22 січня – «Свято Державности і Соборности»

Вівторок, 17 січня 2017 10:06 Автор  Людмила Ващук Прочитано 568 разів
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

«Віднині зливаються в одно віками відділені

одна від другої частини – Галичина,

Карпатська Україна і Придніпрянська Україна

в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні

мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі

сини України. Віднині є тільки одна незалежна

Українська Народна Республіка».

Із Акту злуки 22 січня 1919 р.

Свято Соборності – день єднання українських земель та утвердження їх неподільності, закріплене Актом злуки 22 січня 1919 р., набуває особливого значення та звучання сьогодні, коли територіальну цілісність держави доводиться відстоювати зі зброєю в руках. Перебуваючи у складі Радянського Союзу українці довгий час були позбавлені права як державності, так і можливості відзначати цю пам’ятну дату. Проте традиція святкування Дня Соборності протягом десятиліть зберігалася серед української еміграції, розкиданої по всьому світові.

Сьогодні у Центральному державному архіві зарубіжної україніки на зберіганні знаходиться комплекс документів та періодичних видань, що красномовно свідчить про вагоме значення для українського національного руху в еміграції у ХХ ст. проголошення Акта злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Для українців за кордоном, більшість яких покинула Батьківщину в результаті поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр., це свято набуло особливої важливості. Об’єднавшись у численні громадсько-політичні організації діаспора вважала своїм обов’язком бути голосом українського народу у вільному демократичному світі. Зокрема, документи ЦДАЗУ розповідають про підготовку та проведення святкових заходів з нагоди Дня Соборності Українським республікансько-демократичним клубом у Чехословаччині, Українською національною єдністю (УНЄ) у Франції, Українським національним об’єднанням (УНО) Канади, Конгресом українців Канади (КУК), Світовим конгресом вільних українців (СКВУ) та ін.

Українська еміграція, яка ще не втрачала надії на відновлення державності України, цілком усвідомлювала, що її народ, перебуваючи на «рідній не своїй землі», може відзначати національні свята, такі як День Соборності, хіба що у катакомбах. У виданні української спільноти на теренах Чехословаччини «Наша Громада» за січень 1925 р. висловлюється думка діаспори з цього приводу – «наша політична еміграція повинна бути в цей день рупором підземельного голосу поневоленого українського народу».

Автор статті «День двох великих історичних актів. (З нагоди національного свята) 22 Січня» Г. Денисенко справедливо відзначив, що «22 січня в життю Українського народу є днем великих історичних актів його новітньої історії – акт проголошення державної самостійности України і акт проголошення соборности Українських земель». Українська політична еміграція розуміла, що ці акти, «придбані великими жертвами нації», були результатом історичних устремлінь українського народу, його національно-визвольних змагань та сильної волі.

Не втратило своєї актуальності відзначення Дня Соборності і в післявоєнний період. Бюлетені Української національної єдності (УНЄ) у Франції за 1953 – 1954 р., які зберігаються в ЦДАЗУ, інформують, що цьому святу приділялася особлива увага, і не дарма. В українців за кордоном було чітке розуміння важливості злуки не просто двох державних утворень ЗУНР та УНР, а прагнення єдності українців з регіональними, звичаєвими та історичними відмінностями. «Справа соборности вимагала поєднання і перетоплення двох психологій і двох ментальностей в горнилі соборного чину» – значиться в одному із бюлетенів УНЄ.

Члени української громади у Франції задекларували свою позицію щодо цієї знаменної події і на сторінках бюлетеню «Єдність» за 1954 р.: «День 22 січня 1919 р. зокрема приніс нам не тільки радісний акт злуки українських земель, але й поставив він угольний камінь під ту соборність українських земель, що її не в силі вирвати з пам’яті українських поколінь ніякі знущання і насилля займанців, а вже найменше цього можуть домогтися всякі кон’юнктурні новотвори, гнобителі й запроданці українського народу, що стоять сьогодні при кермі УРСР, зі своїми імперіалістичними наставниками в червоному Кремлі».

Крім цього, пишне відзначення свята 22 січня 1919 р. мало й іншу мету – привернути увагу міжнародної спільноти до української проблеми, нагадати світові про багатомільйонну націю, позбавлену права на суверенну та соборну державу. В бюлетені УНЄ наголошувалося: «Підкреслюємо вагу цього національного свята і доручаємо всім нашим клітинам [філіям – Л. В.] обов’язково це свято влаштувати в рамках можливостей кожного осередку – якнайкраще».

Задля привернення більшої уваги українська спільнота у Франції прийняла рішення відзначати «Свято Соборности» 22 січня 1919 р. разом із «Святом Державности» 22 січня 1918 р. Керівництво організації підкреслило «надзвичайну важливість ДУЖЕ величного і урочистого святкування цих двох Свят і закликало всі Філії та Товариства саме так їх і відсвяткувати». З цією ж метою усім осередкам Української національної єдності у Франції рекомендувалося висвітлювати проведення святкових заходів з нагоди 22 січня у місцевих засобах масової інформації.

З такою ж увагою до відзначення Акту злуки 22 січня 1919 р. підходили й українські громадсько-політичні організації за океаном. «Відчитання і проголошення цього державного Акту має для нас велике значення, бо воно стало основою змагань цілого народу і дороговказом для всіх майбутніх українських поколінь у його визвольних змаганнях, за осягнення повної незалежности» – зазначається в обіжнику УНО Канади від 10 січня 1956 р.

Нерідко День Соборності українська діаспора США та Канади також відзначала як Свято Державності і Соборності. Щороку 22 січня у багатьох місцевостях завдяки старанням представників української спільноти на будинках міських управ і мерій вивішували український прапор. Українці вважали, що «…в цей спосіб поширюється правильне розуміння сучасного важкого положення українського народу в Україні і потреба звільнення України з під московсько-комуністичної окупації».

Не менше зусиль у справі відзначення Дня Соборності та інформування світової громадськості про українську проблему докладав уряд УНР в еміграції. Останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк у своєму зверненні з нагоди святкування Дня Соборності України, проголошеному у 1990 р., наголосив на історичному значенні «Акту Соборности Українських Земель з 22 січня 1919 р., який доказав, що всі українці спільно будують і боронять своє державницьке життя».

Українська еміграція навіть в умовах дипломатичного визнання Радянського Союзу світом продовжувала плекати ідею єдиної самостійної й соборної Української Держави. Тому заклики, які звучали під час відзначення Свята Державності і Соборності, були не лише гаслами для «святочного вжитку раз в рік, щоб викликати настрій і знов перележати до чергового 22 січня». Це був досвід минулого, який вчив, що лише спільними зусиллями можна збудувати державу, у якій нація стане повноправним господарем власної землі.

Людмила Ващук,

провідний науковий співробітник

Центрального державного архіву зарубіжної україніки

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається