не під знаком примирення та історичного діалогу, а стають черговим приводом для нищення слідів проживання нашого народу на теренах південно-східної Польщі.

26 квітня на кладовищі села Грушовичі Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства групою невідомих осіб було знищено братську могилу вояків УПА і вчинено наругу над Державним Гербом України – тризубом. Свої злочинні дії організатори назвали «публічною акцією» і «першим легальним демонтажем нелегального пам’ятника». Ліквідація могили була анонсована у польських ЗМІ, а сам «демонтаж» польські журналісти висвітлювали безпосередньо на цвинтарі. Варварському нищенню могили не перешкоджала поліція, а війт села навіть схвально відгукнувся про вчинений злочин.

Руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах є 15-м за чергою актом наруги над місцями пам’яті українського народу в Польщі, вчиненим від 2014 р. Ці випадки залишаються без розгляду польськими правоохоронними органами. Польська влада не відновлює знищених пам’ятників. Водночас за той самий період в Україні було вчинено 4 акти наруги над польськими місцями пам’яті, і кожного разу українська влада у найкоротші терміни відновлювала меморіальні об’єкти у їх первинному вигляді, а за фактами вандалізму порушувались кримінальні справи.

У 1990-х роках норми національного законодавства щодо місць пам’яті як в Польщі, так і в Україні лише формувались. Чимало споруджених у цей час пам’ятників і пам’ятних знаків опинились поза правовим полем. Протягом останніх двох років Інститут працював над створенням механізмів узаконення польських пам’ятників і пам’ятних знаків, встановлених в Україні без будь-яких погоджень з центральними чи місцевими органами влади в період з 1991 по 2017 рр. Ми прагнули досягти порозуміння з польською стороною в питанні збереження місць пам’яті обох народів: Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій разом з Радою охорони пам’яті боротьби і мучеництва обговорювалися конкретні кроки щодо вирішення проблеми.

Натомість відсутність належної реакції польської влади на системне нищення українських місць пам’яті в Польщі змушує нас призупинити процес легалізації польських меморіальних об’єктів на території України.

Відтак, щонайменше 105 польських пам’ятників і пам’ятних знаків, збудованих на території України в період з 1991 по 2017 рр., залишаються нелегальними.

Інститут ініціює перед Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій зупинення надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань та впорядкування польських місць пам’яті в Україні.

Звертаємось до представників органів місцевого самоврядування з проханням припинити розгляд будь-яких звернень польських державних інституцій, окремих осіб чи громадських організацій щодо надання дозволів на встановлення нових польських пам’ятників та пам’ятних знаків чи реставрацію вже існуючих.

Крім того, вважаємо за потрібне звернутися до польської сторони для з’ясування таких питань:

1. Оскільки знищення українського військового поховання в Грушовичах анонсувалось у польських ЗМІ, а злочинні дії не були попереджені, чи слід вважати відсутність реакції органів державної влади та правоохоронних органів Республіки Польща офіційною позицією Польської держави?

2. Чи означає позиція, озвучена війтом гміни Стубно, що решта українських пам’ятників, які польська сторона вважає за нелегальні, також будуть знищені? Чи вірно ми розуміємо позицію польської сторони, що й Україна, вслід за Польщею, може не зважати на нищення польських пам’ятників на своїй території?

Український інститут національної пам’яті готовий до поновлення співпраці з польськими партнерами відразу після відкритого та прозорого розслідування всіх фактів нищення українських місць пам’яті, що мали місце протягом 2014-2017 рр., притягнення до відповідальності винуватих осіб та відновлення і легалізації знищених українських пам’ятників коштом польської сторони.

Опубліковано в Україна

Українські громадські активісти повідомили, що відповідальність за зруйнування пам'ятнику на братській могилі вояків УПА на цвинтарі у Грушовичах на себе взяла польська організація "Національний Рух". Крім того, встановили, хто стоїть за цією ганебною акцією.

Опубліковано в Світ

26 квітня 2017 року, напередодні 70-річниці примусової депортації Українців - операції "Вісла", у польському селі Грушовичі на цвинтарі демонтували пам'ятник на могилі полеглих українців-бійців УПА. Поліція та представники влади не втручалися.

Опубліковано в Світ

На столі паски, а на плечах зброя. Хочеться додому, але там уже влада "визволителів". Назад вертатися не можна, попереду тільки війна. 

"Із фронту, що присувався до Дністра під Станиславів, чути тяжку гарматну канонаду. Ситуація скрізь напружена. Щодня вичікуємо новин… Серед таких обставин наближаються Великод­ні Свята", – це уривок зі спогадів повстанця Подоляка про те, як сотня Різуна святкувала Великдень.

Місце дії – Чорний ліс, рік – 1944, пише "Репортер".

У Великодню суботу, 15 квітня, табір кипить як у вулику, писав Подоляк. Одні чистять зброю і порядкують колиби, другі рубають чатиння, щоб ним прикрасити колиби, інші будують каплицю, в якій завтра відправлятиметься польова Служба Божа. Найбільше з усіх звиваються куховарки. Вони мусять наварити для цілої сотні їжі. Ще й гості мають прийти. Бунчужний Олекса та інтендант Кертиця наглядають над усім. Сотенний Петро Хмара вибрався до Грабівки полагодити передсвяткові справи. На дорозі перед табором заскрипіли навантажені вози, що прибули з сіл з дарунками для пов­станців. Вивантажено великі білі паски, ковбаси… Перед вечором усі підстригли собі чуприни і голилися, чистилися, вмивалися.

Настала неділя, 16 квітня. 
"Рано. Старшини провірили, чи всі на своєму місці. 
– Увага, йдуть гості, – запримітив хтось. 
З-поза дерев показуються провідник Роберт, Митар, Левко, отець Микитюк… 
Наказ – і все стрілецтво виходить з колиб. 
– Позір! – У трилаві збірка! – в одній хвилині ціла сотня, виструнчена, стояла на прощі перед каплицею. 
До каплиці підходить убраний до Служби Божої отець Микитюк. 
– Благословен Бог наш, всегда нині…

Далі проповідь…. 
– Ви покинули рідну стріху, батьків, матерів і віддали себе всеціло одній великій справі. Вам припала честь і обов’язок здобути Україні волю. Хай Господь Бог благословить на святе діло… Христос воскрес…воскресне Україна.

Неначе одна велика родина засіли повстанці до приготованих столів. Вони гостились, співали, жартували до полудня. Як акомпанемент до їхніх забав, гомоніли сальви фронтових гарматних батарей. А надвечір повстанці порозходилися по підлісних селах кінчити Великдень". 

"Великдень мав особливу вагу для повстанців, – коментує директор музею визвольних змагань Ярослав Коретчук. – Треба розуміти, що якраз у цей час, в кінці березня – на початку квітня, вони покидали свої криївки, де зимували по 3-4 людей, і збиралися у більші групи. Тобто для них це був перший зв’язок після зими. Розказували, що сталося за цей час, дізнавалися, хто загинув".

А ще був символічний момент усвідомлення – зима скінчилася, ми її пережили, боротьба триває і далі.

Такі невеликі групи святкували по-скромному, але старалися дотриматися усіх традиційних моментів. Поки була можливість, продовжує Коретчук, у 1944-45 роках, доки радянська влада не могла повністю встановитися, повстанці часто ходили на Великдень у найближче село. Відстоювали службу в храмі, а потім розходилися по людських домівках. Тобто святкували, як і всі.

"Вже після 45-го в більшості змушені були святкувати у лісі, був великий ризик, що у селі зроблять облаву, – каже Коретчук. – У лісах, поки одні стояли на сторожі, інші робили столи зі зрубів, замість скатертин була хвоя. А на столах – освячені паски, яйця, ковбаси".

Традиційно те все приносили люди із сіл. Тут було кілька варіантів. Спеціально кошики для пов­станців готували друзі, родичі чи місцеві члени ОУН. Або ж біля церкви, після освячення, кожна сім’я витягала щось зі свого кошика і віддавала для повстанського столу.

А ще до великодніх свят ОУН випускала тематичні бофони – грошові документи з фіксованим номіналом чи без нього. Перед святами їх поширювали серед людей і таким чином ще й збирали гроші, аби повстанці могли відзначити Великдень.

До слова, і фотографії, і бофони тих часів у музеї визвольних часів до Великодня об’єднують у виставку.

На тих фото усі вони посміхаються, хоч і паска в них скромна, і зброю треба тримати під рукою. Але є тверда віра – Україна воскресне. І вони таки були праві…

Опубліковано в Скарбниця спогадів

До 70-х роковин примусової депортації етнічних українців з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до північно-західних земель Польщі (операція «Вісла») у Львові та Києві відбудеться низка заходів з вшанування цих трагічних подій.

