Криниця "Журавель"

Субота, 20 серпня 2016 01:51 Автор  Оксана Козак Прочитано 1425 разів
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Журавель над криницею – символ дитинства та безтурботності. Саме так називалася в стародавні часи криниця майже в кожному українському селі. Криниця - символ сили, здоров’я, чистоти, родючості, краси, вірності та безсмертя народного духу. Українці дуже шанували їх, адже вважали, що вода в них магічна.

З криниць люди брали воду, щоб готувати їжу, прати, купати дітей тощо. Саме біля них збиралася молодь на свята, освідчувалась у коханні. Всім селом люди чистили криницю, а дівчата прикрашали їх вінками, стрічками та запашними травами.Обов’язком кожної людини вважалося посадити дерево і викопати криницю, адже вода в ній – священна.

В давнину, щоб вірно вибрати місце для криниці, а в кожному селі були чоловіки-колодязники, які вміли досліджувати, в якому місці сильне джерельце. Брали гілку верболозу і казали, що це «паличка-гадалочка» всевидюща. Прихиляли її до землі, і де листочки ворушились, ніби їх невидимий магніт притягував до землі – там копали криницю. Копали як правило, іноді всім селом. Коли докопували до джерела, то викладали всередині гладеньким камінням, яке возили з річки. Ця частина називалась – цямриння, а верхня частина дерев’яна журавель – робили з дуба, щоб був міцним.

В народі говорили, що коли викопали криницю, то на небі спалахне ще одна зірка, бо скільки криниць на землі, стільки зірок на небозводі. І якщо вам доводилося бачити як падає небесниця-зірка, знайте, то десь замулилось джерело. Отже діти, щоб не згасли зірки на небі, оберігайте живі криниці. Скільки їх на безмежній українській землі. Збереглися на Україні і ті криниці з якої пили воду Богдан Хмельницький та Тарас Шевченко.

Про криницю-журавля існує легенда, в якій розповідається про малого хлопчика, який загубився в лісі.

Блукаючи, він дуже захотів пити. І враз, хлопчик натрапив на глибоку криницю. Але він зовсім знесилів і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись, у небі з’явився журавель. Він опустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і вона знайшла стежку додому. Після цього випадку в пам’ять про доброго птаха люди почали лаштувати біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду. А назвали таку криницю – криниця- журавель. Від слова криниця утворилось чимало українських прізвищ, назв міст, сіл та річок. Це все історія, народознавство, те, що ми повинні вивчати, знати, не забувати та передавати з покоління в покоління. Та особливо зараз, у наш час дивишся на деякі криниці – а там брудна вода. Людство, мабуть думає, що природа вічна і вода нікуди не подінеться. Але ж це зовсім не так. На сьогоднішній день вчені заявляють, що кількість води у водоймищах значно зменшилась, а водичку з криниці пити взагалі заборонено. У природи взагалі немає компромісів, а тільки два варіанти: бережно ставитися до неї і насолоджуватися її дарами або вона потроху знищить нас. Тому, бережімо все, що дісталось нам у спадок.

Криниці – чисте джерело пам’яті про наших предків. Цей оберіг об’єднує різні покоління, адже криниці викопували наші діди й батьки, а п’ємо з них і бережемо пам’ять родоводу ми – їхні діти й онуки. У своєму вірші «Жива криничка» Микола Сингаївський мудро підмічає : « За селом у нас криничка, Неглибока, невеличка. Клен шумить на нею листом, В ній вода холодна, чиста. Знають люди: як нап’єшся, Наче сили наберешся І говорять: то криниця, У якій жива водиця ». Здавна люди шукали слово, яке може вмістити в собі глибини мудрості, добра і знань, і спинилися на слові « криниця». Отак і чуємо: «Омиймо душі наші з криниць первородних і чистих, черпаймо з криниць народного розуму». Вкрай тривожна ситуація сьогодні. І лише доброзичливе, розумне і свідоме спілкування людини з природою принесе радість і здоров'я нам і нашим нащадкам.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається