Творча група "Виключно звичайні" створила соціальний проект "VIPускники".

Вони попросили українських дизайнерів подарувати хоча б одну свою сукню випускникам двох київських інтернатів та двох дитячих будинків.

Дизайнери погодились і створили образи для тридцятьох випускників – хлопців та дівчат.

Backstage проекту VIPускники.

Їм творці проекту зроблять своєрідний випускний 22 травня.

Школярі вийдуть на подіум разом з професійними моделями.

Backstage проекту VIPускники.

Кожен дизайнер, який взяв участь у проекті, покаже на подіумі колекцію з 5 луків, але основою будуть саме дефіле випускників.

"У дитбудинках може взагалі не бути випускного через відсутність грошей. Тому ми вирішили зорганізувати їм таке свято, - розповідає керівниця проекту Наталя Терещенко. - Буде також багато подарунків. Вбрання, в якому вони вийдуть, залишаються їм".

На цьому творці проекту вирішили не зупинятися і запустили соціальний флешмоб "Подаруй вечірню сукню випускниці з дитячого будинку".

"У кожної з нас є в шафі одна чи дві вечірні/коктейльні сукні, які ми вже вдягали кілька разів і більше не вдягнемо, бо їх вже всі бачили. Ми пропонуємо звільнити місце в шафі для нової краси, а ваші сукні віддати випускницям із дитячих будинків і цим влаштувати їм свято.

Адже дівчатам в дитячих будинках та інтернатах немає що вдягати на випускний вечір, окрім джинсів та однієї сукні, що передається із покоління в покоління в дитбудинку", - розповідають засновники флешмобу.

Backstage проекту VIPускники.

 

Усі сукні вони передадуть у дитячі будинки. Список закладів залежить від кількості зібраних суконь.

"Якщо зберемо сто суконь – їх вистачить на всю Київську область", - додає Наталя Терещенко.

Якщо буде більше – сукні поїдуть і в інші регіони.

Вбрання можна приносити 22 травня з 14:00 до 22:00 в ТЦ Особняк (м. Київ, Воздвиженка, м. "Контрактова площа"), о 19:00 на показ проекту VIPускники, або надіслати "Новою поштою" (відділення 109 на ім'я Терещенко Наталії).

З авторкою флешмобу можна зв'язатись також за телефонами 0978868832, 0664064564.

Джерело: life.pravda.com.ua

Опубліковано в Власна думка

Маловідомий широкому загалу простий священик з Немирова Іван Кипріян мало чим відрізнявся від отців УГКЦ свого часу - початку 20 століття. Освічений, шляхетний він служив Богу та своєму народу. Помер мученицькою смертю разом з дітьми-в’язнями радянського табору. Дізнавшись, що дітей ведуть не на медичний огляд, а на страту, виготовив з цукру ангеляток і пробрався до тих дітей в клітку, щоб підтримати їх.

Опубліковано в Україна

Папа Римський і американці допомогли психологам Слов'янська відкрити дитячий центр відновлення після травм війни.

Опубліковано в Україна

У Тернополі мама 12-річного хлопчика разом із його однокласниками організували в міській квартирі справжній волонтерський десант, - інформує газета "Наш ДЕНЬ".

За три роки вони відправили на фронт кілька сотень тисяч пряників і сплели десятки квадратних кілометрів маскувальних сіток.

0993
Тернопільські школярі були першими в Україні дітьми, нагородженими бойовими медалями “Сильні духом” і орденом “Бойовий волонтер України”. Заради бійців вони кілька разів у тиждень уже протягом трьох років збираються і допомагають, чим можуть.
– Ми хочемо, щоб нашим воїнам стало радісніше. Хтось усміхнеться, і це для нас набагато важливіше за медалі й грамоти, – розповідає семикласниця Катя.Військові на Сході охрестили тернопільських школярів бандою малолітніх волонтерів. Солодощі та маскувальні сітки, зроблені дітьми, отримували вже чи не у всіх гарячих точках України.0992

«Якщо на мить стане тепліше – наша місія виконана»

Коли в Україні оголосили початок антитерористичної операції й наші військові потребували зброї, одягу й навіть їжі, тернополянка Ірина Ракович вирішила допомагати, чим може. Після роботи в Тернопільському педагогічному університеті займалася волонтерством. Одного разу знайомі, які відправляли вантажі на Схід, зауважили, що військові радіють, коли їм пишуть діти. Пані Ірина попросила сина Віталія, який вчиться у 16-ій школі, зібрати листи від своїх однокласників.Уже за кілька днів вдалося зібрати ще й кілька ящиків домашнього печива для бійців. Вони потрапили у спецбатальйон “Шторм”, а командир відділення, отримавши подарунки, прислав до Тернополя солдата з подякою.
0991
 
