Світлина від Катерини Марійчук.

 

Дуже важлива і дуже розважлива стаття.

Тим цінніша, що то є

слово від полковника Ген. Штабу ЗСУ Кравчука Анатолія.

 В чергове дивуєшся, наскільки з одного боку потужно, з іншого ж, безапеляційно і навіть безсоромно та брехливо працює російська пропаганда в рамках все тієї ж гібридної війни, яку нагадаю, вже четвертий рік поспіль веде Російська Федерація проти України.

Немає сумніву, що, як би там не роздували щоки самі росіяни, але ж, однією із найбільших загроз їх економіці, а значить і політиці, безумовно є санкції, що наклало на них цивілізоване суспільство, перш за все, Європа та Америка, саме тому інформаційна війна, яку веде Росія, є для неї багатовекторною і наряду з власним та українським інформаційним простором, вони доволі потужно працюють і "на закордон", саме на тих, хто й наклав на них оті санкції.

Черговий приклад – сепаратистський рупор "Русская весна" оприлюднив матеріал під назвою "Неожиданно: На Западе начали признавать вину США за гибель Boeing MH17 на Донбассе".

Єдине, що тут не лише логічне, але й ще є абсолютною правдою, так це оте їхнє – "несподівано", все ж інше - зухвала брехня, починаючи з назви і до останньої крапочки, яка теж виглядає брехливою.

Але ж знов таки, за тією брехнею гарно проглядається потужний інститут російської пропаганди, який промиває мізки сотням мільйонів людей по всьому світі.

На цей раз росіяни стверджують, що в вересні має вийти книга "известного европейского политолога, профессора факультета международных отношений университета Сассекса, председателя общественной организации "Комитет бдительности против возрождающегося фашизма" Киса ван дер Пиля под названием "Выстрел. Рейс МН-17, Украина и новая холодная война".

Фактично, для розумних людей вже в цьому клаптику інформації закладена відповідь на весь матеріал щодо його брехливості. Якщо глянути лише в назву того комітету, який "бдіт проти отого фашизму", то відразу зрозуміло, що це за "відомий європейський політолог" і за чиї гроші він став "відомим", але ж з іншого боку, наскільки треба потужно працювати на всіх фронтах, а це перш за все і розвідка, і дипломатія на ряду з політикою і та ж, інформаційно-пропагандистська діяльність і вся ця моща працює не десь там на одному клаптику світу, в одному регіоні, а майже в кожній з ведучих країн планети росіяни спромоглись наслідити.

США, Франція – з виборами, переворот в Чорногорії, прослуховування телефонів керівництва Німеччини, кібератаки в Україні, а потім і по всьому світові і це лише так навскидку, що спало на пам’ять.

І от, бачте, як воно врешті-решт все вийшло насправді!

Нарешті, завдяки отій сумнозвісній "Руській весні", в розпал літа, все стало на свої місця, все стало зрозумілим навіть нам, сіромахам, але знов таки, лише завдяки отим російським пропагандистам. А як же ж, де ж ми ще правду можемо взнати, як не від отих породжувачів розп’ятих хлопчиків і покусаних снігурів.

Виходить те, що міжнародна слідча комісія чітко і остаточно встановила безпосередню причетність до збиття «Боїнгу» російським «Буком» з якого стріляли знов таки, російські кадрові військові, після чого його екстрено евакували назад, в ту ж саму Росію, з якої він перед цим і прибув, то це все, як виявилось, повна дурня, бо вийшла, чи точніше лише має вийте якась там книжечка, в якій відкрилась дивина, лише вдумайтесь в цю нісенітницю - "На Заході почали визнавати вину США у загибелі Boeing MH17 на Донбасі".

Хто саме, коли почали визнавати, вчора, позавчора і це при тому, що книжка лише має вийти в вересні, а в них вже – визнали наперед, ще навіть не читавши книжки і головне, в чому та вина, яку визнали – це все питання на які ви не знайдете відповіді, ані в книжці, ані в цій статті, книжці присвяченій, але апеляція, до "відомий європейський політолог", "университет Сассекса", книга буде видана німецькою у Кельні, видавництвом "Папи-Росса". Все це діє на російського обивателя майже магічно, і якщо в світі і не багато віднайдеться людей, хто повірить в ці казки, але росіяни і не лише ті хто живуть в самій Росії, але й переважна більшість з тих, хто мешкає і за її межами, у тому числі і в Європі, будуть свято вірити, що це саме Америка, ну якщо й не особисто збила того «Боїнга», то принаймні підштовхнула, чи то смикнула за рукав російського офіцера, який з переляку, не бажаючи того і натиснув на кнопку «Бука».

І нарешті, декілька слів, для рідної вишевати. Жодного разу не закликав діяти аналогічно російській пропаганді, на то вона й гібридна війна, аби вміти відповідати нестандартно, але адекватно. Не буду задавати дурних питань, а лише нагадаю  про одне міністерство, яке в народі охрестили мінСтець, так от за його функціоналом, воно мало б проводити у тому числі і заходи іміджевого характеру саме на закордону аудиторію. Чи маємо ми низку гучних тих заходів, чи маємо ми зміну в свідомості європейської аудиторії щодо покращення нашого іміджу, чи сприймає нас Європа, як рівного суб’єкта в перемовинах ні навіть не щодо геополітичних питань, за це годі й говорити, мова йде лише про те, що безпосередньо стосується наших особистих питань, щодо впирається в нашу власну долю? На це не важко відповісти, достатньо лише пригадати останні перемовини що відбулись цьогоріч у липні на G20, під час якої паралельно були проведені переговори між канцлером Німеччини А.Меркель, президентом Франції Е.Макроном та президент РФ В.Путіним щодо війни в Україні. Але ж люди добрі, війна то точиться в Україні і гинуть на ній українці! Не в Німеччині, Франції чи в Росії, а саме в Україні, то чи не варто б було і Україну запросити до тих перемовин, чи за нас і так "все порішали".

А тепер увага, як про це зазначив помічник російського президента Ю.Ушаков, повідомивши, що переговори відбуваються за "робочим сніданком", майже у "нормандському форматі". І от це "майже у нормандському форматі" вчергове підкреслює колосальну значимість для Росії інформаційно-пропагандистської роботи. Вони просто заточені на цьому. Для простака ця фраза майже нічого не скаже, але хто здатен думати, відразу побачить колосальне презирство в ній до України, заховане в цій здавалось би простенькій фразі і майже переможний крик орангутанга, що тільки-но розігнав всіх суперників і впевнено крокує до самиці, що в очікуванні переможця вже пудрить собі носик, чи щось інше, але про щось інше не тут.

Нагадаю, нормандський формат передбачає участь чотирьох країн – Україна, Німеччина, Франція і Росія. Саме тому, порівнявши дану зустріч з Нормандською четвіркою, Ушаков чітко натякнув, що питання по Україні на цей раз вирішували всі, окрім самої України і це напевно чергова наша дипломатична та й інформаційна "перемога", просто її треба правильно трактувати, щоб народ все зрозумів, але мені цього геть не хочеться, для мене достатньо, того, що вона лише – чергова, а це значить не остання і від того стає трохи сумно.

 

Слово від одного з самих стійких і самих активних Українців в Росії.

Андрій Литвин


Кому керувати Національним культурним центром України у м. Москві?

