Європейський суд з прав людини, розташований у Страсбурзі, виніс перше рішення за скаргою проти України, пов’язаною із втратою контролю уряду над частиною території Луганської області.

Про це йдеться у рішенні, опублікованому на сайті ЄСПЛ у вівторок 25 липня.

Скарга була подана ув’язненим Олександром Хлебіком, який відбуває покарання за звинуваченням у кількох злочинах, в тому числі бандитизмі та збройних пограбуваннях. Він був засуджений в квітні 2013 року одним із судів Луганської області, та отримав вирок – 8 років та 9 місяців ув’язнення, яке відбуває у в’язниці міста Старобільськ Луганської області.

Невдовзі після засудження Хлебік подав апеляцію до апеляційного суду, розташованого в Луганську. Та оскільки у 2014 році місто було окуповане підтримуваними Росією сепаратистами, за його апеляцією досі не було винесено рішення. Фактично, розгляд апеляції став неможливим, адже матеріали справи залишилися в Луганську.

Ув’язнений Хлебік позивався в Страсбурзі до України – він стверджував, що держава порушила його право на здійснення чесного правосуддя у прийнятний часовий період.

Судді Європейського суду з прав людини одноголосно визнали, що Україна не відповідальна за наслідки втрати контролю над територією Луганської області. Взявши до уваги докази Києва щодо того, що Україна доклала всіх зусиль для отримання матеріалів справи, надала позивачеві можливість зустрітися з омбудсменом, а також аргументи про те, що проведення нового розслідування щодо звинувачень проти Хлебіка без доступу до матеріалів справи не є можливим, ЄСПЛ вирішив, що Україна не порушила конвенцію.

Це рішення стало першим, де ЄСПЛ вивчав скаргу, пов’язану із втратою Україною контролю над територією ОРДЛО. 

Опубліковано в Світ

Про те, як у Грузії переймаються через те, що відбувається на Донбасі, українська журналістка дізналася на особистому досвіді, коли в місті Кутаїсі на неї налетіла літня жінка, прийнявши за росіянку.

Як розповіла Євгенія Подібна на своїй сторінці в Facebook, вона прийшла на ринок купити спецій, коли до неї підбігла старенька й махаючи перед носом кулачками, почала кричати ламаною російською: "Твой Путин - убийца. Надо Путина убить, вы - окуупанты, вы - убийцы. Убить надо твоего Путина". Жінка заспокойся лише тоді, коли Євгенія сказала, що приїхала з України.

Зображення на будівлі у місті Кутаїсі, Грузія. Джерело: сторінка Facebook Євгенії Подобної

"Ринок. Купую нашвидкоруч спеції, бо пора збиратися в дорогу. Підходить бабуся, старенька, і, махаючи в мене перед носом кулачками, верещить ламаною російською: "Твой Путин – убийца. Надо Путина убить, вы – оккупанты, вы – убийцы. Убить надо твоего Путина". На крик прибігають мої друзі, грузинською щось кричить продавець, який пакує вже мою аджику", – написала Подобна.

Вона зазначила, що жінка заспокоїлась лише тоді, коли дізналася, що журналістка саме з України.

"Я не россиянка, а из Украины.." – тихенько так відповідаю. Бабуся змінюється в лиці. Обнімає мене, і зі словами "Украина, Украина, дай" піднімає кулак угору і чимчикує далі, лишивши мене серед ряду з роззявленим від подиву ротом.." – розповіла Подобна.

Журналістка розповіла, що грузини висловлюють колосальну підтримку українцям.

За її словами, через це в неї склалося враження, ніби там  війною на Донбасі цікавляться більше, ніж у самій Україні.

"Кілька разів казали, що пишаються співвітчизниками, які пішли воювати за нас. Мадлоба, Грузіє!" – підсумувала Подобна.

 

Опубліковано в Світ

У молдавському місті Бельци відкрили фотовиставку, яка розкриває правду про українсько-російську війну.

