У квітні в Італії (м.Єзі, провінція Анкона) відбувся БрендФестиваль-2017, де вивчали особливості створення брендів: особистих, територій та компаній, – національних та місцевих. На захід запросили ІТ-компанію ОК Фекторі з корінням у Львові. Кращим професіоналам із брендингу наші фахівці вперше презентували Львів як бренд стовідсоткового успіху.
На фестивалі побувало декілька тисяч гостей, декілька країн і топові бренди Італії, університети, місцева влада, міністерство освіти і науки Італії. Молода команда ОК Фекторі гідно представила стародавній Львів європейцям як глобального гравця міжнародного туризму. Українці доповідали італійською мовою. Підсумок? Схвальні відгуки. Місія виконана!
Компанія ОК Фекторі розвиває інформаційні технології на ринку Європи та США. Один із фокусів – Італія, завдяки навчанню та досвіду роботи засновників у цій країні. Позитивний результат конференції підтвердив «знак якості» Львова й став приводом для гордості компанії, що працює в Україні.
За ґрунтовні інформаційні матеріали колектив ОК Фекторі вдячний управлінню туризму рідного міста та Львівському конференц-бюро. На фестивалі розійшлися всі буклети англійською мовою про туристичні маршрути, конференц-центри Львова. Міста з тисячолітньою історією – тренд для галузевих форумів: можна суміщати цікаве з корисним.
Про ризики, виклики та здивування Брендфестивалю розповідає Маркіян Юринець, співзасновник «OK Factory»:
Чому запрошення до Італії на перший фестиваль брендінгу стало для нас викликом та ризиком? Ми представляли не власну компанію з місцевою пропискою, що загалом типово. Ні, ми порадилися й звернулися до мерії: давайте «повеземо» на захід такого рівня рідне місто як бренд. Нас підтримали, в нас повірили. Тож ми презентували те, що найбільше любимо, ставши послами Львова в Італії. Ніхто краще львів’ян не знає душі цього міста, адже ми тут живемо, працюємо, ми ним дихаємо.
Італійці не ймуть віри, як українське місто прийняло у 2016 році 2,5 мільйони туристів і змагається із Падуєю, Вероною, Болонією? Італія тримає пальму першості по об’єктах світового значення, має розкручені легенди. Тому презентувати в Італії тематику бренду – відвертий ризик. Ставки доволі солідні, це вища «ліга гри». Ми взяли на себе таку відповідальність, бо впевнені: Львів – територія успіху, поєднання досвіду й молодості, давнини й майбутнього, традицій та еволюції. Італійці по-доброму ревнували до українців: чому Львів став магнітом для мільйонів туристів? На мою думку, все просто: Львів – це щирі емоції, незабутні враження, унікальний ритм життя, українська мова, кава. Не все вимірюється грошима. Тим ми й цікаві.
 
На думку Ріккардо Сільві, організатора фестивалю і керуючого партнера компанії Premiata Fonderia Creativa, досвід Львова – екстраординарний приклад територіального брендінгу: «Місто розуміє свої перспективи і втілює їх через продумані стратегії, дозволяючи удосконалюватися всьому та всім. Львів створює власні бувальщини, програми туризму й розвитку міста національного і міжнародного масштабу. Це прекрасно! Цей кейс на Брендфестивалі став справжнім відкриттям й одним із головних героїв. Нас переповнюють почуття та бажання відвідати й відкрити місто Лева». Вочевидь, італійських туристів у Львові та інших містах України точно побільшає. Молодці наші, витримали цей іспит.
Яку ще країну команда ОК Фекторі хоче закохати в Україну та Львів? Поки зосередяться на Італії: є над чим працювати глибше й ширше, зокрема, щодо подачі інформації потенційним мандрівникам італійською. ОК Фекторі запросили на Брендфестиваль-18. Значить, посланці з честю довели: із брендом «Італія» можна й треба змагатися.
Варто додати, що українська спільнота – одна з найбільших в Італії. У наших земляків як людей та фахівців там добра слава. Сподіваємося, що й італійці з українським корінням частіше відвідуватимуть батьківщину. Зокрема, лоукостами Ryanair та Wizzair: зручно, економно, комфортно.
Приїздіть та прилітайте, львів’яни вміють зустрічати гостей! Українці відкриті до економічних та культурних зв’язків з Європою. Ми готові експортувати щирість та радість по всьому світу.
Тетяна Мельник
Опубліковано в Колонка подій

Відомий археолог Михайло Відейко розповів про поточні археологічні дослідження трипільської культури. Зокрема, в інтерв’ю Дзеркалу тижнявін згадав про унікальні знахідки на Київщині.

Михайло Відейко: 
Кажуть що в археології, як у медицині і футболі, розбираються всі. 

Особливо це стосується трипільської культури. Її поціновувачі (від колекціонерів, композиторів і поетів, до колишніх президентів) вважають себе справжніми експертами, ведуть телепрограми, влаштовують конференції і пишуть "наукові" статті й книжки. Час від часу з'являються кумедні дослідження про трипільський геном, виборче право у трипільців, трипільську філософію, езотеричні версії існування і зникнення "трипільського на̀роду". На думку цих "знавців", фахові археологи своїми сухими теоріями лише заважають "творенню національної трипільської ідеї". 

А тим часом в інших європейських країнах набувають чимдалі більшої популярності "реконструкції" прадавніх поселень, в яких відбуваються костюмовані ігри, квести, майстер-класи, дитячі атракціони. Археологія нині в "тренді" — мільйони туристів згодні вкладати гроші в такі інтелектуальні розваги! Можливо, замість підтримувати доморощених "свідків Трипілля", державі слід повернутися обличчям до фахівців, які вміють як розкопувати й інтерпретувати пам'ятки, так і популяризувати свої відкриття?

Наш співрозмовник — трипіллєзнавець з величезним стажем, знаний у всьому світі дослідник Трипільської культури, завідувач науково-дослідної лабораторії археології Київського університету ім. Бориса Грінченка Михайло Відейко.

— Рік тому було створено лабораторію з вивчення Трипільської культури. Це єдиний в Україні науковий заклад, який спеціалізується на вивченні найактуальнішої проблеми вітчизняної археології. Хочеться привітати вас із такою незвичною для нашої наукової спільноти ініціативою! 

— Власне, назва нового підрозділу, створеного з ініціативи ректора Віктора Огнев'юка на початку 2016 року в Київському університеті імені Бориса Грінченка, — Науково-дослідна лабораторія археології. Вивчення Трипільської культури — її основне завдання, закріплене плановою темою на наступні п'ять років. Так що маємо певну програму досліджень. Складовою програми є розкопки, зокрема з участю партнерів з Німеччини, з університету міста Кіль. Крім публікації результатів розкопок, передбачено ще й підведення підсумків досліджень — це будуть книжки, наукові конференції. Є ідея використати здобуте для розширення музейних експозицій і навіть створення музею під відкритим небом.

— Трипільська культура — тема дуже популярна в Україні, навіть подекуди політизована. В останні десятиліття стало хорошим тоном говорити про трипільців як про прямих предків українців. Та зазвичай мало хто згадує, що ця культура має ще одну назву — Кукутень. 

— Сучасні народи Європи так чи інакше є спадкоємцями давніх цивілізацій, які в давні часи мали інші обриси й кордони. Власне, ці дві згадані вище назви стосуються одного культурного феномену. Вчені так і називають його — "культурна спільність Кукутень-Трипілля". Вона проіснувала понад дві тисячі років на території від Карпат до Дніпра, яка нині поділена між трьома сучасними країнами — Румунією, Молдовою і Україною. Зазвичай широку, не надто обізнану публіку хвилюють питання: "хто давніший?", "де був центр?". Натомість сучасні вчені перейшли до вивчення цього феномену як певної цілісності, визначної за мірками тієї епохи для Центральної та Південно-Східної Європи. Культура Трипілля-Кукутень була східною частиною цивілізованої Європи 5—4 тисячоліть до н.е.

З іншого боку, на величезній території неминуче є певні відмінності між населенням окремих регіонів, які можна співвіднести з племенами чи групами племен. Одночасно могло існувати десять—двадцять таких об'єднань племен. Кожне мало свої особливості оформлення посуду, розпису, моделювання статуеток — це те, про що нам відомо. Могли бути відмінності в типах будівель, одязі тощо. Зв'язки між частинами Кукутенсько-Трипільського світу археологи якраз і відстежують: скажімо, на Наддніпрянщину могли потрапити горщики, зроблені десь у районі сучасної Умані, а на Вінниччину — як з Уманщини, так і сусідньої Молдови. Подекуди до трипільців потрапляв посуд від інших сусідів — приміром, войовничих племен "лійчастого посуду", будівників мегалітів та виробників бойових сокир, які в ті часи жили на Волині. Нині вчені дедалі більше наближаються до відтворення історії окремих невеличких регіонів, іноді — басейну невеликої річки.

— Ви дуже давно працюєте у басейні Південного Бугу, вивчаєте відомі поселення-гіганти. Розкажіть, будь ласка, про особливості південнобузької групи пам'яток.

— Згадані локальні групи трипільців уже багато десятиліть вивчаються у межиріччі Південного Бугу й Дніпра. Найвідоміша їхня особливість —величезні поселення (протоміста), площею в десятки й сотні гектарів. Останні дослідження показали, що в них одночасно могли жити до 10—15 тисяч людей — це підтверджено розкопками і великими серіями радіовуглецевих дат. Епоха протоміст тривала майже тисячоліття, приблизно від 4200 до 3400—3300 рр. до н.е. Завдяки магнітній зйомці нині маємо дуже точні плани поселень, на яких зафіксовано не лише залишки жител і господарських ям, а й гончарні горни, укріплення і навіть храми, а іноді можна побачити навіть стежки, протоптані між спорудами! При цьому планування було стандартним, і цей стандарт зберігався протягом усього тисячолітнього існування протоміст, а отже, можна вести мову про певну традицію. 

Дослідження трипільських протоміст розпочалися ще на початку 70-х років минулого століття — з розкопок М.Шмаглія біля с. Майданецького. За десять років до цих студій долучилися інші дослідники Трипілля — В.Круц, Т.Мовша, О.Цвек. Розкопки проводилися у Тальянках, Доброводах, Веселому Куті й інших місцях. Відбулося кілька конференцій із цього приводу, в тому числі міжнародних. Однак до останнього десятиліття ці дослідження мали суто локальне значення, про них мало знали у світі. А коли дізнавалися, то не надто вірили в існування таких великих поселень. Лише тепер стало зрозуміло, що українські археологи у ХХ ст. помітно випередили своїх європейських колег у комплексному дослідженні давніх поселень, насамперед завдяки застосуванню масштабної магнітної зйомки. Цими роботами керував ентузіаст використання магнітної зйомки в археології В.Дудкін. 

За кількістю відзнятих поселень і масштабами робіт Європа тільки тепер починає наздоганяти Україну. Наприкінці минулого столітття і на початку нинішнього були проведені фантастичні за обсягами новобудовні розкопки у Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Болгарії та Румунії, в яких брали участь археологи з Німеччини, Великої Британії, США. При цьому у значних масштабах почали застосовувати магнітну зйомку. Нині використовуються дуже чутливі прилади, не кажучи вже про комп'ютерну обробку даних, якої в 70—80-х роках ХХ ст. ще не існувало. В результаті такого наукового "прориву" виявилося, що на захід від Кукутень-Трипілля також були свої протоміста. Це в свою чергу стимулювало величезне зростання інтересу до попередніх відкриттів українських археологів. Світовій науковій спільноті нарешті стало зрозуміло, що відкривається нова, зовсім невідома сторінка давньої історії Європи.

 

Спільна експедиція університету імені Гринченка (Київ) та університету Хрістіана-Альбрехта (Кіль, Німеччина).

З 2008 року українські археологи розпочали спільні проекти з британськими, а з 2011-го й з німецькими дослідниками. На початку цих проектів ми вважали, що знаємо про протоміста трипільців усе чи майже все. Але останні 7 років довели, що насправді все набагато цікавіше. Ми дізналися, що в поселенні Майданецьке було насправді не 1575 споруд, а близько 2900, серед яких були й храми. Справжньою сенсацією стало відкриття монументального храму розмірами 20х60 м у Небелівці. А крім нього, було ще майже півтора десятка менших за розмірами храмів. Великі поселення трипільці огороджували палісадами, вирубуючи для цього десятки тисяч дерев. 

Ще одне важливе відкриття — невідомі раніше багатоканальні гончарні горни для випалу мальованого посуду, найдавніші в Європі. Це вражає: близько 6000 років тому трипільці використовували такі ж досконалі горни, як і майстри зі стародавнього Криту 3100 років тому або гончарі Еллади 2500 років тому! Словом, ми підійшли до вивчення конкретної історії певних протоміст, яка виявилася довшою, ніж ми уявляли це раніше. Дискусії про нові відкриття в Україні точилися на конференціях у Будапешті, Кілі, Стамбулі, Даремі. Вже вийшло кілька книжок — за межами України, у Британії, Німеччині. І це тільки початок. Подібна співпраця, між іншим, це не лише можливість точно вписати епоху Трипілля у праісторію Європи, а й інтернаціоналізувати знання, що є хорошим запобіжником для відтворення чергової "прабатьківщини слонів". Останнє, на превеликий жаль, для Трипілля стало ледь не правилом, хоча дійсність набагато цікавіша і більш сенсаційна, ніж чергові віщування про якусь винятковість трипільців.

— Але ж Трипілля залишається загадковою культурою, деякі таємниці якої не можуть розкрити багато генерацій археологів. Одна з таких таємниць — це поховальний обряд трипільців. Чи прояснили це питання знахідки останніх десятиліть?

— Цілком природно, що деякі аспекти культури ще не відкриті. В археології немає абсолютного знання, з кожним роком уявлення про археологічні об'єкти змінюються. З'являються нові пам'ятки і нові гіпотези. Спеціально поховань трипільців ніхто не шукав. Усі відомі поховальні комплекси були знайдені випадково. У 1943-му околиці Києва були перекопані траншеями та бліндажами — завдяки цьому після війни було виявлено два некрополі з кремаціями: Червонохутірський і Софіївський. У Молдові по війні почали розбудовувати село Вихватинці і докопалися до трипільських поховань. У 60-х роках ХХ ст. десятками й сотнями розкопували кургани на півдні України, вирівнюючи поля під штучне зрошення — і маємо сотні поховань з трипільськими горщиками. 

 

Знахідки з трипільського поселення в урочищі Коломийців Яр у села Копачів Обухівского району Київської області.

Річ у тому, що давні поховання лежать глибше за рештки сучасних їм будівель. Трипільські житла ми знаходимо на глибині приблизно до півметра. Тому щороку під час оранки на поверхню вигортаються сотні уламків. А на глибину в метр-півтора ніхто не оратиме. От і спочивають десь трипільці в околицях поселень з усіма своїми горщиками, мідними сокирами, прикрасами й іншими речами. Сучасні прилади уможливлюють пошук невідомих поховань. Мабуть, відкриття трипільського "світу померлих" відбудеться найближчим часом, коли в археологів знайдеться час і можливість пройтися з магнітометрами околицями вже відомих поселень. А поки що процвітають фантастичні "теорії" про існування в трипільців "особливого поховального обряду, що не лишає слідів". У Європі розкопано тисячі поховань, а от трипільці у нас такі особливі… Хочеться бути в чомусь унікальними! Та сама ситуація, що була з трипільськими протомістами. Пишалися тим, що це наш "праукраїнський феномен", а виявилося, що просто сусіди до таких "феноменів" у себе ще не докопалися. Висновок — треба шукати, і поховання знайдуться!

— Ще одна трипільська інтрига — призначення вишуканого, естетично досконалого посуду. 

— Не бачу особливої інтриги. Наприкінці ХІХ ст. Вікентій Хвойка написав, що вся ця керамічна краса є… поховальними дарами, частиною ритуалів. Потім його нещадно критикували як "буржуазного вченого", бо в радянські часи вивчати вірування, навіть давні, вважалося справою доволі сумнівною. А нині дослідники зійшлися на тому, що трипільський посуд мав сакральне значення, його використовували в різноманітних ритуалах. Зображення на ньому — невербальні сакральні тексти, засіб спілкування з Вищими Силами. Річ у тому, що в давні часи не було поділу сущого на сакральне і профанне (світське), світ був єдиним. А отже, жити в ньому можна було лише за певними освяченими ритуалом правилами, які поширювалися на побут, роботу, на все . І так життя тривало день за днем, рік за роком. Стабільність підтримували не реформами, а магічними обрядами — що більше їх проводили, то краще жили. А що може бути кращим за посудину, вкриту священними знаками? Правильна відповідь: десять таких посудин, а ліпше — сто. От і виробляли різноманітний посуд не те що тисячами — мільйонами! Саме на такий обсяг вийшли майстри з Тальянок і Майданецького, як показують нескладні підрахунки. Лише для обряду спалення пересічного житла слід було приготувати 30—50 посудин різного розміру й форми — від мисок і глечиків до великих зерновиків. Помножте це на дві-три тисячі жител протоміста. Кожний виріб був дбайливо зліплений, розмальований, у нього було вкладено душу. І все заради стабільності у Всесвіті. Ось що значить правильно визначити мету. Таке ставлення до життя надихає надзвичайно.

 

— Ви співпрацюєте з палеоботаніками. Відомо, що до роботи долучилися фахівці з Японії. Які висновки можна зробити за результатами їхніх досліджень?

— Це надзвичайно цікава й плідна співпраця, шанс дізнатися дуже багато нового. І про те, що їли-пили трипільці, і про те, що росло в них на подвір'ї й навколо поселення, і з чого хати будували. Відповіді на ці запитання шукають чимало фахівців, зокрема і палеоботаніки, і палінологи. У нашій країні їх небагато. Кілька десятиліть визначає трипільські рослини Г.Пашкевич, завдяки чому маємо чимало відомостей про культурні рослини — від ячменю до гороху, не кажучи про дикорослі. У виданих нею працях можна знайти інформацію про те, що можна було приготувати до трипільського столу. Цікаво працюють дослідники з Німеччини. Приміром, шукають у спеціально відібраних пробах скам'янілі рештки давніх рослин — фітоліти. Але й традиційні методи, приміром зняття пластилінових відбитків з давньої обмазки й кераміки, дають цікаві результати. Таким методом нещодавно дізналися, що, будуючи один з храмів, трипільці додавали в глину не лише полову, а й ціле зерно, стебла і листя різних рослин, навіть перепалені кістки тварин, птахів, фрагменти посудин тощо. Така собі символічна магічна будівельна суміш з давніх часів. Японські фахівці запропонували провести дослідження з використанням надсучасних матеріалів і технологій — зокрема тривимірного сканування відбитків на спеціальному обладнанні. І нині ми плідно співпрацюємо з ними.

 

Робота з магнітометром у сезоні 2016 року - Майданецьке і Копачів

— Відомо, що в 2012 році ваша експедиція дослідила великий сакральний центр. Які дані вказують на його культове призначення? Чи є аналогії в Україні й світі? Як це відкриття вплине на уявлення про давній світ?

— Відкриття храму — результат спільної британсько-української експедиції, до фінансування якої долучився відомий часопис National Geographic. Усіх цікавило, що то за виявлена магнітною зйомкою споруда розмірами 20х60 метрів. Нічого подібного перед тим на трипільських поселеннях не знаходили. Здається, це наразі найбільша з розкопаних споруд, зведених у 4000 році до н.е. в Європі, а може, й у світі. Це — залишки храму, в якому збиралися мешканці цілого селища площею близько 238 гектарів, у якому було майже півтори тисячі жител. У храмі знайдено рештки семи вівтарів, на яких колись розпалювали священний вогонь. Це була велична громадська споруда — уявіть, ширина дверей, визначена за виявленим глиняним порогом, досягала 1,7 метра! Тобто дві людини могли в ті двері зайти-вийти одночасно. Далі йшов десятиметровий коридор, і наступні двері — взагалі два метри завширшки! Тобто масштабами ця споруда не поступалася сучасним їй храмам Месопотамії, з яких, як кажуть, "починалася історія". Ба більше: небелівський храм мав два поверхи, його стелю підтримували десятки дерев'яних колон. Було знайдено навіть відбитки мотузок, якими давні будівельники монтували каркас споруди. Фарбовані в червоне стіни й підлога створювали в учасників ритуалів піднесений настрій. Навколо була відкрита площа, де могли розміститися кілька тисяч мешканців селища. У тому ж поселенні виявлено понад десяток менших храмів, розташованих по периметру центральної його частини — "вулиці" 60–70 метрів завширшки. Можна уявити собі врочисту процесію, яка обходила навколо поселення, простуючи від храму до храму, аби прийти до величної споруди, яка стояла на найвищому місці. Звідси й зараз відкривається захопливий краєвид на околицю — на кілька кілометрів, причому "брама" храму звернена в той бік, де сходить сонце. У відчинені двері потрапляли вранішні сонячні промені. 

— У минулому польовому сезоні дослідники Трипілля знову отримали сенсаційні знахідки — цього разу ближче до Києва. Що нового вони принесли в науку?

— Найважливіше те, що це одне з найдавніших трипільських поселень на Київщині. Тепер маємо можливість дізнатися, коли й за яких обставин носії трипільської культури сюди потрапили. Між іншим, у цьому селищі також був храм, хоча й менший, ніж у Небелівці. Тож найцікавіші знахідки й розкопки ще попереду. На цій території археологи копали й раніше. Здобутих матеріалів вистачило і на експозицію в Обласному археологічному музеї, що в с. Трипілля, і на відкриття місцевого музею у Копачові. Мріємо зробити на місці розкопок археологічний парк — захистити павільйоном розкопану споруду, а неподалік звести її реконструкцію. Згодом вийти на реконструкцію усього селища. Це звична практика для розвитку туризму в усьому світі. Тим більше що неподалік уже будується подібний об'єкт — парк "Київська Русь", де відтворюють стольний Київ-град часів Володимира Ясне Сонечко. Між іншим, цей комплекс, а також Київський обласний археологічний музей є нашими партнерами у цих дослідженнях. Отже, як і завжди в археології, — найцікавіше на нас іще чекає.

 

Опубліковано в Цікаво

В Україні 18 травня о 12:00 відбудеться хвилина мовчання за жертвами геноциду кримськотатарського народу, а о 18:00 на Майдані Незалежності у Києві почнеться жалобний мітинг.

Про це повідомив один із лідерів кримських татар, народний депутат від БПП Рефат Чубаров із трибуни Верховної Ради у середу.  

"Завтра, 18 травня, відзначатимемо 73 роковини депортації кримськотатарського народу з власної історичної батьківщини – Криму", – сказав Чубаров.

Він нагадав, що з 2016 року цей день вважається Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

"Цього року вже вчетверте  в Криму роковини депортації відбуватимуться в умовах тимчасової російської окупації. Цього року, як і попередні три роки, в окупованому Криму заборонено будь-які публічні заходи з ушанування жертв депортації кримськотатарського народу, крім тих одного-двох заходів, які будуть проводитися під тотальним контролем окупантів", – сказав Чубаров.

Він зазначив, що Меджліс планує низку заходів в Україні та у країнах, де представлена кримськотатарська діаспора.

Зокрема, у Києві 18 травня о 18-й годині на Майдані Незалежності відбудеться жалобний мітинг, присвячений пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Чубаров додав, що на цей четвер припадає і День української вишиванки – "символу української вірності й свободи". І оргкомітет проведення цього свята вирішив на всіх заходах згадувати 73-річчя депортації кримськотатарського народу і його чинну боротьбу проти окупації.

"Я радий також повідомити про рішення святійшого Філарета про вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу колокольним дзвоном зі всіх храмів Української православної церкви. Завтра о 12-й годині буде хвилина мовчання по всій Україні й по всіх країнах, де живе кримськотатарська діаспора", – додав Чубаров.

Нагадаємо, депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, - один з прикладів злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВС. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Кім того, 6 тисяч мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено за нарядами Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тисяч кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Анексія Криму Російською Федерацією у лютому 2014 року актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня Верховна Рада України прийняла Постанову №1140-VII «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави», якою визнала кримських татар корінним народом України.

Російська окупаційна «влада» Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари були змушені відзначати в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції. Водночас більше                 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник безвісті або був вбитий, а Меджліс позбавлений як приміщення, так і можливості вести діалог з державними органами «Республіки Крим».

В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого значення в Україні і за кордоном.

Опубліковано в Цей день в історії

Сьогодні, 17 травня 2017 року, в Європейському парламенті відбудеться церемонія підписання угоди про введення безвізового режиму для України за участю голови ЄП Антоніо Таяні і президента України Петра Порошенка.

Про це йдеться в повідомленні представництва Євросоюзу в Україні у Facebook.

"Запрошуємо вас подивитися 17 травня урочисту пряму трансляцію підписання рішення про безвізовий режим для України. На церемонії будуть присутні голова Європейського парламенту Антоніо Таяні і президент України Петро Порошенко", - йдеться в повідомленні.

Згідно з програмою каналу ЄС Europe by Satellite, початок церемонії підписання запланований на 15.40 за Києвом.

Після підписання рішення про безвіз має бути оприлюднене в Офіційному журналі ЄС. Через 20 днів безвізовий режим набуде чинності.

Опубліковано в Світ

Україна та Кіпр зможуть розпочати обмін інформацією та консультації для підготовки угоди про взаємне визнання документів про освіту. Це, зокрема, передбачено Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про співробітництво у сфері вищої освіти, яку затвердив Кабінет Міністрів України.

Документ дає «зелене світло» для розвитку прямої співпраці між вишами країн та збільшення академічної мобільності.

Так, Україна та Кіпр планують здійснювати обмін науковими і науково-педагогічними працівниками для коротко- та довгострокової роботи. Окремо передбачається підготовка й перепідготовка фахівців через аспірантуру, докторантуру, наукове стажування, підвищення кваліфікації.

Нагадаємо, що 21 березня цього року під час робочої поїздки до міста Нікосії Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич провела зустріч з Міністром освіти і культури Республіки Кіпр Костасом Кадісом. Сторони домовились активізувати підготовку проекту Угоди про взаємне визнання документів про освіту. На підписання документу Лілія Гриневич запросила пана Костаса Кадіса в Україну.

Опубліковано в Колонка подій

У піснях, що їх наш народ, особливо ж старше поколїннє по селах, ще співає, заховала ся доволї добре память про те, як наш народ сусідував з Москалями. Є в нас, серед народу, старосвітські пісні про лихе сусідство з Московщиною. В отсій розвідці хочу розглянути, що кажуть народні пісні про се сусідство України з Московщиною.

Як Москва нищила наших чумаків і селян?

З ким лиш Москва не воювала, посилала на війну наше козацтво, бо царь все шанував своє власне московське військо. Як Москва йшла на війну, то їй потрібне було не тільки військо. За військом мусіли йти тисячі возів з харчами. Москва провадила війни нашим коштом і нашою кровю, забирала українському народови його працю, ладувала на українські вози й велїла Українцям везти харчі за військом. Ті чумаки та селяне, що своїми возами та своїми волами возили за московським військом харчі, майже всі загибали.

Ось так при Москалях, що в 1735 р. воювали Крим, було 16 тисяч наших селян і чумаків. Наші чумаки перевозили власними возами й волами харчі, баґаж і гармати. Сей похід був дуже нещасливий. Військо дійшло до Камяного Затону, але морози, снїги та всякі хороби нищили військо й худобу. Через те армія вернула зимувати на Україну — на горе Українцїв. Москалї зїли все, що з хлїба чи з худоби їм в руки попало, а обрабований народ загибав з голоду. Але не всїм, що були в Криму, повело ся зайти на Україну, щоб там перезимувати. Москалї навмисне зробили так, що ті Українцї, котрі були прп армії, лишили ся позаду й не дістали ся на Україну, щоб там прозимувати. Одним тільки Гетьманцям пропало 12 тисяч коней,— на той час страшно велика сила.

Про отсе лихо співаєть ся в народній піснї так:

Сидить пугач на могилї

Та все "пугу", "пугу".

— Збирайте ся, чумаченьки,

— Зимовать до Лугу!

Котрі умні та розумні,

Та поспішали ся

Та до Лугу прибували,

Тоті в Лузї зимували.

A котрії нерозумні,

Котрим воли отощали,

Тоті в кримськім степу

Mapнo пропадали.

