EasyBlog

This is some blog description about this site

  • Home
    Home This is where you can find all the blog posts throughout the site.
  • Categories
    Categories Displays a list of categories from this blog.
  • Tags
    Tags Displays a list of tags that have been used in the blog.
  • Bloggers
    Bloggers Search for your favorite blogger from this site.
  • Team Blogs
    Team Blogs Find your favorite team blogs here.
  • Login
    Login Login form
Олесь Вахній

Олесь Вахній

Олесь Вахній ще не створив свою біографію

a title="Тріумфальна хода лудоманії" href="http://uapress.i" target="_blank" rel="a">Сухе й не наділене дор"чними емоційними фарбниками повідомлення від 14-го липня про спільну операцію з затримання Службою Безпеки й Департаментом Внутрішньої Безпеки Управління Національної Поліції працівника карного розшуку Дніпровського Управління МВС в м. Києві, так і не опинилось в центрі уваги широкого загалу. «Пересічного українця» такою звісткою нині тяжко здивувати. Кілька слів про суть самої справи. Користуючись службовим становищем, офіцер правоохоронних органів вимагав 5 тис. доларів США неправомірної вигоди за вжиття заходів щодо закриття кримінального провадження, фігурантом якого є за дріб`язок втрапивший в поле зору дізнавачів звичайнісінький платник податків.

a title="Тріумфальна хода лудоманії" href="http://uapress.i" target="_blank" rel="a"> Старанне, кількахвили"не дослідження світлини зі статурою затриманого в часі отимання хабаря поліціянта та заретушованого обличчя дарувало мені можливість впізнати в ньому особу котра вчинила принаймні ще один злочин. 5-го січня, нині вже викритий хабарник, спільно з ще кількома десятками колег з Управління МВС м. Києва та Дніпровського Управління в якому він власне і працював, став на захист діяльності закладу в якому здійснювались заборонені «Законом України» від 15.05.2009. (N 1334-VI) азартно ігрові дії . Того дня, працівники МВС хвацько хизуючись звітували про затримання «прямо на місці скоєння злочину озброєного угрупування, котре здійснювало розбійні напади на заклади в яких здійснювались продажі державних лоторей». Проте фальш і нещирість речників силового міністерства в часі виголошення тріумфальних звітів про перемоги в царині боротьби зі злочинністю вже довгий час є причиною доречних кпин і насміхань. Забрехалися, панове фахові бюрократи. Зупиніться і покайтесь.

a title="Тріумфальна хода лудоманії" href="http://uapress.i" target="_blank" rel="a">Пригадую, що факт захи"ту працівниками національної поліції закладу в якому чинилось беззаконня (попри часову близькість до всенародних святкувань Нового Року й Різдва), загал увагою не оминув. Судячи з коментарів читачів новинарних сайтів, українці відразу зрозуміли суть того, що відбулось насправді. «Озброєним злочинним угрупуванням» в дійсності був гурт громадських активістів, котрі найпримітивнішим, проте вкрай дієвим методом нищили заклади в котрих безвольний люд програвав зароблені гроші. Діяльність закладів «Лото-Маркет», «Золота підкова», «Українська національна лоторея» котрі насправді є не українськими і геть не лотореями уможливлюється ніде не зафіксованою, проте регулярною сплатою данини їх власниками керівникам регіональних управлінь МВС. Захисниками беззаконників виявились покликані до боротьби з ними. Безкарність множить зло. Звиклий до здирництва й отримання неправомірних винагород працівник Дніпровського Управління поліції м. Києва поплатився за жадність і самовпевненість. Нехай суд належним чином оцінить його схильність до неналежного використання посвідчення офіцера поліції. Проте факт затримання одного з багатьох, насправді нічого не змінив.

a title="Тріумфальна хода лудоманії" href="http://uapress.i" target="_blank" rel="a">Початок липня 2017-го "оку ознаменувався черговим "виходом з підпілля" азартно-ігрового гешефту. Духовно здеградований люд отримав нагоду позбуватись асигнацій в багатолюдних місцинах. Не дивуйтесь, якщо внаслідок програшу кількох сотень або навіть кількох тисяч гривень, оскаженілий внаслідок втрати деградант зірве свою злість на тих, хто випадково опиниться поруч. Підозрюю, що сумна статистика злочинів вчинених в стані озлоблення внаслідок програшу поповниться багатьма епізодами.

a title="Тріумфальна хода лудоманії" href="http://uapress.i" target="_blank" rel="a">Прикро, соромно і боля"е.

a title="Тріумфальна хода лудоманії" href="http://uapress.i" target="_blank" rel="a">Олесь Вахній</a></p>"

Hits: 23
0

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Забиваючи осикові кілки в тіло комуністичної імперії зла (себто переможеного і знищеного Савєцкаго Саюзу), політв`язні часів кацапського поневолення й активісти націоналістичних організацій застерігали український загал від участі в побудові української держави неочікувано для самої себе суверенізованої окупаційної адміністрації. Виродки котрі в часі бездержавності українського народу обіймали в насаджених Москвою органах влади посади, ідеєю державності автохтонів (а тим паче їх історичними болями та нагальними потребами) ніколи не переймалась. Показовою в цій справі є поведінка вчорашніх компартійних номенклатурників. Позбувшись кремлівського контролю, адепти фальшивої ідейки «братства радянських народів» були першими, хто використовуючи корупційні схеми розпочав злочинну справу привласнення майна українського народу. Вихована і випестувана ними зміна (нерідко з числа прямих нащадків) є в тисячу крат цинічнішою, підлішою, й схильною до найаморальніших злочинів.

Провладні «політологи» та «політичні експерти» донині не пояснили причини масової згоди (точніше нестримного бажання) змінити українське громадянство на кацапське посадовцями різних рівнів та рангів Криму та частини Донбасу після окупації цих теренів весною 2014-го року. Час від часу, новинарні сайти «оновлюють» інформацію про кількість, і навіть викладають персональні дані працівників прокуратури, КГБ-СБУ, МВС й колишніх формально українських військовиків котрі опинившись на тимчасово непідконтрольних теренах заходились «розбудовувати суверенні республіки». Загал змушують повірити в «активність ФСБ» й «низькі в порівнянні з російськими» зарплати формально українських посадовців. Поза увагою як правило проплачених пустомель (згаданих вище «політологів» й «політичних експертів») залишається етнічна приналежність особового складу структур котрі без найменших вагань стали під москвинський триколор, їхнє минуле та біографія їхніх предків. Тяжко зрозуміти, яку відданість українському народові очікували від аморальної адептки останнього москвинського імператора Миколи ІІ Наталії Поклонської. Для слов`янізованої угро-фінки, предки якої були цілеспрямовано оселені в Україні в часи окупації, прагнення, а тим паче потреби українського народу є не лише незрозумілими, а й цілковито чужими. В цивілізованій країні, посадовця котрий ототожнює себе з чужинською історією просто звільняють й позбавляють змоги посідати відповідальні посади в майбутньому. На жаль, здоровий глузд в Україні застосування на практиці не знаходить. Трагічні наслідки такого геть не державницького підходу в кадровім питанні донині не стали причиною відповідної реакції. Теза згідно якої найголовнішим гальмом в справі поступу українців є нинішня номенклатура, значний відсоток якої становлять етнічні чужинці та випестуваний постколоніальною адміністрацією безідейний, проте матеріалістичний за трибом життя люд, є такою що цілковито відповідає дійсності. Очистити Україну від бруду і намулу є найголовнішою потребою сьогодення.

Ім`я нинішнього очільника Ради Прокурорів України, прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду в кримінальному провадженні прокуратури міста Києва Валентина Брянцева, вже неодноразово ставало причиною збурення і протестів в патріотичному середовищі. Власник двох квартир (одна з яких завбачливо оформлена на його батька), земельної ділянки в Ленінському районі Криму, «скромного» рахунку в банку з іноземним походженням статутного капіталу й акцій в ПАТ «АК Сатер» (це все про Валентина Брянцева) розпочинав прокурорську кар`єру водієм «вищестоячого» колеги (нині вже покійного внаслідок непомірного вжиття алкоголю) Едуарда Спатара. Автівку, котрою доводилось «підвозити» керівника, Брянцев заправляв власним коштом. Цього вимагають незадекларовані на папері, проте активно практиковані взаємостосунки в прокурорському середовищі. Нижчий рангом зобов`язаний слугувати наділеному вищим. Про мораль тут згадувати не прийнято. Інакше, «просування службовими щаблями» урветься рівнем помічника прокурора району. Кріпацька запопадливість Брянцева була поміченою, тож кар`єра підлабузника ще в часи Кучми розпочалась відразу з Генеральної Прокуратури. Нащадок болотяної мордви і мокші ніколи не обтяжувався роздумами над мораллю, й з цієї причини погоджувався на роль виконавця найбруднішої і найпідлішої роботи. «Державне обвинувачення» в часі судових розглядів (здебільше це були замовні й політично мотивовані справи) Брянцев підтримував справно і без найменших докорів сумління. Зрештою, не є таємницею той факт, що людські почуття і чесноти кацапському людиноподібному гумусу не є притаманними.

http://bandavzakone.byethost12.com/p0259.htm?i=1

 

http://zdravo.in.ua/ru/o-kompanii/press-tsentr/item/692-vdkritiy-list-zvernennya-do-prezidenta-ukrayini-vd-kolektivu-kompanyi-farmarketingu-zdravo

 

http://lustraciya.org/publikacii/kievskij-uboz-pod-kryshej-gpu-vypolnyaet-rossijskij-zakaz.html

 

http://tyzhden.ua/Society/76993

 

В часі судової розправи над учасниками громадянської кампанії «Україна без Кучми», Брянцев, як один з прокурорів обвинувачення хвацько роздавав інтерв`ю журналістам, в яких найостаннішими словами обзивав українських патріотів. Міжнародні правозахисні організації визнали засуджених за участі Брянцева особами котрі переслідувались з політичних мотивацій. Внаслідок тюремного ув`язнення, здоров`я більшості засуджених за цією справою суттєво погіршилось. Нині, трьох з них вже немає серед живих, але що до того прокуророві-вбивці? Ненависть до українців котрі не хочуть жити часткою рідної йому Московщини глушить в Брянцева навіть найбезневинніші прояви співчуття до упереджено і брехливо обвинувачених.

Восени 2014-го, вже після перемоги Майдану, виконуючи замовлення представників московських фармацевтичних кіл, Брянцев ініціював накладення арешту на майно київського підприємства «Здраво», власники якого кілька разів жертвували власну продукцію для потреб учасників нинішньої війни на сході. Згідно розповідей працівників українського фармацевтичного підприємства, кожну свою дію Брянцев в телефонному режимі узгоджував з замовником, й щоразу навіть не соромлячись запрошував більшу оплату за свої рейдерські дії.

https://www.youtube.com/watch?v=XTP0gKm3CTA

Згодом, українське фармацевтичне підприємство довело в суді першої інстанції, в Апеляційному суді й Вищому Спеціалізованому Суді абсурдність та упередженість дій Брянцева. Але україноненависник так і не отримав належної кари, хоча і збагатився на десять тисяч умовних одиниць заокеанського походження. Більше того: старанне виконання непогано оплаченого замовлення, стало причиною чергового кар`єрного зросту.

Навесні 2012-го року, особисто мені довелось познайомитись з Брянцевим безпосередньо. Причина знайомства булла геть не прозаїчною. Генетично підлий москвин фабрикував проти мене кримінальну справу в якій протидію незаконному гральному бізнесу намагався подати «цинічним хуліганством» й грабунком. На мою спробу побалакати й з`ясувати причину упередженості, Брянцев цинічно порадив псячою кацапською мовою «сушити сухарі або вішатись». Причину показової люті й зверхнього ставлення я довідався двома роками пізніше. Мережа вже неіснуючих гральних закладів «Євролот» знищення майна якої було ініційовано мною, насправді мала московських власників. Прагнучи узабезпечити себе від протидії з боку патріотів, київське представництво московської мережі гральних закладів «Євролот» винагородило Брянцева одноразовим траншем розміром у вісімдесят тисяч гривень. Єдиною умовою в часі передачі коштів, було доведення у суді вчинення мною злочину. На щастя, суддя наважилась бути чесною і неупередженою. Але невідроблені гроші Брянцеву кишеню не муляють.

Колегою Брянцева в справі показового україноненависництва є і слідчий прокуратури м. Києва Максим Кокоша. Останній, спромігся кілька разів уславитись своєю показовою зневагою до носіїв української мови, хабарництвом й свідомим порушенням вимог Кримінального Процесуального Кодексу. В часі подій котрі вже ввійшли в історію як Революція Гідності, Кокоша не менше п`яти разів «підтримував» в Святошинському суді м. Києва клопотання про взяття під варту затриманих спецпризначенцями спецпідрозділу «Беркут» громадян котрі вийшли на мирний протест. Трьох з них, затриманих ще 18.02.2014. (в день, коли прихильні Януковичу силовики розпочали цілеспрямований розстріл учасників «Євромайдану») за наполяганням Кокоші арештували наступного ж дня. Серед «доказів вини» арештованих, окрім брехливих «рапортів» садистів з «Беркуту», були й «Протоколи огляду місця події». Сіра речовина котра симулює розум в генетично дурнуватій голові кацапа Кокоші навіть не обтяжила свого володаря роздумами над правдивістю оперованих в суді документів. Який огляд місця події може відбуватись під прицільним вогнем снайперів та автоматників?

Змаг за побудову Української Самостійної Соборної Держави зобов`язує кожного свідомого українця до протидії свавільній ході вже розгромленого, але ще недобитого комуністичного атавізму. Боротьба з підлістю, брехнею і несправедливістю не обмежується лише скасуванням недолугих постанов та законів й запровадженням нових. Носієм сатанинської антинаціональної системи є морально розкладений і духовно здеградований людиноподібний елемент. Земне воїнство лукавого складається з погані котра має імена, обіймає посади, й нерідко виряжається в шати «потерпілого». Дарма стараєтесь, покидьки. Ми здолали москвинську імперію, її комуністичну наступницю і вигнали з України вашого співплемінника Януковича. Від кари вам не втекти. Кайтесь, оскільки час розплати вже не за горами.

                                                                                   Олесь Вахній

Hits: 213

Пісні у виконанні Олега Скрипки вперше в своєму житті довелось почути ще в середині 80-их вже минулого ХХ-го століття. На "українському" (савєцькому ж звичайно) телебаченні, раз в тиждень здійснювався показ молодіжної програми "Гарт". Манера виконання пісень, неприродні (себто невживані) але показово перекручені і гіперболізовані діалектизми видавали в Скрипці україноненависника. Певно в той час він таким і був, і я не соромлюсь зізнатись, що мріяв фізично знищити його за першої ж нагоди.

На щастя, невгамовний в своєму плинові час ставить свої умови. Процес відродження нації впевненою і переможною ходою йде до кожного українця, і жодна лиха сила його вже не в спромозі зупинити.

14-го березня, з нагоди Дня Добровольця, Вже давно і не українофоб Олег Скрипка, разом з Ансамблем пісні та танцю Збройних Сил України, у присутності студентів та викладачів Києво-Могилянській Академії виконав Гімн Організації Українських Націоналістів, й запропонував зробити його гімном української армії.

Ідея була б вартою уваги, якби існувала УКРАЇНСЬКА АРМІЯ. Нинішню постсавєцьку зграю недолугого і несвідомого люду навіть армією назвати тяжко. Тож не їм, донині святкуючим 9-те травня й 23-тє лютого паразитувати на славних сторінках української минувшини.

Непогане оранжування гімну приховує примітивне, і геть не художнє виконання. Але дух все одно захоплює. От що значить сила слова й генетично закладений гук крові.

Мине час, й нашарування з недолугого й паразитуючого на українській національній ідеї елементу впаде і згине. Лишаться усвідомлення необхідності,непідробна щирість й нелицемірна любов до ближнього. З тим і переможемо.

Слава Україні!

                                                                                                                    Олесь Вахній 

https://www.youtube.com/watch?v=qfgVmSv7mlU

Hits: 405
0
Факт призначення керівником Управління МВС в м. Києві пана Крищенка, жодним чином не змінив, а тим паче не знищив практикованого його працівниками зухвалого ігнорування вимог та постав Верховної Ради. 15.05.2009, Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15.05.2009 року (№ 1334-VI). Прийняттю закону передували звернення від громадських та релігійних органцізацій, церков та небайдужих патріотів. На жаль, так і не реформовані з часів зникнення «імперії зла» належним чином силові структури, започаткували ганебну практику зухвалої ігнорації здорового глузду та реальних потреб українського народу.
 
Прийнятий Верховною Радою 15.05.2009 року Закон «Про заборону грального бізнесу в Україні» (№ 1334-VI), для самих працівників МВС перетворився в форму незадекларованого заробітку. Не виконуючи вимог закону, працівники МВС поповнюють власні кишені сплатою «данини» власниками ігрових салонів за «непомічання» їхньої злочинної діяльності.
 
Діяльність закладів де здійснюються заборонені азартно-ігрові дії є формою виведення коштів за межі України, оскільки власники мереж й програмних забезпечень котрі використовуються комп`ютерними симуляторами не є громадянами України. Окрім того, винаймаючи або купуючи у власників нежитлових приміщень зали для здійснення азартно-ігрових дій, організатори незаконного дійства стають учасниками ціноутворення на ринку нерухомості та сприяють здорожчанню цін.
                       
                                    НАШІ ВИМОГИ
 
1). Негайне виконання всих пунктів Закону «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15.05.2009 року (№ 1334-VI).
 
2). Закриття кримінальних справ порушених 05.01.2017 (№ЄРДР 12017100040000177), 23.12.2016. (№ЄРДР 12016100100016337, 11.01.2017 (№ЄРДР 12017100090000267), й 22.07.2015 (№ЄРДР 12015100050006990) як таких, що порушені з політичних міркувань й є формою тиску на громадських активістів котрі протистояли свавіллю власників азартно-ігрового бізнесу й злочинному прикриттю працівниками МВС їхньої діяльності.
 
3). Звільнити з органів МВС працівника Управління МВС в м. Києві Юрія Новосьолова та інших осіб, що причетні до переслідувань громадських активістів котрі боролись з діяльністю закладів де здійснювались незаконні азартно-ігрові дії.
 
Організаційний комітет протидії моральному та духовному розбещенню
undefined
Hits: 291

Posted by on in Власна думка

Споглядаючи за нинішнім буттям, бачу три України. Існують вони в одному просторі й одному часі, але в різних духовних вимірах. Легіон збайдужілих, недолугих, ледачих й лицемірних заперечить їхнє існування, проте їх реально помітити й розрізнити неозброєним оком. Навіть сліпі від народження здатні чітко провести між ними межу.

Перша Україна — це тупа, затуркана, зденаціоналізована, жадібна до розваг отара несвідомих власного призначення плебеїв. Український дух (як і все українське) сприймається нею як ганебний анахронізм, що заслуговує зневаги і насміхання. Куций розум позбавив її власної і національної гідностей. Ігноруючи етнічне походження, її сини й доньки вважають себе українцями. Їм байдуже, що факт народження в Україні, рівно як і факт багаторічного в проживання на її теренах, ще не є підставою для механічного ототожнення з українством. Ця Україна завжди була покірною до ярма чужинців, вона ніколи не переймалася долею наступних поколінь і завжди слухняно йшла запропонованим їй лукавим кумиром шляхом на плаху.

Друга Україна —  цинічна блудниця. Вона не соромиться власного збочення. Навпаки. Показово пишається власною інакшістю та відмінністю від усього українського. Фізичний і духовний блуд з чужинськими синами трактується нею як визначне досягнення. Задля власної кар'єри й задоволення абсурдної забаганки, вона радісно продає цноту й гідність. І завжди знайде цьому підле виправдання. Бути українцем для її синів і доньок — ремесло. Не з власної волі, а під тиском обставин вони іноді згадують власне коріння. Паразитуючи на здобутих кров'ю й потом досягненнях одноплемінників, продаючи духовний скарб за статки та псевдовартості, розбухаючи й гниючи, її адепти труять все довкола. Прагнучи привернути до себе увагу, показово обливають брудом рідне. Ненавистю до материнського, друга Україна виборює собі звання української еліти.

З Божої ласки існує й третя Україна. Справжня. Всюдисуща і всевидяща. На відміну від двох попередніх, вона не б'є себе в груди, переконуючи у власному первородстві. Їй є чим пишатися, але вона не уподібнюється демонстрацією власних чеснот до блудниці на подіумі. Триб її життя — шлях, вказаний Творцем, та гармонійне поєднання здобутків минулих поколінь з чітким усвідомленням власного призначення. Це в її традиціях доброзичливість до ближніх та пошана гідності. Її сини не боялися осуду за розправу над зрадниками, але щиро й благородно пробачали всих, хто розкаявся. Справжня (а не бутафорна й самозванна) Україна — ліки для немічних і хворих, дороговказ для найліпших, набат для збайдужілих. Вона ніколи не приставала на поставлені лукавим умови, а в часи стагнації і смути не продавала власної гідності.

Споглядаючи за нинішнім буттям, бачу три України. Перша — це щохвилинний біль душі. Шалена отара мчить у безодню. З огидою споглядаю на другу. Впевнений — у неї немає майбутнього. Її діти не перші серед зрадників. Однак доля третьої (істинної) мені не байдужа. Що на неї очікує? Чи вистоїть вона в двобої з гідрою лукавства, байдужості й зовнішньої агресії? Знаю, безліч її зусиль розбилися об брилу зденаціоналізації (перша Україна), а здоров'я здавна точить хробак вивищення хвилинної вигоди над одвічними та довічними вартостями (друга Україна).

Дивним і неприродним видається існування трьох Україн. Та попри заперечення, навіть сліпі від народження здатні чітко провести між ними межу.

                                                                                                       Олесь ВАХНІЙ

undefined
Hits: 326
0

Posted by on in Новини

Практика паразитування на гостинності, рівно як і зловживання негараздами та скрутою, не належить до числа винаходів новітнього часу. Історія дала тверезу оцінку явищу як такому, а європейська спільнота спромоглась законодавчо узабезпечити себе від проявів фінансового та політичного гендлярства й нав`язування безальтернативних «проектів». Прикро визнавати, проте зусиллями і стараннями теоретиків створення неприродньої «сірої раси», в Україні буйним квітом квітне процес морального розкладу та деградації автохтонів й заселення її теренів нічим не поєднаним з історією та минулим етнічно та расово чужим елементом. Репрезентанти останнього, без найменшого докору сумління вимагають для себе зиску на призначених Творцем для українців теренах.

21-го вересня 2016-го року, в часі засідання парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, наділена постколоніальною, постокупаційною, посткомуністичною і постсав`єтською адміністрацією громадянством України Хатія Деканоїдзе (грузинка, для котрої посада є лише нагодою особистої наживи та знаряддям запровадження й реалізації вимог і вказівок зовнішніх наднаціональних і сатанинських за суттю потуг) вдалась до показової істерики. Причиною нещирого проте екзальтованого вибрику, слугувало запитання народного депутата Андрія Лозового, котрий вказавши їй на відверту українофобію, поцікавився наявністю або відсутністю бажання припинити злочинну діяльність й залишити терени України. Нагадаю, що вказівкою Петра Порошенко (доречі з процесуальним порушенням всих передбачених в такій ситуації вимог) Деканоїдзе отримала громадянство України й посаду очільника національної поліції.

Відразу після її втечі з зали в котрій відбувалось засідання, я поцікавився причиною бездіяльності очолюваної нею структури в справі боротьби з етнічною злочинністю. Відповідь злодійкуватої грузинки особисто для мене була передбачуваною. Досвід спілкування з ментально азійським кавказьким людом засвідчив, що цивілізована дискусія для них є чужою і незрозумілою. В пошані вміння обдурити («розвести») й скористатись хвилинною слабістю.

https://www.youtube.com/watch?v=XIg0pMJNmqg

Зізнаюсь, що зафіксована оператором телеканалу розмова з Деканоїдзе є неповною. Хвилиною пізніше (знаючи що розмову вже ніхто не фіксує), на пропозицію зібрати докупи (байдуже яким чином) співплемінників й залишити Україну, Деканоїдзе відповіла лайкою й невживаними в храмі та освічених колах термінами і словами. Дідько з нею (це я про лайку). Іншого від злодійкуватої чужинки я і не чекав. Але повернути награбоване в мого народу, відмовитись від громадянства й дати звіт за злочини їй таки доведеться.

Україна для українців!

В Україні по українському!
                                                                  Олесь Вахній

undefined
Hits: 443
0

Зізнаюсь, що переважна більшість власних думок з приводу нерадісних для всього українського загалу й незаздрісних для мене особисто фактів про котрі нижче йтиме мова, були викладені мною на папері ще восени 2015-го року. Єдиним стримуючим чинником в справіїх оприлюднення, було прохання адвоката Марини Дубровіної (котра здійснювала захист Станіслава Клиха в суді м. Грозний) не поспішати з цим. Проте невгамовний в своєму плинові час ставить власні вимоги і кидає щораз зухваліші виклики. Розпочаті 04.05.16. судові дебати в справі Карпюка-Клиха поклав край пошуку і збору доказів та свідчень як обвинуваченням, так і захистом. 19.05.16. суд присяжних (який складався з етнічних чеченців) визнав їх причетними до формувань збройних загонів з українців котрі в період 1994-го 1995-го воювали на боці чеченських бандформувань та вбивствах солдафонів москвинської армії. Стверджую, що чеснота совісті (котра для людей честі і гідності не є пустопорожнім дзвоном) не дозволяє мені зоставатись нехай і вимушено пасивним споглядачем несправедливості.

Звістка про арешт росіянським ФСБ Станіслава Клиха для більшості його знайомих викликала реакцію котра провокується гучним громом в погожу днину. Як так? За що і чому? Клих (на відміну від спільнообвинуваченогоКарпюка) ніколи вголос не засуджував нинішніх кремлівських верховодів, а регулярні відвідини базованих в Москві й Петербурзі шовіністичних й націоналістичних партій та організацій, тим паче особисте знайомство з багатьма очільниками й активістами імперського і правого руху, давали підстави підозрювати його у відсутності державницького патріотизму. В побуті він звичайно дозволяв собі лайливі вислови в бік комуністично-тоталітарного минулого (адепти тієї сатанинської системи репресували його предків), та жартівливі кпини з нинішнього москвинського буття. Але сповідником примітивних москвофобських поглядів і переконань Клих ніколи не був. Ну що ж… Підозрюю що доля (точніше вологі, холодні і смердючі камери слідчих ізоляторів) змусили його кардинально змінити думку.

Початок нашого знайомства припадає на літо-осінь 1991-го року. На той час ми обоє були членами Спілки Української Молоді. На відміну від мене, Станіслав не належав до активу й ніколи не виділявся схильністю до різкостей і радикальних вчинків. Єдине чим він врізався в мою пам’ять, був принесений ним в жовтні того року на агітаційний концерт котрий відбувався на Майдані Незалежності прапор УССР, за спалення якого мені довелось відбути сім діб адміністративного арешту.

Наше ближче знайомство розпочалось наприкінці 1993-го року. На той час Станіслав доволі часто відвідував офісні кімнати Української Національної Асамблеї та Української Народної Самооборони (УНА-УНСО) котрі винаймались в Товариства Української Мови в Музейному провулку, а згодом були перебазовані до провулку Тараса Шевченка м. Києва. Пригадую, що тогочасне керівництво УНА (в першу чергу в особі нині вже мало кому відомого Голови Виконкому Віктора Мельника) ставилось до Станіслава з поблажливістю, але без поваги. Його показова запопадливість й водночас нерішучість викликали зневагу не лише в Мельника, але й у більшості УНСОвців. Але то були проблеми виключно Клиха. Доречі, час засвідчив, що хамовитий в побуті Мельник таки мав рацію. Стас не завжди і не в усьому був щирим, а його дії і поведінка зрештою здобули логічне пояснення. Особи котрі збирали інформацію для спецслужб мало в кого викликали і викликають повагу, але нехай це поки-що лишиться в минулому, й не стане каменем спотикання в справі вирішення його долі. Ті, хто вдавався до його послуг (маю на увазі Службу Безпеки) виявились набагато підлішими, аніж це може охопити людська уява, й цинічно самоусунулись від допомоги несправедливо оббріханомуінформатору й арештованому громадянину України їхніми колегами з ФСБ.

До пам’яті приходять наполегливі спроби Станіслава зконтактувати мене з керівниками УНА (щоправда посада Голови Київського осередку Спілки Української Молоді (СУМ) давала мені цю змогу і без старань сторонніх осіб), рівно як і надмірна зацікавленість майже всим що відбувалось в націоналістичному середовищі. Нині, вже не є таємницею що це не було випадковістю. Ну і нехай. Я пробачаю, а Господь оцінить і воздасть.

Насправді, Станіслав цікавився не лише діяльністю «скрайньоправих». З цього приводу доводилось чути різні думки, нерідко з кардинально протилежними висновками, але факт лишається фактом: саме з вуст Клиха (можливо це було свідоме нашіптування, оскільки не тяжко передбачити якою буде реакція) ще в 1996-98рр. я довідувався про деструктивну діяльність об`єднання гомосексуалістів «Ганімед». Силовими зусиллями київських скінхедів та активістів нині вже неіснуючої Соціал-Національної Партії, переважна більшість заходів неприхильних до традиційного і природного співіснування й співжиття унеможливлювалась ще на самих початках. Дозволю собі не вдаватись з цього приводу в деталі, не конкретизовувати методи й не перераховувати заходи котрими це середовище ослаблювалось. Доречі, боротьба з содомітським світоглядом зобов`язувала поборювати й його носіїв. Розгін «тематичних» дискотек, фізичний вплив на оплачуваних наднаціональними масонськими організаціями функціонерів «Ганімеду», відвідини редакції содомітського журнали «Один из нас» з вимогою припинити діяльність (внаслідок нашого з Станіславом візиту, котрий спричинив приїзд підрозділу спецпризначенців) один з меценатів друкованого видання (громадянин Польщі) просто втік з України), нерідко супроводжувався й конфіскацією грошових асигнацій. Революціонери також люди, а природніх потреб харчуватись, одягатись, відпочивати й допомагати потребуючим ніхто для нас не скасовував. Неприємним спогадом про Стаса є його ставлення до грошей. Він завжди хотів мати більше. Навіть ціною втрати поваги до себе з боку тих, з ким кілька годин до цього «йшов на справу». Нині, має час в тім покаятись.

Біблійні заклики співчувати тим хто завдає прикрощі, мають глузд й пояснення. Гріховні схильності й негідні вчинки людини ще не є доказом її остаточної нікчемності. Життя нерідко змушує покаятись навіть найостаннішого розбишаку. Іноді, ще до каяття він наважиться на вчинок котрий зможе приємно вразити і неабияк допомогти. Після зорганізованого Службою Безпеки мого арешту в липні 1998-го року, саме Клих відшукав мого колишнього однокурсника, й умовив його відвідати мене в ув’язненні. Подарований ними адміністрації так званої «виправної установи» комп’ютер, в подальшому суттєво полегшив мій побут.

Звільнившись весною 2003-го року, я поставив за мету унапрямити неконтрольовані системою й націоналістичним рухом вуличні середовища в здорове русло. На той час я вже не мав сумніві в тім, що показова доброта Станіслава (він надавав мені можливість ночувати у власному помешканні) також була часткою плану СБУ по нагляду за мною. Журюсь, що не зміг здійснити все заплановане, але совість моя чиста. Я не мовчав а діяв.

Станом справ на час мого звільнення, Станіслав очолював молодіжний підрозділ «Громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону». Фінансування (щоправда вкрай скудне) надходило з бюджету м. Києва, проте посвідчення давали право безкоштовного проїзду в громадському транспорті. Вкладені в шкіряні чохли на котрих було викарбувано «МВС» картонні папірці з світлиною й гербовою печаткою дарували чимало можливостей. Збитий мною і Станіславом гурт патріотів, допомагав нам використовував їх за належним призначенням. Зазвичай, об’єктами нашої уваги ставали вихідці з країн Азії та Африки, більшість з котрих перебували в Україні без жодного дозволу. Пригадую, що присутністькількох міцних хлопців пробуджувала в Клиху раніше малопомітну хоробрість. Мені не соромно зізнатись в тім, що перед тим як передати затриманих нелегалів міліціонерам, ми позбавляли їх наявних в кишенях українських й іноземних грошових знаків. Частина вилучених в азіятів і хамітів коштів йшли на підтримку політв’язнів.

Востаннє я спілкувався з Станіславом влітку 2014-го. Наші стосунки на той час вже були натягнутими. Понад рік (ще до дійства котре нарекли Революцією Гідності) він очолював осередок Партії Регіонів в одному з районів Києва, й певно уявивши себе непохитним, спробував вдатись до шантажу, вимагаючи з мене чималу суму за мовчанку про дії котрі Карний Кодекс трактує розбійним нападом, і котрі ми разом вчинили ще до мого першого арешту. Нині, я не шкодую що стримав друзів котрі за цей вчинок планували забити йому пару цвяхів в голову. Шкодую за втраченими нервовими клітинами, але нехай і те лишається в минулому. Йому нині набагато гірше. Зайвий доказ на користь того, що справу кари за деякі злочини краще віддати в руки Творцеві.

Восени того ж 2014-го, з газет та публікацій в мережі Інтернет, я довідався про арешт Станіслава Клиха в Орлі, куди він поїхав нібито на запрошення блудниці з котрою влітку того ж року мав гріховні чуттєві насолоди на нічних пляжах поблизу Коктебеля. Від кари за гріх ще ніхто не тікав. Тому і прикрість в котру він втрапив, трактую належною, передбаченою Біблією карою за не практикований праведниками триб життя.

В часі спілкування з його вбитою горем матір’ю й правозахисниками (котрі зрештою і познайомили мене зі згаданим вище захисником Мариною Дубровіною) довідався і про «дані ним покази», в котрих він «свідчить» що разом зі мною в грудні 1994-го та січні-лютому 1995рр. воював на боці чеченців проти штурмуючих Грозний Збройних Сил Російської Федерації. Стверджую, що за час нашого знайомства і наших стосунків, це перший випадок коли я не ображаюсь на нього за брехню. Зрештою, за що? Ознайомившись з копією (вона також була викладена в мережу Інтернет) його скарги до міжнародних правозахисних інституцій в якій він оповідав про методи отримання від нього свідчень, я постановив собі щодня молитись за того, хто можливо і без докору сумління інформував формально українські спецслужби про відомі йому мої дії та вчинки. Як християнин, я пробачаю йому негідну й непорядну поведінку.

Роздуми з приводу становища в котрому опинився Станіслав Клих, а також про можливі для мене наслідки катуванням вибитих з нього свідчень, на даний час не дарують жодної втіхи. Прагнучи захистити себе й допомогти упереджено оббреханому, я змушений був потратити кілька днів задля отримання копії власної залікової книжки. Це напевно єдиний поки-що задокументований доказ, котрий свідчить що в період грудня 1994-го й січня 1995-го рр., особисто я за межі України не виїжджав, й участі в збройному конфлікті на боці чеченських бандформувань не брав. Нині мені відомо, що в той час (бурхливі 90-ті вже минулого століття), нишпорками з МВС та перейменованого в СБУ КГБ за мною (й за кількома активістами націоналістичного руху також) здійснювався нагляд. Даю згоду на оприлюднення звітів. Можливо вони допоможуть упередженооббреханому ворогами інформатору Служби Безпеки.

Мені не тяжко здогадатись, чому Клиха силоміць змусили до самообмови та до надання брехливо обтяжуючих мене свідчень. В тогочасну пору, я належав до ще не чисельної когорти українських націоналістів, котрі в часи свавілля режимів Кравчука і Кучми відверто заявляли, що кольорові забарвлення москвинського шовінізму насправді не мають жодного значення. Москва (байдуже, монархічна, комуністична чи нинішня диктаторсько-«демократична») від самих початків свого постання є ворогом всього що не вкладається в витворені куцим розумом її керманичів штучні рамки. Зміні підлягає не її владна верхівка, а фальшива шкала вартостей, котра за будь-якого правління штовхає москвинівта підвладні їм народи до конфлікту з рештою світу. Здогадуюсь, що спалені мною у вересні 1991-го року саморобні триколори в часі конференції «Общіє істокі васточнаславянскай культури», мої публікації в газетах і журналах, виступи на мітингах, телебаченні й зібраннях, ініціатива виносу на Всеукраїнське Віче (вересень 1991-го) гасла «Київ проти Москви», унеможливлення «Імперскавамарша» (листопад 2006-го) й ходи адептів москвинського православ`я до місцини де зариті окупанти (так званий «пагорб слави») (червень 2014-го), рівно як і побиття підконтрольних їм адептів «рускава міра» в Києві, для ФСБ є достатнім доказом моєї ненависті до державного утворення під назвою Росія. Про це доречі йдеться і у вибитих в Клиха «свідченнях». Згідно цих«показів», моя нелицемірна любов до України є «протиправною екстремісткою діяльністю» й змушувала бути «націоналістом, ненавидіти москвинів й прагнути вбивати їх».В данім випадку, логічним буде запитання до вже колишнього прем`єра Яценюка, адже в цих же показах (ці кілька сторінок також оприлюднені) було й згадане його ім`я, як учасника бойових зіткнень в Грозному в новорічну ніч з 1994-го на 95-ий. ОприлюдненняцієїчастинипоказівКлиха в Яценюкавикликалосміх, а йогозапопадливісекретарі й секретарки дозволили собі з цього приводу вкрайпримітивніспробизімітувати жарт. Мені тяжко зрозумітицідешевікпини. НевжепоказаніКлихом в клітцішрами на тілівідкількадобовогостояння на колінях й так само кількадобовогоперебування в кайданах є чимоськумедним і смішним?Невженешановному пану Арсенію тяжко взятивласнузалікову й завіривши в нотаріусакопіїдовести щопринаймні в ційчастиніпокази є такимищо не відповідаютьдійсності? Я не маю жодногосумніву вупередженостіросіянськихсудів й прокуратури, але для світовоїспільнотицевагомийдоказна користьабсурдностівсієїсправи. Не гоже сміятися з людиникотравтрапила в халепу. Навітьякщо вона і не гіднапобутовоїповаги.

На жаль, доля не звела мене віч-на-віч з поганцямикотріщекількароків тому, отримуючи оплату відзовнішніх потуг звинувачували мене, СтаніславаКлиха й голову політичноїпартії СПАС Едуарда Коваленка в співпраці з москвинськими спецслужбами. Зцього приводу, грантоїди-антифашистинавітьсклали листа й розіслалийого до посольств кількохзахіднихкраїн з проханнм не надавати нам в'їзднихвіз. Ну щопанове, виотрималидоказ того щоплідвашоїхворобливоїуяви є астрономічно далеким віддійсності? Вибаченнябуло б вкрайдоречним. Але ви на нього навряд чинаважитесь. І цяобставина є підставою для цілковитоїзневаги вас і вашогоматеріалістичногосвітогляду.

Здійнятий в підконтрольнихурядовим та президентськимчинникамдрукованих та електронних ЗМІ галасдовколаНадії Савченко, насправді не є випадковим. Надіяніколи не належала до патріотичнихсередовищ й на відмінувідспільнообвинуваченого з КлихомМиколиКарпюканіколи не декларувалавласноїгромадянськоїпозиції. Перешкодою в тім могло бути навчання в військовомузакладі й прагненняотримати на плечі погони з п`ятикутноюзіркою, котра є часткоюсатанинськоїпентограми і нічогоспільного з українською культурою та геральдичимитрадиціями не має. Але нинішнійвладівигіднішеліпити героя з людиникотраніколи не конфліктувала з нею, не декларувалавголосвласноїпринциповості і незгоди з їїдіями та практикованоюполітикою. Тому і згадують про Карпюка, Клиха, Сенцова, Кольченко й Костенковкрайрідко. Непідконтрольні й здатні на самостійнідіїпасіонарії (навітьякщовони і не належать до числа кришталевочистих) нинішньомурежимові не потрібні.

                                                                                                 Олесь Вахній

undefined
Hits: 354
0

З 12-го по 15-те травня 2016-го року, у львівському Палаці Спорту відбувся кубок світу зі змішаних єдиноборств.

Від самих початків постання в Україні Асоціації Професійних Видів Єдиноборств, її очільник, а також Президент Всесвітньої Федерації ММА (WMMAF) Андрій Вікторович Чистов, переймається розбудовою регіональних структур та проведенням міжнародних змагань. В нинішній, багатий на суспільні пертурбації час, не кожен день трапиться нагода зустріти людей котрі б залишались вірними власним баченням і переконанням. Справа пропаганди переваги здорового способу життя над гоном за тілесними насолодами багатьом нині видається позбавленою перспективи тратою часу. Проте життя, котре ставить перед людством свої виклики, розтавляє крапки над "І" неупереджено й водночас справедливо. Здобута в кривавих боях нашими предками слава, нині підтверджується на килимах спортивних арен та залів.