Так, вже 20 квітня, з 14.00 до 16.00 години, в Києві, за ініціативи Українського інституту національної пам’яті у приміщенні Укрінформу відбудеться круглий стіл «Акція «Вісла» – злочин польського комуністичного режиму», присвячений 70-м роковинам примусової депортації українців.

У рамках круглого столу учасники обговорять причини, перебіг, наслідки акції «Вісла», політику пам’яті в Україні та Польщі щодо цієї історичної події, а також нададуть правову оцінку діям комуністичного режиму.

До участі в круглому столі запрошено високопосадовців, науковців – істориків та юристів, а також представників громадськості. Серед запрошених: Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Ян Пєкло, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, народні депутати України Микола Княжицький, Оксана Юринець, Ганна Гопко, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ Георгій Папакін, директор ГДА СБУ Андрій Когут, директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН Богдан Галайко, голова Світової федерації українських лемківських об'єднань Софія Федина, дослідники ‑ Володимир Сергійчук, Володимир Василенко, Ігор Ільюшин, Сергій Рябенко, Володимир Наконечний, Олександр Рубльов, журналісти ‑ Олександр Зінченко, Роман Кабачій, громадські діячі.

- 26 квітня. 10.00 - 26 квітня 2017 р. у Львівському історичному музеї (Львів, пл. Ринок, 6, конференц-зал) відбудеться круглий стіл на тему "70 років по тому...", приурочений вшануванню трагічних подій переселення українського населення в ході операції "Вісла". В ході даного заходу буде презентована фото- та документальна виставка, присвячена тим подіям.

27 квітня, 17.00 - Львів, Тюрма на Лонцького (Львів, вул. С.Бандери, 1), Перегляд фільму Романа Крика "Остання поїздка додому" та розмова про наслідки Акції Вісла та депортацій українців Закерзоння для сучасного українства. Вхід вільний

Акція “Вісла” (28 квітня – 12 серпня 1947 року) – військово-політична операція польської комуністичної влади, що стала інструментом етнічної чистки та полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель. За ці декілька місяців, поки тривала операція “Вісла”, було переміщено 137–150 тисяч українців і членів змішаних сімей. Ліквідовано 1509 повстанців, знищено 1178 бункерів і криївок, заарештовано майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні.

Опубліковано в Україна

Архів Центру досліджень визвольного руху презентує останні п’ять архівів підпілля ОУН, знайдених за останніх півроку на Львівщині та Тернопільщині. Документи були закопані у суворій таємниці і пролежали в землі більше 60 років. Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Презентація історичних документів відбудеться 20 березня в Національному музеї-меморіалу «Тюрма на Лонцького», вул. С. Бандери, 1, об 15.00.

Історики зазначають, що знайдені архіві дозволяють прослідкувати діяльність фінансових, інформаційних та безпекових структур українського підпілля в 1940-х рр.

Наприклад, у архіві, знайденому два тижні тому на Бережанщині, виявилено картотеку Служби безпеки ОУН на кілька сотень осіб — це перша знахідка такого плану. В архіві ОУН з Буського району, окрім власне документів, знаходилось також кілька печаток, в тому числі одна із написом «Архів». Проштемпельовані подібними печатками документи часто зустрічались дослідником, однак сама печатка зустрілась вперше.

Під час презентації можна буде оглянути новознайдені документи, поспілкуватись з істориками та людьми, які ці архіви знайшли.

Після реставрації передані до Архіву Центру досліджень визвольного руху документи стануть доступними науковцям, зокрема завдяки он-лайн сервісу доступу до архівів — Електронному архіву визвольного руху.

Як відомо архів Центру досліджень визвольного руху — це унікальний архів документальних, усних, речових, фото- та відеосвідчень про визвольну боротьбу ОУН та УПА, діяльність репресивних структур на території України, дисидентський рух та масовий демократичний рух кінця 1980-х — початку 1990-х.

Електронний архів визвольного руху є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23981 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Опубліковано в Цікаво

ФАКТ…

Директор Музею народної архітектури і побуту Роман Назаровець пообіцяв відкрити для відвідувачів колишню каплицю ченців-студитів.

Опубліковано в Цікаво