Щоб потрапити на роботу в кафе або ресторан треба мінімальне знання англійської мови. В день можу заробити від 3000 до 5000 тисяч гривень. Працювати доводиться майже без вихідних. 

Про це розповідає українець, 27-річний Ігор Руденко, котрий переїхав в Америку близько півроку тому, - повідомляє Gazeta.ua

"Вперше в Штати потрапив за програмою обміну. Потім ще два рази їздив як турист. В мене сестра тут живе більше 10 років. Першу роботу отримав через друзів сестри. Почав працювати на будівництві. Потім потрапив на роботу в "Темераріо". Це мексиканський ресторан. Пропрацював там приблизно 3 місяці басером, збирав посуд зі столів. В день можу заробити від 120 до 180 доларів. Працювати доводиться до шести днів на тиждень. Роботодавці наймають людей навіть з мінімальним знанням мови. Зараз на життя заробляю офіціантом і басером в одному і тому ж ресторані. Офіціантом заробляю більше, аніж збирачем посуду".

Молодий чоловік каже, що двокімнатна квартира в Нью-Йорку буде коштувати $1500 на місяць. Живе разом з сестрою та її сім'єю.

"Я живу в Бенсонхьорст. Це італійський район, де мешкають дуже багато українців. За одну кімнату плачу $500 на місяць. По мірках Нью-Йорка це дуже дешево. Приблизно $100 на тиждень витрачаю на їжу. Сніданок в даунтауні обійдеться в $11-20. Щоб зекономити, краще готувати вдома".

Опубліковано в Власна думка

Про це на сторінці у Facebook повідомив голова Державної міграційної служби Максим Соколюк.

Турецька влада 20 травня офіційно опублікувала рішення 2017/10324 про внесення змін до порядку взаємних поїздок і визнання нового (внутрішнього) українського паспорта (ID-картки) як проїзного документа (travel document) для поїздок громадян України до Туреччини — зазначив Соколюк.

Так, українці вже незабаром зможуть їздити до Туреччини за ID-картками без закордонного паспорта.

Опубліковано в Світ

18-19 травня в Києві, під гаслом «Українці світу – для України», відбувається Перший Бізнес-Форум Української діаспори.

Представники української діаспори з понад 15 країн світу, разом з дипломатами та членами Міжнародного трейд-клубу шукають рецептів залучення інвестицій в Україну.

imgonline com ua Resize R8ROMaaNslmeYnF2

Ініціаторами та співорганізаторами Форуму є Торгово-промислова палата України та Українська Всесвітня Координаційна Рада на прохання ділових кіл України та світового українства.

У вітальному слові голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний зазначив, що "Значна частина українців, що розкидані по світу, розвивають бізнес у країнах свого проживання. Вони забезпечують експорт продукції та імпорт технологій в українську економіку. Ми хочемо зробити цю співпрацю більш якісною та більш скоординованою".

За його словами, представники діаспори висловили готовність долучитися до централізованого органу з координації українського бізнес-форуму, якщо такий буде створений.

"Ми зацікавлені, щоб українські підприємці приїхали на батьківщину, перезнайомилися між собою та з представниками інших регіонів", - додав Ратушний.

Відео виступу Михайла Ратушного:

 

 

 

 

Михайло Українець для порталу української діаспори "Стожари".

 

 
 
 
 

 

Опубліковано в Колонка подій

У піснях, що їх наш народ, особливо ж старше поколїннє по селах, ще співає, заховала ся доволї добре память про те, як наш народ сусідував з Москалями. Є в нас, серед народу, старосвітські пісні про лихе сусідство з Московщиною. В отсій розвідці хочу розглянути, що кажуть народні пісні про се сусідство України з Московщиною.

Як Москва нищила наших чумаків і селян?

