Кабінет міністрів спростив процедуру переведення дачного будинку в категорію житлового. Незважаючи на те, що тепер необхідність в ряді документів відпала, це не дуже полегшує завдання, оскільки невідомо, скільки піде часу на розгляд заявки. Але є і позитивні сторони в цій справі: новий варіант проведення техогляду будинку (це необхідно для переоформлення) істотно знизить корупційні ризики.

Юристи розповіли, що переведення дачного будинку в житловий повинні проводити органи самоврядування населеного пункту на безкоштовній основі. Тут ви отримуєте висновок про те, що споруда відповідає держбудівельним нормам: його складає компетентний виконавець, який спеціалізується на техогляди.

В яких випадках будинок пройде перевірку:

-немає руйнівних деформацій

-висота не менше 2,5 метрів

-є опалення

(Детальніше дивитися ДБН щодо житлових будинків)

Якщо це пункт успішно пройдено, власник може переходити до наступного етапу, якщо щось не відповідає нормі, саме виконавець дає необхідні рекомендації.

Зараз система збоїв давати не повинна, хоча ще в травні це було не що інше, як корупційна павутина. Тобто, якщо принциповий власник будинку, зібравши всі документи і підтвердивши відповідність будинку всім нормам, відправляв все це добро на розгляд, але не підкріплював гонораром, то міг майже стовідсотково отримати неаргументовану відмову. Її, звичайно, можна було оскаржити в суді, але найчастіше це не приводило взагалі ні до чого.

Після того, як виконавчий комітет дав добро на переоформлення об'єкта в інший статус, власник може звертатися до нотаріуса або державного реєстратора, щоб внести зміни до реєстру речових прав на нерухоме майно.

Немає опалення - не переоформиш. У порівнянні з попередньою редакцією, нова процедура дуже спростилася: тепер, замість детального огляду, замірів елементів будинку (перегородки, перекриття, підлога, вікна, сходи) потрібно лише вказати їхній тип. Окрім виключення деталізації, тепер не потрібно вказувати клас будинку в залежності від якості житла та інженерного обладнання. До речі, саме цей пункт був одним з найбільш "хлібних" для корупціонерів.

Пункт другий - висота приміщення, яка повинна відповідати вимогам ДБН. Раніше цей критерій містив масу нюансів, наприклад, освітлення і багато інших, тепер же достатньо, аби висота будинку не була менше 2,5 метрів.

Третє правило залишається незмінним. У будинку не повинно бути будівельних деформацій, які в подальшому можуть сприяти його руйнуванню. Іншими словами, повинна бути задокументована надійність будівлі.

Пункт №4: в будинку можна жити цілий рік, а значить, обов'язково має бути опалення. Тут як раз-таки норми стали більш жорсткими: якщо раніше достатньо було показати наявність системи опалення, то тепер потрібно довести, що вона може функціонувати, а не запрацює колись у майбутньому. Що це означає? Виконавець має право попросити вимкнути або, навпаки, ввімкнути опалення, щоб переконатися в його функціонуванні.

Вимога п'ята: необхідно виконати протипожежні вимоги. У будинку повинні бути протипожежні розриви і громовідводи, хоча останнє вже не обов'язково. Виходить, що ряд вимог дійсно прибрали. Тепер важлива надійність споруди, а не матеріали, з яких вона зроблена.

Але все ж корупційний ризик залишається: звернення до виконкому місцевої ради. Скільки будуть розглядати саме вашу заявку, залишається за кадром, цього нова система чомусь не передбачає, але є чіткий перелік, за яким вам мають повне право відмовити:

- будинок не відповідає критеріям, необхідним для переоформлення

- подано не повний пакет документів

- в документах вказана недостовірна інформація

Юристи підкреслюють, що незважаючи на побоювання, влада населених пунктів не повинна опиратися появі нових мешканців: в першу чергу тому, що в збільшенні податкових надходжень зацікавлені всі: чим більше будинків, тим більше зборів.

Опубліковано в Цікаво

Це село має дуже мальовничий вид, так як воно розташоване на виступах скелі. Крім того, тут покояться чудодійні мощі християнського пустельника св. Амадура.

Село Рокамадур було назване в честь святого відлюдника Амадура, який тут народився і прожив усе життя, так як був закоханий у місцеві гори. У 1166 році в цьому місці були знайдені мощі пустельника. Відразу після цього почалися чудеса і на честь відлюдника місце назвали Рокамадур, що означає «любитель скель».

До мощей святого з’їжджалися паломники з усього світу, серед них були королі, єпископи, вельможі. Незабаром у скелі збудували каплицю Нотр-Дам, в якій зберігалася Чорна Мадонна. За переказами, щоразу після скоєння мощами чуда, в замку чути дзвони.

Є й інша версія походження назви села. Деякі історики дотримуються думки, що Рокамадур (Rocamadour) є середньовічною формою вихідної назви Rocamajor. «Roca» означало укриття по типу скляного навісу, а слово «major» підкреслювало великі розміри цього укриття.