Україна має чудовий потенціал. Не дозволимо власним лінощам, байдужості й бюрократам його занедбати.

undefined
Hits: 395

Четвертого травня, в часі планових відвідин Національного природнього парку «Гуцульщина», розташованого у Косівському районі Івано-Франківської області, до міністра екології та природних ресурсів України Остапа Семерака звернулись громадські активісти з пропозицією відвідати ті ділянки, котрі приймаюча сторона (себто місцеві бюрократи) для огляду йому не пропонували. Шлях котрим рухався міністр в супроводі міністерських челядників й місцевої влади, був перекритим, тож в міністра не лишалось іншого виходу як відреагувати на вимоги небайдужих до долі природнього ландшафту регіону.

Огляд проблемних територій виявився нерадісним. На території, котру так старано приховувала місцева знать від міністра, здійснювалась незаконна вирубка лісів у межах природно-заповідного фонду без отримання відповідних лімітів. Численні ледь прикриті пеньки, лисі схили гір у межах парку, самовільно захоплені та здані у приватне користування з порушенням норм законодавства лісові земельні ділянки.


За результатами масштабів побаченого та враховуючи численне ігнорування рішень ряду міністерських комісій Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківські області,Остап Семерак дав доручення негайно звільнити начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській областіІгоря Стефурака. Голос небайдужих і принципових був почутий. Прикро, що заповзята в справі підлабузництва й запопадлива в справі виконання найабсурдніших вказівок пресслужба Міністерства екології та природніх ресурсів інформуючи громадськість про подію, подала відвідини території де здійснювались незаконні й несанкціоновані вирубки виключно ініціативою Остапа Семерака. Ну що ж, панове з лакейською душею. Прийде і на вас кара.

Дещо раніше, а саме 15-го квітня,  під тиском справедливо обуреної громадськості, Генеральною прокуратурою був звільненим з посади прокурор Одеської Області Микола Стоянов. Згідно слів прокурора ГПУ Владислава Куценка, виконуючий обов’язки Генерального прокурора України Юрій Севрук врахував пропозицію президента і звільнив особу з заплямованою репутацією з посади. Звільнення відбулося відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про очищення влади». Обидва приклади звільнення з посад осіб до діяльності яких представники патріотично налаштовваної громадськгості мали претензії, є позитивним прикладом в справі побудови держави на принципах демократії та врахування думок широкого загалу.

Як і передбачалось, факт звільнення прокурора Одеської області, спричинив дискусію як в середовищі високопосадовців, так і в патріотичних колах щодо кандидатури на посаду. Небайдужі до долі України громадські активісти вже озвучили ім`я Сергія Василенка. Останній, за недовгий час праці в прокуратурі області зарекомендував себе належним чином. Згідно слів самих активістів, надісланий до Одеської обласної прокуратури з Києва Сергій Василенко не належав і не належить до місцевої корумпованої номенклатури, а його вміння шукати компроміси з громадськістю й прагнення дотримуватись в діях чітких рамок закону певно і стали причиною виникнення до нього симпатій. Ну що ж… Пане Президенте! Народ не вперше озвучує власні думки, поради і вимоги. Раджу почути їх.

                                                                          Олесь Вахній   

undefined

undefined
Hits: 303

Одіозні обличчя «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» все частіше продовжують нас дивувати та перевершувати самих себе.

Нині, навіть після перемоги Революції Гідності, у спосіб, притаманний представникам вже переможеної попередньої влади, звертає на себе увагу екс-регіонал Павлушенко Олександр Денисович, директор Державного підприємства «Словечанське лісове господарство». Посада представника фракції «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» в Житомирській обласній раді, є непоганою формою уникнення відповідальності за дії котрі були вчинені в минулому й індульгенцією для вчинення нових.

За період своєї діяльності на посаді директора Державного підприємства «Словечанське лісове господарство» та в якості представника територіальної громади від фракції «Блок Петра Порошенка «Солідарність» екс-регіонал, Олександр Павлушенко та більшість його соратників не мають можливості похизуватись своїм не заплямованим, позитивним іміджем.

Нині, все більше представників команди Петра Порошенка надають перевагу не формуванню позитивного іміджу їх політичної організації і свого особистого, а особистому збагаченню.

Представників партії гаранта конституції значно більше приваблює позиція збагачення власних кишень за рахунок втілення в життя старих корупційних схем. Мова йде про вже апробовані схеми так званих «попередників».

Павлушенко Олександр, при підтримці народного депутата України від фракції «Блоку Петра Порошенка» Арешонкова Володимира Юрійовича і попереднього міністра аграрної політики та продовольства України Ігоря Олександровича Швайки, залишився на посаді директора Державного підприємства «Словечанське лісове господарство» і водночас являється депутатом «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» в Житомирській обласній раді, що є цинічним порушенням чинного законодавства України.

З чисельних звернень громадян, мені, як громадському діячеві стало зрозуміло, що за весь період діяльності пана Павлушенка О.Д. на посаді директора Державного підприємства «Словечанське лісове господарство», на території Овруцького району проводиться незаконна вирубка лісу, зокрема і на території де проведення таких робіт заборонено - на прикордонній території з республікою Білорусь.

Окрім того, у підприємствах, що займаються вирубкою та обробкою деревини, відбуваються й інші порушення, в першу чергу - це стосується царини здійснення державних закупівель. У чисельних зверненнях працівників Державного підприємства «Словечанське лісове господарство» повідомляється про здійснення ремонтних робіт капітальних споруд та закупівлю матеріально-технічних засобів, у тому числі автомобілів, тракторів і причепів для потреб відповідних лісових господарств за державні кошти без проведення тендерів, що є ганебним порушенням чинного законодавства та стимулює подальший розвиток тіньової економіки в агентстві лісових ресурсів Житомирської області.

18 червня 2015 року за ініціативи голови Комітету з питань очищення влади і люстрації Костюк О.В. в рамках чинного законодавства відкрито кримінальне провадження № 1201506 0000000119 за фактом привласнення службовими особами Державного підприємства «Словечанське лісове господарство» державних коштів на суму понад 100 000 грн. На жаль з невідомих і не зрозумілих причин розгляд справи було зупинено, а згодом і взагалі, порушену за фактом привласнення державних коштів справу було закрито. Причиною закриття справи стало особисте клопотання згаданого вище народного депутата від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Володимира Арешенкова.

Проаналізувавши методи та способи діяльності представників політичної партії "Блоку Петра Порошенка "Солідарність" дозволю собі зробити висновок, що передвиборча програма Президента «Жити по-новому» віддзеркалюється сьогодні виключно на представниках його команди та команди попередника, які під егідою П.О. Порошенка оновлюють корупційні схеми, й наносять надзвичайно великі збитки державному бюджету за рахунок стимулювання розвитку тіньової економіки на території України.

P.S. Даний текст викладений на прохання автора. Автор: громадський діяч, Неля Химинець

Коментарі0
undefined
Hits: 372

Posted by on in Новини

Нинішній незаздрісний побут щораз більше дарує докази того, що лишена у спадок від почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Сав`єтського Саюзу постокупаційна, постколоніальна, постсав`єтська, і цілковито антинаціональна за духом, формою і змістом адміністрація, так і не стала на шлях побудови вільної і націонал ьної держави. Здолавши світову "імперію зла", українці постали перед потребою очиститись від її адептів, котрі після проголошення незалежності так і не полишили владних посад. Стараннями так і непокараних комуністів, в Україні постала вкрай збрюрократизована, цинічна, й відверто українофобська орда посадовців, для якої єдиним керунком до дій є гін за особистим зиском й виконання вказівок зовнішніх потуг.

Тероризований найрізноманітнішими формами винародовлення український нарід заслуговує на кращу долю. Від самих початків проголошення нічим не закріпленої "незалежності", найкращі сини і доньки українського народу не боялись ставати до двобою з аморальною і злочинною системою. Наслідком ув`язнень патріотів режимами Кравчука, Кучми, Ющенка і Януковича, в Україні постала когорта політрепрес ваних патріотів. Історія ще дасть цьому періоду злочинного свавілля тверезу оцінку, але час кидає нові виклики. Станом справ на час написання цих рядків, суголосно своїм попередникам корупційний режим олігарха Порошенко продовжує здійснювати злочинну політику винародовлення українського народу. Нині, за гратами утримується більше сотні осіб, для котрих прагнення служити рідному народові є єдиним мірилом доцільності всих дій і вчинків.

30-го жовтня, політв`язні постокупаційного режиму Порошенко оголошують одноденне, попереджувальне голодування. Кожен учасник вимушеної відмови від вживання їжі, заздалегідь подав письмове повідомлення адміністрації СІЗО про причини котрі спонукають вдатись до цієї дії. Кожен свідомо наразив себе на небезпеку, оскільки згі но "Правил утримання арештованих в слідчому ізоляторі", відмова від вживання їжі є "грубим порушенням внутрішнього розпорядку". Відповіддю на політично мотивоване голодування може бути кількадобове утримання в карцері. Тримайтесь брати і сестри! Україна з вами!

Одноденне голодування є першим і попереджувальним заходом в справі протидії свавіллю режиму Порошенка. Нешановні панове посадовці! Почуйте патріотів!

Олесь Вахній

undefined
Hits: 382
Hits: 393
0

Земний відголосок сакральної за змістом, відвічної боротьби між світлом та силами темряви не обмежується бойовими діями на частці східних теренів України. Тверезий аналіз подій, явищ та процесів, проводить чітку межу між правдою, здоровим глуздом й справедливістю з одного боку, й підлістю, брехнею та ходою облуди й душогубства з іншого.

Період кількасотлітньої бездержавності українського народу донині ятрить й унеможливлює загоєння тяжких ран. В часи свавілля москвинських ординців в Україні (період посталого на візантійських хитрощах й азіятській жорстокості царату, а згодом його правонаступника в особі нівелюючого людські гідність і життя марксово-ленінського комунізму), здійснювалась цілеспрямована політика фізичного і духовного винародовлення українців. Наших предків цілеспрямовано виселяли поза межі України, фізично нищили, й здійснювали душогубську політику асиміляції. Прагнучи закріпитись, москвинські очільники зумисне заселяли терени України етнічно та расово чужим елементом. Населені песиголовці не вирізнялись наявністю інтелекту, а тим паче притаманних людині чеснот гідності, порядності, пошани прав інших. Факт існування їхніх нащадків в Україні, рівно як і штучно створена з помосковщених українців орда зденаціоналізованих моральних деградантів, є великим гальмом в справі поступу українського народу.