Відтоді діти почали збиратися в пані Ірини вдома. П’ятеро школярів – Віталій Ракович, Настя Козовик, Катя Кавка, Адріана Химера й Соломія Бойчук разом з пані Іриною готують для бійців солодкі подарунки та плетуть маскувальні сітки. Діти приходять після школи, й дві-три години свого часу присвячують, щоб допомогти українським військовим.– Там дуже не вистачає домашнього тепла і турботи рідних, – каже Віталик. – Ми стараємося якось компенсувати їм це, присилаючи пряники й сітки, які теж потрібні, бо часто рвуться.– Воєнні дії не можуть бути якісними без хорошого тилу. Ми робимо наче небагато, печемо медово-імбирні пряники, які дуже добре зберігаються, і плетемо маскувальні сітки на прохання хлопців, – додає пані Ірина. – Взимку білі, восени й навесні – коричневі, а влітку – оливкові й пісочні. Звичайно, пряники – це, може, не найнеобхідніша річ на передовій. Але якщо, смакуючи домашню випічку, боєць згадає, що вдома його чекають, що хтось про нього турбується, і якщо хоч на хвильку стане тепліше, то наша місія виконана.0990 0989

«Побачили зовсім інший світ»

Зараз вдома у пані Ірини вже готові до відправки кілька ящиків із смаколиками. Близько семи сотень пряників волонтери пекли й прикрашали самі. Аби приготувати таку кількість печива, довелося працювати два тижні. Подарунки вже чекають у батальйоні “Шторм”, у 56-ій Маріупольській бригаді та Одеському військовому госпіталі. Віднедавна школярі вирішили допомагати і дітям-сиротам на Сході й Півдні України. Цього разу разом з військовими подарунки отримають у Маріупольському дитячому будинку-інтернаті.– Пригадую, перед Різдвом, Паскою ми з дітьми й студентами за раз відправляли по 2,5 тисячі пряників, – каже пані Ірина. –  Раніше частіше возили допомогу військовим, ми навіть не знали, які бригади отримали. Зараз не так часто їздять туди буси: і бензин дорогий, і люди вже не так активно допомагають, як на перших порах.Тернопільські школярі бували в гостях у військових, яким допомагають, на мирних територіях. Пані Ірина з сином їздили навіть у зону АТО. Після цього, розповідає, вона зрозуміла, що не можна залишатися осторонь і що їхня робота потрібна.0988
– Ми їздили на запрошення спецбатальйону “Шторм”, – каже пані Ірина. – Не було страшно, я була впевнена в тому захисті, який нам надають наші військові. Побачили зовсім інший світ. Їздили тоді з допомогою і у військовий госпіталь у Красноармійську. Провідувати поранених було важко і страшно. Там добре розумієш, що в нас війна.Нещодавно тернополяни відправляли солдатам і теплі домашні в’язані шкарпетки. Допомогу передали в Одеський військовий госпіталь.– Звідти зателефонував  один боєць і сказав: добре, що не пішов в усі палати це рознести. Бо, виявляється, не всі поранені воїни мають на що вдягнути ті шкарпетки. Хлопці лежать без рук, ніг і зі страшними травмами, – розказує пані Ірина.– Раніше я проводив багато часу у комп’ютері, дивився телевізор, – додає Віталій. – Тепер совість не дозволяє так витрачати час.
0987

«Вони – наші герої»

Діти кажуть: коли закінчиться війна, і далі займатимуться волонтерством, адже є багато людей, яким потрібна допомога. А тим часом вони замість того, щоб сидіти за комп’ютером чи телевізором, продовжують пекти пряники й плести сітки. Коли гарна погода – виходять у двір і раді кожній парі додаткових рук.А ще діти щиро діляться своїми мріями.– Хочу, щоб солдати не покидали свої домівки й не переїжджали в якесь інше невідоме їм місце, щоб залишалися вдома, – каже Настя.– Хочу, щоб війна закінчилась. Мені здається, що люди повинні отямитись, бо якби ніхто не йшов на війну, то цього страхіття могло б і не бути, – ділиться Соломія.0986– Я мрію, щоб ті хлопці, які  в госпіталях, одужували якнайшвидше, щоб більше ніхто не помирав і скоріше поверталися додому живі й здорові, – розповідає Віталик.– Щоб не думали, що вони нікому не потрібні. Вони – наші герої, і ми їх ніколи не забудемо, – додає Адріана.Уже невдовзі смаколики від тернопільських школярів вирушать за призначенням. Після Великодня діти готуватимуть нові подарунки, які зігріватимуть бійців на фронті.
Сировина для сіток – натуральні тканини природних кольорів, які скоро закінчуються, кажуть волонтери. А ще потрібні мука, яйця, мед, спеції, пудра та інші продукти для пряників. Охочі допомогти дітям готувати подарунки для військових можуть звернутися до Ірини Ракович, тел. 098 41 60 407.
Опубліковано в Україна у вогні

Палата депутатів італійського парламенту прийняла закон, що захищає права неповнолітніх мігрантів, що опинилися на території країни без супроводу дорослих, повідомляє gazetaukrainska.

Відповідно до нових правил, Італія зобов'язана приймати у себе їх всіх і гарантувати їм права, однаковими із європейськими однолітками.

Згідно з даними МВС країни, в минулому році на узбережжі Італії, перш за все, на Сицилії висадилися майже 26 тисяч «безпритульних» дітей і підлітків. Як з'ясувалося в ході перевірок, близько 6 тисяч з них «загубилися» і про їхню долю нічого не відомо. Не виключено, каже депутат від правлячої Демократичної партії Барбара Полластріні, що є одним з авторів закону, що зниклі можуть виявитися легкою здобиччю злочинних організацій і сучасних работоргівців.

Відповідно до вимог нового закону, в період проходження процедури ідентифікації та встановлення віку одиноким малолітнім мігрантам італійська влада повинні надати місце в підлітковому центрі попереднього перебування, забезпечивши при цьому їх «культурним посередником», гарантувавши медичне обслуговування і можливість вчитися, а також протягом місяця призначити спеціально підготовленого опікуна. Одночасно з цим буде вестися пошук їхніх батьків і родичів.

«Італія може пишатися тим, що є першою країною в Євросоюзі, яка взяла на озброєння закон, який розглядає будь-яку дитину, перш за все, як дитину незалежно від її статусу біженця або простого мігранта», - прокоментувала рішення італійських парламентаріїв директор «Програми Італія - Європа »міжнародної організації Save the Children Раффаеле Мілано.

Опубліковано в Світ
Середа, 29 березня 2017 14:31

Казки про весну

Зайчик і весна

Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок. 
— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок. 
Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці. 
Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень. 
— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик. 
— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі. 
Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок. 
— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів! 
Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху. 

Казка про Весну 

Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти. 

Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю». Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками. 

Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ... 

Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ... 

(Г. Скребицький)

Як весна зиму прогнала

Розляглася в полі зима, розпустила сиві косми. Лежить — і ні з місця. Ніяких у неї турбот. Служать зимі вірні слуги — колючий вітер та пекучий мороз. Обидва сердиті. 
Колючий вітер листя з дерев обтрусив, траву в полі висушив, щоб зимі м’яко лежати було. А пекучий мороз скував землю і річки крижаними оковами. Лишилася в морозу і вітру одна турбота — вартувати спокій матінки-зими. Пекучий мороз по засніжених просторах шастає, пильнує, щоб ніхто без потреби не прокидався. А колючий вітер свою службу несе. Тільки-но вигляне сонечко — вітер як почне дути! Не може сонечко на небо забратися. Так і котиться горизонтом. Світить, а не гріє. А зима потішається: добрі в неї слуги! 
Набридла дітям зима. Мами на вулицю не пускають, бояться, щоб не простудилися. Якщо й дозволять надвір вийти, то спочатку так вкутають, що й кроку не ступиш. А їм погратися хочеться. 
Де та весна забарилася! Чекали, чекали діти весну. Стали гукати: 
Весно-краса, 
Золота коса! 
Приходь, весно, 
З білою хмаркою 
І з припаркою, 
З травою-муравою, 
З пташиним граєм — 
Ми тебе чекаєм, 
Дуже чекаєм! 

Почула весна, прибігла на край поля. Стала сонечко вгору підкидати. Що не день — все вище, даремно старався колючий вітер. Стомився, а не може здмухнути сонечка до горизонту. Поліз в очерети, притих, полагіднішав. 
А мороз навтіки кинувся. Не озираючися, аж до Північного полюсу біг. Почав просити білих ведмедів: 
— Пустіть весну й літо перечекати. 
Махнув білий ведмідь лапою: 
— Будь ласка! Ми тебе не боїмося. 
Залишилася зима без слуг. Сповзла з степових пагорбів у кущі, причаїлась. А весна тут як тут. Весела. Йде, квіти по луках розкидає. 
Заплакала зима, питається: 
— Чого ти прийшла? Хто тебе кликав? 
Відповіла весна: 
— Діти кликали. Тепер я їх забавлятиму. А ти, бабусю, йди собі геть. 
Недобре зробилося зимі. Закінчилася її влада. Прикульгала вона до річки, сіла на останню крижину й попливла в море-океан. 
А весна забралася на балкон, відчинила двері до кімнати. Сонячний зайчик стрибнув по стіні, із стіни — на ліжко. Прокинулися діти, а весна їхній теплий одяг в шафу складає. Може, ще знадобиться? 

Опубліковано в Казки
Середа, 29 березня 2017 14:19

Віршики про весну для дітей

Встала весна

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.Шевченко Тарас

Надійшла весна

Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, тепла, ясна,
наче дівчина в вінку.
Зацвіли луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику.
Франко Іван

Весна

До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.

Видалось мені,
Що лежу я в сні,
Що співає мені мати
Золоті пісні,

Що мене торка
Ніжна і легка,
Наче те весняне сонце,
Мамина рука.Павличко Дмитро

ДО ДІТОЧОК
Годі, діточки, вам спать! 
Час уже давно вставать! 
Гляньте: сонечко сміється, 
В небі жайворонок в’ється. 
В’ється, радісно співає, - 
Вам Великдень сповіщає! 

І весна та чарівниця
Щиро вам несе гостинці: 
Пташки, рибки, звірі наволі, 
І метелик, квітка в полі, - 
Всі весною оживають, 
Весну красну прославляють! 
О. Пчілка

ВЕСНА, ВЕСНА! РАДІЙТЕ, ДІТКИ…
Весна, весна! Радійте, дітки! 
Ховайте швидше саночки! 
Немов пташки, летіть із клітки, - 
З кімнати, з хати у садки. 

А там, в садочках, - сонце, співи. 
В траві фіалки зацвіли…
Джмелі і бджілки загули, 
І скрізь метелики щасливі. 
О. Олесь

МАТИ-Й-МАЧУХА
Тільки сонечко пригріло, 
Мати-й-мачуха з’явилась. 
Серед чорної землі
Сяють Сонечки малі. 

Золотим промінням сяють, 
Нашу землю зігрівають, 
Щоб прокинулась вона
І до нас прийшла весна! 
В. Паронова

ВЕСНЯНИЙ ДОЩ
Дощик теплий, дощик синій
Цілий день співав в долині. 
І під цей весняний спів
У долині луг зацвів. 
В лузі повно квіточок
І маленьких діточок. 
М. Стельмах

Зірка

Зірка не спить
у моєму вікні.
Зірці — не спиться.
Не спиться й мені.

Що я для неї?
А бачиш, зі мною
зірка сумує
теж за весною...

Хочеться зірці
терпкої роси,
хочеться слухать
птахів голоси,
хочеться впасти
під ранок на землю
і загойдатись
на гілці зеленій...

Зірка сумує,
лиш зрідка змигне,
ніби, манюня,
втішає мене,
ніби шепоче:
— Скоро ж — весна.

Я засинаю —
й вона засина...Костецький Анатолій

Веснянка

— Весна прийшла!
Тепло знайшла! —
Кричать дівчатка й хлопчики.

— Цвірінь-цвірінь!
Журбу покинь! —
Клопочуться горобчики.

Приліз дідок,
Зліз на горбок,—
У хаті буть не хочеться.

Тепляк дмухнув,
Крилом махнув,
По бороді лоскочеться.

Все ожило,
Все розцвіло,
І рій дітей привітненьких

На той горбок
Несе вінок
З фіалочок блакитненьких.Глібов Леонід

КІТ, ЗИМА ТА ВЕСНА

Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він — зима
Його біла підзива:

Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?

Бо я чорний,— каже кіт,—
Я лишаю чорний слід,

Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна! —

І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!Вінграновський Микола

Чекання

Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.

Ми подвір'я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.

І розчистили струмок,
Що тече з діброви...
До прильоту ластівок
Все у нас готово.Качан Анатолій

Весняні дарунки

Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.

Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.

По жмені ластовиння
весна дарує дітям,
а мамам — ранки сині
та перші ніжні квіти.

Річкам дарує воду,
зернинам — теплу землю,
а сіячам — роботу,
почесну і веселу.Костецький Анатолій

Травень

По травах шовкових, 
Лісах та дібровах 
Травень блукає, 
На сопілці грає,

І де він проходить – 
То там жито сходить, 
У садочках пишно
Розцвітають вишні.

В малих козенят, 
Веселих ягнят 
Прорізались трішки 
Молоденькі ріжки.Коваленко Олена

Пісенька-весняночка

Лугом поміж квітами я іду,
Пісеньку-весняночку я веду.
Склала я цю пісеньку голосну
Про гаряче сонечко, про весну.
Батьківщино сонячна, рідний край!
Тут топчу я стежечку з краю в край
І тягнусь, мов квіточка, в висоту.
Лугом поміж квітами я іду,
Пісеньку-весняночку я веду.
І лунає пісенька скрізь моя:
Батьківщину сонячну славлю я!Компанієць Лідія

Опубліковано в Освіта

АМЕРИКАНСЬКA ЛIКАРНЯ, АБО ЯК Я З “МАМАШІ” СТАЛА “SWEETY”

Проживши в Штатах пiвтора роки, я весь час старанно намагаюсь уникати порiвнянь з Україною. Але нещодавно менi довелося “погостювати” в американськiй лiкарнi, i тут не помiтити рiзницю було неможливо.

Вперше я народжувала в українському обласному центрi. Це був справжнiй жах. Пiсля майже доби в реанiмацiї мене перевезли у палату з 4 (!) iншими жiнками з немовлятами. Безперервний плач дiтей i стогiн жiнок. Будь-яка допомога – за грошi в кишеню. Хамство персоналу – за межами добра i зла. “Мамаша, чєво ви хатiтє?” або “Мамаша, вєрнiтєсь в палату!” – була вiдповiдь на будь-яке запитання, з яким жiнка виходила в коридор. I, звiсно, класика жанру – сердита прибиральниця, що, гримаючи шваброю, возюкає брудною ганчiркою по пiдлозi. Та лiкарня потiм довго снилася менi y нiчних жахiттях.

Вдруге я народжувала у Києвi. Грошi в кишеню лiкарю + платна палата. Хоч i з потрiсканими стiнами – зате сама. Туалет через коридор – ну, та й Бог iз ним. Але шок – медперсонал iз попередньої лiкарнi, подолавши просторово-часовий континiум, опинився зi мною у моїй новiй реальностi. Трохи новiшi халати, але з такими ж самими глибокими кишенями. Я знову була “мамашею”. I прибиральниця знову дивилася на мене так, нiби особисто я була винна в усiх її негараздах.

Третя моя дитина з’явилася на свiт в Америцi. У мене була страховка i чiтке усвiдомлення, що нiхто не вимагає i не очiкує вiд мене нiяких “додаткових заохочень”. Це було нове i незвичне вiдчуття.

Напередоднi “заселення” у розмовi з медсестрою, яка заповнювала мою анкету, я обмовилася, що не люблю льоду у напоях. Коли мене привезли в мою палату, на кружцi для води бiля мого лiжка було написано “NO ICE”. Може й дрiбниця, але все ж…
В самiй палатi – 6 (!) рiзних кнопок для виклику медперсоналу. Медсестри приходили допомогти, коли в мене був бiль, спитати, чи є в мене питна вода, допомогти пiдвестися з лiжка, вiдповiсти на запитання стосовно дитини. I жодного разу я не вiдчула себе “мамашею”. Натомiсть я чула “How are you feeling Mrs. Miller?”, “How can I help you?” або “Sorry, sweety!” (якщо пiд час процедур менi було боляче).

I, наскiльки я побачила, подiбне ставлення – до усiх пацiєнтiв, не зважаючи на фiнансове становище, знайомства, колiр шкiри чи з якої країни ти приїхав.
Взаємоповага i взаємоввiчливiсть мiж персоналом i пацiєнтами – це те, чого так не вистачає українським медичним закладам.

Я досi не люблю лiкарнi, але в американському госпiталi у мене з’явилося приємне вiдчуття, що уся система працює для мене: для мого комфорту i мого одужання.
Натомiсть в наших лiкарнях ти нiби потрапляєш у чужу компанiю, в органiзм, який працює сам по собi i сам для себе, а тебе сприймає як ворожий елемент або як об’єкт для викачування грошей.

I, на моє глибоке переконання, жодна медична реформа не допоможе виправити цю ситуацiю, поки не вiдбудеться реформи у головах людей, котрi працюють у лiкарнях. Поки медсестри верещатимуть через коридор: “Чєво ви хатiтє!”, а прибиральницi продовжуватимуть грюкати швабрами…

Тетяна МЕЛЬНИКОВА

джерело: ПроТе.

Опубліковано в Власна думка

Фотографи з цілого світу показали, як відрізняється життя сучасних дітей в різних країнах світу.

Про це повідомляє Daily Mail.

Кадри стали відомими через участь їхніх авторів у фіналі престижного фотоконкурсу Sony World Photography Awards 2017. Судді відібрали дитячі фото серед величезної кількості робіт різних категорій, щоб показати шокуючу різницю умов, в яких змушені зростати діти.

Китайська провінція Гуйчжоу. Батьки хлопчика збирають урожай в полі, в той час як його 90-річна бабуся залишається з ним.

Хлопчик з великою кількістю свіжих ран, які згодом стануть шрамами. В Західній Африці, звідки дитина – це типові "прикраси" для місцевих племен.

Портрет був зроблений на кладовищі у Манілі, на Філіппінах, де живе комуна бездомних. Там живе і цей малюк. Єдина його радість серед кісток та бруду – повітряна кулька, яку він випадково там знайшов.

11-річний Лі Ханг, що страждає від синдрому Прадера-Віллі, на фотографії проходить традиційну китайську процедуру зі зниження ваги зовсім нетрадиційними способами лікування.

Церемонія в храмі сикхів у одному з районів Парми, Італія.

Маленька дівчинка проходить Навджот, тобто церемонію хрещення в зороастризмі (стародавнє пророцьке віровчення). Такий ритуал в дівчат означає, що їй ніколи не буде дозволено вийти заміж за межами релігійної течії. Мумбаї, Індія.

11-річний Таха Сірхах йде з іракським прапором по випаленому родовищу нафти, місто Кайяра, Ірак. Його батько був убитий під час окупації міста ІДІЛ.

Дівчатка-близнюки неймовірно старанно працюють на тренуванні з гімнастики в китайській спортивній школі в Цзінін, провінція Шаньдун. Маленькі гімнастки тренуються в спортивному залі практично з часу, як вони почали ходити.

Коли автор фотографії попросив сумного хлопчика усміхнутися, він сказав, що "не може". Каїр, Єгипет.

2-річний хлопчик під час болючої церемонії шрамування, Бенін, Західна Африка.

У Сенегалі в Африці маленька дівчинка чіпляється до краю вікна автобуса з напруженим глибоким виразом на обличчі.

Дев'ятирічна дівчинка Сюзанна сидить у своєму притулку у напівзруйнованому автомобілі за межами зруйнованого будинку, в якому вона живе. Рівень бідності тут становить 47 відсотків, Гюмрі, Вірменія.

У провінції Ганьсу в Китаї – одна з мільйонів дітей, яких покинули батьки, переїхавши у великі міста. Ця дівчинка розповідає, що її мати "втекла" від неї, коли їй було шість місяців.

У джунглях Суматри, Індонезія, діти жартують із старійшиною племені на острові Ментавай.

Хлопчик з Оману позує на фото з гвинтівкою батька. Він ще дуже молодий, щоб використовувати її, як пояснив автор фото, але його попросили потримати зброю, в той час як його батько приймає гостей.

У віддаленому селі в Індії хлопець тримає череп та "чаклує" над ним, для того щоб в їхній місцевості наступного року були дощі та кращий урожай. Таке дійство відбувається традиційно як частина фестивалю.

Зворушливе фото, де хлопчик з Південного Таїланду сперся від втоми на голову буйвола у світлі ранкового туману.

Джерело

Опубліковано в Світ

Цього року Угорщина продовжить програму лікування українських військових, поранених у ході бойових дій на Донбасі, і прийме на відпочинок із України тисячу дітей учасників АТО.

Опубліковано в Україна у вогні
Сторінка 1 із 2