На вершині скелі знаходиться замок Рокамадур, а до нього ведуть великі сходи, що петляють між 14 проміжними майданчиками. Вони символізують 14 зупинок, які робив Христос, коли йшов на розп’яття, і відзначені невеликими капличками. На цих сходах піднімаючись до вершини на колінах і зупиняючись на кожній зупинці, моляться паломники. Їхній шлях веде до Голгофського хреста, який встановлений на вершині сходів.

Крім того, зі схилу гори відкривається чудовий вид на селище і долину річки Алзу. Але найзахопливіший краєвид відкривається із замку, по стінах якого можна навіть пройтися, оглядаючи все навколо.

Дуже мальовничі стародавні споруди, притиснуті до скелі – гробниця св. Амадура, капела Сен-Мішель (фрески XII ст.), Капела Сен-Блез (XIII), капела Нотр-Дам (чудотворна фігура Чорної Мадонни), грот Чудес, наскельні малюнки, сталактити), базиліка Сен-Совер (одну зі стін заміняє скеля) і капела Сен-Жан-Батист (готичний портал).

Цікавий і сам замок, адже в ньому зберігається знаменитий чарівний меч короля Артура Дюрандаль. Для туристів в місцевих сувенірних крамницях продаються зменшені копії меча.

А для гурманів село буде цікава тим, що тут виробляють прекрасний сир, названий Рокамадур, також як і село. Сир Рокамадур відомий ще з XV століття, у всякому разі, документально засвідчено, що у 1451 році Рокамадур вже готувався з місцевого козячого молока.

Опубліковано в Цікаво

Чи можна собі уявити, щоб священник керував будинком культури, організовував та очолював сільські свята? Але такий отець існує. Задяки креативності та безмежному ентузіазму отця Олексія Філюка із Шушківець Лановецького району, невеличке село перетворилося на активний культурний осередок, який об’єднує всю Лановеччину.

Опубліковано в Україна
П'ятниця, 09 червня 2017 10:46

Сваловичі: місце, де зупинився час

У Любешівському районі на Волині між лісів та боліт заховалося унікальне село Сваловичі - cпить собі тихенько між дрімучих лісів, огорнувшись Прип’яттю. 2 години на моторному катері від Люб’язя чи 8 кілометрів бездоріжжям від «доброї дороги» - і ви в Сваловичах.

Цей крихітний населений пункт язик навіть не повертається назвати селом – Сваловичам скоріше хочеться присвоїти титул якоїсь оcобливої республіки, яка живе за власним ритмом та тільки своїми, особливими правилами, непідвладними ні людям, ні часу. Саме цьому, найневідступнішому та найвпертішому супернику, зараз опираються Сваловичі, - розказало про нього ВолиньПост.

Село розкинулося в надзвичайно мальовничому куточку Волині. Завітавши сюди, ніби занурюєшся в минуле: старі дерев’яні хатки, криті очеретом, які своїми блакитними віконницями дивляться на небо. Крокуючи порожніми вулицями, наче переносишся на кілька століть назад чи в етнографічний музей – довкола тини, старі повітки та вишиті рушники навіть у вікнах.

Село просто губиться у зелені незвичної ікебани - кленів, сосен та бузку. У цьому особливому місці й живуть 16 «могікан» – останні мешканці Сваловичів.

У часи Другої світової село спалили німці, запідозривши, що тут переховуються партизани. Згодом його відбудували на цілих 70 дворів, але чи не з кожним роком тут ставало щораз менше мешканців. Навіть не всі місцеві з упевненістю скажуть вам, скільки сусідів тут можна зустріти.

«Та 20-ти й не назбирається»,- підтверджує здогадки баба Олена, яка самотньо гріється на лавці. Бабуся зав’язна у хустку, одягнена в світлу сорочку та картату спідницю. Але найясніші в цьому образі очі - на тлі білої неслухняної прядки, яка вибивається з-під хустини, сяють небесно-блакитні очі. На вигляд баба стара, як сам білий світ, хоча зізнається – їй всього лише 87. У баби Олени із сусідів тільки кіт, який розважає стареньку, але «як піде, то тіки й через два дня й вертаєцця». А ще біля хати зеленіють акуратно виполені грядки - полуниця, часник та лілії, які жінка доглядає сама. Не проти вона й поговорити з заїжджими, адже навіть таких тут зустрінеш не так уже й часто.

«Приїжджають, буває», - констатує старенька. За сотню метрів від її дому працівники Національного природного парку «Прип’ять-Стохід» облаштували орнітологічний стаціонар, де іноді зупиняються любителі спостерігати за живою природою. Та не всі доходять до хати баби Олени, аби перекинутися кількома словами.

У старому дерев’яному домі – дві кімнати, фарбовані в той таки небесно-блакитний колір. У просторій кухні - пара газет, велика піч та миска щавлю, який баба буде квасити на зиму.У великій кімнаті найперше впадають в очі вишиті рушники та старі фотографії - зі стіни весело посміхається дівчина років 20-ти.

«Не я то, сестра моя», - вловлює баба Олена зацікавлені погляди. Із цього батьківського дому вийшли семеро сестер та братів, які роз’їхалися по всій Україні. Баба Олена тремтливо перебирає фотографії.

«Брат мій. В Донецьку загинув, на роботі», - змахує сльозу старенька, вказуючи на фото. Від рідних братів-сестер лишилися хіба внуки, які часом приїжджають допомогти бабусі по господарству. Сама ж вона все життя прожила без чоловіка та дітей. Але є у баби Олени своя радість – телефон, який подарували внуки сестри. Це її єдиний канал зв’язку зі світом, аби між фраз «говори голосніше» вслуховуватися, коли ж вони приїдуть помагати рубати дрова на зиму.

Трохи показавши своє обійстя, баба Олена йде надвір – далі грітися в привітних променях теплого весняного сонця.

Ми теж вирушаємо далі. Біля доброї половини хат навіть не протоптані стежки, хіба снопи, як сторожі, виглядають з-за повіток. Щоправда, зараз більшість жител занепадають.

Магазин у Сваловичах закрили вже давно. Кожної середи тут діє щось на кшталт міні-ярмарку – торговець привозить необхідні продукти, а місцеві йдуть, аби скупитися щонайменше на тиждень.

Трохи далі, поблизу вулиці Центральної, яку так одразу й за вулицю не сприймеш, сапає город 85-річна баба Катя. Ця надзвичайно приємна щира поліська жінка не звертається до дівчат інакше, як «хорошуха».

«Не знимкуй мене, хорошухо, не знимкуй, я вже стара», - каже баба Катя, яка ще хвилину тому поралася на городі жвавіше 20-річної. Діти баби Каті виїхали в Любешів, як і багато людей після війни. Вона ж лишилася на господарстві і вже 30 років після смерті чоловіка мешкає сама.

Баба Катя розказує, як воно тут живеться: будинок її - біля річки, а сюди вона приходить доглядати городину. На питання, як справляється з чималим шматком, тільки сміється – «та скільки ж того городу?»
А потім, за кілька тижнів, отримала від знімальної групи подарунок.

«Ті дітки совісливі приїзжали, да обіцяли листа написати. Да не забули мене, бабу старую, да подарунки передали», - тішиться баба Катя. Вона багато сміється та все відсилає нас шукати цікавішого співрозмовника.

«Ідіть, оно, хорошухи, на другий кінець. Там у нас парубок живе», - каже бабуся. На питання, скільки парубкові років, уточнює – десь за 50, але «пенсію вже получає».

З уст надзвичайно усміхненої бабусі навіть скарги на життя здаються якимись пустощами: «оно кілька днів тому світло відмикали, то порозмерзалося усе в тому холодильнику», «оно автобус раніше ходив, а то вже років два чи може й три не ходить»; «оно до Хоцуня - рукою подати, 8 кілометрів». «Медички», або ж фельдшера, у селі теж давим-давно немає. Старенькі, які захворіли, приречені на самотність.

«Та що ж, як захворюєш? То лягаєш та й ждеш, поки не вмреш», - не зраджує своїй традиції жартувати баба Катя.

Бабу Катю діти не раз кликали перебратися до райцентру, але вона відмовляється. Тут і город, і хатинка своя, і все таке рідне.

В Сваловичах навіть час, здається, тече зовсім по-іншому – неспішно і розважливо, як сині хвилі Прип’яті поруч. Тут давно вже не чути дитячого сміху чи бадьорих кроків молоді – хіба вряди-годи постукування паличок бабусь, які прямують на городи. Сусідів, та й односельчан можна порахувати на пальцях, а візити чужих людей - чи не єдина радість. А сваловицьким бабусям хочеться говорити, аби почути, що там, у «великому світі».

Сваловичани, як древні волинські дуби у лісі поруч, вросли корінням на цій землі. А тим часом сосновий ліс все далі насувається на городи, а комиші захоплюють береги. Маленьке і давнє село ніби опинилося у полоні волинської зелені, але старі стріхи та почорнілі дідухи під клунями досі опираються, заявляючи всьому світу - хай такі маленькі і загублені, Сваловичі таки є на карті волинського світу.

Туристи, гості, приїжджі тут – як перелітні птахи: «залітають» іноді, аби тільки розмовами розтривожити душу та здійнятися далі. Тим часом на сусідньому від баби Каті шматку поля вже сапає її майже однолітка баба Олена – поки туристи і журналісти розглядають красоти волинської природи та зітхають над часом, що спинився тут, Сваловичам треба жити далі.

Василина БОРУЦЬКА
Опубліковано в Туризм
Ой куплю я дачу, бо тут вільно дихать,
Ой куплю я дачу, де природа тиха,
Ой куплю я дачу, щоб здоров'я мати,
Ой куплю я дачу, щоб відпочивати.

Приспів:
Хочеш мати мозолі -
Купи дачу у селі,
Купи дачу у селі -
Будеш мати мозолі.

Ой купив я дачу, тай для насолоди,
Ой купив я дачу — руки як колоди,
Ой купив я дачу — ніколи присісти
Тільки й спочиваю, як сідаю їсти.

Приспів:

Ой купив я дачу, яблука з базару
Ой купив я дачу — тай собі на кару.
Дача, моя дача — золотая дниво,
Як тебе продам я — заживу щасливо.

Приспів:


Опубліковано в Гумор