У 2017 році знову загострилася проблема вибору гідного генерального директора Національного культурного центру України (НКЦУ) у м. Москві. 14 травня 1993 року, за часів Президента України Леоніда Кравчука, була прийнята історична для будівлі №1 по вул. Арбат, 9 постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Культурного центру України у м. Москві». Реконструкція та будівництво здійснювалися з травня 1994 року по липень 1998 року, а 27 листопада 1998 року відбулося офіційне відкриття Культурного центру України (КЦУ) у Москві. Завдяки особистій підтримці Президента України Леоніда Кучми КЦУ отримав сучасний вигляд, а будинок став власністю України. У січні 2003 року КЦУ передали під керівництво Державного управління справами (ДУС) Президента України. 8 лютого 2010 року Президентом Украни Віктором Ющенком КЦУ присвоєно статус національного.
Генеральним директором цього центру від 2001 року і до 15 липня 2015 року (за датою контракту) був Володимир Мельниченко, який створив свою команду — станом на 2014 рік в штатному розкладі нараховувалося аж 44 особи (серед них і такий українофоб як Олексій Докшин, і спритний заступник директора Андрій Бабіков). Всім, природно, виплачувалися зарплати. Крім того, фінансувалися і деякі проекти (в тому числі, видання книг самого директора). У Статуті КЦУ зазначено, що він є «некомерційною організацією у формі установи». Але некомерційна установа знаходиться на самозабезпеченні, заробляючи виключно за рахунок здачі в оренду площ будівлі в історичному центрі російської столиці. При цьому невідомо на яких умовах в НКЦУ були розміщені такі орендарі як редакція журналу «Рідкісні землі», яка фінансується Військово-промисловою комісією РФ і, серед іншого, піарить російську оборонку та її куратора Дмитра Рогозіна.
Оголошений 29 липня 2015 року конкурс на заміщення вакантної посади генерального директора НКЦУ, як стало відомо 9 листопада того ж року, не приніс результатів. Серед кандидатів були одні з лідерів московських українців Людмила Мельник і Віктор Гіржов, кияни Володимир Іонов, Валерій Юрченко, Іван Березовський та інші. В середині жовтня 2015 року, тобто до рішення конкурсної комісії ДУС, одному з лідерів російських українців громадянину України (посаду генерального директора НКЦУ не може зайняти людина, що не має громадянства України) В. Гіржову ФСБ заборонила в'їзд у Росію на п'ять років. 28 жовтня 2015 року на сайті «Кобза — українці Росії» В. Гіржов висловив версію, чому це сталося: (URL http://kobza.com.ua/…/5171-viktor-hirzhov-vyslovyv-versiiu-…) «…чим же я мiг загрожувати нацбезпецi РФ? Невже тим, що брав активну участь у радiо- i телевiзiйних програмах (хай i з проукраiнських позицiй), чи очолював дiаспорнi громадськi органiзацiї? А може, все значно складнiше, i справа у посадi генерального директора Нацiонального культурного центру України в Москвi, на яку я претендував, подавши документи на конкурс до Державного управлiння справами? Знаючi люди говорили, що у мене були всi шанси. Крiм того, я запропонував концепцiю реорганізації цього закладу в iнформацiйно-культурний центр, де були б присутнi не лише «Гопак» i «Несе Галя воду», а й речi бiльш суттєвi, виходячи зi стану нинiшнiх українсько-росiйських вiдносин. Тодi виникають додатковi запитання: кому було вигiдно, щоб я не змiг очолити цю установу? Сьогодні в Москві уважно слідкують за тим, якою буде реакція української влади і світового українства на їхні дії. Українці своїх не залишають в біді».
На жаль, тих, хто дав би В. Гіржову можливість жити і працювати в Києві, не знайшлося. Тож 10 листопада 2015 року у відкритому листі до Президента України Петра Порошенка В. Гіржов пише: (URL https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1060134327353262&set=a.309932819040087.78292.100000701142730&type=3) «І справа тут не лише в мені: Кремль уважно спостерігає за тим, як Україна зустрічає вигнанців з Росії, і байдужість, яку я зустрів на рідній землі, в Росії використають на повну потужність в ідеологічному плані, зокрема, і для психологічного тиску на двомільйонну українську діаспору: мовляв, якщо досить відомий журналіст, політолог і громадський діяч не потрібен Україні, то ви, рядові активісти, їй тим більше байдужі».
У лютому 2016 року екс-президенти України Л. Кравчук, Л. Кучма і В. Ющенко звернулися до чинного Президента України П. Порошенка з проханням відновити В. Мельниченка на посаді генерального директора КЦУ у Москві. (URL http://telegraf.com.ua/…/2306748-eks-prezidentyi-ukrainyi-o…) А ось один із найактивніших українців Росії Валерій Семененко 28 березня 2016 року написав у Фейсбуці: «В Культурному центрі за довгий час керування Мельниченка утворилася группа осіб, скерованих на власні інтереси, які не мають нічого спільного з інтересами української держави, української культури в Росії, з покращенням іміджу України у світі. <…> І в той же час розпинаються про демократію. Блюзнірська поведінка організаторів відкритих листів, зокрема заввідділом діаспори пані Скопенко, яка не може, залагодити прості речі, необхідні для українців в Москві. Скоріш за все тому, що це не стосується її власних інтересів. <…> А нинішній т. в. о. директора Бабіков — то, взагалі, окрема пісня, це просто якийсь безглуздий шарж на КЦУ, на Державне управління справами, якому підпорядкований Культурний центр».
Саме тоді стало відомо, що т. в. о. керівника ДУС Сергій Борзов призначив генеральним директором НКЦУ В. Іонова. Формальне порушення Закону України «Про культуру» дало привід деяким членам колективу НКЦУ не визнавати повноваження нового генерального директора і блокувати його роботу, хоча В. Іонов приймав правильні рішення. 18 серпня 2016 року ДУС відсторонює від роботи та відкликає у Київ В. Іонова, завдяки тому ж самому С. Борзову т. в. о. генерального директора НКЦУ знову стає А. Бабіков. 31 серпня 2016 року дані В. Іонова як директора НКЦУ російські органи нарешті вносять у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, тобто В. Іонов юридично стає повноправним генеральним директором НКЦУ. Але, коли у вересні 2016 року В. Іонов повернувся у Москву, А. Бабіков, О. Докшин й інші не давали йому можливості приступити до виконання своїх обов'язків.
Аналізуючи всі ці події, Ігор Соловей в статті 26 вересня 2016 року зробив наступні висновки: (URL https://lb.ua/…/26/346163_kulturniy_tsentr_ukraini_moskve.h…)
вся діяльність НКЦУ здійснювалася за відсутності фінансування з Києва — центр, як говорив В. Мельниченко в своїх інтерв'ю, знаходиться на самозабезпеченні;
повільність і непослідовність ДУС у Києві дали привід деяким членам колективу НКЦУ не визнавати повноваження нового директора;
конфлікт в НКЦУ має чітко виражений міжособистісний характер, заснований на матеріальних інтересах її учасників. При цьому підлеглі (НКЦУ) відверто саботують розпорядження вищого керівництва (ДУС, у Києві) не без потурання (а може навіть і при свідомому схваленні) деяких його керівників;
зміна директора НКЦУ — це порушення налагодженої за багато років корупційної схеми;
передача НКЦУ міністерству закордонних справ (МЗС) України була б логічним кроком.
Наприкінці вересня 2016 року, нібито для допомоги В. Іонову, ДУС призначило заступником директора — виконавчим директором НКЦУ Валентина Савицького — людину глибоко пенсійного віку. В. Савицький фактично перебрав на себе керівництво НКЦУ, причому при очевидній підтримці С. Борзова. В. Савицький поглиблює і розширює комерціалізацію НКЦУ. Деякі його дії можна назвати провокативними. (URL http://ukrpohliad.org/…/chy-potribni-taki-kulturni-tsentry-…)
Зоряна Созанська 21 лютого 2017 року повідомила, (URL https://lb.ua/…/…/359295_chi_ie_shchos_ukrainske_moskvi.html) що 20 лютого у Національному культурному центрі Украни у Москві провели ювілейний вечір молодого актора театру «Еней», а День Героїв Небесної Сотні ігнорували. Тоді ж Олег Кудрін написав: (URL https://www.facebook.com/oleg.kudrin.5/posts/10212227014374865?pnref=story) «Заступник і виконавчий директор Валентин Савицький і в. o. генерального директора Лариса Бондарук (директор Володимир Іонов був у відпустці) приймали рішення відносно зазначеного концерту, незважаючи на деякі протести. Начальник відділу інформаціі та діаспори Вікторія Скопенко безпосередньо займалася проведенням концерту». До наведеної інформації В. Семененко 24 лютого 2017 року додає: (URL https://www.facebook.com/avisen40/posts/1399778010064478) «Принагідно також треба відзначити бездіяльність посольства у Москві, і відсутність будь-якої злагодженої співпраці між центром і дипломатичною установою. Все ж незважаючи на всі політичні проблеми, робота має вестися. І якщо немає можливості використовувати політичну складову, то культурно-гуманітарну треба відпрацьовувати. Цього нічого практично не відбувається, і даний випадок є цьому яскравий доказ. В структурі Міністерства закордонних справ України є департамент світового українства. Не знаємо, як світове українство, але українці Росії не можуть похвалитися тісною співпрацею з МЗС. Може, найбільша українська діаспора не належить до світового українства».
У решті решт 18 квітня 2017 року ДУС оголосило конкурс на посаду генерального директора НКЦУ у м. Москві. Знову подали заявки В. Юрченко та І. Березовський. Серед нових кандидатів російським українцям найбільш відомі були Тарас Малишевський, який із 2010 року до квітня 2014 року працював у Посольстві України у РФ, і Сергій Винник. У підтримку останнього активну кампанію розгорнув В. Семененко. Довелося мені написати відкритого листа до конкурсної комісії, якого надрукував сайт «Кобза — українці Росії». (URL http://kobza.com.ua/…/5506-lyst-andriia-lytvyna-u-spravi-pr…) У листі написано, що «в тих документах, які вже подав С. Винник, замовчуються важливі факти його біографії. І коли російські імперці нахабно втручалися у справи України, і коли Росія, зневаживши міжнародне право, підступно анексувала Крим, і навіть коли агенти Кремля, спираючись на вирощену ними п'яту колону, розв'язали криваву бійню на Донбасі, С. Винник залишався вірним путінцем — був не просто членом імперської структури під назвою «Єдина Росія», а керував Контрольно-ревізійною комісією її Омського відділення. До речі, на початку березня 2014 року вторгнення російських військ в Україну С. Винник назвав не злочином, а помилкою (!), причому не політичною, а економічною (URL http://tayga.info/details/2014/03/04/~115732). Тільки 4 жовтня 2014 року С. Винник написав заяву про вихід з «Єдиної Росії», але при цьому відзначив: «Серед однопартійців я знайшов багато справжніх друзів» (URL http://omsk300.ru/dgonline/view/id/1570). Як писав Еврипід: «Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі, хто ти»…».
Конкурсній комісії, як і мені, було незрозуміло як громадянин Росії С. Винник може претендувати на посаду генерального директора НКЦУ у м. Москві? На уточнююче питання С. Винник відповів, що стане громадянином України 1 липня 2017 року, але не пояснив яким чином він отримує українське громадянство, залишаючись громадянином РФ. На повному серйозі С. Винник заявив, що збирається одержувати для НКЦУ російські гранти. На яких умовах можна отримувати гроші у країни-агресора?!
С. Винник не склав конкуренції Т. Малишевському та В. Юрченку. Голова конкурсної комісії Василь Чернець вже перед остаточним голосуванням 13 червня 2017 року, (URL https://www.youtube.com/watch?v=40dSzFV-XyY) порівнюючи останні дві кандидатури, віддав перевагу В. Юрченку, бо мовляв пану Т. Малишевському у Москві можуть засунути у кишеню наркотики, з усіма витікаючими обставинами. Тільки одного члена комісії, а саме Василя Романчишина, насторожило, та й то тільки трохи, те, що В. Юрченко в якості прикладу українців Росії, на яких можна спиратися генеральному директору НКЦУ, назвав донбаські земляцтва, Сергія Лебедєва та подібних йому ворогів України. В. Юрченко збирається будувати свою діяльність так, нібито Росія не веде проти України гібридної війни.
Те, як ДУС проводило конкурс, й обрання В. Юрченка на посаду генерального директора НКЦУ у м. Москві не може подобатися справжнім українцям Росії. В. Семененко організував написання відкритого листа щодо цієї проблеми Президенту України П. Порошенку. Але вкотре заточив текст на те, що найкращий кандидат на посаду генерального директора НКЦУ — С. Винник. Цікаво, що інформаційне агенство УНІАН докладно виклало зміст цього листа, але тільки у тій частині, яка стосується конкурсу та В. Юрченка. (URL https://www.unian.ua/…/2012004-ukrajintsiv-rf-oburilo-prizn…) І з цією частиною листа, на мою думку, більшість справжніх українців Росії погодиться.
Відносно ж С. Винника варто прислухатися до однії з найпорядніших і найсміливіших українок не тільки Омська, де найкраще знають С. Винника, але й всієї Росії — Лідії Близнової. Вірослав Мендзів, разом з українофобами, яких він приймав у омське товариство «Сірий клин», бажаючи образити Л. Блізнову, за те, що вона вивішувала календар українських свят, рахував її бандерівкою! Лідія Близнова, спільно з іншими українцями Омська, організовує різні заходи, на яких С. Винник навіть не буває. Він і сам сказав конкурсній комісії, що живе у Москві. У 2016 році обіцяв омських дітей-переможців шевченківського конкурсу повезти до російської столиці, але свого слова не дотримав. А ось на постійні подорожі в Іспанію, Канаду тощо коштів у нього вистачає. Збрехавши, хто ж вам повірить? Поведінка типового кар'єриста-пристосуванця.
Під семененківським листом стоїть 20 підписів (підпису самого В. Семененка серед них немає). Голова Українського Конґресового Комітету США Андрій Футей, Голова Української громади Іспанії «За права, честь і гідність Українців» Юрій Чопик, Президент Конґресу українців Канади Павло Грод, Голова Асоціації «Українці Казахстану» Михайло Парипса ймуть віри В. Семененку, який для Світового Конґресу Українців (СКУ) ототожнює українців Росії, тож підтримують С. Винника. В. Семененко через особисті зв'язки зробив так, що українців Росії у СКУ репрезентують 5 організацій, які не виходять протестувати проти агресивної політики РФ.
А хто з російських українців підписав семененківського відкритого листа Президенту України П. Порошенку? У першу чергу, зрозуміло, Олена Шахбанова, яка разом із В. Семененком тримає у своїх руках сторінку «Українці Росії» у Фейсбуці. Вони не тільки видалили з неї нас із Л. Близновою, але й зробили так, що я не можу бачити цю сторінку. «І в той же час розпинаються про демократію. Блюзнірська поведінка організаторів відкритих листів…» — пам'ятаєте, це оцінка самого В Семененка, але щодо В. Скопенко? Руслан Брагар (Кадіров) (співак, Москва) писав мені з іншого приводу: «Через свою некомпетентність у політиці важко однозначно висловлюватися не піддаючись емоціям!» Але семененківські листи підписує. Долучив В. Семененко до підтримки С. Винника невідомих мені В. Лозинського (греко-католицька громада Москви), і Тетяну Андреєву (Українське товариство «Дніпро», Тольятті). Прикро бачити серед підписантів добре відомих російських українців, котрі, на відміну від С. Винника, не загравали перед укрофобами та «Єдиною Росією»: Михайла Волика (Українська національно-культурна автономія (НКА) Санкт-Петербурга), В'ячеслава Бубнюка (Товариство «Просвіта», УПЦ КП, Владивосток), сургутян Володимира Самборського (НКА «Українці Югри») і Миколу Ганущака (НКА «Українська родина»). Останній, щоправда, 27 серпня 2014 року сказав, (URL http://www.siapress.ru/interview/35100) що ніколи не розділяв українців і росіян «як різні народи».
Підписант Олександр Криницький (Товариство української культури «Криниця», Нижній Новгород) відомий зв'язками з укрофобом Богданом Безпальком. І це було у той час, коли в Україні вершилася Революція Гідності. (URL https://www.youtube.com/watch?v=5wmSKmV5Uc8) Тоді ж у складі створеної на замовлення Кремля організації Б. Безпалька перебувала і Катерина Ширко (НКА «Українці Мурманської області»). Поступово таємне стає явним. І С. Винник змушений був зізнатися українській громаді Омська, що вів перемовини про входження у структуру Б. Безпалька. Тільки зараз В. Семененко пояснив, що хотів за допомогою «своїх» регіональних НКА фактично здійснити рейдерське захоплення ФНКА «Українці Росії» Б. Безпалька. Як можна всерйоз сподіватися обіграти шулера на його полі?! Ким показали себе учасники цього «грандіозного плану»? А може тут теж присутня гра «і нашим, і вашим»?
В Інтернеті є повідомлення (URL https://komiinform.ru/news/3525) про те, що головою оргкомітету установчої конференція Комі регіонального відділення Загальноросійського політичного громадського руху «Єдність» (основи «Єдиної Росії»), яка відбулася 22 січня 2001 року у Сиктивкарі був Олександр Павленко. Чи не той це Олександр Павленко, що у 2017 році підписав листа у підтримку протеже В. Семененка С. Винника? У цьому листі О. Павленка названо Головою правління УНКА Комі, хоча є інформація, (URL https://komiinform.ru/news/132567) що 27 лютого 2016 року у Республіці Комі Головою правління НКА «Україна» було обрано прихильника «русского мира» Миколу Бейзака. О. Павленко, який до того з 2011 року очолював НКА «Україна», на звітно-виборчій конференції був відсутній, так як за сімейними обставинами перебував в Атланті, штат Джорджія, США. Цікаво, що 25 вересня 2016 року О. Павленко розіслав лист українським активістам Росії, в якому у боротьбі за фактичне керівництво НКЦУ у м. Москві підтримав В. Скопенко, тобто протилежний В. Семененку табір.
Друг В. Семененка та С. Винника Аркадій Шелест (Саратовське земляцтво українців Поволжя) 19 лютого 2014 року робив ось такі заяви: (URL http://www.om-saratov.ru/…/19-February-2014-i8621-arkadii-s…) «Кращим варіантом було б, якщо українську опозицію представляла одна людина. І, на мій погляд, така людина є — це Тимошенко, але вона сьогодні перебуває у місцях ув'язнення. Поки ж доводиться визнати, що сьогодні українську опозицію ніхто не контролює. Ви ж бачите, ситуація там поширюється як доміно — і в Одесі вже спалахує, і Львів майже цілком під контролем майданівців. І тому найгірший сценарій — не будемо забувати, що Україна — це ядерна держава і туди можуть бути стягнуті війська. Не важливо які — російські або НАТО». 4 березня 2014 року А. Шелест вважав, що (URL http://www.vzsar.ru/…/arkadii-shelest-o-pisme-prezidenty--n…) «…зараз, в першу чергу, основним завданням є недопущення гонінь і знущань над людьми, які виконували свій обов'язок і залишилися вірними своїй присязі. В даному випадку я кажу про «Беркут». Тому що такі люди завжди становлять основу держави, і коли їх зраджують, то держава зникає і починається хаос, що ми і бачимо зараз». А. Шелест перед кримським «референдумом», який було проведено під контролем Росії 16 березня 2014 року, у складі російської делегації відвідав місто Севастополь, що в той час означало підтримку анексії Росією Кримського півострова.
Ставленик Володимира Жириновського (URL http://www.panlog.com/…/pe…/cd9e2bbad56bc570cc97c48c45a879c3) в Алтайському краї Василь Цока (Українське земляцтво на Алтаї) 10 квітня 2014 року розповідав: (URL http://www.asfera.info/…/ukraintsi_krimchane_obratilis_alta…) «Ми підтримуємо стосунки з багатьма містами і цілими регіонами України як західними, так і східними. Дуже великий відсоток їх населення сподівається на допомогу Росії. <…> Насправді Росія ні в чому не винна, це Європі та Америці потрібно виставити росіян в поганому світлі, так як вони витратили дуже багато грошей на цю заварушку. А що стосується Криму, то це був вибір його мешканців, так само як сьогодні вибирають Південно-Східні області».
Підписант Марко Прокопович (Товариство української культури Хабаровського краю «Зелений клин») публічно осуджує за підтримку України Наталку Романенко (Українське земляцтво «Криниця», Хабаровськ). Так, коли на неї вилили зельонку та відкрили проти неї кримінальні справи, у її присутності на засіданні Асамблеї народів Хабаровського краю сказав: «Так їй і треба!»
25 лютого 2014 року, тобто в той час, коли уряд України ще очолював Сергій Арбузов, Олексій Кривцов (Український культурний центр «Перевесло», Воронеж) говорив: (URL http://vrntimes.ru/…/voronezhskie-obshchestvenniki-prizvali…) «Уряд у Києві дотримується курсу на стратегічне партнерство з Росією. Воно у будь-якому випадку буде і далі розвиватися, тільки, мабуть, в іншому ключі. Наскільки мені відомо, для Росії немає ніяких перешкод у фінансовій підтримці України, угоду про це між президентами двох держав було підписано ще в минулому році. Росія від своїх слів не відмовляється за умови, що в Україні буде легітимний уряд, щоб було з ким конкретно вести діалог. Що ж стосується нашого регіону, то нещодавно губернатор Олексій Гордєєв їздив до Луганська, де підписав ряд угод про співпрацю між нашими областями. Воронезька входить у зону ЄвроДонбаса». Олексій Кривцов не брав участь у проукраїнських пікетах, подібно до того, який 2 березня 2014 року провели адвокат Ольга Гнезділова, громадський активіст Олександр Болдирєв та інші. (URL http://www.moe-online.ru/news/view/284647.html) У 2015 році О. Кривцов, як і В. Семененко, приїжджав на прощу 5 серпня у Сандармох. А 10 вересня того ж року підписав угоду про співпрацю та взаємодію з «Єдиною Росією». (URL http://voronezh.er.ru/news/2015/9/11/v-kopilku-dobryh-del) Фактично підтримуються зв'язки з так званою ЛНР. Так, 23 вересня 2016 року у міській філармонії Воронежа виступив ансамбль «Киевская Русь» з Луганська.
На початку березня 2014 року, коли я подавав заяву у мерію Петрозаводська на проведення пікету «За теріторіальну цілісність України, невтручання в її справи», Світлана Рукавишникова (Товариство української культури «Калина») на репетиції хору «Українська пісня» агітувала за кримнашістський мітинг.
У червні 2015 року за ініціативи голови Карельського конґресу Анатолія Григор'єва керівники національних культурних організацій та відомі громадські діячі Карелії направили звернення голові республіки Олександру Худилайнену і спікеру карельського парламенту Володимиру Семенову, в якому заявили про своє неприйняття «пропагандистської кампанії», розв'язаної проти обраного мера Петрозаводська Галини Ширшиної: (URL http://vesti.karelia.ru/…/lidery_nacional_no-kul_turnyh_obw…) «Галина Ігорівна Ширшина користується довірою і підтримкою дуже багатьох жителів міста Петрозаводська, що вона довела, перемігши на останніх загальних виборах глави Петрозаводського міського округу. Тому останні дії ряду депутатів Петрозаводської Ради і Законодавчих зборів РК, спрямовані проти Галини Ігорівни Ширшиної, ми розцінюємо, як незаконні і такі, що завдають величезної шкоди жителям Петрозаводська і республіки». Але незабаром Світлана Рукавишникова стала запевняти, що не розібралася в змісті підписаного звернення. Вона заявила: (URL http://karelinform.ru/…/nas_obmanom_vtyanuli_v_politichesku…) «Сьогоднішня ситуація в світі дає чимало страшних, наочних уроків того, що буває, коли під різними приводами людей в підсумку використовують для розхитування, розколу суспільства. Те, що сталося у нас — це, я вважаю, просто диверсія проти національних громадських організацій».
16 вересня 2016 року С. Рукавишникова із задоволенням спілкувалася з призначенцем В. Путіна на посаду керівника Карелії О. Худилайненим, (URL http://kobza.com.ua/k…/5373-sviato-lita-u-petrozavodsku.html) який наприкінці 2015 року за допомогою кишенькового Петросовету посунув таки Г. Ширшину з посади мера Петрозаводська.
Чи не є запобіганням перед росіянами назва Шевченківських читань, які провела 11 квітня 2017 року С. Рукавишникова: «Тарас Шевченко и русская культура»? (Хай би вже товариство російської культури проводило захід із такою назвою.) На цьому вечорі виступила і Почесна голова «Калини» Лариса Скрипникова, але С. Рукавишникова її чомусь навіть не згадала у своєму матеріалі для сайту «Кобза — українці Росії». (URL http://kobza.com.ua/…/5491-shevchenko-ta-rosiiska-literatur…) До цього С. Рукавишникова, як протеже Л. Скрипникової, завжди виказувала їй шану.
На сайті Карельського відділення «Єдиної Росії» ще 21 березня 2016 року з'явилась інформація: (URL http://karel.er.ru/…/v-karelii-prodolzhayut-registrirovat-n…) «У ході роботи регіонального оргкомітету учасниками попереднього голосування щодо кандидатур для подальшого висунення від Партії «Єдина Росія» кандидатами в депутати Петрозаводської міської ради XXVIII скликання були зареєстровані <…> і Світлана Рукавишникова». Може хтось ще «не знає», що «Єдина Росія» — верхівка кримнашістів?!
Згадані всі 20 підписантів. Висновки можете зробити самі.
Насамкінець, повертаючись до проблеми керівництва НКЦУ, зазначу, що більшість українських активістів Росії, на відміну від В. Юрченка, негативно ставляться до підпорядкованості НКЦУ ДУС Президента України — господарській установі. Найкращий варіант — НКЦУ у складі «Українського інституту» МЗС. Крім керівництва МЗС, ключові люди, що можуть вплинути на Президента України у цьому питанні: Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народний депутат України Ганна Гопко, тобто політики нової генерації. У руслі побудови правової держави треба, щоби відповідні державні органи України провели перевірки і зробили необхідні висновки щодо діяльності В. Мельниченка, О. Докшина, А. Бабікова, С. Борзова, В. Савицького. В умовах гібридної війни потрібно розглядати КНЦУ не як черговий об'єкт державного сектору економіки, а як форпост української культурної дипломатії.

 
Світлина від Катерини Марійчук.
Запрошуємо молодих українців від 7 до 30 років до участі в Міжнародному поетичному Інтернет-конкурсі “Віршована мелодія” – 2017.  Надсилайте свої заявки та вірші українською мовою в жанрі пісенної лірики до 20 жовтня 2017 р., змагайтесь з іншими поетами, отримуйте шанс почути пісню на свої слова. 

Композитори (без вікових обмежень) запрошуються до ознайомлення з конкурсними віршами-переможцями (2012-2016рр. та 2017 р.) для створення пісень.

Конкурс відбувається в рамках Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка.

 З умовами конкурсу можна ознайомитись на офіційному сайті Фестивалю за посиланням: http://kovalenko-fest.cspr.info/2017/07/umovi-poetichnogo-internet-konkursu-v/

Докладніше:

Конкурс «Віршована мелодія» в рамках Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка проводиться з 20 липня до 20 жовтня 2017 року.

Участь у конкурсі можуть взяти поети віком від 7 до 30 років. Для участі в конкурсі подається не більше 2-х віршів українською мовою та заявка наступного змісту:

  1. ПІБ, вік, рік народження, контакти (телефон, E-mail, Facebook, місце проживання, поштова адреса з індексом для листування).
  2. Коротко про себе (за бажання).
  3. Назва або перші рядки віршів.

Переможці конкурсу визначаються у номінації «Кращий вірш як основа для пісні»:

  • Молодша група: 2003 та наступні роки народження;
  • Середня група: 2000 та наступні роки народження;
  • Старша група: 1987 та наступні роки народження.

Вимоги до віршів:

  • На конкурс автор подає заявку та не більше двох віршів українською мовою, що можуть стати текстами до пісень.
  • Тексти для пісень мають складатися із 3-6 стовпчиків, один з яких може бути запропонований як приспів.
  • Заявка до участі в конкурсі та вірші надсилаються на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.в одному прикріпленому файлі, що названо прізвищем та іменем учасника (бажано).
  • За збереження авторських прав Оргкомітет Фестивалю відповідальності не несе.

Додаткова інформація – за електронною адресою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або за телефонами: 097-667-80-31, 099-343-08-38, 063-619-40-31 (координатор конкурсу – Кириленко Марія Іванівна, донька поета Івана Коваленка, аккаунт в Facebook – Mariya Kyrylenko).

 
Світлина від Катерини Марійчук.

Сьогодні День народин у звичайно-незвичайного пана Івана Прокіпчака.

Івана Петровича можна віднести до легкої та цілістної ктегорії людей – людей теплого й лагідного вітру.

Вітер надуває паруса, приносить нові запахи та нові враження. Вітер обнімає кожного, однаково кожному приділяє увагу. Однаково кожному подає допомогу чи підтримку.

То вже від людей залежить, як вони віднесуться до того вітру.

Нехай і Вам, пане Іване, зустрічаються такі люди, як Ви.

А ми, Друзі Ваші, сердечно Вас вітаємо.

Здоров‘я, щасливого багатоліття в радості, щасті, любові та коханні.

Пам‘яті Віктора Пішого.

П'ятниця, 23 червня 2017 17:14

Слово від дружини Віктора Пішого – Лариси Пішої.

Вітя був щасливчиком, йому завжди таланило. Не тільки доля цьому сприяла, а й весела вдача та яскравий самобутній талант.

19883821 1168981636578902 1575286206 nВіктор Піший народився 1962 року в українській родині, коріння якої охоплювало і серце України – Київщину і Галичину. Батько – з Київщини (с. Красне), мати - з Західної України (c. Веремінь, повіт Лісько, воєводство Підкарпатське, зараз територія Польщі).

Батько займав серйозну посаду в Міністерстві сільського господарства, а мама була вчителькою початкових класів та викладала малювання. А ще – старший братик, який проторував дорогу молодшому в навчанні й роботі.

Після закінчення Київського художньо-промислового технікуму відслужив у армії та працював художником-оформлювачем на багатому радянському заводі «Комуніст».

Одружився. Народилась донька.

У цей час Віті пощастило бути одним із останніх учнів Віктора Зарецького, який і підготував Пішого до вступу до інституту.

Ми всі, хто був учнем Віктора Івановича, пам’ятаємо, як цікаво було спілкуватись особисто з Учителем.

Вітя Піший часто їздив на етюди до Кончі-Заспи. І отримував від Віктора Івановича багато мудрих порад про життя та мистецтво.

У КДХІ на престижний факультет графіки Віктор вступив з першого разу, аж сам цьому не повірив. Навчання давалось легко й цікаво. За які б складні техніки він не брався (офорт, літографія) – все виходило чудово.

Але коли після другого курсу був розподіл, обрав майстерню плакату. Недаремно, бо у Віктора було дуже креативне, «плакатне» мислення.

19858580 1168981113245621 1323268701 n

На початку 90-х з друзями-студентами створили об’єднання молодих плакатистів «Ляпас».

19849043 1168981279912271 1614422299 n
 
Інтерес до політичного плакату тоді був величезним в Україні. На виставки, організовані «Ляпасом», стояли довгі черги.
Проблематика їхніх творів актуальна і зараз: українське державотворення, мовне питання, бюрократія, хабарництво.

 

Логотип угрупування розробив В. Піший. У галузі промислового дизайну розробки фірмових стилів, шрифтових композицій Віктор також був наділений не аби-яким талантом.

Здавалось, доля по-особливому ставиться до молодого художника…

Та й у жінок Віктор користувався успіхом, що призвело до розлучення, але не духовного розриву з родиною.

19873613 1168982799912119 1277893296 n

Портрет дружини у скіфських прикрасах.


Його творчі здібності проявлялись і в побуті. Для Русанівських садів, які стали великим Вітиним коханням, розробив макет газетного видання та приділяв багато часу відстоюванню інтересів русанівської громади. Тут він жив останні свої роки – будував «хатинку», вирощував дерева та квіти, зустрічався з друзями.

19858419 1168982599912139 1765407669 n

Усі вірили в те, що потрапивши у лікарню, Віктор з легкістю вийде й з таких складних обставин… Не вдалось…Але в нашій пам’яті Віктор залишиться веселим, талановитим, оптимістичним. То й спогади про нього будуть світлими.Лариса Піша, 19 червня 2017 року

  

Слово від Ярослава Копельчука

8 червня у Національному культурному центрі України у м. Москві відбувся музично-поетичний вечiр “Слово”, присвячений Дню журналіста.

Напочатку говорили про журналістику та її значення, зокрема в Україні. А потім ропочалася творча програма. Прозвучали авторські вірші та митців слова часів «Розстріляного Відродження», а ще ‒ музичні композиції.

Так, Іван Михайліченко співав та грав на бандурі.

Деякі композиції ми виконали разом. Наприклад, вічні “Думи мої” та “Ой під вишнею”. Пані Кароліна (художній псевдонім поетеси) читала власні вірші, які отримали дуже хороші відгуки у присутніх. А лідер та засновник гурту “Мір Т” Дарина Гусєва заспівала пісні на власні слова та музику, які ”взяли за живе”, здається, всіх, хто був у бібліотеці, що розташована на другому поверсі нашого Українського дому у Москві…

Як і всі земні вечори до свого завершення підійшов і наш вечір “Слово”. Зібрали речі, вимкнули світло. Вийшли на вечірній Арбат, щоб ще довго стояти перед входом, під прапором і ділитися враженнями.

У житті часто хочеться не лише слухати, а й бути почутим. Це просто, як і просто сказати:

Не мовчи

Ми постійно граємо в увагу,

Вважаємо, що то ‒ розвага,

Увесь час говоримо плідно,

Але то не від серця, не рідне.

Часто буваємо впертими,

Із cобою не зовсім відвертими.

Всі ми прагнемо не страждати –

Треба лиш перестати мовчати.

Ярослав Копельчук.

Шахи на день вишиванки. Москва

П'ятниця, 19 травня 2017 18:59

 
Світлина від Катерини Марійчук.
 

  СЛОВО ВІД ЯРОСЛАВА КОПЕЛЬЧУКА.

18 травня по всьому світові українці святкують День Вишиванки…

Ми, члени СК «Славутич» Москви в цей день провели другий турнір по шахах…

Зібралися для цієї справи в Національному Культурному Центрі України в Москві. Спочатку говорили про шахи та те, що в Україні шахісти дуже сильні, при чому, українські жінки в цій справі приємно вирізняються в світі своїми перемогами!

Потім грали. Пристрасно і досить довго. Схема гри проста: всі грають зі всіма. А потім по кількості перемог виявляємо хто яке місце посяде…

Проста арихметика!

Та виявилося що двоє гравців, а саме ОКУНЬ Василь, з якого і почалася наша шахова історія, який і подав ідею шахових турнырів, і виступає в якості судді, вперся нос до носа з ГОРБАНЕМ Володимиром!

Як ділити перше місце? Кинули монетку і перше місце дісталося Володимиру…

Отак в спорті випадковість впливає на результат!

Розприділились місця так:

  1. ГОРБАНЬ Володимир
  2. ОКУНЬ Василь
  3. МИХАЙЛІЧЕНКО Іван

Після всього, МИХАЙЛІЧЕНКО Іван дав невеличкий концерт на бандурі…


Світлина від Катерини Марійчук.
 

Так пройшов в нас день Вишиванки. Ми були в Бібліотеці культурного центру, а в актовому залі йшов в цей час святковий концерт!

Накладочка! Ми не знали! І потрапити на концерт не змогли бо грали!

Проте по завершені ми зайшли до організаторів концерту аби поздоровити з нашим святом і просто поспілкуватись.


Світлина від Катерини Марійчук.
 

А як ви провели цей день?

Ярослав Копельчук?

Сьогодення…

Четвер, 27 квітня 2017 19:08

АТО Україна. війна січень 2017.jpg     ВР гарного сну.jpg

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

Сьогодення…

Вже квітень буяє цвітом, то знову сніги упали,

Що це сталося з світом?Що це сталося з нами?

Три роки війна кривава, і кожен день гинуть люди,

А тут летять феєрверки, еліта гуляє всюди...

Ні не всюди, а там верхівка...

Де вони голубої крові

Не знають, як це по честі?

Де не вчили, як це в любові?

Тут хлопець зрубав смереку, на Паску муки купити...

Поліція тут у русі, спішить, щоб його закрити...

Коли гектарі рубають лісу, та повні ідуть ешелони...

Сидять, як щури по норах...

Тепер бач такі закони!

Люди по гривні збирають, щоб солдату протез купити

Вони мають великі гроші і їм тепер добре жити...

Тому дала мільйони теща, а та - є дочка олігарха...

Та накрали те все з народу, починається все із гаранта...

А в мами вже й сліз не має, сльозами земля омита,

І ціла вже Україна, могилами скрізь покрита

А там у них свіжі "транші", ділять та все в "обшори"

А люди на хліб не мають, а в них все ростуть хороми...

І згадалася "ДАВНЯ КАЗКА" - може з вас ще хтось пам"ятає

Бо пройшо вже багато років, та нічого ся не минає:

МУЖИКИ ЦІКАВІ СТАЛИ - ЧИ ТІ КОСТІ БІЛІ ВСЮДИ?

ЧИ БЛАКИТНА КРОВ ПОЛЛЄТЬСЯ ЯК ПРОБИТИ ПАНУ ГРУДИ?

23 квітня 2017 року.

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

ID: 730094

Сторінка 1 із 16