Українська діаспора активно працює над запуском першого українського радіо в Німеччині. 

Про це повідомила місцева активістка Ольга Малишко-Демидова у Facebook.

«Запрошуємо Вас узяти участь у коротенькому опитуванні, яке допоможе нам у заснуванні першого україномовного радіо в Німеччині», – написала вона.

За її словами, основною аудиторією майбутнього медіа буде українська діаспора в Німеччині. Також творці хочуть залучити німецькомовну аудиторію, яка цікавиться Україною та хоче більше дізнатися про неї.

Активістка спеціально створила опитування, щоб краще зрозуміти інтереси слухачів.

«Для того, щоб краще зрозуміти, що подобається і чого потребують слухачі, ми просимо Вас відповісти на декілька питань. Опитування триватиме 5-10 хвилин», – пише активістка.

Опубліковано в Українці в світі

Український народ заслуговує на більшу повагу в Європі та підтримку з боку Євросоюзу, - заявив президент Європейської ради під час спільного брифінгу з главою української держави Петром Порошенком.

«Дорогі українські друзі. Я хочу вас привітати та подякувати вам. Привітати з тим, що, попри драматичні обставини і різні перешкоди, незважаючи на війну на сході України, ви змогли отримати безвізовий режим. І хочу подякувати вам за вашу проєвропейську рішучість. І мужність, з якою ви захищаєте вашу незалежність», - сказав Президент Європейської ради.

Він наголосив, що за ці успіхи українці заплатили, на жаль, і кров’ю.

«Ви заслужили усього, чого ви досягли. І саме тому в Європі цьому аплодують і підтримують вас. Хоча я знаю, що цього не достатньо. Ви маєте право очікувати на більше. Ви також маєте право пишатися собою», - наголосив уск.

Він також повідомив, що через кілька тижнів буде закінчена робота над асоціацією Україна-ЄС.

“Це стане наступним кроком на шляху до стабільності держави і зростання економіки”, – резюмував Туск.

Опубліковано в Світ

9 червня 2017 року до Верховної Ради України внесли проект закону №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Згідно із цим законопроектом, особа, котра має намір стати громадянином України, зобов’язана засвідчити відповідний рівень володіння державною мовою.

Опубліковано в Україна

Українські вчені філологи уважно досліджують усі мовні явища. Не минуло повз їх увагу вживання суржику. Якби там не було, хоч і прагнуть українці до чистоти мови, але вживають суржик повсякчас. А от яке саме слово, що відноситься до суржику найбільш уживане? На це питання теж є відповідь.

Опубліковано в Цікаво

У неділю, 21 травня 2017 року українська служба міжнародного новинного каналу Euronews припинила роботу.

Опубліковано в Світ

22 травня 2017 відбувся заключний етап Конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи», який проходив у Національному Університеті імені Тараса Шевченка в Києві.

"На участь у конкурсі подано було близько 300 заявок. Надійшло близько 200 робіт тридцятьма мовами світу, майже з 20 країн. Відібрано понад 50 осіб і колективів. Виступи проходили мовою тієї держави, де проживають учасники. Мав прозвучати «Заповіт» різними мовами", - розповідає Ніна Хаген, директор української школи «Еллісів», Осло, Норвегія.

Вірш дикламує дівчинка з українським корінням, вивчає українську мову в "Еллісів":

 

 

"Вручено медалі та грамоти переможцям у номінвціях: "читці", "живий вокал", "живопис"," кіно- і театральні інсценізації". Вручення нагород супроводжувалося виступами народних і заслужених артистів, виняткову роль на сцені мистецького салону Університету зіграли "три ворони" з "Великого льоху", але найбільше оплесків одержали дітки в номінації "мистецька надія". Вони були теж із різних країн", - повідомив шевченкознавець, професор, доктор філологічних наук, лауреат Шевченківської премії Михайло Наєнко.