Час ставить власні вимоги й умови. Прагнучи зберегти контроль над формально (прикро, але нині поки-що дійсно формально) незалежною Україною, кремлівські узурпатори вдались до використання вартостей так ненависної їм західної цивілізації. Репетуючи про “права людини” й посилаючись на цілий ряд міжнародних угод, зграї паразитуючих на тілі українців чужинців було закинуто тезу про утиски москвинів й окацаплених українців. Практика брехливого трактування дійсності є звичною зброєю в арсеналі земного воїнства лукавого. Що їм до злочинів котрі стосовно українців чинили їхні предки? Мораль для атрофованих до правди душ москвинів та інших чужинців в Україні, є атавістичним пережитком.

Прагнення зберегти контроль над душами, фанатична віра в можливість відродження базованого на людожерських традиціях “рускава міра”, змушує нинішніх кремлівських очільників витрачати неабиякі кошти задля створення отруєної блекотою пропаганди. Одним з найважливіших чинників в справі подальшої денаціоналізації українців та збереження зайвої, шкідливої і вкрай огидної москвинської зграї, є реєстрація й продукування москвомовних джерел ширення брехні. Зайве дивуватись, що в Україні так вільно і так безперешкодно ширяться блювотні москвомовні газетки “Бульвар”, “Вести”, “Сегодня”, “Комсомольская Правда”, журнали “Репортер”, “Фокус” та десятки інших. Кремль не шкодує на справу духовної деградації українців та утримання власної п`ятої колони ні грошей, ні часу. Інспірована хижою Москвою агентура (рівно як й ідейні прихильники “Велікай Рассіі”) зі шкіри пнуться, але прагнуть довести наявність чисельної кацапської орди котра нібито повинна бути почутою. Будь-яку згадку про причини її з`яви трактують ксенофобією й проявом “національних утисків”. Недолюдки! Я знаю що ви генетичні покидьки і кретини, тому й не дивуюсь вашій підлості. Дарма стараєтесь, вдаючись до лайки справи повернення українців до рідного. Здолали вашу кляту царську імперію, здолали ваш комуністичний Саюз, здолаємо і вас. Ніхто без кари не залишиться. І той факт, що нинішня недолуга, нібито українська влада не в силах знайти на вас належної управи, жодним чином не свідчить про бажання толерувати вас в середовищі українських патріотів. Незаздрісна доля виродків Бузини й Калашнікова є лише початком.

Моя принципова діяльність на громадській ниві не лишилась непоміченою ворогами українського народу. В липні 2014-го, продуковане в Києві на кошти кремлівської погані друковане видання “Вести”, виригнуло в світ статтю в котрій набралось нахабства вдатись до образи моєї честі та гідності. Дозволю собі не обтяжуватись переказом кинутих в мій бік брехні і дурниць котрі були опубліковані в статті за авторством Анастасії Браткової, Ірини Чальян та Богдани Євсєєвої. Який з того толк? Відповіддю на хамську й українофобську поведінку виродків з “Вестей”, була атака на редакцію в липні 2014-го, вилучення й передача до пунктів вторсировини кількох партій накладу, биті пики кретинів котрі за матеріальну винагороду роздають її киянам.

Покидьки, зрозумійте! Нашим керунком до дій є гасло “В Україні по українському”. На нашій землі ви зайві. Рівно як і ваші огидні імітації газет, журналів і книжок. На все приходить час розплати. Дасте звіт і за глум, і за кров, і за зневагу, і за поневолення, і за привласнення нашої історії, і за брехливе трактування минулого та сучасного. За образу моєї гідності вам також доведеться відповісти. Це не погроза. Це відкрите визнання стану розпочатої вами війни.

09.10.15., Шевченківський районний суд міста Києва, розпочне розгляд поданої мною заяви про захист честі, гідності та ділової репутації стосовно власників москвомовної газетки “Вести”. Наволочі, благайте в лукавого якому служите аби суд задовільнив мій позов цілковито і якнайшвидше. Не змушуйте мене молитовно перейматись про прискорення вашого переходу до тієї місцини де “панує плач і скрегіт зубів”. Правда на моєму боці. Здолаю.

Олесь Вахній

undefined
Hits: 332

Я не належу до числа тих, хто радіє бідам і негараздам ближнього. Єхидні рукоплескання, до яких вдаються моральні деграданти з причини низки арештів активістів політичної партії “Свобода”, трактую доказом недолугості і українофобії. Не тіштесь дочасною несправедливістю, панове україноненависники й адепти неукраїнської за складом, духом і змістом адміністрації Порошенка-Яценюка-Гройсмана. Ці проблеми не є першими в історії українського народу. Вони дочасні, тож кличу не забувати, що на все приходить час розплати.

Аналізуючи причини того дійсно незаздрісного становища, в якому опинились активісти і навіть дехто з членів проводу “Свободи”, тяжко не помітити і їхньої (і навіть в першу чергу саме їхньої) в тім провини. Політична партія “Свобода” постала на частині решток Соціал-Національної Партії України, яка без перебільшення увірвалась в політичне життя України відразу після проголошення ще окупаційною Верховною Радою незалежності. Переважна більшість активістів СНПУ (себто задіяних в протирежимній і протисистемній боротьбі ще з часів вже зниклого СССР) вступати до лав “Свободи” принципово відмовились. Навчений гірким досвідом внутрішньопартійних чвар, котрі і стали однією з головних причин ослаблення, а згодом і саморозпуску СНПУ, очільник “Свободи” Олег Тягнибок від самих початків започаткував практику добору на керівні і відповідальні посади осіб не за наявністю необхідних харизми, досвіду і знань, а на основі особистого уподобання й рівня лояльності (яка нерідко межувала з запопадливістю і навіть підлабузництвом). Наслідки звичайно ж не змусили на себе чекати. Значний відсоток “свободівських” регіональних керівників, рівно як і членства всіх рангів та рівнів (починаючи з низового й закінчуючи найближчим оточенням Тягнибока) безпідставно повірили у сласну вагомість, самодостатність, і навіть месіанство. Вдала й нерідко доречно-емоційна риторика Тягнибока сприяла постанню віри в те, що “Свобода” є єдиним репрезантантом націоналістичного руху в Україні. Показово-зневажливе ставлення до нехай і нечисельних, проте достатньо мобільних і дієвих “несистемних” націоналістичних середовищ, а також партій котрі не мали аналогічних “свободівським” джерел фінансування, спричинило постання певного вакууму. “Свобода” бачила виключно себе, і кожен прояв незгоди, заперечення, або навіть і спроби зорганізувати дискусію, сприймався актом “співпраці з антинародним режимом”.

Першою перемогою “Свободи” було здобуття більшості місць на виборах до місцевих рад в 2010-му році в кількох західних регіонах України. Вистачило лише кілька місяців для того, аби значний відсоток виборців почав вголос нарікати на відсутність належних ініціатив в справі вирішення даних обіцянок в часі виборчої агітації й сподівань самих виборців. Факт паразитування багатьох депутатів місцевих рад від “Свободи” на ідеях націоналізму і патріотизму донині так і не спростований. Доречною буде згадка про депутата Івано-Франківської міської ради від “Свободи” Олега Гаркоти, котрий був затриманий в момент отримання неправомірної винагороди розміром в 30 тисяч американських доларів. Доречі, хабар Гаркота отримував в присутності очільника фракції “Свобода” Івано-Франківської міської ради. Не набагато краще повели себе й обрані від “Свободи” до Верховної Ради. Навіть серед рядового членства виникали запитання про причини включення до прохідної частки виборчих списків осіб, котрі до націоналізму жодного відношення не мали і не мають. Єдине що приємно і вигідно різнило фракцію “Свободи” від решти, це узгоджене і одностайне голосування.

Час поставив свої вимоги, й започаткована Тягнибоком практика підбору “вигідних”, “потрібних” і “слухняних” дала збій. Від “Свободи” відійшла налаштована на безкомпромісну боротьбу з неукраїнською системою молодь (“СІЧ”), а колишні депутати, котрі внаслідок перемоги Майдану отримали посади у виконавчій владі, виявились безідейними і меркантильними себелюбцями. Дозволю собі не оприлюднювати терміни, якими винагороджував Олег Тягнибок тимчасово виконуючого обов`язки генпрокурора Олега Махніцького (знаю їх зі слів присутніх на тій нараді), але куди ж друже Олеже ти дивився раніше? Чому не чув слів тих, для кого націоналізм є змістом життя, а не формою реалізації особистих забаганок?

Після позачергових, вимушених перемогою Революції Гідності виборів до Верховної ради (2014-й рік), значний відсоток вже колишніх депутатів від “Свободи” просто зникли з політичного і суспільного обрію. Їх не було помітно до обрання депутатами, їх не помітно і після припинення депутатських повноважень. Чому? Та тому, що ці люди ніколи націоналістами не були. Ну що ж.... Дякуємо вам панове за те, що голосували за кілька потрібних законопроектів в часи свавілля Януковича, але справа служіння Україні цим не обмежується.

Аналізуючи той незаздрісний стан в якому опинилась партія “Свобода” після подій біля Верховної ради 31-го серпня нинішнього року, не можу не пригадати і проблему з котрою стикався особисто. Навесні 2012-го року, в Києві постала громадська ініціатива, котра ставила за мету протидіяти мережам азартно-ігрових закладів, власниками яких були громадяни Росії. Про упередженість, до якої вдавались органи досудового розслідування МВС й прокуратури, я інформував громадськість неодноразово. Відразу після виборів 2012-го року, в часі яких “Свобода” тріумфально здобула кілька десятків депутатських крісел, я звернувся до Юрія Сиротюка з проханням захистити від свавілля і й утисків. Юрко чудово знав, що я належу до націоналістичного середовища ще з часів почилого (і геть не в Бозі) Савєцького Саюзу, але на мою пропозицію зустрітись відповів без належного ентузіазму. Наша зустріч відбулась в одному з орендованих приміщень київським осередком “Свободи” по вулиці Саксаганського. Мій монолог Сиротюк майже не слухав. В часі моїх відвідин він активно спілкувався друзями в одній з соцмереж. На лишену мною йому скаргу в письмовій формі, я так і не дочекався відповіді.