Експозиція фотографій, що показує жахи війни, розмістилася в приміщенні Спілки українців Молдови "Заповіт" поблизу пам'ятника Тарасу Шевченку.

Фотовиставку організувала спільнота "Журналістський майдан Вінниччини".

У будівлі української діаспори жителі розміщено близько 50 фотознімків.

Світлини зняті українськими і зарубіжними фотографами в 2014-2017 роках в різних місцях проведення військових дій на Донбасі. Це від Широкино під Маріуполем до Станиці Луганській в безпосередній близькості від кордону з Росією.

Опубліковано в Українці в світі

Жертвами торгівлі людьми в Україні найчастіше стають мешканці Донецької та Луганської областей. Жінок та дівчат викрадають з метою сексуальної експлуатації, а дітей сепаратисти використовують як інформаторів і живих щитів.

Про це йдеться у щорічній доповіді Державного департаменту США "Про торгівлю людьми" 2017 року.

Протягом останніх років Україна залишається джерелом, місцем транзиту і призначення чоловіків, жінок і дітей, які стають жертвами торгівлі, примусової праці та сексуальної використання як в Україні, так і в сусідніх країнах, в Європі, на Близькому Сході і навіть в Сполучених Штатах. Найгірша ситуація, відзначають автори звіту, на Донбасі.

«Підгодованих російською агресією конфлікт на сході України змусив переїхати майже два мільйони людей, і це населення особливо вразливе до експлуатації. У місцях, контрольованих проросійськими сепаратистами, ситуація особливо складна. ... Жінок і дівчат з охоплених конфліктом зон викрадають для сексуального і трудового рабства в Україні та Росії», - йдеться в звіті.

Зазначається, що міжнародні експерти констатували, що демографічні показники жертв торгівлі людьми змінилися з часу початку конфлікту на Донбасі та, зокрема, включають більше людей з міст, людей молодшого віку та чоловіків, які стали жертвами дедалі більшою мірою примусової праці та кримінальної діяльності, до якої належить наркоторгівля.

"Підтримувані Росією бойовики видали "указ", який викликає до призову неповнолітніх, та продовжують використовувати неповнолітніх як солдатів, інформаторів та у вигляді живого щиту", - додали автори звіту.

Опубліковано в Україна у вогні

Посол України у Фінляндії Андрій Олефіров відверто зізнався, що змушений був терпіти знущання ще з дитинства тільки тому, що розмовляв українською мовою.

Так, на своїй сторінці у Twitter він відверто зізнався: змушений був терпіти знущання ще з дитинства тільки тому, що розмовляв державною мовою. Його постійно ображали та обзивали, втім сам він зараз дивиться на ситуацію по-іншому.

Пояснює це Олефіров просто – на відміну від своїх "критиків" він живе та працює в Україні, а про їх долю нічого невідомо.

"До семи років у дворі мене звали жлобом, тому що бабуся з Донбасу навчила тільки українській. І де вони? А я тут, працюю на Українську державу", - зазначив він.

Опубліковано в Власна думка

Підсумки доби. 55 обстрілів: 155 мм гаубична артилерія, міномети калібру 120 мм, 122 мм, 82 мм, гранатомети різних модифікацій, великокаліберні кулемети. Обстріли житлових кварталів Сухої Балки, один мешканець загинув. Троє українських воїнів загинуло.

Опубліковано в Україна у вогні

Неймовірна подія! До Дня захисту дітей стіни Адміністрації Президента України були прикрашені монументальним настінним розписом, який створили юні художники з Києва та Донбасу.

 

Впродовж 2 днів 120 дітей намалювали свої мрії про Україну прямо на білих стінах будівлі, яка для українців завжди була символом "радянщини" та закритості влади від суспільства.

 

І тепер цей "сталінський ампір" у серці Києва сяє з середини світлом дитячих посмішок, надзвичайною силою дитячої енергії та позитиву, які відчують наші гості з усього світу. Юні художники були запрошені в рамках підготовки презентації в галереї Адміністрації Президента Second Floor Art Center виставки картин учасників Міжнародного художнього конкурсу для дітей з Української діаспори - "Де я - там мій прапор", ініційованого ГО "Український кризовий медіа центр".