"Чекав цього апостола сам Кобзар, чекаємо його й ми. І чекаємо наступного року в ці ж дні: 22-23 травня 2018 року.
Всім учасникам, як і нам, буде висловлена подяка та вручені будуть спеціальні відзнаки .
Слава Шевченкові, слава Київському університетові, слава організаторам акції "Шевченко єднає народи", слава натхненниці цього заходу народній артистці Галині Гілярівній Яблонській!.", - наголосив Михайло Наєнко.

АКТИВ ОРГКОМІТЕТУ проекту-конкурсу:

Яблонська Г.Г. - Автор проекту - Голова оргкомітету, Посол Миру, Народна артистка України, художній керівник Героїчного театру "Пам’ять"

Капустянська Н.Г. - письменниця, журналіст;

Кривопиша О.В.- громадський активіст, волонтер;

Панченко В.В.- культурний та громадський діяч;

Кондратюк Л.В.- завідувачка бібліотеки з питань мистецтв ім. М.Бажана Соломянського району м. Києва;

Орлюк М.А. - актор Героїчного театру «Пам'ять»; Член Громадської наглядової Ради при КОДА;

Яровицина Т.В. - поет, волонтер;

Гордієнко С.В.- громадський діяч, правозахисник;

Шаповал Л.І. - журналіст, волонтер;

Ходацька О.М.- заступник директора з науково-методичної роботи спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземних мов №187 м. Києва.

 

Знайомтеся! ПОЧЕСНІ ГОСТІ проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи"

Губерський Леонід Васильович - Ректор КНУ імені Тараса Шевченка;
Шамрай В’ячеслав Вікторович - Проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Добржанська Олена - директор Центру комунікацій Київського національного університету імені Тараса Шевченка, к. політ. наук, доцент;
Максименко Надія Єгорівна - директор Молодіжного центру культурно-естетичного виховання КНУ імені Тараса Шевченка;
-------------------------------------------
Собко Віктор Михайлович - керівник відділу по роботі зі студентами КНУ імені Тараса Шевченка
--------------------------------------------
Юрій Шевчук - український мовознавець, журналіст, кандидат філологічних наук. Викладач української мови в Колумбійському та Єльському університетах. Член Європейської асоціації лінгвістики, Американської асоціації славістичних досліджень, Американської асоціації викладачів слов'янських та східноєвропейських мов, Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Національної спілки кінематографістів України.
--------------------------------------------
Руденко Галина Хомівна - Журналіст, США
------------------------------------------------
Мрідула Гош - правозахисниця, політолог, історик-міжнародник з науковим ступенем кандидата наук, журналіст, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку. Перекладач творів Шевченка. Вільно володіє українською, російською, англійською, французькою мовами. Громадянка Індії. Живе в Києві.
-----------------------------------------------
Чілачава Рауль Шалвович - український дипломат, поет, перекладач і літературознавець грузинського походження. Заслужений діяч мистецтв України. Доктор філологічних наук, професор. Автор низки перекладів Шевченка грузинською мовою
------------------------------------------------
Нобуко Оморі - Заступник директора культурного центру «САН»
------------------------------------------------
Ісса Діалло Садіо - В Україні проживає близько 30 років. Займає посаду віце-президента в громадській організації «Африканська рада в Україні». Регулярно організовує заходи, які сприяють культурному діалогу народів африканського континенту та України, підтримує трудових мігрантів, біженців з Африки, якщо потрібно - сприяє в отриманні юридичної, психологічної, соціальної, медичної допомоги та отриманні політичного притулку. Веде бізнесову діяльність. З 2016 року член ревізійної комісії в МГО «Інтернаціональний союз»
------------------------------------------------
Мауро Воерціо - підприємець, Журналіст, засновник сайту «STOPFAKE»,що розвінчує російську пропаганду в італійських мас-медіа; автор книги «Ангели Майдану» італійський волонтер України
------------------------------------------------
Ґ’айде Різаєва - волонтер, учасник групи «Патріот» зі звільнення заручників
------------------------------------------------
Салман Аюбович Садаєв - голова правління ВГО "Діаспора чеченського народу"
------------------------------------------------
Ґурбан Аббасов - Голова Азербайджанського культурного центру ім.М.Магомаєва
------------------------------------------------
Ігор Рубан - Представник посольства Республіки Казахстан
Скрипник Володимир Миколайович - Представник посольства Республіки Казахстан в Україні
------------------------------------------------
Жулинський Микола Григорович - український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Президент Міжнародного громадського об'єднання «Волинське братство», голова Наглядової ради Волинського національного університету імені Лесі Українки. Доктор філологічних наук, академік НАН України. Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка у 2008–2010 рр.
------------------------------------------------
Скляренко Денис Євгенович - Представник Міністерства закордонних справ України
------------------------------------------------
Ліховий Ігор Дмитрович- державний та громадський діяч, дипломат, музеєзнавець, краєзнавець, культуролог, історик української культури 
------------------------------------------------
Мовчан Павло Михайлович - громадський діяч, журналіст, політик; поет, перекладач, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України; голова ВУТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка; Лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка (1992)
------------------------------------------------
Кушерець Василь Іванович - член-кореспондент Національної академії педагогічних наук, голова правління Товариства «Знання» України
------------------------------------------------
Степурін Іван Миколайович - кандидат технічних наук, член громадської комісії з культури КОДА, член Правління Української асоціації видавців та книго розповсюджувачів
-------------------------------------------------
Юлія Бережко Камінська – українська письменниця і журналіст, член Національної спілки письменників України та Всеукраїнської літературної асоціації «Конгрес літераторів України». Головний редактор газети «Ірпінський вісник»

