Чоловічі зачіски в традиційній культурі українців кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Субота, 06 травня 2017 13:44 Автор  Ігор Турейський Прочитано 1074 разів
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Зазвичай дослідники моди приділяють багато уваги жіночій зовнішності. Тим цікавіше дізнатися, як виглядали українські чоловіки ще 100-200 років тому.

 

Одним з важливих елементів у зовнішності людини є зачіска. Зачіски в селянському середовищі відображали певні канони краси та естетичні уявлення, - розказує дослідник Ukrainian Institute of Fashion History Ігор Турейський.

Найпоширенішою чоловічою зачіскою на всій території України в наведеному періоді була зачіска «у скобки» або «під ворота» — волосся над бровами підрізалося горизонтально, а на скронях і потилиці залишалося відносно довшим.

Досить поширеною, в першу чергу на Наддніпрянщині, Західному і Східному Поліссі, була зачіска «під макітру» — волосся підрізалося рівним кружком навколо голови, а для того щоб зробити це якомога рівно і швидко на голову вдягали великий горщик — макітру.

Серед архаїчних форм зачісок, що зникли в кінці ХІХ століття, слід згадати видозмінений варіант зачіски — «оселедець», що в свою чергу побутувала до кінця ХVIII ст. Для цієї зачіски волосся на голові голили досить високо, залишаючи чуприну волосся яка спадала по голові закриваючи поголені місця, таку зачіску в ранній молодості доводилося бачити й видатному українському етнографу Ф. Вовку.

Регіональна особливість в зачісках зустрічається серед бойків, що носили волосся такої ж довжини, як і жінки, підрізаючи волосся лише перед очима. До початку ХХ ст. чоловіки в цій місцевості носили навіть заплетені коси, такий спосіб був зафіксований Ф. Вовком у 1905 році в селі Плав’є в майже столітнього чоловіка. На Гуцульщині чоловіки носили волосся з проділом по центру.

Звичай носити довге волосся до плечей зберігався на теренах Західної України та Поліссі. Загалом, довжина волосся і періодичність стрижки залежала від багатьох факторів. За свідченнями В. Милорадовича, селяни на Полтавщині, в зимовий період залишали волосся довшим, а влітку коротшим, причепуритися слід було перед святом, підстригшись та поголившись. Він також наводить дані, щодо особливості волосся та відповідної зачіски для нього, так чоловікам в яких «як на їжакові стоїть волосся», не слід робити коротку зачіску.

Ще з середини ХІХ ст. до селянського середовища потрапляють міські форми зачісок, наприклад таких як «під польку» — коротко та рівно підстриженим волоссям.

Зачісування волосся на бік з проділом, за свідченнями українського етнографа П.Чубинського в другій половині ХІХ ст., було характерно лише для селян, що служили при панському дворі, дійшли до писаря чи прожили кілька років у місті, однак з початком ХХ ст., ця зачіска стає широко розповсюдженою.

Що стосується зачіски на обличчі, тобто вусів та бороди, то вони зустрічаються по всій території України. Слід зазначити, що вуса були ознакою зрілості, і залишалися при першому голінні парубків. Бороду ж носили тільки старші чоловіки, окрім Полісся де бороди були і в молодих. Деякі бойки та лемки взагалі голили і вуса і бороди.

Цікавою є інформація В.Шухевича, що у своїй праці «Гуцульщина» зазначає, що чоловіки на Гуцульщині змащують волосся олією, вочевидь така практика зустрічалася і у інших регіонах.

Отож, чоловічі зачіски у традиційному селянському середовищі мали невелику кількість типів, що займав досить великий ареал розповсюдження. Зрідка зустрічалися особливі регіональні форми. Вікові особливості зачісок були помітні лише в площині зберігання архаїчних форм у старших людей та появі нових «міських» у молоді, також віковою була особливість носіння бороди, що було властиво старшим чоловікам.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається