Пам‘яті Віктора Пішого.

П'ятниця, 23 червня 2017 17:14

Світлина від Катерини Марійчук. 

Слово від дружини Віктора Пішого – Лариси Пішої.

Вітя був щасливчиком, йому завжди таланило. Не тільки доля цьому сприяла, а й весела вдача та яскравий самобутній талант.

Віктор Піший народився 1962 року в українській родині, коріння якої охоплювало і серце України – Київщину і Галичину. Батько – з Київщини (с. Красне), мати - з Західної України (c. Веремінь, повіт Лісько, воєводство Підкарпатське, зараз територія Польщі).

Батько займав серйозну посаду в Міністерстві сільського господарства, а мама була вчителькою початкових класів та викладала малювання. А ще – старший братик, який проторував дорогу молодшому в навчанні й роботі.

Після закінчення Київського художньо-промислового технікуму відслужив у армії та працював художником-оформлювачем на багатому радянському заводі «Комуніст».

Одружився. Народилась донька.

У цей час Віті пощастило бути одним із останніх учнів Віктора Зарецького, який і підготував Пішого до вступу до інституту.

Ми всі, хто був учнем Віктора Івановича, пам’ятаємо, як цікаво було спілкуватись особисто з Учителем.

Вітя Піший часто їздив на етюди до Кончі-Заспи. І отримував від Віктора Івановича багато мудрих порад про життя та мистецтво.

У КДХІ на престижний факультет графіки Віктор вступив з першого разу, аж сам цьому не повірив. Навчання давалось легко й цікаво. За які б складні техніки він не брався (офорт, літографія) – все виходило чудово.

Але коли після другого курсу був розподіл, обрав майстерню плакату. Недаремно, бо у Віктора було дуже креативне, «плакатне» мислення.

На початку 90-х з друзями-студентами створили об’єднання молодих плакатистів «Ляпас».


Світлина від Катерини Марійчук.
Інтерес до політичного плакату т оді був величезним в Україні. На виставки, організовані «Ляпасом», стояли довгі черги.

Світлина від Катерини Марійчук.
 
Проблематика їхніх творів актуальна і зараз: українське державотворення, мовне питання, бюрократія, хабарництво

Логотип угрупування розробив В. Піший. У галузі промислового дизайну розробки фірмових стилів, шрифтових композицій Віктор також був наділений не аби-яким талантом.

Здавалось, доля по-особливому ставиться до молодого художника…

Та й у жінок Віктор користувався успіхом, що призвело до розлучення, але не духовного розриву з родиною.

Світлина від Катерини Марійчук.
 

Його творчі здібності проявлялись і в побуті. Для Русанівських садів, які стали великим Вітиним коханням, розробив макет газетного видання та приділяв багато часу відстоюванню інтересів русанівської громади. Тут він жив останні свої роки – будував «хатинку», вирощував дерева та квіти, зустрічався з друзями.

Світлина від Катерини Марійчук.

Усі вірили в те, що потрапивши у лікарню, Віктор з легкістю вийде й з таких складних обставин… Не вдалось…

Але в нашій пам’яті Віктор залишиться веселим, талановитим, оптимістичним. То й спогади про нього будуть світлими.

Лариса Піша, 19 червня 2017 року

  

Слово від Ярослава Копельчука

8 червня у Національному культурному центрі України у м. Москві відбувся музично-поетичний вечiр “Слово”, присвячений Дню журналіста.

Напочатку говорили про журналістику та її значення, зокрема в Україні. А потім ропочалася творча програма. Прозвучали авторські вірші та митців слова часів «Розстріляного Відродження», а ще ‒ музичні композиції.

Так, Іван Михайліченко співав та грав на бандурі.

Деякі композиції ми виконали разом. Наприклад, вічні “Думи мої” та “Ой під вишнею”. Пані Кароліна (художній псевдонім поетеси) читала власні вірші, які отримали дуже хороші відгуки у присутніх. А лідер та засновник гурту “Мір Т” Дарина Гусєва заспівала пісні на власні слова та музику, які ”взяли за живе”, здається, всіх, хто був у бібліотеці, що розташована на другому поверсі нашого Українського дому у Москві…

Як і всі земні вечори до свого завершення підійшов і наш вечір “Слово”. Зібрали речі, вимкнули світло. Вийшли на вечірній Арбат, щоб ще довго стояти перед входом, під прапором і ділитися враженнями.

У житті часто хочеться не лише слухати, а й бути почутим. Це просто, як і просто сказати:

Не мовчи

Ми постійно граємо в увагу,

Вважаємо, що то ‒ розвага,

Увесь час говоримо плідно,

Але то не від серця, не рідне.

Часто буваємо впертими,

Із cобою не зовсім відвертими.

Всі ми прагнемо не страждати –

Треба лиш перестати мовчати.

Ярослав Копельчук.

Шахи на день вишиванки. Москва

П'ятниця, 19 травня 2017 18:59

 
Світлина від Катерини Марійчук.
 

  СЛОВО ВІД ЯРОСЛАВА КОПЕЛЬЧУКА.

18 травня по всьому світові українці святкують День Вишиванки…

Ми, члени СК «Славутич» Москви в цей день провели другий турнір по шахах…

Зібралися для цієї справи в Національному Культурному Центрі України в Москві. Спочатку говорили про шахи та те, що в Україні шахісти дуже сильні, при чому, українські жінки в цій справі приємно вирізняються в світі своїми перемогами!

Потім грали. Пристрасно і досить довго. Схема гри проста: всі грають зі всіма. А потім по кількості перемог виявляємо хто яке місце посяде…

Проста арихметика!

Та виявилося що двоє гравців, а саме ОКУНЬ Василь, з якого і почалася наша шахова історія, який і подав ідею шахових турнырів, і виступає в якості судді, вперся нос до носа з ГОРБАНЕМ Володимиром!

Як ділити перше місце? Кинули монетку і перше місце дісталося Володимиру…

Отак в спорті випадковість впливає на результат!

Розприділились місця так:

  1. ГОРБАНЬ Володимир
  2. ОКУНЬ Василь
  3. МИХАЙЛІЧЕНКО Іван

Після всього, МИХАЙЛІЧЕНКО Іван дав невеличкий концерт на бандурі…


Світлина від Катерини Марійчук.
 

Так пройшов в нас день Вишиванки. Ми були в Бібліотеці культурного центру, а в актовому залі йшов в цей час святковий концерт!

Накладочка! Ми не знали! І потрапити на концерт не змогли бо грали!

Проте по завершені ми зайшли до організаторів концерту аби поздоровити з нашим святом і просто поспілкуватись.


Світлина від Катерини Марійчук.
 

А як ви провели цей день?

Ярослав Копельчук?

Сьогодення…

Четвер, 27 квітня 2017 19:08

АТО Україна. війна січень 2017.jpg     ВР гарного сну.jpg

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

Сьогодення…

Вже квітень буяє цвітом, то знову сніги упали,

Що це сталося з світом?Що це сталося з нами?

Три роки війна кривава, і кожен день гинуть люди,

А тут летять феєрверки, еліта гуляє всюди...

Ні не всюди, а там верхівка...

Де вони голубої крові

Не знають, як це по честі?

Де не вчили, як це в любові?

Тут хлопець зрубав смереку, на Паску муки купити...

Поліція тут у русі, спішить, щоб його закрити...

Коли гектарі рубають лісу, та повні ідуть ешелони...

Сидять, як щури по норах...

Тепер бач такі закони!

Люди по гривні збирають, щоб солдату протез купити

Вони мають великі гроші і їм тепер добре жити...

Тому дала мільйони теща, а та - є дочка олігарха...

Та накрали те все з народу, починається все із гаранта...

А в мами вже й сліз не має, сльозами земля омита,

І ціла вже Україна, могилами скрізь покрита

А там у них свіжі "транші", ділять та все в "обшори"

А люди на хліб не мають, а в них все ростуть хороми...

І згадалася "ДАВНЯ КАЗКА" - може з вас ще хтось пам"ятає

Бо пройшо вже багато років, та нічого ся не минає:

МУЖИКИ ЦІКАВІ СТАЛИ - ЧИ ТІ КОСТІ БІЛІ ВСЮДИ?

ЧИ БЛАКИТНА КРОВ ПОЛЛЄТЬСЯ ЯК ПРОБИТИ ПАНУ ГРУДИ?

23 квітня 2017 року.

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

ID: 730094

175 років "Енеїді" в Москві

П'ятниця, 21 квітня 2017 18:00

 

18052561_1357568957665031_11976497_n.pngСлово від Ярослава Копельчука.

 

 

У нинішньому році виповнюється 175 років з часу виходу у світ першого повного видання найяскравішого твору Івана Котляревського «Енеїда».

Українці Москви, зокрема члени Українського молодіжного клубу, зібралися в нашому домі на Арбаті – Національному культурному центрі України, щоб відзначити цю значущу в українській культурі подію. Спочатку ми говорили про життя письменника, його творчість та людські якості. А згодом детально характеризували всіх персонажів «Енеїди». Головним в обговоренні, звісно, був образ Енея, його характер – дещо ледакуватий, проте дбайливий та винахідливий, а коли справа стосується громади – лідерський.

Гумор поеми Івана Котляревського настільки захопив присутніх, що надихнув на подальше читання гуморесок українських класиків. Яскравою перлиною зустрічі стало прочитання гуморески Івана Немировича «Невдалий шлюб, або Розповідь зятя про своє горе та завзяття» шахістом Василем Окунем.

На завершення вечора лауреат міжнародних музичних конкурсів Іван Михайличенко разом з Любов’ю Авраменко заспівали низку гумористичних українських пісень.

Їм підспівували усі присутні: «Ой, під вишнею», «Ти ж мене підманула», а під «Несе Галя воду» аж захотілося танцювати, що й зробили…

17742220_1337678022987458_356049261_n.jpg

Слово від Ярослава Копельчука.

Інколи погода виробляє дивні речі – ось вчора сніг розтанув та виглянуло сонечко, а сьогодні вже знову засніжені холодні вітри та крига на асфальті…

Та навіть в таку погоду можна зігрітися теплом творчості.

В передостанній день березня в Москві, в бібліотеці мистецтв ім. А.П. БОГОЛЮБОВА пройшов творчий вечір бандуриста, Дипломанта міжнародного конкурсу Івана МИХАЙЛІЧЕНКА.

Пісні та вірші, музика та слово. Бандура, віолончель та рояль.

Вічна класика та не менш вічні народні пісні…

Іван Іванович був не один, а з друзями:

Максим ЗОЛОТОРЕНКО (віолончель, рояль, вокал) та Вероніка СЕЛІВЕРСТОВА (вокал).

І кожне слово, кожна мелодика перетворювались на життєдайне творчо-сонячне тепло, якого інколи так бракує в сніжному місті…

А ось ті «промені», якими зігрівалися люди в цей холодний московській вечір:

 

 

ПРОГРАМА

I-е відділення

1."Ніч яка місячна" - укр. народна пісня.

2.“Казав мені батько.." - укр. народна пісня

3.“Проліски" укр. романс.

4.“Із сиром пироги"- жартівлива укр. народна пісня

5.“Чуєш,брате мій ?" - пісня братів Лепкiв

6.“Тай орав мужик край дороги.."- укр. народна пісня 7.“Повій,вітре на Вкраїну.." - муз. Людмили Александрової, вірші Степана Руданського

8.Ой під вишнею" - укр. народна пісня

9.“Тумани - тумани" муз. Івана Михайличенко, на слова Віталія Пилипенко - правнучатого племінника Тараса Григоровича Шевченка.

10.“Гандзя" - укр. народна пісня

11.“Взяв би я бандуру" - укр. народна пісня.

12.Р.Ф.Гендель "Passacaglia" - перекладення для бандури та віолончелі у співавторстві Івана Михайличенко і Максима Золотаренко у вільному виконанні.

II-е відділення

1."Думи мої.." - на вірші Тараса Шевченка, обробка Зиновія Динова, виконують дипломанти Міжнародних конкурсiв Максим Золотаренко, віолончель, Іван Михайличенко, бас-баритон - вокал, декламація, Ярослав Копельчук баритон - вокал, декламація.

2. Арія Руслана з опери Михайла Глінки "Руслан і Людмила" - виконує Іван Михайличенко, бас-баритон, у рояля - Максим Золотаренко.

3.Українська народна пісня "Місяць на небі" - солістка ансамблю "Променад" Вероніка Селіверстова - сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

4.Українська народна пісня “ Дивлюсь я на небо “ - Вероніка Селіверстова - сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

5.Куплети Мефістофеля з опери Шарля Гуно “ Фауст “ - Іван Михайличенко, бас-баритон і Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

6. Анатолій Кос-Анатольський на вірші Івана Франка "Ой ти, дівчино, з горіха зерня..", Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано.

7.Михайло Глінка, романс "Сумнів", виконують Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано.

8. Петро Ілліч Чайковський, з циклу "Пори року" - Березень, "Пісня жайворонка" – Максим Золотаренко, фортепіано.

9. Дует Одарки і Карася з опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" - Вероніка Селіверстова, сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано. 10.Петро Чайковський на вірші Олексія Толстого "Благословляю вас, ліси.." дипломанти Міжнародних конкурсів Іван Михайличенко, бас-баритон і Максим Золотаренко, фортепіано. 11.Сергій Прокоф'єв. Арія Кутузова з опери "Війна і мир".

Був, дивився, співав, Ярослав Копельчук

17579936_1333120036776590_1681977849_n.jpg

Слово з Москви, від Ярослава Копельчука.

 

 Митці не вмирають – вони в творіннях своїх живуть.

І кожного разу, коли лунає слово Поета – він знаходиться поруч з читачем та глядачем…

27 березня 2017 року в Москві була дивна погода – то сонечко вигляне то сніг піде – і такий він рясний та лапатий, що заліплює окуляри і ти мусиш їх зняти і тоді дивишся на світ іншими очима…

В таку погоду після роботи хочеться бігти до дому, але - в Національному Культурному Центрі України що на Арбаті ми, члени гурту «Трипільська Русь» проводимо літературно-музичну композицію «Наша дума, наша пісня» приурочену до 203 – річчя з дня народження Кобзаря... А значить ніщо не завадить нам сьогодні співати та читати…

Лунали звуки бандури та віолончелі…

Ви колись чули таке поєднання? То дивовижно та яскраво. А ще визиває душевний щем. На бандурі грав лауреат міжнародних конкурсів МИХАЙЛІЧЕНКО Іван, а на віолончелі грав соліст Великого театру Москви ЗОЛОТОРЕНКО Максим.

Спочатку ми втрьох заспівали «Думи мої», не традиційний варіант. А той що власно розробив МИХАЙЛІЧЕНКО Іван.

17506042_1333119520109975_443682196_n.jpg

Бо ж «Думи мої» Шевченко писав виявляється двічі! І Пан Іван обидва ці варіанти «звів до купи»… І вийшла дивовижна композиція з пісні та читання під акомпанімент віртуозної віолончелі. Співали вдвох – я був другим. А ось справжня оперна співачка а також – вчитель музики та співу Кузнецова Ольга співала «Садок вишневий коло хати», «Така її доля»…

Ця дивовижна російськомовна, не українська жінка принесла власноруч вишитий портрет Кобзаря!..

Були і читання віршів – так Член Національної спілки письменників України, поетеса, перекладач, керівник літстудії «Когорта» МАРЧЕНКО Олена прочитала «Заворожи мені, волхве».

А засновник та керівник московського гурту «Мir.t» читала переклади Шевченка на російську мову. А також принесла творчий подарунок – заспівала власну пісню «Сотвореньє міра». Акомпонувала сама собі на гітарі. Іван з Максимом теж підготували несподіваний та теплий подарунок: "Passacaglia" Генделя! під віолончель та бандуру! Надзвичайне поєднання. Потім в такому ж ключі зіграли «Гей літа орел», а завершився вечір під «Реве та стогне».

Спочатку співали під чарівні мелодики струнних інструментів Іван та Максим. Та ось вже пані Ольга підхопила, я, і здається всі присутні стали єдиним хором, сполучені духом Кобзаря, який в ту мить був поряд з нами. Я в це вірю, був разом з нами.

Був, читав та співав.

Ярослав Копельчук

 

Слово від  Ганни  Токмань

13 березня влада руками силових органів знищила 16-ий редут блокадників. У своєму містечку ввечері я пильно стежила за повідомленнями з Донбасу і з Києва. Урешті застигла з відчаю: ніхто не протестує, жменька людей на Майдані. Здавалося, що свинцем налилося все тіло, так важко від думки: Україна знову заснула на 10 років, але чи подарує історія нам ще десятиріччя, як подарувала на збирання сил між Помаранчевою і Революцією гідності? Заснула з цим тоскним почуттям безнадії, зі співчуттям до тих одиниць (чотири депутати з 450-ти нардепів!), які наважилися вибрати між війною і ганьбою війну (відомо, що ті, хто вибирає ганьбу, урешті мають і ганьбу, і війну).

Уранці, коли, щойно розплющивши очі, сіла до комп’ютера, прочитала: уночі протести в Чернівцях, Вінниці, Рівному… Люди повстають, обурюються, місцеві ради приймають протестні рішення. У мене сльози бризнули з очей – від радості: ні, це я спала, а сміливі громадяни не заснули, а вийшли на вулицю, попрямували до органів влади до найнятих на службу чиновників і своїх представників-депутатів з вимогами зупинити перетворення України на поліційну державу.

Ми хочемо правди: війна – це війна, окуповані території – це окуповані території, святість і торг – не сумісні. Тарас Шевченко запитував як про початок всіх початків: «Чи буде правда між людьми?», і відповідав: «Повинна буть». Ми з Шевченком, хитрощами не переможеш, - тільки правдою

Сторінка 1 із 16