Опубліковано в Україна

7 травня 2017 року в Музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відбудеться зустріч із Вірою Вовк, видатною українською письменницею з Бразилії, та презентація її збірки «Три поеми». Організатор заходу –  Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Початок о 16:00.

«Земля іскриста» – саме так називається одна із трьох поем поетеси, які презентуватиме МІОК. А ще – «Гріх святости», «Ластів’яче перо». Збірку «Три поеми» авторка присвятила своїм найближчим подругам-посестрам – Зої Лісовській, українській художниці зі Швейцарії, та Терезії де Олівейрі, музиканту з Бразилії.

І це не лише розмова про поезію. Це роздуми про епоху, про родину, про рідну землю, з відчуттям якої живе і творить Віра Вовк.

У зустрічі візьме участь гість з Польщі Тадей Карабович, український письменник та перекладач, професор університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.

Звучатимуть також поезії Віри Вовк та класична музика у виконанні колективів Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки.

Опубліковано в Колонка подій

З 1939 року радянська влада робила все, щоб стерти генетичний код національної пам’яті на Донбасі – Леся Гасиджак

Ситуація на Донбасі стала наслідком довголітньої політики, вважає український етнолог Леся Гасиджак. Науковець кілька років досліджувала демографічні, міграційні, культурні, духовні особливості Донбасу. Про невідомий і відомий донецький край розмова з Лесею Гасиджак.

Не гірська Івано-Франківщина чи Закарпаття, не Херсон чи Волинь, а саме Донбас, як найменш досліджений регіон, зацікавив Лесю Гасиджак. Вона хотіла відкрити і зрозуміти цей край, передусім для себе. З 2005 до 2012 року їздила в наукові експедиції, ходила від хати до хати, бувала на шахтах, спілкувалась з людьми, аналізувала і вивчала архівні матеріали. Результатом праці став захист дисертації – «Процеси трансформації етнокультури українців Донеччини наприкінці 20-го – на початку 21-го століття». А зараз Леся Гасиджак відгукується на кожне запрошення, щоб прочитати лекцію «(Не)Відомий Донбас: історичні міфи та культурні реалії», щоб мешканці інших регіонів і для себе зрозуміли цей край і процеси, які там відбуваються, позбулись стереотипів.

Донбас – це справжній український регіон

– Донбас – це справжній український регіон. До 15-го століття це було Дике поле, по якому ходили і жили всі, хто бував на Півдні України. 15–18-е століття – період козацької колонізації, до якої потім додалась урядова імперська колонізація і самовільне заселення селянами-втікачами, які шукали собі вільного життєвого простору. Так тривало до початку 19-го століття.


Юзівка (нині Донецьк) була європейським містом. Там були школи, гімназії, фабрики парфумерні і солодощів, було середовище

Леся Гасиджак

А вже у 19-му столітті починається промислова колонізація, індустріалізація цього регіону. Приходить, як власник, іноземний капітал, британський, французький, бельгійський. Юзівка (нині Донецьк) була європейським містом. Там були школи, гімназії, фабрики парфумерні і солодощів, було середовище. Звісно, що були відсталі сільські околиці, але центр був європейським містом. Нічого з кінця 19-го століття не збереглось. Болить мені серце, коли згадую про особняк Джона Джеймса Юза у стилі ренесансу. Невідомо, що нині з цією будівлею…

Наприкінці 20-х років розпочалось цільове заселення Донбасу робітниками з російських губерній

У середині 19-го століття була потреба в робочих руках, тому починається заселення селянами з російських губерній, які шукають для себе кращого місця, щоб жити та існувати взагалі. І цей процес триває до початку 20-го століття. Потім революція. І вже наприкінці 20-х років розпочалось цільове заселення Донбасу робітниками з російських губерній. Бо український селянин володів земельними наділами і борги у них були менші, як не дивно. Вони не мали потреби залишати все господарство і йти працювати на Донбас, працювати на промислові підприємства. Тим часом російські селяни були бідніші і не мали виходу, тому інтенсивно заселяли Донбас з 1905 року.

– А потім Голодомор 30-х років практично винищив українських селян, і у порожні хати поселялись чужинці.

Донецька область входить у десятку областей, які найбільше постраждали під час Голодомору і репресій. Задокументовано, що вимерли десятки сіл від голоду, які потім заселили вихідці з Росії


– Донецька область входить у десятку областей, які найбільше постраждали під час Голодомору і репресій періоду «Великого терору». Це робили зумисно. Задокументовано, що вимерли десятки сіл від голоду, які потім заселили вихідці з Росії. Наприклад, у 1933 році на залізничну станцію прибуло 147 ешелонів з людьми, а також перевезли худобу і цілі колгоспи. 28 грудня 1933 року на станцію в Донецьку, тоді Сталіно, приїхали 44 ешелони, де розміщувались 3538 селянських родин. Це я лише навела дані про два етапи з ешелонами, з цього можна робити висновок, яким масовим був потік постголодоморного заселення Донеччини.

– І це були люди, які нічого не знали про Голодомор.

Коли сьогодні жінки чи чоловіки у селах Донеччини чи Луганщини говорять, що моя мама нічого не розповідала про Голодомор, вона і не могла про нього знати, бо поселилась у готову хату


– Так, тому, коли сьогодні жінки чи чоловіки у селах Донеччини чи Луганщини говорять, що моя мама нічого не розповідала про Голодомор, але вона і не могла про нього знати, бо поселилась у готову хату і ніколи не цікавилась, хто жив там до неї, вона просто не пережила голод.

– На коли припала найбільш активна міграційна хвиля на Донбасі?

Цей регіон був полем експерименту, де він вдало був витворений

– Це з 1939 року, коли оголошувались оргнабори, видавались комсомольські путівки, особливо після Другої світової війни. Тоді під гаслом відбудови промисловості Донбасу почалось масове чисельне спрямування людських потоків на промислові підприємства. Щороку на Донеччину, тобто лише у Донецьку область, прибувало від 400–700 тисяч населення. Звісно, що не всі залишались, плинність робочої сили таки була. Але це був такий мікс, коли ми розуміємо, що у цьому міксі при агресивній ідеологічній політиці утворювалась інша спільнота, яка не була характерна для донецького краю. Цей регіон був полем експерименту, де він вдало був витворений.

– Дуже багато репресованих мешканців Західної України після заслання не мали права поселятись вдома, їх скеровували на Схід, як і багатьох переселенців з колишніх етнічних земель у Польщі.

– Донбас зазнав кілька міграційних хвиль українців з етнічних земель. На південь України і Донецьку область, зокрема, переселили українців-бойків у 1951 році внаслідок обміну прикордонними територіями між Польщею і Радянським Союзом (35 тисяч бойків виселили з Карпат у Донецьку, Херсонську, Одеську і Миколаївську області – ред.) Я називаю цю сторінку донецькою Бойківщиною. Ще до початку цих бойових дій, які зараз тривають, були цілі компактні села, заселені етнічними українцями у Артемівському, Тельманівському, Олександрівському районах Донецької області. В Артемівському районі поруч було 4 села, де українські бойки жили компактно, і тому зберегли духовну культуру. В Олександрівському мешкали розпорошено, у Тельманівському були русифіковані, і там нічого не залишилось від бойків, утворилось поліетнічне середовище, і українці сильно асимілювались.

– Коли ви їздили донецькими містами та селами, спілкувались з людьми, розуміли, що рано чи пізно там спалахне конфлікт і навіть дійде до війни?

Ніхто не пропагував на Донбасі українськості, туди не їхали митці. Українці у цьому регіоні нарікали, що про них забули, ними ніхто не цікавиться


– Я не допускала думки, що може бути війна у 21-му столітті. Не могла подумати, що аж так закрутиться. Але про сепаратистський дух і настрої говорила, бо це там відчувалось, особливо на рівні керівників підприємств. Це були комуністи при владі по 40–50 років, і нічого не змінювалось. Ніхто не пропагував на Донбасі українськості, туди не їхали митці. Українці у цьому регіоні нарікали, що про них забули, ними ніхто не цікавиться. Українське більшістю населення сприймалось через призму шароварів, тобто було викривлене бачення, але на цьому нічого доброго не могло народитись.

Політики у 2005 році нав’язали мешканцям Донбасу комплекс відсталого регіону


Коли я їздила з експедицією у 2005–2006 роках, то люди чекали більшої уваги від президента Ющенка, шахтарі пам’ятали його, як прем’єра. Тим часом політики у 2005 році нав’язали мешканцям Донбасу комплекс відсталого регіону, де проживають люди з відсутнім інтелектом, і цим людям доводилось постійно виправдовуватись, а незадоволення накопичувалось і негативно впливало на саму людину.

Звернімо увагу, що зайняті сепаратистами землі – це південь Луганщини і південний схід Донеччини, тобто промисловий Донбас. А там, як зазвичай буває у таких регіонах, є вихідці з різних областей, з різною культурою, цінностями. У такому промисловому регіоні все залежить лише від державної політики, які там домінуватимуть настрої серед мешканців. Натомість північна частина, що під контролем України, залишилась проукраїнською, там 80% населення вважає себе українцями, і слобожанці не підтримують сепаратистів.

У 2005–2006 роках у Донецьку закрили кілька україномовних шкіл. Це вже був дзвіночок, і донецька інтелігенція голосно говорила про це, але Київ її не чув


У 2005–2006 роках у Донецьку закрили кілька україномовних шкіл. Це вже був дзвіночок, і донецька інтелігенція голосно говорила про це, але Київ її не чув.

– Водночас, на Донбасі великий вплив на людей мало і має духовенство УПЦ (МП). Чи Ви відчували це під час опитування мешканців?

– Опитуючи людей про знання історії, культури, всі говорили, що раніше не знали, як робити, а тепер батюшка навчив. Ніхто не цікавився, а що батюшка вчить. Потім зрозуміла, що, коли питала про Голодомор, то кажуть – не було, бо так каже батюшка. Політики не хотіли втручатись у цю ситуацію, до теми сепаратистських настроїв в Московському патріархаті влада не мала справи. Зауважила, що багато священиків на Донбасі закінчили семінарію в Росії.