 

120 малюнків юних киян та вимушених переселенців з Донбасу створили на стінах Second Floor Art Center символічну "стрічку", яка об'єднала собою 16 найкращих картин юних українців, учасників конкурсу "Де я - там мій прапор" з різних країн світу від Америки до Австралії. Такого ще не було у світі: тепер дитяча творчість на найвищому державному рівні барвисто промовляє до Світу, презентуючи красу, молодість України та запевняючи, що в нас є чудове майбутнє!

 

Відкриваючи виставку, Президент України Петро Порошенко разом із дружиною Мариною зазначили, що створити такі малюнки, не маючи в серці любові до України, просто не можливо! Марина Порошенко висловила переконання, що нинішнє покоління українських дітей – особливе. «Особливі, тому що ви народилися вже в незалежній Україні і ви вже знаєте, що таке гордість, незалежність, свобода, і будете відстоювати всі ці поняття», - зазначила вона.

 

 

Співзасновники ГО "Український кризовий медіа центр" та ініціатори створення арт-простору Адміністрації Президента Second Floor Art Center Геннадій Курочка та Наталя Попович у своїй промові побажали, щоб прагнення втілити мрії наших дітей стало найпотужнішим джерелом натхнення для ефективної роботи влади.

 

Куратор та натхненник проекту "Де я - там мій прапор" Марія Ковалевська, художник, дизайнер, викладач, член Спілки художників України, розповіла більш детально про виникнення ідеї та перебіг проекту:

" "Де я - там мій прапор" став для мене частиною життя на 2,5 роки. Ще до того я проводила активну діяльність у напрямку культурної дипломатії, співпрацюючи з українською діаспорою та презентуючи разом українську культуру за кордоном, організовуючи за кордоном художні виставки та майстер-класи для українців та іноземців. Проект «Де я – там мій прапор» - це приклад того, що держава стає відкритою до ініціатив молоді. Я не побоялася звернутися до Адміністрації Президента з пропозицією і знайшла відгук, і ми зрозуміли один одного, знайшли точки дотику, і тому народився цей проект. Як куратор, я надзвичайно щаслива, що мені випала така вдача - допомогти голосу дітей України прозвучати серед гамору та жорстокості дорослого світу, щоб почули, щоб звернули увагу, щоб задумалися! Я надзвичайно насолоджувалася процесом підготовки, а саме спілкуванням з дітьми та їх батьками! Наскільки кожен учасник був доброзичливим, старанним, щирим у своєму намаганні створити найкращу картину для конкурсу, який дає їм можливість відчути свою Батьківщину ближчою. З багатьма ми стали друзями, спілкуємося, вітаємо зі святами, з деякими вже вдалося зробити спільні проекти в діаспорі. У конкурсі "Де я - там мій прапор" взяли участь 86 дітей українців з діаспори з 22 країн світу. Для участі в експозиції були відібрані 16 робіт. Це не просто 16 малюнків. Це 16 історій дітей, родин, які з різних причин полишили Україну, але зберегли її в серці, і далеко-далеко від Батьківщини лишаються українцями та дітей своїх виховують у дусі українства. За умовами конкурсу, діти зображували найвідоміші краєвиди країн, в яких вони живуть. А головним героєм кожної "історії" став український жовто-блакитний прапор, який всюди слідує за українцем, де б той не був! Учасниками виставки стали: Агріопулос Перікліс Марія Ляш, Ірландія Віцяк Роман, Португалія Тимчук Діана, Італія Лубів Богдан, Іспанія Каріна Маловшек, Словенія Студенкова Богдана, Словаччина Крістенсен Валерія, Данія Трочинська Руте, Естонія Істоміни Валерія та Ірина, Швейцарія Кисильова Яна, Китай Мандзій Стефанія та Софія, Австралія Марчук Марія, США Кука Григорій, Росія Також ми обрали одного переможця - Мелісса Довгій з Бразилії, українка за походженням, але її пращури 100 років тому переїхали до Бразилії у пошуках кращої долі. Вона не розмовляє українською, але пишається своїм корінням та тим, що є нащадком багатої та давньої культури. Мелісса та її мама отримали поїздку до Києва на відкриття виставки, що стало для них першим в житті відвідуванням України. Як куратор, як інсайдер, щиро можу запевнити, що виставка "Де я - там мій прапор" дійсно вразила чиновників, вони згадали, що були дітьми, і дуже раді, що діти завітали до АП, а самі юні художники, їх батьки, вчителі, з якими я працювала над створенням проекту, насправді розуміють, що ми маємо об'єднуватися, співпрацювати з владою, і в нас має бути спільна мрія - щаслива Україна та українці, які не будуть шукати кращої долі на чужині," - розповіла гостям презентації Марія Ковалевська.

Виставка "Де я - там мій прапор" - це важлива та безпрецедентна подія для новітньої України: Президент відкрив двері Адміністрації для дітей, відкрив двері "влади" на зустріч майбутньому України! Зміни відбуваються, їх не спинити!

Опубліковано в Дитяча кімната

Представники РФ і підконтрольні їм ОРДЛО, під час переговорів на гуманітарній підгрупі в Мінську, категорично відмовилися делегувати російських експертів для пошуку зниклих росіян на Донбасі.

Про це повідомила перший віце-спікер Верховної Ради, представник в гуманітарній підгрупі мінського процесу Ірина Геращенко.

За словами Геращенко, РФ щедро надсилає на окуповані території зброю, техніку, найманців, а от експертів в групу по пошуку зниклих безвісти- НІ.

"Ось така відповідь російськоі влади своєму суспільству, мамам і дружинам загиблих в донецьких степах заблукавшим солдатам, зниклим безвісти росіянам - найманцям, яких і не збирається шукати", - звуважила Геращенко.

Опубліковано в Україна у вогні

21 травня 2017 р. у м.Волноваxa відбудеться перший всеукраїнський жіночий форум "Роль жінки в зоні АТО".

Всеукраїнський жіночий форум «Роль жінки у зоні АТО» – унікальна за масштабом, змістовним наповненням та ціннісним підходом подія для всієї України!

Мета Всеукраїнського жіночого форуму «Роль жінки у зоні АТО» – консолідація жінок політики, бізнесу, соціальної, медичної, освітньої, культурної, сфери життя задля встановлення миру в Україні, розвитку і підтримки дітей та активних жінок із зони АТО.

Учасники: бл. 500 осіб – представниці дипломатичних структур, політикуму, бізнесу, засобів масової інформації, керівники громадських організацій, політичних партій, наукових та аналітичних центрів, міжнародних організацій та фондів з різних регіонів України та світу.
Спікери та модератори: дипломати, представники уряду, народні депутати, депутати міських і районних рад.

СЕКЦІЇ ФОРУМУ
1. Роль жінки у зоні АТО.
Сприяння ґендерній рівності, розширення прав і можливостей жінок у зоні АТО. Роль жінки у встановленні миру та запобіганні конфліктам.
2. Кращі практики політичних, соціокультурних, освітніх, медичних, молодіжних та волонтерських проектів, реалізованих жінками у зоні АТО та за її межами.
Презентації кращих практик реалізації в Україні актуальних проектів у галузях: освіта, культура, соціальна сфера, спорт, бізнес, медицина, туризм, сільське господарство тощо.
Робочі мови форуму українська та російська. Обговорення тем секцій серед учасників відбуватиметься під час панельної дискусії після виступу спікерів.

Організатором форуму виступає Журнал «БізнесWOMAN». Офіційний партнер: Громадська спілка «Промінь Україна». Партнери: Жіноча рада Донбасу, Міжнародне Бізнес Об’єднання, БФ «Я – Волноваха», ГО «Промінь Волноваха», ГО «Promote Ukraine» (Бельгія), ТОВ «Українсько-Грецька Думка» (Греція), ГО «Жіноча рада Грузії», ГО «Світове Українство», Національний проект «Книга рекордів України», ГО «Українська Жіноча Варта», ГО «Інститут партнерства та сталого розвитку», Business Gathering, ТОВ «Тін Імпекс», Центр міжнародного приватного підприємництва CIPE (США), International Media Portal – Fashion Diplomacy та ін.

Участь у Всеукраїнському форумі «Роль жінки у зоні АТО» для жінок безкоштовна за умови попередньої реєстрації  та отримання е-запрошення.

Реєстрація на форум за посиланням: ato.businesswoman.org.ua

Опубліковано в Україна

"Новітня" російська стратегія гібридної війни – це бездарно реалізований плагіат тактичних схем більшовицького вторгнення до України 100-річної давності

Попри поширене ставлення громадськості і військових спеціалістів до "гібридної війни", як до новітнього і небаченого раніше способу ведення бойових дій, історики не бачать у ній нічого нового і сенсаційного. Адже нинішнє російське вторгнення чітко і прямолінійно копіює тактичні схеми, за допомогою яких радянська Росія намагалась знищити українську державність у 1917-1920 роках, і які директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович назвав "більшовицькою війною".

Із тих часів лише дещо змінились лозунги: умовно кажучи, нинішній кремлівський режим замість класового підходу застосував расовий - замість "допомоги пролетаріату" і "світової революції" він насаджує "рускій мір" і "захищає російськомовних".

Але сучасний пропагандистський супровід вторгнення ("ісконнорусскій" Крим та "Новоросія") теж не новий - просто мавпований із ще ранішої, добільшовицької епохи російської історії. Тут усе дуже просто: всі агресивні війни московської держави завжди обґрунтовувались "поверненням іконно російських" і "сакральних" земель, а в крайньому випадку - ставали "допомогою" черговим "єдинокровним" чи "єдиновірним братам".

Центр Києва у 1918-му (фото із повітряної кулі). У центрі - Думська площа (нинішній Майдан Незалежності), ще із будівлею Міської Думи

Центр Києва у 1918-му (фото із повітряної кулі). У центрі - Думська площа (нинішній Майдан Незалежності), ще із будівлею Міської Думи

Таким чином можна було обґрунтувати будь-що: загарбання наддніпрянської України (бо це ж "Малоросія"), князівства Литовського ("Білорусії"), Галичини ("Червоної Русі"), Польщі ("брати-слов'яни") чи навіть Константинополя ("сакральний Другий Рим" і "джерело православ'я"). Найпікантніше у цій плеяді виглядає один із останніх колоніальних проектів імперії Романових - загарбання китайських Маньчжурії та Сіньцзяну під претекстом "повернення ісконної Желторосії". На її тлі нинішні вигадки про "Новоросію" виглядають майже пристойно.

Плагіат і оригінал

Як ми бачимо, паралелі вимальовуються не те що схематичні, а навіть текстуальні. У цьому контексті істориків особливо тішить назва путінської партії - "Єдіная Росія". Агресор із таким іменем в українській історії уже був: так називався потужний бронепоїзд армії Денікіна. Він став основною ударною силою білогвардійців у спробі придушити повстання Нестора Махна і захопити українську Катеринославщину (нинішню Дніпропетровщину). Паралель тут для імперців доволі песимістична: повстанці протаранили і підірвали російського броньованого монстра навантаженим вибухівкою паровозом-брандером і безповоротно вивели його з ладу, та й денікінський тил зрештою повністю розвалили.

Бронепоїзд "Єдіная Россія" - ще цілий

Бронепоїзд "Єдіная Россія" - ще цілий

Основні тактичні схеми тодішньої і нинішньої війни також співпадають до деталей. Начальник Генштабу ЗС РФ генерал армії Валерій Герасимов на конференції в Академії військових наук в січні 2013 року (ще до вторгнення до Криму та на Донбас) з пафосом першовідкривача описав кремлівську тактику так: "Акцент змістився на використання політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних і інших невійськових заходів поряд із застосуванням протестного потенціалу місцевого населення. Все це повинно супроводжуватися прихованими військовими операціями - наприклад, методами інформаційної війни і задіянням спецназу".

Безпосереднє вторгнення російських військ (як це було в Грузії, під Іловайськом і Дебальцевим) він припускав у вигляді крайнього і остаточного заходу: "Відкрите використання сили, часто під прикриттям миротворчої діяльності і посередництва у вирішенні кризи, має застосовуватися на фінальній стадії, як правило, щоб домогтися повної перемоги у війні".

Український мітинг у Києві, листопад 1917

Український мітинг у Києві, листопад 1917

Очевидно, що зараз в Україні російські агресори працюють саме за цією "методичкою" начебто новітньої і небаченої "гібридної" війни. Однак, попри нову назву, у 1917-1918 ми бачимо "ті ж яйця, тільки в профіль". Тоді теж перша спроба захоплення влади була здійснена засобом "протестного потенціалу" та "прихованих військових операцій". Тоді синхронно із жовтневим переворотом 1917-го у Петрограді, Київський більшовицький комітет на чолі із Юрієм П'ятаковим спробував здійснити серію "захоплень ОДА" в Україні силами своєї агентури і збаламучених мас робітників та солдатів. Однак оскільки на той момент йшлося про протистояння між трьома силами - військами Тимчасового уряду, червоними та Українською центральною радою - вони не сприйняли українців серйозно і зосередились на протистоянні із представниками федерального уряду. Це дозволило УЦР зіграти роль "мудрої мавпи", яка спостерігає за боєм двох тигрів - і, зрештою, нейтралізувати обох. Запізніла спроба штурму вже українського Києва силами збільшовичених солдатів під проводом Євгенії Бош була безкровно зупинена 1-м українським корпусом генерала Павла Скоропадського - солдатів роззброїли, організаторів затримали.

Наступним кроком стала спроба змусити українську владу до потрібних кроків силами проросійського лобі у представницьких органах - чи за висловом Герасимова, комплексом "політичних, економічних, інформаційних заходів". Для цього більшовики ініціювали Всеукраїнський з'їзд рад, який за задумом мав би проголосити Радянську владу, віддати Росії частину повноважень, пустити червоні війська на свою територію тощо - така собі бета-версія "Харківських угод" Януковича, тільки в набагато жорсткішій формі.

Українські добровольці зразка 1917-го: учасники з'їзду Вільного козацтва

Українські добровольці зразка 1917-го: учасники з'їзду Вільного козацтва

Однак все знову пішло не так: з'їзд підтримав Раду, а не "Совєти", і погрозливий ультиматум Раднаркому від 4 грудня 1917-го року не змусив українців скоритися. А там, серед іншого, Ленін і Троцький прямо пригрозили Центральній Раді "гібридною війною": "Як українці, ви можете будувати у себе життя, як ви захочете. Але ми простягнемо братню руку українським робітникам". Тобто, ви, звичайно, можете спробувати, але у нас дуже довгі "братні руки". Нагадаємо, нинішній кремлівський верховода Путін теж із впертістю маніяка безперервно твердить про свої "братні" почуття до українців.

"Російські відпускники" зразка 1917-го

Оскільки перші дві схеми не спрацювали, Росія вдалась до третьої - "гібридного вторгнення", метою якого, за Герасимовим, було "домогтися повної перемоги у війні". До Харкова увійшли російські війська "Південного революційного фронту" під проводом Володимира Антонова (який цілком за гібридною логікою додав до свого прізвища дівоче прізвище матері Овсієнко). За тією ж логікою у Харкові було деклароване створення альтернативної Української народної республіки - "Українська народна республіка рад" (УНРР), із своїм гібридним прапором - червоним із синьо-жовтою вставкою, і псевдоурядом - "народним секретаріатом".

Варіанти прапорів "гібридної УНР" (УНСР - "Украинская народная советская республика")

Варіанти прапорів "гібридної УНР" (УНСР - "Украинская народная советская республика")

Безпосереднє командування трьома арміями російських "відпускників", які зрештою з важкими боями захопили майже всю лівобережну Україну разом із Києвом, здійснював колишній офіцер імперської армії Михайло Муравйов. Його солдати не вдавали з себе "миротворців" чи "посередників", а використали інший добре знайомий нам спосіб камуфляжу: оголосили себе "місцевими шахтарями і трактористами" та "армією УНРР". Однак попри чистки архівів і тотальну засекреченість злочинних дій більшовицької влади, радянські документи зберегли багато свідчень справжньої сутності військ вторгнення.

Гібридна преса: газета уряду УНР та її більшовицький "клон"

Гібридна преса: газета уряду УНР та її більшовицький "клон"

Наприклад, Муравйова обурило призначення "головнокомандувачем військ УНРР" сина українського письменника Михайла Коцюбинського, Юрія. Тоді у "народному комісаріаті" йому пояснили, що призначення має "формальний характер" і має на меті "уникнути звинувачень у завоюванні великоросійськими військами України". Згодом Антонов на допиті у Москві свідчив: "Я вказував у відповідях Муравйову на необхідність строгої узгодженості його дій з діями радянської влади на Україні (в телеграмах не можна було точніше вказати на необхідність уникнути вказівок на великоросійський характер наших військ)".

Також красномовно описав тодішніх "ополченців" тогочасний "народний секретар освіти УНРР" Володимир Затонський: "Він [Муравйов] і його солдати ставились до Києва, як до завойованого краю. В Києві творились жахіття. Знаходили у людей білети, написані українською мовою, і розстрілювали їх. На цьому ґрунті у "Українського секретаріату" виникали тертя з Муравйовим... Просили вгамувати солдатів, які розперезались внаслідок того, що воєнно-революційний комітет не мав на них впливу, так як загони Муравйова вважали себе великоросійськими військами". Нагадаємо, після окупації радянськими військами Києва від безжального і хаотичного терору протягом кількох перших днів загинули від 3-х до 6-ти тисяч киян.

Конвоювання затриманих (Іван Владіміров, із серії "Революція з натури", 1917)

Конвоювання затриманих (Іван Владіміров, із серії "Революція з натури", 1917)

І це теж дуже характерний момент: гібридна війна в силу своєї апріорної незаконності неухильно підштовхує виконавців до воєнних злочинів. І більшовицькі розправи у Києві та путінські обстріли Маріуполя чи Волновахи є не випадковостями, а неухильною логікою історії, за якою усі ці злочини кояться, а потім раніше чи пізніше стають відомими.

Ось як описував свої "подвиги" сам Муравйов: "Я наказав артилерії бити по висотних і багатих палацах, по церквах і попах... Я спалив великий будинок Грушевського, і він протягом трьох діб палав яскравим полум'ям". Або ще яскравіше свідчення з його звіту Москві: "Ми йдемо вогнем і мечем встановлювати радянську владу ... [Центральна Рада] просила перемир'я. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може й тисячі, були безжалісно вбиті... Так ми мстилися. Ми могли зупинити гнів помсти, проте ми не робили цього, тому що наше гасло - бути нещадними".

Артилерія Муравйова у Маріїнському парку Києва, 1918

Артилерія Муравйова у Маріїнському парку Києва, 1918

Все сказане - один із найменш досліджених злочинів більшовицьких "відпускників". Після двох днів невдалих штурмів станції Київ-Волинський і мостів через Дніпро, Муравйов першим в Громадянській війні застосував отруйні гази, та ще й проти густозаселеного міста. Із документальних свідчень залишилось тільки це зведення Муравйова - його армія згодом була розсіяна контрнаступом українських і німецьких військ, а можливі очевидці спогадів не залишили - більшовики ж зрештою перемогли і пам'ятати таке було небезпечно.

Набагато краще задокументований інший аналогічний злочин червоної Москви - застосування отруйних газів проти цивільного населення Тамбовщини, яка повстала проти більшовицького панування у 1920-1921 роках. Виконавець злочину - армія майбутнього радянського маршала Михайла Тухачевського - розгромлена не була, і її документація, зокрема і про гази та концтабори для повстанців, чудово збереглись. Також ці злочини об'єднує одна спільна постать - очільника "Українського фронту" та Повноважної комісії Всеросійського центрвиконкому Антонова-Овсієнка, слід якого принаймні у другому злочині підтверджений документально.

Газова атака Червоної армії (з балонів випускають іприт, коли вітер дме у бік ворога)

Газова атака Червоної армії (з балонів випускають іприт, коли вітер дме у бік ворога)

"Українські ДРГ" столітньої давності

Обидві ці війни - тодішня і нинішня гібридні - дають нам і згадані раніше текстуальні паралелі. Так, за свідченнями очевидців разом з російськими червоноармійцями до Харкова у грудні 1917-го в'їхав броньовик з плакатом "Смерть українцям". Цей "мотиватор" військ начебто "української радянської республіки" зняли тільки через тиждень за наполяганням небагатьох комуністів місцевого походження. Зараз ми бачимо той самий заклик у різних варіаціях на окупованому Донбасі.

Ще одна паралель - ініціаторам гібридної війни свідки не потрібні, тому раніше чи пізніше їх усувають. Муравйова убили у 1918-му, Тухачевського, П'ятакова, Коцюбинського - у 1937-му, а Антонова-Овсієнка - у 1938-му. Нинішні ж путінські генерали і дипломати мруть менш драматично і без зовнішніх ефектів, але так само систематично.

Доля дрібних виконавців гібридної війни 1917-го і нинішніх "командирів ополченців" теж до болю ідентична. Так як нині "українські ДРГ" винищують усіляких "Бетменів", "Моторол" та "Гіві" на Донбасі, так їх "трафляла нагла смерть" і на початку століття. Згадати хоча б отруєння "петлюрівськими агентами" комбрига Василя Боженка, "снайперську кулю" в спину комдиву Миколі Щорсу, та самогубство екс-"народного секретаря внутрішніх справ УНСР" Євгенії Бош.

Антонов-Овсієнко (другий зліва) із командирами "армії Радянської УНР". У центрі - Василь Боженко

Антонов-Овсієнко (другий зліва) із командирами "армії Радянської УНР". У центрі - Василь Боженко

Попри тимчасову поразку від об'єднаних українсько-німецьких військ на початку 1918 року, гібридні війни Росії на цьому не закінчились і навіть не припинились. Тимчасово будучи не в змозі загарбати Україну усю одразу, Москва почала множити на її теренах такі собі бета-версії майбутніх "ДНР/ЛНР". Тоді вони існували під виглядом Донецько-Криворізької, Одеської та Таврійської радянських республік. Паралельно такими ж "гібридними" способами велись війни проти країн Балтії - але там кількість сторін часом зростала до 4-5, які теж у протистоянні одні з одними переймали більшовицькі методи .

Не варто також забувати ще про одного ентузіаста прихованих загарбань, "захисника німецькомовних" і розширювача "німецького світу" Адольфа Гітлера. Адже за його планом замість Другої світової у вересні 1939 року у Польщі мало розпочатись "народне повстання німецькомовних ополченців" та інших противників "варшавської хунти", на допомогу яким мали прийти гітлерівські та сталінські "миротворці та посередники". Як бачимо, Путіну є з кого брати приклад. Тільки йому було б краще дожити до свого Нюрнберга...

Джерело: dsnews.ua

Опубліковано в Цікаво
Сторінка 1 із 2