Лежить чумак між возами,

На важницю схилив ся,

Рученькою лиш правою

За серце вхопив ся.

— Колиб я знав, що прийдеть ся

— Тут менї вмирати,

— Свому роду вклонив би ся;

— Нa той битий шляшок вийшов,

— Слїзми би облив ся!

"Ой, ви чумаченьки, славні бурлаченьки,

"Ой, ви хлопцї вгожі,

"Робіть тому чумакови

"Домовину з рогожі!"

Або друга пiсня така:

В суботоньку проти недїленьки

Цїлу ніч не спали,

Через той Лиман-річеньку

Переправу мали.

Переправляли вози з волами,

Ще й казенні гармати...

Ішли чумаки, славні бурлаки,

На них жупани синї.

А як пристали та до армії,

Нїчого не зосталось на спинї.

Лежить чумак межи возами,

Та все думає й гадає...

Дере поли, дере рукави

Та все плечі латає.

*) Князь Ґолїцин був воєводою московського царя.

(Далї буде).

[Вістник Союза визволення України, 18.02.1917]

Так само, як кримські походи, винищив Українцїв також похід Москалїв під ґенералом Мінїхом в Молдавщину в 1739 р. І про се лишила ся память в нашім народї, бо ті чумаки, що вернули з Молдавщини, зложили таку пісню:

Похилились густі трави, де чумаки воли гнали;

Пожурились чумаченьки, як хури набрали.

Ой, в недїлю пораненьку усї дзвони дзвонять,

Oй, там наші чумаченьки вози й воли гонять.

Чи тим та Молдава славна, що жовтії піски?

В Молдаву гнали шість пар волів, з Молдави йшли пішки!

Чи тим та Молдава славна, що крутії гори?

В Молдаву пішли в жупанах, а з Молдави голі! і т. д.

В 1757 р. Москалї били ся знову з Прусаками. Як всї війни, так і сю війну з Прусаками вела Москва коштом майна та крови Українцїв. Через Польщу й Литву пігнали тодї Москалї до Прусії вісїм тисяч українських чумаків і погоничів. Вони всї вигибли майже до одного. Про отсе заховала ся така пісня:

Oй, поїхав чумаченько, поїхав за Десну,

Обіцяв ся вернути ся та на другу весну.

Ждала, ждала чорноброва, та й плакати стала:

Ой, якби я сива зазуля, щоб я сизі крила мала,

То-б я ту превражу Москву кругом облїтала,

То-б я свого миленького могилу пізнала.

Прилетїла-б я до гробу та й сказала-б "куку":

"Подай, подай, мій миленький, хоч правую руку!

— Ой, рад би я, моя мила, обидві подати,

— Насипано сирой землї, не можу підняти.

В 1757 р. цар пігнав до Прусії десять тисяч гетьманців і пять тисяч слобідських козаків (з Харківщини). В роках 1760 до 1762 пігнав цар до Прусії дві тисячі гетьманцїв. Під пруським містом Кістріном був дуже крівавий бій, в котрім Прусаки перебили майже всїх наших козаків разом з нашими чумаками й погоничами — 15 тисяч душ! Про різню під Кістріном наша народня пісня співає:

Ой, у городі, ой, у Кістрінї

Бють ся Прусаки три двї-три годинї.

Та на четверту стало повертати,

Козацького трупу конем не зїзджати!

В городї Кістрінї річки крівавії,

Козацькії, витязькії,

В половинї із пруськими.

В городї Кістрінї мости викладані

Толубцями козацькими,

В половинї з московськими.

Ой, десь узяв ся сизокрилий орел

Та й узяв руку з козацького трупу.

Та понїс він руку у чистеє поле...

Ой, нїс він у поле, нїс і у другеє,

А на третім полї став він спочивати;

Ой, та тую руку став же він клювати

Та став тую руку бити-побивати.

Стала тая рука к орлу промовляти:

— Та не клюй мене, сизокрилий орле,

— Скажу тобі усю щиру правду:

— Колиб сеє отець-мати знали,

— То вони би cеє тїло поховали,

— Та що суботоньки вони-б поминали,

— Що недїленьки панахиду наймали.

— А коли би сеє рідні брати знали,

— То вони би сеє тїло поминали.

— А коли би сеє рідні сестри знали,

— То вони би сеє тїло оплакали,

— Вони-б мене, як зозулї, обкували.

Як Москва цькувала Татар на Україну?

Думають звичайно наші люде, що Україна увійшла у зносини з Московщиною перший раз тодї, як Богдан Хмельницький 1654 р. піддав Україну "під протекцію" московського царя. Се невірно. Вже 1169 р. московсько-суздальський князь Андрій Боголюбский напав на Київ, зруйнував та ограбив його немилосердно, а людей вирізав або взяв у полон. Коли-ж коло 1250 р. прийшли зі сходу, з азійських степів, Татари й осїли над Чорним морем і в Криму, тодї московські "великі князї", а потім "царі", підмовляли Татар раз-пораз нападати на Україну. Робили вони се тому, щоб наш народ слабів і тим лекше став добичею Москви. Особливо-ж дїяло ся се в XV столїттю, коли ханом кримських Татар став Менглї-Герай, що був великим приятелем московського великого князя Івана. Ось так 1482 р. за намовою Івана напав Менглї-Герай на Київ, здобув його й ограбив, а зрабовані в Софійськім Соборі золоту чашу й золотий таріль післав свому приятелеви Іванови в дарі. Року 1485 і 1487 Кримцї, знову підмовлені Іваном, пустошать Подїллє; 1489 р. руйнують вони Київ і пустошать через пів року Київщину, а 1490 р. нападають на Поділлє і Волинь. Отсї напади повторюють ся опісля рік-річно.

Се татарське лихолїттє, яке на нас наслала Москва, пригадують нам ще нинї народні піснї з того часу. Тяжкі то мусїли бути часи, коли такі піснї народ ще й тепер співає. Багато маємо сих пісень, але тут подамо лише дві:

Зажурилась Україна, що нїяк прожити, —

Витоптала орда кіньми маленькії дїти,

Ой! маленьких витоптала, великих забрала,

Руки назад повязала, під хана погнала.

А друга пісня така:

За річкою огнї горять,

Там Татари полон дїлять.

Село наше запалили

І багацтво розграбили,

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

А в долинї бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть:

Коло шиї оркан вєть ся,

А по ногах ланцюг бєть ся.

А я бідний з дїточками

Піду лїсом стежечками.

Як Москва вигубляла українське козацтво тяжкими роботами?

Москві було мало того, що воєнними походами вигублювала наше козацтво й руйнувала наш народ. Щоб се козацтво до решти винищити, гнала його на ріжні роботи. Тоді укріпляли Москалї проти ворога свої границї, будували фортецї, копали у себе канали. Цар не хотїв робити сього коштом свого московського народу. Він хотїв все те зробити коштом України. Москва гнала наших людей на ті тяжкі роботи не лиш тому, щоб обезпечити Росію коштом України, але ще й тому, щоб наш народ, зруйнований тими роботами, лекше було зломати під ярмо панщини та щоб вигубити наше козацтво, котре могло-б наш народ узяти в оборону.

Козаки й селяне мусїли йти на ті роботи з власними кіньми, з власними возами та з власними харчами. Коли ті бідні люде харчі вже прохарчували, коли їм конї й воли виздихали, коли їм одїж розлїзла ся, коли вони видали вже останній гріш, коли тяжкі роботи й хороби вже цїлком обезсилили їх, Москалї не хотїли давати їм переміни. Москалї не хотїли пустити їх до дому, щоб на їх місце прийшли инші з свіжими силами, з свіжими кіньми й волами, з свіжими харчами та грішми. Москалї не давали їм також нї одежи, нї харчів, нї заплати, — а робили так тому, щоб усї ті козаки й селяне вигибли від тяжкої працї, від хоріб і з голоду. Тодї вже, як всї вигибали або ставали калїками, Москалї гнали на роботу свіжі тисячі українських козаків і селян. Ті свіжі так само вигибали, як і їх попередники. Кого вислали на "лїнїю" копати шанцї або кого післали копати канали, сей був так якби на смерть засуджений.

Яка сила нашого народу мусїла при тих роботах вигинути, зміркуємо, коли прочитаємо, скільки вислано їх до деяких більших робіт. В 1716 р. вислано кільканадцять тисяч козацького війська з ґенеральним хорунжим Сулимою сипати "лїнїю" й копати канал від Волги до Дону. Те саме було в 1717 р. В 1722 р. пішло під Царицин над Волгу десять тисяч українських козаків. В роцї 1731 вислано під проводом київського полковника Антона Танського 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян, отже 30 тисяч людей сипати шанцї. В 1732 р. вислано над Орель 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян під командою прилуцького полковника Галагана. В роцї 1733 лубенський полковник Данило Апостол мусїв пігнати на "лїнїйні" роботи над Орелю 20 тисяч козаків і стільки-ж селян.

На "лїнїйні" роботи гнали козаків ще в роках 1737 до 1739, але не знаємо, яке було число тих нещасливцїв. Копати ладозький канал коло Петербурга пішло в 1721 р. 12 тисяч козаків під чернигівським полковником Полуботком, лубенським полковником Марковичем і ґенеральним хорунжим Сулимою. Сулима помер в дорозї. В роцї 1722 повів туди-ж на Ладогу 12 тисяч козаків полтавський полковник Іван Черняк. Сї козаки робили в голодї і холодї днем і нічю, в недїлю і в свято! Ще й московський бриґадир велїв їх по зьвірськи бити палицями. Козаки, працюючи в багнах, страшно хорували, але що їх недугами нїхто не журив ся, так вони гинули, як мухи. В живих не лишила ся навіть третина. Плата була дуже мала, але й сеї нїхто не платив їм, бо гроші крали московські команданти.

В 1722 р. пігнано над Каспійське море 10 тисяч українських козаків будувати фортецю над рікою Судаком. В 1724 р. вислано туди-ж над Судак дальших 10 тисяч. В р. 1725 вислано туди-ж дві тисячі козаків з Гетьманщини, а одну тисячку з Слобожанщини. Також в роках 1726 і 1729-ім вислано на Кавказ багато нашого народу до робіт. На Кавказї вигибло наших найбільше, бо там не тільки робота була найтяжша, але нищила їх спека, голод і повітрє (жовта пропасниця і чума).

Як врахуємо до купи тих, про котрих знаємо, що в ріжних часах ходили на ті роботи, то вийде, що було їх найменше триста тисяч душ! До дому вернула калїками найбільше третина. Що найменше двіста тисяч наших козаків погибло на чужинї. Се лиш ті, що не погибли у війнах, лише при шанцях і каналах. Петербург цїлий збудований на українських кістках.

Ті лїнїйні й канальні роботи не тільки вигублювали наше козацтво. Через них загибав також народ, що лишив ся в краю. Москалї гнали на роботи самих здорових і найдужчих. Вони мусїли забирати з собою конї й воли. На кождих взятих на роботу 10 людей мусїв бути один власний кінь або пара волів з возом. На кождих 50 людей мусїв бути їх власний плуг з волами, плугатирями й погоничами. Через те в краю не лишив ся майже нїхто, що мав би силу працювати. Не було кому, нї не було чим орати й сїяти. Як же посїяли, то вже не було кому жати. В додатку ті, що лишили ся вдома, чуючи, що їх козаки на лїнїях загибають з голоду, мусїли їм з дому довозити харчі. Козаки на роботї загибали від тяжкої працї й недуг, а ті, що лишили ся вдома, гинули з голоду та тратили ся, довозячи їм в чужину харчі. Так то Москва нищила з розмислом наш український край!

Як Москалї нищили Україну, посвідчив сам московський фельдмаршал Мінїх. В 1735 р. він так писав: "Гетьманщина давнїшне могла вислати в поле сто тисяч козаків. Сього року зібрано тільки 20 тисяч. З того в кримський похід вислано 16 тисяч. По 300 верстах маршу лишило ся їх тільки 12.730, по більшій части безкінних або з сухоребрими шкапами. Зате Запорожцї, котрі що лиш вернули з під татарського підданства*), добре узброєні й кождий з них прийшов з двома або й трьома добрими кіньми.

Якого великого знищення наробили на Українї ті лїнїйні й канальні роботи, можемо виміркувати з того, що про ті роботи співано так багато пісень та що ті піснї дожили до наших часів. Ось деякі з них:

У Глухові у городї у всї дзвони дзвонять,

То вже наших козаченьків на лїнїю гонять.

У Глухові у городї стрельнули з гармати,

Не по однім козаченьку заплакала мати.

У Глухові у городї стрельнули з рушницї,

Не по однім козаченьку плакали сестрицї.

На бистрому на озері геть плавала качка,

Не по однім козаченьку плакала козачка.

Посїяли, поорали, — та нїкому жати,

Пішли наші козаченьки лїнїї копати.

У Гринькові огонь горить, а в Полтаві димно,

На могилї гетьман стоїть, геть там його видно.

— Допевняй ся, пане гетьман, допевняй ся плати,

— Як не будеш допевнятись, будем утїкати.

"Ой, ідїте же, панове, до Петра**), до свата,

"Ой, там буде вам, панове, велика заплата:

"По заступу у рученьки та ще і лопата."

Сидить козак на могилї, сорочку латає,

Ой, кинув ся до череса, копійки чорт має.

Сидить пугач на убочу, на вітер надув ся,

Їде козак в Україну, на лихо здобув ся.

Їхав козак на лїнїю та й вельми надув ся,

Їде козак із лїнїї, як лихо зігнув ся.

А друга:

Ой, ви хлопцї, прекрасні молодцї,

Та де ваші жупани?

— Наші жупани позносили пани,

— Нас забили в кайдани!

Ой, дали хлопцям широкі лопати

Та післали хлопця молодого

Та канали копати.

Ой, понад річкою понад Синюхою

Та терни погоріли —

Гей, вжеж наші, наші сіромахи

Без харчів помарнїли!

Ой, за річкою та за Синюхою

Та зацвіли ожини —

— Ох, давай, батьку, давай переміну,

— Бо я марно загину!

"Не моя-ж воля, пани молодцї,

"Вам переміну давати...

"Гей, ідїть же ви в столицю царицї,

"Та просїте заплати.

Ой, обізвав ся хлопець молоденький

Та у царицї заплати...

Гей, та цариця пожалувала

Та дала хлопцям заплату:

Набили-ж хлопцям на ноги кайдани

Та й дали у руку лопату!

Ох, та післали на легку роботу —

Та на канали копати!

— Покарай, Боже, царя Петра,

— Царицю Катерину,

— Що нас, нещасних сїромах,

— На білий світ пустили.

— Ой, продай же, тату, вороні конї,

— Та викупи мене, хлопця молодого,

— З тяжкої неволї!

"Не буду, сину, коней продавати,

"Не буду тебе, хлопця молодого,

"З неволї викупляти.

— Ой, продай, мила, голубонько сива,

— Та сїрії телицї,

— Ой, визволяй же, мене молодого,

— Із сїєї темницї.

"Хочби мала, милий, голубоньку сивий,

"І сорочку продати,

"А таки буду тебе молодого

"З неволї викупляти.

Опубліковано в Власна думка

Президент Петро Порошенко підписав указ, яким ввів в дію рішення РНБО про оновлення списку санкцій проти низки російських компаній, серед яких "Аерофлот", соцмережі "Вконтакте" і "Одноклассники", компанія "Яндекс" тощо.

Цей указ розміщено на сайті президента.

"Відповідно до статті 107 Конституції України постановляю1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (додається)", - сказано у ньому.

Рішення РНБО передбачає введення санкцій проти низки фізичних та юридичних осіб. Зокрема, проти ТОВ "Яндекс" (Общество с ограниченой ответственностью "Яндекс"), популярних російських соцмереж ВконтактеОдноклассники, поштовий сервіс Mail.ru.

Згідно з рішенням, інтернет-провайдери мають заборонити доступ до низки ресурсів/сервісів Яндекса, серед яких карти Яндекса yandex.ua/maps та інші сервіси як російського, так і українського Яндексу.

Також серед російських компаній, які підпали під санкції, "Лабаторія Касперського", "Доктор Веб", "Аерофлот", "1С" та низка російських авіакомпаній та підприємств, телекомпанія "НТВ", "Алмаз-Антей",  "Газпром Банк".

З повним списком юридичних осіб, що підпали під санкції, можна ознайомитися тут.

Серед фізичних осіб, які доповнили список санкційних, так звані "міністри" та інші члени організацій бойовиків "ЛНР" та "ДНР", багато кримчан, а також російських військових та чиновників. Серед них постійний представник президента РФ  у Сибірському окрузі, колишній "губернатор м. Севастополя" (до 28 липня 2016 р.) Сергій Мєняйло, депутат Держдуми Олена Мізуліна.

Повний список осіб можна подивитися тут.

Заборона доступу до соціальних мереж Одноклассники і ВКонтакте, а також до Яндексу в Україні має набрати чинності не пізніше 1 червня 2017 року.

А відповідний указ президента Петра Порошенка про заборону доступу до цих ресурсів має бути оприлюднений державною мовою в офіційних виданнях не пізніше, ніж у 15-денний термін після підписання.

Зокрема, такими офіційними друкованими виданнями є "Офіційний вісник Президента України", газета "Урядовий кур'єр".

 

Опубліковано в Україна

Усі країни повинні мати політичну єдність стосовно ситуації в Україні, переконаний міністр оборони України.

Нині Україна – це країна патріотичних і мотивованих людей, яким у їхній боротьбі за територіальну цілісність та суверенітет потрібна підтримка усього цивілізованого світу. Про це заявив міністр оборони України Степан Полторак під час візиту до ФРН, інформує прес-служба відомства.

"Українці жертвують своїми життями, аби не допустити ситуації, яка склалася на Сході нашої держави, у інші європейські країни", – зазначив міністр під час зустрічі з головою та членами комітету з питань зовнішніх справ Бундестагу доктором Норбертом Рьотгеном.

Крім того, він розповів про провокації, до яких вдається ворог. За його словами, вони призводять до подальшої ескалації конфлікту.

"Усі країни світу мають розуміти природу того, що відбувається, та мати політичну єдність стосовно ситуації в Україні. Продовження запроваджених санкцій стосовно Російської Федерації повинно залишатися й надалі, оскільки жоден із пунктів Мінських домовленостей зі сторони Росії не виконано", – наголосив Степан Полторак.

Своєю чергою пан Рьотген зазначив, що сьогодні Україна – "велика і сильна країна, яка протистоїть агресії, і для мене надзвичайно цікаво дізнатись про реформи, які ви проводите, про зміни, які щодня відбуваються у вашій країні".

Як повідомляється, темою зустрічі стала поточна ситуація на сході країни та історія розгортання агресії РФ проти України. 

Нагадаємо, у програмі перебування у Німеччині заплановано зустрічі міністра оборони України з представниками української діаспори та волонтерами.

Опубліковано в Україна у вогні

Уряди України та Ізраїлю підписали протокол про тимчасове працевлаштування українців в Ізраїлі. Про це у своєму мікроблозі у Twitter написав прес-секретар прем’єр-міністра України Дмитро Столярчук.

“Права працюючих в Ізраїлі українців будуть додатково захищені. Уряди двох країн підписали протокол про тимчасове працевлаштування українців”, – написав він.

Також прес-секретар додав, що у присутності голів урядів двох держав підписано низку двосторонніх документів. Зокрема, Меморандум про співробітництво в галузі охорони здоров’я, двосторонню міжурядову Декларацію про співпрацю у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям.

Разом з тим, Володимир Гройсман під час офіційного візиту до Ізраїлю закликав ізраїльську сторону визнати Голодомор геноцидом українців.

"Визнання Ізраїлем Голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу має надзвичайно важливе значення для українського суспільства та двосторонніх відносин між Україною та Ізраїлем загалом. Трагедії Голодомору і Голокосту - споріднені, тому що політичні злочинні режими не були обмежені у можливості вбивати невинних людей", - заявив Гройсман. 

"Життя людини і її права є найвищою цінністю, тому і сьогодні ми боремося за те, щоб на континенті був мир. Сьогодні сучасний світ стикається з викликами, у яких має бути об'єднаним, щоби обстоювати демократичні цінності. Маємо будувати майбутнє мирно, і наш виклик полягає у тому, що ми не повинні накопичувати кризи, які виникають у різних куточках світу", - наголосив Гройсман.

Нагадаємо, 3 березня парламент Португалії визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Ухвалений документ засудив Голодомор в Україні 1932-33 років та визнав його геноцидом з боку "тоталітарного комуністичного режиму Сталіна, що призвів до загибелі близько семи мільйонів українських громадян". 

Опубліковано в Україна

Проведення Євробачення-2017 у Києві підтверджує можливості України організовувати події на високому світовому рівні. Про це заявив посол Євросоюзу в Україні Х'юг Мінгареллі.

"Я не є експертом у таких питаннях, але наскільки я можу бачити, все пройшло на дуже високому рівні. Це ще раз підтверджує те, що українці й Україна може виконувати все на високому світовому рівні, коли йдеться про організацію таких подій", - сказав Мінгареллі на Софійській площі в Києві після відкриття Дня Європи.

Він також нагадав, що раніше Україна провела на високому рівні футбольний чемпіонат Євро-2012. За словами Мінграллі, Євробачення-2017 - "це ще одна подія, яка свідчить про те, що українці можуть проводити і конкурувати з найбільш розвиненими країнами світу в організації таких подій".
 
"Моє серце зможе любити за двох" - заспівав Сальвадор Собрал і приніс Португалії перемогу на Євробаченні 2017.
 
Так, за більш аніж 50 років участі у пісенному конкурсі, Португалія вперше отримує перемогу на Євробаченні-2017. Сальвадор Собрал із ліричною піснею " Для нас обох" набирає 758 балів.
 
"Давайте не забувати, нині ти переміг, а завтра тебе можуть забути, тому ти маєш продовжувати свою велику музичну роботу. Я це і робитиму - працюватиму над другим альбомом", - говорить переможець Сальвадор Собрал.

 

Вже 14 травня, переможець міжнародного пісенного конкурсу "Євробачення-2017", представник Португалії Сальвадор Собрал повернувся на батьківщину з Києва. Раніше майже не відомого в країні, 27-річного виконавця, в аеропорту Лісабона зустріли близько двох тисяч фанатів.

"Не хочу звучати пихато, але ця перемога дуже важлива для португальської культури. Але я не герой. Герой - це (відомий португальський футболіст. - Ред.) Кріштіану Роналду", - сказав Собрал. Він додав, що прагне бути відомим як музикант, а не як переможець "Євробачення". Виконавець романтичної балади "Amar Pelos Dois" з народження страждає на ваду серця та чекає на операцію, яка мала б це виправити.

А "Срібло" конкурсу здобув наймолодший учасник, уродженець Москви, 17-річний Крістіан Костов з Болгарії, який виступив з композицією "Beautiful Mess".

Як повідомляє пливова німецька газета  "Süddeutsche Zeitung", для Росії міжнародний пісенний конкурс – це аж ніяк не просто собі весела вечірка, а запекла боротьба. Ще одна арена для ствердження власних великодержавних амбіцій. Так само, як Олімпійські Ігри. Перемога – понад усе. Якби співаків можна було б накачувати допінгом, Росія вже, певно, давно розробила б відповідну програму.

 

А російське прагнення до перемоги за будь-яку ціну вперше проявилось в 2003 році. В той час, як інші країни учасники надіслали до конкурсу невідомих кандидатів, за Росію виступив відомий також і на Заході псевдо-лесбійський дует «Тату». На своїх футболках вони мали цифру «один» - заявленою метою була російська перемога на конкурсі. Так чи інакше, а «Тату» досягли третього місця. У 2008 році для виступу російського співака Діми Білана, який виходив за Росію вже вдруге, не пошкодували коштів: попереду вигинався на сцені співак в білій сорочці, позаду нарізав круги на власному, доправленому з собою катку олімпійський чемпіон з фігурного катання Євгеній Плющенко, а знаменитий скрипаль Едвін Мартон супроводжував це все грою на скрипці Страдіварі. Ці потуги принесли: Білан посів перше місце.

Заради перемоги Діми Білана на «Євробаченні-2008» Росія не пошкодувала коштів

Заради перемоги Діми Білана на «Євробаченні-2008» Росія не пошкодувала коштів

В 2009-му році, коли Росія приймала в себе конкурс, з цього вийшла величезна суперподія. Спектакль коштував біля $40 млн. Сцена була гігантською. На ній була використана третина всіх наявних в світі люмінісцентних ліхтарів. «На вогник» зазирнув російський президент Владімір Путін.

На відкритті півфіналів «Тату» співали разом з відомим військовим хором. В якості куліси виступав рожевий танк та винищувач. Фінал відкривав всесвітньо знаменитий канадський цирк Cirque du Soleil. В самому конкурсі за Росію виступала Анастасія Приходько – вона співала українською та російською мовами, що залишило невдоволеними націоналістів. З сьогодняшньої точки зору, це було майже революційно.

Анастасія Приходько співала в Москві на «Євробаченні-2009» російською та українською мовами, що обурило російських націоналістів

Анастасія Приходько співала в Москві на «Євробаченні-2009» російською та українською мовами, що обурило російських націоналістів

Протягом наступних років Росія знову намагалася дістатися вершини. Але політичні події затьмарили конкурс. В 2014 році публіка в Копенгагені зустріла обурливими вигуками російського учасника, перш за все, через російську анексію Криму. Сама Росія обурилася перемогою Кончіти Вурст з Австрії. «Це – кінець Європи» - прокоментував один російський політик виступ травесті.

Минулого року на сцену вийшов Сергій Лазарев – це була серйозна спроба зміни іміджу. Лагідний, усміхнений співак перед виходом висловився проти гомофобії та заявив, що нізащо не став би виступати в Криму. Серед публіки Лазарев користувався великою популярністю. За результатами голосування він би переміг на «Євробаченні-2016», але експертне журі з країн-учасниць присудило йому гірші оцінки. Тож перемогла українка Джамала.

У своїй пісні Джамала заспівала про депортацію кримських татарів у 1944 році. Росія вимагала заборонити цю пісню через політичний зміст. Натомість, Європейська телерадіомовна спілка (EBU) не вбачала в ній ніяких порушень – рішення, з яким залюбки можна було сперечатися. Тому що сама Джамала наголосила в інтерв‘ю, що «1944» слід розуміти, як натяк на події 2014 року.


Джамала перемогла на «Євробаченні» у 2016 році з піснею про тяжку долю кримських татарів

Джамала перемогла на «Євробаченні» у 2016 році з піснею про тяжку долю кримських татарів

Росія вирішила, що в неї вкрали перемогу – і багато хто вважав, що вона бойкотуватиме наступний конкурс в Україні. Але потім федеральне телебачення у короткий строк обрала Юлію Самойлову, яка раніш виступила в конкурсі талантів і співала під час відкриття Паралімпійських ігор в Сочі. Російська преса повідомила про її участь у «Євробаченні» з натяком на те, що Україна, мовляв, може заборонити їй приїхати, позаяк факт її виступу у Криму давно відомий.

Тобто, номінація Самойлової була пасткою, яка призвела Україну до моральної ділеми. Коли держава й справді заборонила їй приїхати, співачка прокоментувала це словами: «Яку загрозу побачили вони в такій маленькій дівчинці, як я?». Тобто, Україні надали вигляд такого собі всесильного державного монстра. Принаймні, Крістіан Костов, який виступав за Болгарію, теж приїздив до (окупованого, - ред.) Криму. Того часу він ще був неповнолітнім, а закон ще не вступив у дію, але, незважаючи на це, російські державні мас-медіа назвали це «скандалом».

EBU намагалася знайти компроміс між Росією та Україною. Але можливість трансляції виступу через супутник обидві сторони відкинули. Державне російське телебачення не показало цьогорічний конкурс. Росія таким чином провокує свою дискваліфікацію на наступний рік. Але, здається, країна цим не переймається. Таким чином вона знову може виступити в ролі жертви. В ролі, яка, схоже, тепер подобається Росії так само, як роль переможниці.

За матеріалами glavcom.ua

Антонія Ріцшель, Süddeutsche Zeitung

Переклад: Борис Немировський, «Главком»

Опубліковано в Україна
Сторінка 1 із 12