З ким лиш Москва не воювала, посилала на війну наше козацтво, бо царь все шанував своє власне московське військо. Як Москва йшла на війну, то їй потрібне було не тільки військо. За військом мусіли йти тисячі возів з харчами. Москва провадила війни нашим коштом і нашою кровю, забирала українському народови його працю, ладувала на українські вози й велїла Українцям везти харчі за військом. Ті чумаки та селяне, що своїми возами та своїми волами возили за московським військом харчі, майже всі загибали.

Ось так при Москалях, що в 1735 р. воювали Крим, було 16 тисяч наших селян і чумаків. Наші чумаки перевозили власними возами й волами харчі, баґаж і гармати. Сей похід був дуже нещасливий. Військо дійшло до Камяного Затону, але морози, снїги та всякі хороби нищили військо й худобу. Через те армія вернула зимувати на Україну — на горе Українцїв. Москалї зїли все, що з хлїба чи з худоби їм в руки попало, а обрабований народ загибав з голоду. Але не всїм, що були в Криму, повело ся зайти на Україну, щоб там перезимувати. Москалї навмисне зробили так, що ті Українцї, котрі були прп армії, лишили ся позаду й не дістали ся на Україну, щоб там прозимувати. Одним тільки Гетьманцям пропало 12 тисяч коней,— на той час страшно велика сила.

Про отсе лихо співаєть ся в народній піснї так:

Сидить пугач на могилї

Та все "пугу", "пугу".

— Збирайте ся, чумаченьки,

— Зимовать до Лугу!

Котрі умні та розумні,

Та поспішали ся

Та до Лугу прибували,

Тоті в Лузї зимували.

A котрії нерозумні,

Котрим воли отощали,

Тоті в кримськім степу

Mapнo пропадали.

Лежить чумак між возами,

На важницю схилив ся,

Рученькою лиш правою

За серце вхопив ся.

— Колиб я знав, що прийдеть ся

— Тут менї вмирати,

— Свому роду вклонив би ся;

— Нa той битий шляшок вийшов,

— Слїзми би облив ся!

"Ой, ви чумаченьки, славні бурлаченьки,

"Ой, ви хлопцї вгожі,

"Робіть тому чумакови

"Домовину з рогожі!"

Або друга пiсня така:

В суботоньку проти недїленьки

Цїлу ніч не спали,

Через той Лиман-річеньку

Переправу мали.

Переправляли вози з волами,

Ще й казенні гармати...

Ішли чумаки, славні бурлаки,

На них жупани синї.

А як пристали та до армії,

Нїчого не зосталось на спинї.

Лежить чумак межи возами,

Та все думає й гадає...

Дере поли, дере рукави

Та все плечі латає.

*) Князь Ґолїцин був воєводою московського царя.

(Далї буде).

[Вістник Союза визволення України, 18.02.1917]

Так само, як кримські походи, винищив Українцїв також похід Москалїв під ґенералом Мінїхом в Молдавщину в 1739 р. І про се лишила ся память в нашім народї, бо ті чумаки, що вернули з Молдавщини, зложили таку пісню:

Похилились густі трави, де чумаки воли гнали;

Пожурились чумаченьки, як хури набрали.

Ой, в недїлю пораненьку усї дзвони дзвонять,

Oй, там наші чумаченьки вози й воли гонять.

Чи тим та Молдава славна, що жовтії піски?

В Молдаву гнали шість пар волів, з Молдави йшли пішки!

Чи тим та Молдава славна, що крутії гори?

В Молдаву пішли в жупанах, а з Молдави голі! і т. д.

В 1757 р. Москалї били ся знову з Прусаками. Як всї війни, так і сю війну з Прусаками вела Москва коштом майна та крови Українцїв. Через Польщу й Литву пігнали тодї Москалї до Прусії вісїм тисяч українських чумаків і погоничів. Вони всї вигибли майже до одного. Про отсе заховала ся така пісня:

Oй, поїхав чумаченько, поїхав за Десну,

Обіцяв ся вернути ся та на другу весну.

Ждала, ждала чорноброва, та й плакати стала:

Ой, якби я сива зазуля, щоб я сизі крила мала,

То-б я ту превражу Москву кругом облїтала,

То-б я свого миленького могилу пізнала.

Прилетїла-б я до гробу та й сказала-б "куку":

"Подай, подай, мій миленький, хоч правую руку!

— Ой, рад би я, моя мила, обидві подати,

— Насипано сирой землї, не можу підняти.

В 1757 р. цар пігнав до Прусії десять тисяч гетьманців і пять тисяч слобідських козаків (з Харківщини). В роках 1760 до 1762 пігнав цар до Прусії дві тисячі гетьманцїв. Під пруським містом Кістріном був дуже крівавий бій, в котрім Прусаки перебили майже всїх наших козаків разом з нашими чумаками й погоничами — 15 тисяч душ! Про різню під Кістріном наша народня пісня співає:

Ой, у городі, ой, у Кістрінї

Бють ся Прусаки три двї-три годинї.

Та на четверту стало повертати,

Козацького трупу конем не зїзджати!

В городї Кістрінї річки крівавії,

Козацькії, витязькії,

В половинї із пруськими.

В городї Кістрінї мости викладані

Толубцями козацькими,

В половинї з московськими.

Ой, десь узяв ся сизокрилий орел

Та й узяв руку з козацького трупу.

Та понїс він руку у чистеє поле...

Ой, нїс він у поле, нїс і у другеє,

А на третім полї став він спочивати;

Ой, та тую руку став же він клювати

Та став тую руку бити-побивати.

Стала тая рука к орлу промовляти:

— Та не клюй мене, сизокрилий орле,

— Скажу тобі усю щиру правду:

— Колиб сеє отець-мати знали,

— То вони би cеє тїло поховали,

— Та що суботоньки вони-б поминали,

— Що недїленьки панахиду наймали.

— А коли би сеє рідні брати знали,

— То вони би сеє тїло поминали.

— А коли би сеє рідні сестри знали,

— То вони би сеє тїло оплакали,

— Вони-б мене, як зозулї, обкували.

Як Москва цькувала Татар на Україну?

Думають звичайно наші люде, що Україна увійшла у зносини з Московщиною перший раз тодї, як Богдан Хмельницький 1654 р. піддав Україну "під протекцію" московського царя. Се невірно. Вже 1169 р. московсько-суздальський князь Андрій Боголюбский напав на Київ, зруйнував та ограбив його немилосердно, а людей вирізав або взяв у полон. Коли-ж коло 1250 р. прийшли зі сходу, з азійських степів, Татари й осїли над Чорним морем і в Криму, тодї московські "великі князї", а потім "царі", підмовляли Татар раз-пораз нападати на Україну. Робили вони се тому, щоб наш народ слабів і тим лекше став добичею Москви. Особливо-ж дїяло ся се в XV столїттю, коли ханом кримських Татар став Менглї-Герай, що був великим приятелем московського великого князя Івана. Ось так 1482 р. за намовою Івана напав Менглї-Герай на Київ, здобув його й ограбив, а зрабовані в Софійськім Соборі золоту чашу й золотий таріль післав свому приятелеви Іванови в дарі. Року 1485 і 1487 Кримцї, знову підмовлені Іваном, пустошать Подїллє; 1489 р. руйнують вони Київ і пустошать через пів року Київщину, а 1490 р. нападають на Поділлє і Волинь. Отсї напади повторюють ся опісля рік-річно.

Се татарське лихолїттє, яке на нас наслала Москва, пригадують нам ще нинї народні піснї з того часу. Тяжкі то мусїли бути часи, коли такі піснї народ ще й тепер співає. Багато маємо сих пісень, але тут подамо лише дві:

Зажурилась Україна, що нїяк прожити, —

Витоптала орда кіньми маленькії дїти,

Ой! маленьких витоптала, великих забрала,

Руки назад повязала, під хана погнала.

А друга пісня така:

За річкою огнї горять,

Там Татари полон дїлять.

Село наше запалили

І багацтво розграбили,

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

А в долинї бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть:

Коло шиї оркан вєть ся,

А по ногах ланцюг бєть ся.

А я бідний з дїточками

Піду лїсом стежечками.

Як Москва вигубляла українське козацтво тяжкими роботами?

Москві було мало того, що воєнними походами вигублювала наше козацтво й руйнувала наш народ. Щоб се козацтво до решти винищити, гнала його на ріжні роботи. Тоді укріпляли Москалї проти ворога свої границї, будували фортецї, копали у себе канали. Цар не хотїв робити сього коштом свого московського народу. Він хотїв все те зробити коштом України. Москва гнала наших людей на ті тяжкі роботи не лиш тому, щоб обезпечити Росію коштом України, але ще й тому, щоб наш народ, зруйнований тими роботами, лекше було зломати під ярмо панщини та щоб вигубити наше козацтво, котре могло-б наш народ узяти в оборону.

Козаки й селяне мусїли йти на ті роботи з власними кіньми, з власними возами та з власними харчами. Коли ті бідні люде харчі вже прохарчували, коли їм конї й воли виздихали, коли їм одїж розлїзла ся, коли вони видали вже останній гріш, коли тяжкі роботи й хороби вже цїлком обезсилили їх, Москалї не хотїли давати їм переміни. Москалї не хотїли пустити їх до дому, щоб на їх місце прийшли инші з свіжими силами, з свіжими кіньми й волами, з свіжими харчами та грішми. Москалї не давали їм також нї одежи, нї харчів, нї заплати, — а робили так тому, щоб усї ті козаки й селяне вигибли від тяжкої працї, від хоріб і з голоду. Тодї вже, як всї вигибали або ставали калїками, Москалї гнали на роботу свіжі тисячі українських козаків і селян. Ті свіжі так само вигибали, як і їх попередники. Кого вислали на "лїнїю" копати шанцї або кого післали копати канали, сей був так якби на смерть засуджений.

Яка сила нашого народу мусїла при тих роботах вигинути, зміркуємо, коли прочитаємо, скільки вислано їх до деяких більших робіт. В 1716 р. вислано кільканадцять тисяч козацького війська з ґенеральним хорунжим Сулимою сипати "лїнїю" й копати канал від Волги до Дону. Те саме було в 1717 р. В 1722 р. пішло під Царицин над Волгу десять тисяч українських козаків. В роцї 1731 вислано під проводом київського полковника Антона Танського 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян, отже 30 тисяч людей сипати шанцї. В 1732 р. вислано над Орель 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян під командою прилуцького полковника Галагана. В роцї 1733 лубенський полковник Данило Апостол мусїв пігнати на "лїнїйні" роботи над Орелю 20 тисяч козаків і стільки-ж селян.

На "лїнїйні" роботи гнали козаків ще в роках 1737 до 1739, але не знаємо, яке було число тих нещасливцїв. Копати ладозький канал коло Петербурга пішло в 1721 р. 12 тисяч козаків під чернигівським полковником Полуботком, лубенським полковником Марковичем і ґенеральним хорунжим Сулимою. Сулима помер в дорозї. В роцї 1722 повів туди-ж на Ладогу 12 тисяч козаків полтавський полковник Іван Черняк. Сї козаки робили в голодї і холодї днем і нічю, в недїлю і в свято! Ще й московський бриґадир велїв їх по зьвірськи бити палицями. Козаки, працюючи в багнах, страшно хорували, але що їх недугами нїхто не журив ся, так вони гинули, як мухи. В живих не лишила ся навіть третина. Плата була дуже мала, але й сеї нїхто не платив їм, бо гроші крали московські команданти.

В 1722 р. пігнано над Каспійське море 10 тисяч українських козаків будувати фортецю над рікою Судаком. В 1724 р. вислано туди-ж над Судак дальших 10 тисяч. В р. 1725 вислано туди-ж дві тисячі козаків з Гетьманщини, а одну тисячку з Слобожанщини. Також в роках 1726 і 1729-ім вислано на Кавказ багато нашого народу до робіт. На Кавказї вигибло наших найбільше, бо там не тільки робота була найтяжша, але нищила їх спека, голод і повітрє (жовта пропасниця і чума).

Як врахуємо до купи тих, про котрих знаємо, що в ріжних часах ходили на ті роботи, то вийде, що було їх найменше триста тисяч душ! До дому вернула калїками найбільше третина. Що найменше двіста тисяч наших козаків погибло на чужинї. Се лиш ті, що не погибли у війнах, лише при шанцях і каналах. Петербург цїлий збудований на українських кістках.

Ті лїнїйні й канальні роботи не тільки вигублювали наше козацтво. Через них загибав також народ, що лишив ся в краю. Москалї гнали на роботи самих здорових і найдужчих. Вони мусїли забирати з собою конї й воли. На кождих взятих на роботу 10 людей мусїв бути один власний кінь або пара волів з возом. На кождих 50 людей мусїв бути їх власний плуг з волами, плугатирями й погоничами. Через те в краю не лишив ся майже нїхто, що мав би силу працювати. Не було кому, нї не було чим орати й сїяти. Як же посїяли, то вже не було кому жати. В додатку ті, що лишили ся вдома, чуючи, що їх козаки на лїнїях загибають з голоду, мусїли їм з дому довозити харчі. Козаки на роботї загибали від тяжкої працї й недуг, а ті, що лишили ся вдома, гинули з голоду та тратили ся, довозячи їм в чужину харчі. Так то Москва нищила з розмислом наш український край!

Як Москалї нищили Україну, посвідчив сам московський фельдмаршал Мінїх. В 1735 р. він так писав: "Гетьманщина давнїшне могла вислати в поле сто тисяч козаків. Сього року зібрано тільки 20 тисяч. З того в кримський похід вислано 16 тисяч. По 300 верстах маршу лишило ся їх тільки 12.730, по більшій части безкінних або з сухоребрими шкапами. Зате Запорожцї, котрі що лиш вернули з під татарського підданства*), добре узброєні й кождий з них прийшов з двома або й трьома добрими кіньми.

Якого великого знищення наробили на Українї ті лїнїйні й канальні роботи, можемо виміркувати з того, що про ті роботи співано так багато пісень та що ті піснї дожили до наших часів. Ось деякі з них:

У Глухові у городї у всї дзвони дзвонять,

То вже наших козаченьків на лїнїю гонять.

У Глухові у городї стрельнули з гармати,

Не по однім козаченьку заплакала мати.

У Глухові у городї стрельнули з рушницї,

Не по однім козаченьку плакали сестрицї.

На бистрому на озері геть плавала качка,

Не по однім козаченьку плакала козачка.

Посїяли, поорали, — та нїкому жати,

Пішли наші козаченьки лїнїї копати.

У Гринькові огонь горить, а в Полтаві димно,

На могилї гетьман стоїть, геть там його видно.

— Допевняй ся, пане гетьман, допевняй ся плати,

— Як не будеш допевнятись, будем утїкати.

"Ой, ідїте же, панове, до Петра**), до свата,

"Ой, там буде вам, панове, велика заплата:

"По заступу у рученьки та ще і лопата."

Сидить козак на могилї, сорочку латає,

Ой, кинув ся до череса, копійки чорт має.

Сидить пугач на убочу, на вітер надув ся,

Їде козак в Україну, на лихо здобув ся.

Їхав козак на лїнїю та й вельми надув ся,

Їде козак із лїнїї, як лихо зігнув ся.

А друга:

Ой, ви хлопцї, прекрасні молодцї,

Та де ваші жупани?

