Українка Анастасія Нуржинська багато років викладала у вітчизняних університетах. Але останнім часом вона вирішила впритул подивитись на освіту за кордоном – і зайнялась педагогікою одразу в трьох західних вишах. Для Platfor.ma вона написала про те, що цікавого і незвичного побачила в процесі навчання за кордоном.

Викладаючи вже вісім років в українських університетах, я пройшла шлях від шаленої енергії та мотивації, яку отримуєш від студентів, до певних запитань до системи та до себе. Як можна зробити викладання ефективнішим, які сучасні методи та тренди існують в освіті, як далі я можу розвивати свою кар’єру як викладач? 

Тому цього року я вирішила подивитись на досвід європейських колег. Мені пощастило домовитися про викладання відразу у трьох університетах, які входять до десятки найкращих у Східній Європі: Університет Тарту, Ягеллонський університет та Гедімінас технічний університет Вільнюсу.

ЯКІСТЬ ВИКЛАДАННЯ

В двох із трьох університетах я взяла участь у щотижневих зустрічах лекторів, які збираються, щоб покращувати свої викладацькі практики. Це необов’язкові події, які при цьому відкриті для усіх викладачів незалежно від факультету. Хтось називає ці зустрічі можливістю зняти роздратування, хтось лобіює зміни у внутрішніх правил або шукає менторства від колег. Серед тем цього року – методи підвищення активності та вмотивованості студентів, вирішення конфліктів, системи оцінювання студентів, розвиток сучасних компетенцій, problem based learning та ін.

ОЦІНЮВАННЯ КУРСІВ СТУДЕНТАМИ

В Естонії вже понад п’ять років існує система, яка дозволяє студентам оцінювати курси. Студенти зобов’язані оцінити мінімум чотири курси за семестр. У Польщі така оцінка теж існує, але не є обов’язковою для студентів. При цьому курс може бути скасований, якщо він набере середній бал менше ніж 3,5 з 5.

У той же час викладачі критикують цю систему, кажучи, що студенти можуть оцінити тільки сприятливість атмосфери для навчання, але не майстерність або методику викладача, оскільки вони не є професіоналами в педагогіці. Однак нещодавній аналіз 40 тис. форм оцінок від студентів показав, що немає кореляції між їх враженнями від курсу і їх оцінками навчання, також як і складністю або довжиною курсу. Це свідчить про достатню об'єктивність системи оцінювання. Також студенти можу залишати коментарі: в середньому довжина одного – 270 символів, найдовший коментар, який було отримано – 7,060 слів (майже курсова).

На своєму прикладі можу сказати, що оцінки, які я отримала за курс від європейських студентів, були більш критичні, ніж звичайно від українських, та мали багато коментарів з корисними ідеями, як покращити курс.

Варто зауважити, що подібне опитування двічі проходило в Києво-Могилянській академії. Поки що воно добровільне, свої оцінки надали менше 10% студентів.

ЗАСТОСУВАННЯ ОНЛАЙН ОСВІТИ

В усіх університетах активно використовуються онлайн платформи для викладання курсів. Спеціалісти з відділів дистанційної освіти зазначають, що e-learning підтримує традиційне навчання, але все ж не заміняє живе спілкування з викладачем. Найважливішим у використанні онлайн інструментів є те, що комунікація відбувається однією мовою зі студентами.

Онлайн навчання – це певний міст між старою та новою системою. Адже інтерактивність та новітні технології є природними для покоління, яке народилося за комп’ютерами. Мова не йде про масові онлайн курси, де студенти просто дивляться лекції і ознайомлюються з матеріалами. Такий тип все ж використовується більше для реклами і спрямований на широку аудиторію з метою популяризації науки.

Сучасний e-learning в університетах лише доповнює традиційні методи, допомагаючи підтримувати контакт з студентами між лекціями і семінарами. Наприклад, студенти мають можливість створювати запитання для іспиту в онлайн форумі. І це дійсно їх захоплює – у середньому така тема отримує більше 1000 записів.  

Також університети використовують віртуальні лекції у реальному часі, наприклад для проведення занять з міжнародними експертами (скажімо, у Польщі є спільні програми з університетами Німеччини). Крім того, така форма робить освіту більш доступною також для людей з обмеженими можливостями. Університети розпочинають застосовувати новітні розробки з власних наукових центрів, як, наприклад, вимір уваги за температурою тіла, розміром зіниці, імпульсам мозку.

Але це тільки початок шляху навіть для європейських університетів, адже менше 10% курсів від загальної кількості викладачі адаптували до онлайн платформи. Зміни вимагають часу і на початку це все ж значне додаткове навантаження на викладача.

При цьому додатковим аргументом для дистанційного навчання є економія. Наприклад, обов'язковий курс для всіх студентів з надзвичайних ситуацій у Польщі всі тепер проходять онлайн – і це економить університету до 1 млн євро на рік.

З іншого боку, є так звані «free from laptops courses», де користуватися гаджетами забороняється, щоб студенти могли зосередитися на дискусії.

У Києво-Могилянській академії існує онлайн платформа завдяки ентузіастам з кафедри інформатики, здебільшого їх курси зараз там і знаходяться. З цього року вперше було проведення онлайн записи на курси, що, як зазначають студенти, зменшило бюрократію.

ПРАКТИЧНІ КУРСИ  

Як і в Україні, тут багато студентів поєднують навчання та роботу. Але і в самому університеті створюються можливості отримати практичні навички. Наприклад, на факультеті комунікацій в Університеті Тарту існує курс з розробки комунікаційних стратегій для реальних організацій. Різноманітні бренди домовляються з університетом про співробітництво, надають студентам усю інформацію про свою діяльність та залишаються на зв’язку увесь семестр, щоб відповідати на запитання. Щоправда, цей курс сама адміністрація університету називає дуже затратним, адже одразу п’ять викладачів працюють з 25 студентами (тобто по викладачу на кожних п’ять студентів). Для участі у проекті також залучаються інші факультети, наприклад, студенти соціології допомагають проводити дослідження.

Згідно з European Qualification Framework, освіта повинна сформувати вміння оцінювати, аналізувати і порівнювати. А ось самі знання, розуміння і їх застосування є всього лише базовими навичками. 

Я вже другий рік поспіль використовую таку ж методику у Києво-Могилянській академії, запрошуючи до співпраці соціально орієнтовані організації.  У результаті студенти отримують пропозиції із працевлаштування або можуть додати розробку стратегії до свого резюме.

ФОКУС НА МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Усі європейські університети є активними учасниками програми Еразмуз, яка забезпечує міжнародний обмін для студентів та викладачів. На лекціях, де я викладала, збиралися студенти щонайменше з дев’яти різних країн. Викладачі відмічають, що такі групи працюють набагато активніше та є більш креативними. Наприклад, в Університеті у Вільнюсі 30% навчальних програм доступні англійською. Це тільки в 2017 році допомогло залучити 900 іноземних студентів з 60 країн.

В Україні студенти та у меншій кількості викладачі теж почали приймати участь в обмінах та їздять за кордон. Але для залучення міжнародних студентів до України необхідно мати хоча б мінімальну кількість курсів англійською мовою. Крім цього, велику роль відіграють відділи міжнародного співробітництва, які відповідають за розповсюдження інформації про такі можливості та надають сприяння у процедурах. За час мого перебування відразу декілька колег запропонували спільні дослідницькі проекти.

Джерело: Platfor.ma

Опубліковано в Власна думка

Україна та Кіпр зможуть розпочати обмін інформацією та консультації для підготовки угоди про взаємне визнання документів про освіту. Це, зокрема, передбачено Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про співробітництво у сфері вищої освіти, яку затвердив Кабінет Міністрів України.

Документ дає «зелене світло» для розвитку прямої співпраці між вишами країн та збільшення академічної мобільності.

Так, Україна та Кіпр планують здійснювати обмін науковими і науково-педагогічними працівниками для коротко- та довгострокової роботи. Окремо передбачається підготовка й перепідготовка фахівців через аспірантуру, докторантуру, наукове стажування, підвищення кваліфікації.

Нагадаємо, що 21 березня цього року під час робочої поїздки до міста Нікосії Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич провела зустріч з Міністром освіти і культури Республіки Кіпр Костасом Кадісом. Сторони домовились активізувати підготовку проекту Угоди про взаємне визнання документів про освіту. На підписання документу Лілія Гриневич запросила пана Костаса Кадіса в Україну.

Опубліковано в Колонка подій

Якщо переїжджати за кращим життям до Польщі — то до столичної Варшави: так впродовж останніх кільканадцяти років міркувало багато українців. Дедалі більше осіб однак обирає Краків, який не тільки є культурною столицею, але і динамічним і заможним містом з великими кар'єрними можливостями, а водночас — містом із найкращим рівнем науки і освіти.

Опубліковано в Освіта

Фундація «Українці в Нідерландах» розпочинає набір учнів в українські школи м. Роттердам та м. Утрехт. Початок навчання – вересень 2017р, групи будуть сформовані в залежності від кількості учнів. 

Діти вивчатимуть українську мову та літературу, дізнаватимуться про українські традиції та історію. А при українській школі в Роттердамі вивчатимуть навіть кримськотатарську мову!

Опубліковано в Українці в світі

Пріоритетами роботи уряду в освітній галузі є запровадження нової української школи, модернізація профтехосвіти, забезпечення якості вищої освіти та вирішення питань управління та фінансування наукової галузі. 

Про це міністр освіти та науки Лілія Гриневич сказала на засіданні Комітету ВР з питань економічної політики, - повідомляє  Укрінформ.

"Наші 5 пріоритетів на 2017 рік - це, по-перше, підготовка до впровадження нової української школи, яка буде запроваджуватися з вересня 2018 року, модернізація професійно-технічної освіти, забезпечення якості вищої освіти, нові процедури Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти і нова система управління та фінансування науки", - зазначила Гриневич.

Вона поінформувала, що у 2016 році було ухвалено рішення про підвищення зарплат учителів на 50%. Крім того, вперше було виділено кошти на розвиток інклюзивної освіти, яка передбачає навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах. Уряд також спростив санітарні норми для дошкільних навчальних закладів, що дає змогу відкривати приватні, корпоративні дитячі садочки. На засадах співфінансування з органами місцевого самоврядування триває облаштування опорних шкіл у регіонах, закупівля шкільних автобусів та обладнання для математично-природничих кабінетів.

Опубліковано в Україна

 

 

 

 

Віктор Цвіліховський, журналіст, ТРК «ЕРА»

У радянські часи кепкували з вирішення житлового питання за допомогою хрущовок: «Вдало поєднали ванну з туалетом, треба ще рівень стелі знизити до рівня підлоги». Схожі асоціації викликає ідея злити шкільні предмети «українська література» і «зарубіжна література» в один.

Насправді не до жартів. І коли мені запропонували підтримати петицію на сайті Верховної Ради «На захист мовно-літературної освіти в Україні», погодився. Для новачка це непросто, бо перш ніж твоє ім’я, по батькові і прізвище з’являться під документом, необхідно виконати чимало реєстраційних вимог. З одного боку, жорсткий контроль відкидає фейкові підписи, а з другого — відбиває бажання зв’язуватися з цією заплутаною легалізацією. Однак головна проблема не в технічних нюансах, а в суті питання.

У документі (автор петиції Марина Мирончук) ідеться: «Просимо ініціювати депутатські слухання щодо перебігу реформи шкільної мовно-літературної освіти. Підстава: загроза національним інтересам держави і неприйнятність частиною суспільства ідеї інтеграції шкільних предметів «українська література», «зарубіжна література», яка сьогодні пропонується у межах роботи над новими Державними стандартами початкової, базової та повної загальної середньої освіти та уже знайшла своє втілення у проекті Типового навчального плану для 10—11 класів загальноосвітніх навчальних закладів у навчальному предметі «Література (українська і зарубіжна)».

З огляду на постколоніальний, посттоталітарний та постлінгвоцидний стан українського суспільства, агресію Російської Федерації проти держави Україна вважаємо, що ідея інтеграції цих предметів, що видається як перспективна освітня новація з опорою на досвід європейської (зокрема польської) школи, фактично є нищенням національної системи мовно-літературної освіти».

Думки фахівців розділилися, але більшість, судячи з публікацій і мережевих дописів, проти злиття предметів. Голова Київської міської організації НСПУ Володимир Даниленко написав на своїй сторінці у Фейсбуці: «Ця новація закінчиться тим, що буде знищено предмет української літератури, а нову літературну дисципліну почнуть викладати колишні вчителі російської мови й літератури».

Я сам викладав і зарубіжну, й українську літературу в школі на Київщині у другій половині 1990 років. Було непросто, особливо із зарубіжною — тоді новим предметом. Програми постійно змінювалися, підручників не вистачало, інтернету ще не було. За власні скромні вчительські кошти я купував підручники на книжковому ринку на столичній Петрівці. Нерідко придбаний підручник був єдиним на весь клас. Бувало, він не збігався із затвердженою Міносвіти програмою.

Припускаю, що за останні майже 20 років багато змінилося: і програми, і методика викладання предметів, і підходи до них. Але погоджуюся з тим, що вивчення української літератури у вітчизняній школі — не просто ознайомлення з текстами певних письменників, засвоєння якихось теоретичних та естетичних тез. Наша література — це потужний патріотичний рушій, і її виокремлення в окремий предмет цілком природне.

Порівняння з польським досвідом не коректне. Поляки — одна з наймонолітніших націй. Їх у Польщі 98,7% (енциклопедичний довідник «Країни світу», І. Дахно, С. Тимофієв, 2005). Монолітніші хіба острівні японці, яких у Японії 99,4% (там само). А ось про монолітність української нації з огляду на нашу понад трьохсотрічну залежність від «старшого брата» краще помовчати. Тому поляки собі можуть дозволити вивчати і Міцкевича з Шекспіром, і Сенкевича з Бальзаком. А для нас не на часі змішувати у спільній літературній макітрі нашу окремішність із ментальностями десятків інших народів.

До того ж, у Японії й Польщі навряд чи хтось порушує питання необхідності запровадження другої державної мови. Зате у нас, подейкують, окремі науковці пропонують злити ще й мову з літературою в один предмет. Були намагання вилучити зі шкільного курсу історію України, поєднавши її із всесвітньою історією.

У петиції запропоновано «ініціювати депутатські слухання щодо перебігу реформи шкільної мовно-літературної освіти; провести публічне обговорення ідеї інтеграції шкільних предметів серед фахівців з широким залученням громадськості; запобігти насильницькому втіленню антидержавної ідеї в шкільній освіті; звернути увагу керівництва МОН на дотримання принципів публічного обговорення і прозорості у впровадженні реформ в освіті, які стосуються майбутнього України».

Для розгляду петиції «На захист мовно-літературної освіти в Україні» необхідно за три місяці зібрати 25 тисяч голосів. Проект стартував 24 січня 2017 року. Я приєднався до петиції третього дня, а через більш ніж два місяці вирішив перевірити проміжні результати. Вони невтішні. Голосів понад 1200, тобто близько 5% мінімально необхідної кількості.

Виходить, або більшість учителів-філологів підтримують інтеграцію української і зарубіжної літератур, або їм не вистачає терпіння довести реєстрацію до кінця, або ж їм усе одно. Хоч останнє навряд. Можливо, що злиття предметів спричинить зменшення годин літератури, отже, платитимуть менше, а частину педагогів звільнять. Збирання підписів завершиться 24 квітня, тож ще є час, і хочеться вірити, що українці скористаються ним правильно.

Джерело: Урядовий кур’єр

Опубліковано в Освіта