З 1939 року радянська влада робила все, щоб стерти генетичний код національної пам’яті на Донбасі.

– Як Ви гадаєте, чи з цим регіоном взагалі можна ще буде співпрацювати у майбутньому, коли закінчиться війна?

– Є багато ініціатив у країні, щоб їхати у звільнені райони, письменники везуть книжки, музиканти – концерти. Їдуть, потім поширюють фотографії, як роздавали книжки, я в це не вірю. Якщо ви мені кинете французьку книжку, то після цього я не почну думати французькою. Утворилась велика прірва, і для її цементування потрібні роки, а в нас їх немає. Мабуть, це буде федеральна земля чи офшорна зона, звісно, що це буде не на руку українському духу, українській свідомості.

 
Джерело: radiosvoboda

Опубліковано в Цікаво

Пріоритетами роботи уряду в освітній галузі є запровадження нової української школи, модернізація профтехосвіти, забезпечення якості вищої освіти та вирішення питань управління та фінансування наукової галузі. 

Про це міністр освіти та науки Лілія Гриневич сказала на засіданні Комітету ВР з питань економічної політики, - повідомляє  Укрінформ.

"Наші 5 пріоритетів на 2017 рік - це, по-перше, підготовка до впровадження нової української школи, яка буде запроваджуватися з вересня 2018 року, модернізація професійно-технічної освіти, забезпечення якості вищої освіти, нові процедури Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти і нова система управління та фінансування науки", - зазначила Гриневич.

Вона поінформувала, що у 2016 році було ухвалено рішення про підвищення зарплат учителів на 50%. Крім того, вперше було виділено кошти на розвиток інклюзивної освіти, яка передбачає навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах. Уряд також спростив санітарні норми для дошкільних навчальних закладів, що дає змогу відкривати приватні, корпоративні дитячі садочки. На засадах співфінансування з органами місцевого самоврядування триває облаштування опорних шкіл у регіонах, закупівля шкільних автобусів та обладнання для математично-природничих кабінетів.

Опубліковано в Україна
Субота, 15 квітня 2017 07:40

Українка про життя в Іспанії

“В Іспанії намагаються запобігати шлюбам за домовленістю. Коли одна сторона платить гроші, щоб потім мати право на проживання в Іспанії. Тому перед реєстрацією шлюбу проводять окремі опитування для нареченої та нареченого. Запитують, за яких обставин відбулось знайомство, чи знають наречені дні народження одне одного, чи знають, як звати членів сім’ї і тому подібне. Іноземного партнера повідомляють, що він знаходиться під судовою клятвою. В разі неправдивих відповідей може настати кримінальна відповідальність”, – говорить Олена Косенко, яка живе в Іспанії 15 років, пише Газета.ua

В Іспанії українську мову вивчають безробітні студенти та чоловіки, які мріють про жінок-українок.

“Моя університетська подруга Оксана в Іспанії дає уроки української та російської мов. Її послугами користуються студенти. Їм мова, можливо, відкриє ширші горизонти у майбутньому. Серед молодих іспанців понад 50 відсотків безробітних, тож багато шукають різні способи знайти роботу. Серед її учнів також є іспанці, яким подобаються наші жінки. Подруга час від часу інформує мене про їхні успіхи на любовному фронті”.

Найстаршій жінці, яка вивчає українську мову, 75 років. Почала ходити на уроки після смерті чоловіка.

“Якось на об’яву у газеті про уроки відгукнулась одна іспанка, якій вже минуло 78 років. Захотіла вивчати українську мову. Бажання мало логічне пояснення: чоловік Марії Хоше був українцем. Познайомились вони у США. Чоловік усе життя пропрацював лікарем. А після його смерті Марія Хоше вирішила вивчити українську мову. Вивченням мови на уроках з Оксаною справа не обмежилась. Марія Хоше дізналася, що у Львові діють літні курси української мови для іноземців. І у свої 78 полетіла до Львова. Потім їздила до Львова ще двічі”.

Опубліковано в Власна думка
Сторінка 1 із 2