— Наші жупани позносили пани,

— Нас забили в кайдани!

Ой, дали хлопцям широкі лопати

Та післали хлопця молодого

Та канали копати.

Ой, понад річкою понад Синюхою

Та терни погоріли —

Гей, вжеж наші, наші сіромахи

Без харчів помарнїли!

Ой, за річкою та за Синюхою

Та зацвіли ожини —

— Ох, давай, батьку, давай переміну,

— Бо я марно загину!

"Не моя-ж воля, пани молодцї,

"Вам переміну давати...

"Гей, ідїть же ви в столицю царицї,

"Та просїте заплати.

Ой, обізвав ся хлопець молоденький

Та у царицї заплати...

Гей, та цариця пожалувала

Та дала хлопцям заплату:

Набили-ж хлопцям на ноги кайдани

Та й дали у руку лопату!

Ох, та післали на легку роботу —

Та на канали копати!

— Покарай, Боже, царя Петра,

— Царицю Катерину,

— Що нас, нещасних сїромах,

— На білий світ пустили.

— Ой, продай же, тату, вороні конї,

— Та викупи мене, хлопця молодого,

— З тяжкої неволї!

"Не буду, сину, коней продавати,

"Не буду тебе, хлопця молодого,

"З неволї викупляти.

— Ой, продай, мила, голубонько сива,

— Та сїрії телицї,

— Ой, визволяй же, мене молодого,

— Із сїєї темницї.

"Хочби мала, милий, голубоньку сивий,

"І сорочку продати,

"А таки буду тебе молодого

"З неволї викупляти.

Опубліковано в Власна думка

Про це Президент України Петро Порошенко сказав на прес-конференції з нагоди відзначення Дня Європи, а також надання Україні безвізового режиму з ЄС.

«Зараз громадяни України мають можливість подорожувати до 52 країн без віз, у червні цього року додається одразу 34 країни до цього списку», - сказав Порошенко.

За його словами, вже понад 3 млн 300 тис. українців уже отримали біометричні паспорти. Але ще мільйон мають на руках звичайні закордонні паспорти з уже виданими візами.

«Якщо в когось відкрита віза, то такі документи також чинні і їздити з ними до країн ЄС можна без перешкод», - додав глава держави.

Порошенко також наголосив, що в 2016 році українці понад 15 млн разів перетинали кордон з країнами Євросоюзу.

Опубліковано в Україна
Понеділок, 15 травня 2017 06:57

День вишиванки в Малайзії

14 травня у Куала Лумпурі відбулося свято-флешмоб присвячений дню Вишиванки.

"Вишиванка – це не тільки елемент одягу та атрибут патріотичного кітчу – це дещо більше: святе, духовне – генетична пам’ять, у якій зашифрований особливий код нації. Вишиванку одягали в особливих випадках, бо це була пам’ять про щось сакральне, особисте і глибоке", - зазначають організатори.

 

Опубліковано в Українці в світі

В неділю, 30 квітня, в Торрехоні відбувся конкурс творчих колективів українських шкіл мадридського регіону, присвячений Дню матері.

Опубліковано в Українці в світі

Українська революція 1917-1918рр. та прагнення всновити свою українську національну державність далеко вийшли за межі кордонів сучаснох України. Українські прапори майоріли не тільки на теренах України, Кубані, але у Сибіру. Історія українського руху у Томську.

Опубліковано в Історія

Захід, призначений на суботу, 29 квітня, який анонсували заздалегідь, очікувався багатьма з величезним нетерпінням. У рамках «Української весни в Барселоні–2017» проведено українські вечорниці, організовані асоціацією «Джерело», яку очолює багатюща на цікаві ідеї й ініціативна Ольга Дзюбан.

Опубліковано в Українці в світі

У Португалії відбулися установчі Ініціативної групи зі створення Спілки Української Молоді в цій країні.

Опубліковано в Українці в світі
Сторінка 1 із 6