Не кращим, і навіть ганебним чином повели себе депутати від “Свободи” (Іллєнко, Левченко) в часі голосування за арешт народного депутата Ігоря Мосійчука. Нагадаю, що подія відбулась 17-го вересня, після того, як колишній член КПСС Шокін продемонстрував в сесійній залі Верховної Ради змонтоване і сфальсифіковане відео нібито отримання Мосійчуком хабара. Для патріота, а тим паче націоналіста, видається дикою ситуація, коли чужинець Гройсман, порушивши всі норми і вимоги належної в таких випадках процедури, ставить на голосування вимогу взяти українця під арешт. Прикро, ганебно і боляче, що українці котрі трактують себе націоналістами, цю злочинну ідею підтримали. Ганьба вам, хлопці! До кінця вашого віку, ганьба! Спілкуючись зі “свободівцями”, довелось почути тезу про існування конкуренції між “Свободою” й Радикальною партією, до якої належав Мосійчук. Божевілля та й годі. Яка між українцями може бути конкуренція в годину наступу підлості, брехні, несправедливості і винародовлення? Покайтесь, панове! Прийде час, і за це доведеться дати звіт. І в цьому дочасному житті, і після фізичної смерті також.

Від самих початків долучення до націоналістичного руху, я ніколи не відвертався від тих, хто зазнав утисків від постокупаційного, постколоніального, посткомуністичного і постсав'єтського режиму. Так мусить чинити кожен, для кого доля України і прагнення служити ближнім не є пустопорожнім дзвоном. Маючи не один десяток претензій до “Свободи” я не піду шляхом ігнорації бід, проблем і негараздів, який вже пройшли чимало “свободівців”. Маю принципи, і прагну втілити їх в життя. З цієї причини, переймаюсь незаздрісною долею кожного, кого паразитуючий на патріотичних гаслах режим піддає репресіям і утискам. Зло не має права на тріумф.

Кличу кожного небайдужого не стояти осторонь і не бути споглядачем несправедливості, котру чинять нині на наших очах вчорашні комуністи й адепти режимів Кучми і Януковича з прокуратури, МВС та СБУ. “Свобода”, а з нею і всі практиковані її членством і навіть активом недолугості, є дочасними. Неприємні, навіть болючі, загрозливі для ідеї, але всеодно дочасні. Арештовані за події біля Верховної ради 31-го серпня, рівно як і оббріханий Ігор Мосійчук підлягають негайному звільненню. Спірні питання в середовищі націоналістів і близьких до них, з`ясуються без втручання моральних деградантів з СБУ, МВС та прокуратури. Все решта упереджене пашталакання від лукавого.

Олесь Вахній   

undefined
Hits: 367
0

Слідчому Комітетові Російської Федерації

 від Вахнія Олександра Віталійовича

 1971 р.н.,

 контактна адреса:      vahnij@ua.fm

                                               СВІДЧЕННЯ

Панове посадовці! Перш ніж викласти суть справи, повідомляю, що я не перебував і не перебуваю на обліку в психіатра або нарколога, подана мною нижче інформація є такою, що відповідає дійсності, а причиною добровільного надання свідчень є прагнення надати суду докази, які спростовують упереджено висунуте обвинувачення стосовно мого знайомого Клиха Станіслава Романовича.

Нещодавно, українські засоби масової інформації поширили звістку про передачу Слідчим Комітетом Російської Федерації до суду матеріалів кримінальної справи стосовно громадян України Клиха Станіслава Романовича та Карпюка Миколи Андроновича, яких звинувачують в убивствах російських військовослужбовців. У зв`язку з тим, що висунуті обвинувачення є тяжкими, а також такими, що не відповідають дійсності, почуваюсь зобов`язаним повідомити таке:

1) З Клихом Станіславом Романовичем, я познайомився навесні, або влітку 1991-го року. Стверджую, що в період від нашого знайомства аж до літа 1998-го року, я регулярно підтримував з ним не дружні, але приятельські стосунки. Інформую Слідчий Комітет та суд, що Клих Станіслав Романович цікавився історією, етнополітикою, молодечими рухами та несистемними патріотичними й навіть націоналістичними організаціями та партіями, російськими зокрема. З нашого спілкування мені відомо, що його предки зазнали репресій від тоталітарного комуністичного режиму. Водночас Клих Станіслав Романович ніколи не сповідував примітивно-ксенофобських переконань і поглядів, і ніколи не був прихильником силового вирішення спірних питань. Вважаю за доцільне повідомити, що у вказаний період (1991-98рр.) наші побутові зустрічі були досить частими, і Клих Станіслав Романович нікуди на тривалий час за межі України не виїжджав.

2) Мені відомо, що Клих Станіслав Романович починаючи з 1994-го року часто відвідував Москву й Ленінград (згодом Санкт-Петербург), де знайомився з діячами російських правих організацій та партій. Знайомство з ними накладало відбиток і на його світосприйняття та світогляд. З Москви та Санкт-Петербургу Клих неодноразово привозив російську націоналістичну літературу й поширював її серед своїх знайомих. Цей факт неодноразово ставав причиною звинувачень його з боку активістів українських націоналістичних середовищ у проросійських поглядах й співпраці з російськими шовіністами і навіть спецслужбами.

3) Улітку 1995-го року, на запрошення Клиха Станіслава Романовича до Києва приїздили і зупинялись у нього в помешканні тогочасні активісти російських націоналістичних середовищ Дмитро Кочетков (колишній редактор газети “Русский Порядок”) з Москви, Вадим Кузьмін з Санкт-Перебурга та інші. На пропозицію Клиха я особисто мав з ними зустрічі, у часі яких ми спілкувалися на історичні, політичні й цивільні теми.

Стверджую, що обговорюючи тогочасні бойові дії на території Чечні, ми всі були одностайними в тім, що рацію в тій війні має Російська Федерація, оскільки веде війну з озлобленими й провокованими зовнішніми потугами релігійними фанатиками-ісламістами. Пригадую навіть такий випадок. Прогулюючись катером по Дніпру, Клих Станіслав Романович замовив у бармена який обслуговував відпочиваючих включити пісню гурту “Любе” й через мікрофон оголосив тост “За перемогу російської армії над брудними й смердючими чеченцями”. Стверджую, що переважна більшість присутніх на катері поставились прихильно до його тосту й підтримали його аплодисментами. Водночас, вважаю за доцільне ще раз нагадати, що Клих Станіслав Романович ніколи не стояв на примітивних ксенофобських засадах. Пригадую, що серед його знайомих, які його відвідували був і активіст РНЕ на ім`я Альберт, котрий був напівтатарином. Окрім того, серед його київських знайомих також були особи східного походження, і він з усіма знаходив спільну мову.

4) Згадані мною Вадим Кузьмін, Дмитро Кочетков, Альберт, ще особи імена яких я вже не пригадаю, відвідували Клиха в Києві неодноразово. Мені відомо, що й Станіслав Клих, неодноразово відвідував і їх у Москві та Санкт-Петербурзі.

5) Повідомляю суду, що в спілкуванні зі мною, Клих Станіслав Романович був досить відвертим, і я жодного разу не чув від нього зізнань про те, що він взагалі брав десь (і в Чечні зокрема) участь в бойових діях.

6) Восени 2008-го року разом з Клихом Станіславом Романовичем я вперше в житті відвідав Москву, де мав нагоду познайомитись з керівником однієї з російських націоналістичних партій Войцинським. Той факт, що Клих Станіслав Романович спілкувався саме з представниками російських правих середовищ, доводить, що його симпатії та переконання ніколи не були на боці терористичних угруповань.

7) У червні 2009-го року я, Клих Станіслав Романович та громадська активістка Оксана Шкода (нині, з причин незгоди з політичним устроєм України емігрувала до Москви) зорганізували конференцію для журналістів, у часі якої захищали право осетинського народу самостійно, без втручання шовіністичних кіл Грузії, визначати своє майбутнє. Нам було відомо про ту підтримку, яку надавала Росія осетинському народові в часі того збройного конфлікту, було відомо про неприхильність до Росії тогочасного президента, але ми свідомо стали на захист народу, який зазнавав утисків і стосовно якого грузинською владою здійснювалась злочинна політика асиміляції. 

http://photo.unian.net/ukr/detail/212574.html

http://zamkova.info/ukraine/print:page,1,1392-konovalyuk-predstavnik-rosijskogo-vpk.html

http://photo.unian.net/rus/detail/212576.html

http://photo.unian.net/rus/detail/212575.html

http://photo.unian.net/rus/detail/212573.html

http://photo.unian.net/rus/detail/212574.html

Вважаю, що ці факти свідчать на користь того, що Клих Станіслав Романович не належав до числа русофобів і ніколи не ставив за мету нищити росіян.

Ці свідчення прошу долучити до матеріалів судового розгляду й дослідити в часі розгляду справи по суті. Окрім того, інформую, що в разі необхідності, готовий в присутності працівників російського посольства в Україні надати ці свідчення повторно, а в часі судового розгляду справи по суті з використанням засобів відеозв`язку.

                                                                               Вахній О.В.

undefined
Hits: 440
0

Царина дотримання прав людини в нинішніх українських реаліях є астрономічно далекою від практикованої в країнах, які високопосадовці намагаються подати загалові за взірець. Чи не найбільшим недоліком в діяльності органів досудового розслідування й прокуратури, є цинічна і зухвала ігнорація презумпції невинності. Кожен, хто потрапив до їх всеперемелюючих жорен, готовий годинами розповідати про численні порушення вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу в часі досудового розслідування, й небажанні помічати їх органами прокуратури. Показова зневага гідності й свавільне трактування законів, нерідко стає причиною антидержавних і геть не патріотичних настроїв. Дійсно, хто шануватиме державу котра зневажає своїх громадян?

Влітку нинішнього року (як помічнику народного депутата) мені довелось бути присутнім на засіданні Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. В часі обговорення долі арештованих осіб котрих громадським об`єднанням “Комітет Визволення Політв`язнів” визнано переслідуваними нинішньою владою з політичних міркувань, я поставив запитання особі котра репрезентувала Генеральну прокуратуру про причини нереагування (насправді ігнорації) на численні порушення вимог Конституції й КПК, ще молодий (але вже бездушний) челядник без найменшої емоції на обличчі зачитав в чім саме декого з арештованих підозрюють, й повідомив, що крапку в справі поставить суд. Іншими словами, прокуратура самоусунулась від необхідності реагувати на порушення законів, й поклала справу надання їм оцінки на суд. Дозволю собі гіпотетично допустити, що суд визнає цілі слідчі дії такими що відбулись з порушенням вимог Конституції і КПК (такі позитивні преценденти в новітній історії України на щастя вже є). Хто дасть в такому разі звіт за злочин? Як правило, органи прокуратури у таких випадках оскаржують виправдальний вирок, чим продовжують покривати свавілля слідчих МВС. Та хіба це нормально?

Змаг за побудову цивілізованої держави зобов’язує небайдужих до долі ближніх й Батьківщини реагувати на кожне порушення і навіть найменший прояв утиску. Упередженість, рівно як і страх перед нібито всемогутньою бюрократичною системою є великим гальмом в справі поступу й побудови демократичної держави. Почуваюсь зобов`язаним подати і свій голос на захист несправедливо покривджених.

01.04.2015 року, захисник Токарев Геннадій Володимирович, подав заяву про злочин до Генеральної прокуратури України, в якій просив внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та розпочати досудове розслідування стосовно посадових осіб, котрі 25.03.2015 року не маючи жодних доказів вини (а з цієї причини і цілком незаконно)затримали в приміщенні зали засідань Кабінету Міністрів України Голову ДСНС Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького.

09.04.2015 року, захисник надіслав адвокатський запит до Генеральної прокуратури України, щодо внесення (себто, чи відбулось воно) відомостей до ЄРДР, та надання інформації про стан розслідування.

08.05.2015 року (тобто через 38 діб), надійшла відповідь згідно якої “підстав для внесення “Повідомлення про злочин” в ЄРДР не вбачається”. Необізнаних з тонкощами юриспунденції інформую, що згідно вимог чинного КПК, органам досудового розслідування надається 24 години (одну добу) для прийняття рішення про відкриття кримінальної справи, або відмову в ній.

Оскільки постанова про відмову в порушенні кримінальної справи була прийнята набагато пізніше аніж впродовж доби (відповідь в якій повідомлялось про відмову в порушення справи була реакцією на запит від 09.04.15.), неправдиво обвинувачені Бочковський та Стоєцький, а також їхній захисник, цілком доречно і справедливо побачили в цьому прояв впевненості у безкарності органами МВС та прокуратури й доказ їхньої упередженості.

15.05.2015 року, слідчому судді Печерського районного суду м. Києва було подано скаргу на бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (в порядку ст. ст. 303,304 КПК України).

05.06.2015 року, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, ухвалив зобов’язати відповідальних осіб прокуратури м. Києва внести подані у скарзі відомості до ЄРДР. В даному судовому засіданні був представник прокуратури м. Києва А.С. Софієв, котрий відразу отримав копію ухвали.

В зв’язку з тим, що відомостей від прокуратури м. Києва на вже на ухвалу суду не надходило, 01.07.2015 року, адвокатом був направлений запит. Відповідь на запит також донині не надійшла.

24.07.2015 року, адвокат подав скаргу в прокуратуру м. Києва. Відповідь чекають і нині.

30.07.2015 року, адвокатом подана заява про злочин до Генеральної прокуратури України, щодо невиконання рішення суду.

12.08.2015 року, отримана відповідь про направлення заяви про злочин до прокуратури м. Києва.

19.08.2015 року, направлена скарга до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, про зобов’язання внести відомості. Абсурд, але захисники просять суд зобов`язати виконати судову ухвалу. Справа донині не призначена до розгляду. Кидається в очі той факт, що органи прокуратури дозволяють собі вважати за ніщо ухвалу суду. Але нехай хтось інший дозволить собі повестись аналогічно. Арешт гарантований.

01.09.2015 року минуло п’ять місяців з моменту подачі заяви про злочин. Інформації про реакцію прокуратури на скарги наразі не маю. Виконувати ухвали суду певно не в її правилах.

P.S. Здогадуюсь, що дехто з марновірів, дорікне мені “захистом” звинувачених в корупції. Проте реакція прокуратури на скарги (точніше відсутність будь-якої реакції), є зайвим свідченням упередженості й надуманого обвинувачення. І неправової держави також.

Олесь Вахній

undefined
Hits: 441
0

Posted by on in Новини

Процеси, котрі відбуваються під сучасну пору у владних кабінетах, тяжко назвати просто аморальними. Вони взагалі поза межами моралі. Зграйка самозакоханих себелюбців, цинічно експлуатуючи (проте все одно невдало жонглюючи) патріотичними гаслами, продовжує здійснювати започатковану звичайно ж вже не нею політику привласнення майна українського народу та одноосібно, всупереч здоровому глузду й реальним потребам українців здійснювати владні повноваження. Прагнучи відвернути увагу загалу від власного свавілля, нинішні високопосадовці час-від-часу вимушені загравати з загалом, імітуючи «виконання вимог народу». Прикладів лицемірства і нещирості в цій справі більше ніж достатньо. Справа побудови реально незалежної держави, в котрій пошана гідності була б пріоритетною в справі взаємостосунків між владою і громадянином, на жаль просувається вкрай повільно. Але зневіра й збайдужіння лише погіршать і без того незаздрісне становище українського народу.

25-го березня, в часі чергового засідання Кабінету Міністрів, працівниками МВС та прокуратури, з застосуванням спецзасобів (кайданів) було взято під варту очільника Державної служби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького. Обох звинуватили в незаконному розкраданні державних коштів й зберіганні їх на рахунках поза межами України. Доречі, за кілька годин до початку засідання Кабміну, Бочковського й Стоєцького в телефонному режимі попрохали прибути в парадній уніформі. Не тяжко здогадатись, що таким чином прагнули якомога більше принизити. Логіку ініціаторів показового затримання держслужбовців не найнижчих і навіть не середніх рангів зрозуміти не тяжко. Втомлений незаздрісними соціальними умовами загал, відгукнеться з похвалою на кожен прояв арешту розкрадачів народного майна. Дешевий, імітуючий боротьбу з корупцією водевільчик, його ініціаторам видався нібито вдалим. Загал і правозахисники навіть не помітили того, що взяття під варту відбулось з грубим порушенням вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу, і аж ніяк не відповідав вимогам жодного пункту його 208-ої статті. А саме на неї посилались слідчі одягаючи на упереджено звинувачених кайдани.

Подія про яку мені спало на думку написати, в дійсності є прикладом цинічної профанації боротьби. Більше того. Ініціатори порушення кримінальної справи, за п`ять місяців досудового розслідування (непоінформованим повідомляю, що згідно вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу на досудове розслідування дається всього два місяці) так і не спромоглися пред`явити затриманим, а потім звільненим під заставу Бочковському і Стоєцькому доказів їхньої злочинної діяльності. З-поміж колишніх підлеглих Сергія Бочковського, лише двоє дали обтяжуючі їх свідчення, проте їхня правдивість (а отже і нагода бути наданими в суді як доказ) викликає великий сумнів. Один з свідків (колишній очільник ДСНС Волинської області Володимир Грушовінчук) був усуненим з посади на час (справа не має жодного відношення до пред`явленого Бочковському і Стоєцькому відношення) слідства як неефективний керівник й безпосередній учасник корупційного скандалу. Гучне, хоча насправді й нічим донині не доведене усунення з посади Бочковського стало нагодою повернутись на посаду. То чому ж і не дати обтяжуючих свідчень на того, хто на втрачену посаду його ніколи б не повернув?

Звітуючи перед журналістами про «розкритий злочин», міністр МВС Аваков як доказ показав якісь пластикові банківські картки, які нібито були виявленими під телевізором в кабінеті Стоєцького. Щоправда, звіт про знайдені картки по телевізору демонструвався ще за п`ятнадцять хвилин до початку самого обшуку. Ще один факт, котрий в цивілізованій країні повинен би був стати причиною порушення кримінальної справи. Згідно оприлюднених причин взяття під варту керівників ДСНС й постання кримінальної справи, народні депутати Різниченко та Мельничук листовно (певно ніби-то подавши депутатське звернення) звернулись до міністра МВС, з проханням розібратись з практикованими в державній службі корупційними схемами. Депутат Різниченко вже повідомив, що ніякого звернення на ім`я Авакова він не подавав, не готував, і не підписував.

Аналіз подальших подій, дарував підстави підозрювати керівника МВС Авакова у рейдерському захопленні цілої державної служби. Особою котра відразу після затримання Бочковського почала керувати Державною службою з надзвичайних ситуацій, виявився до безтями самозакоханий шукач слави Зорян Шкіряк. Світлини з фітнес-клубу якими він прикрашав не лише свої сторінки в соцмережах, побутова поведінка й запопадливе запобігання в стосунках з посадовцями, видавали в ньому меркантильного пристосуванця й авантюриста. Передбачення аналітиків й спроможних відрізняти полову від пшениці були не марними і небезпідставними. Того ж дня (себто 25.03.15.) Шкіряк одним розчерком гламурної ручки, звільнив з посад всих очільників обласних підрозділів ДСНС. Бажаючі поновитися (рівно як і претенденти штибу Грушовінчука) вимушені були вереницею (і навіть навипередки) прямувати до Києва, й шукати (можу лише здогадуватись якими методами) прихильності тимчасово виконуючого обов`язки. Сам Шкіряк, жодними реформами (а тим паче покращеннями і удосконаленнями) нехай і дочасно очолюваної ним служби не відзначився. Та зрештою, що чекати від того, хто в справі захисту громадян від стихійних лих та аварійних ситуацій нічого не петрає? Гадаю, бурхливе життя українського політикуму не вивітрило з пам`яті загалу причину звільнення з посади самого Шкіряка. Після землетрусу в Непалі (кінець квітня 2015-го), Шкіряк в супроводі коханки, психологів та журналістів, вирушив до цієї екзотичної, й водночас вкрай відсталої країни на «порятунок громадян України». Насправді, його не цікавили ані здоровий глузд, ані порятунок українців, котрі доречі про допомогу нікого і не прохали. Посада голови (нехай і тимчасового) не зобов`язує бути особисто присутнім в мандрівці до затисненої в гірських ущелинах країни. Сила фахівця в спроможності налагодити належним чином процес евакуації. Світлини Шкіряка в літаку, аеропортах, автобусі, свідчили що окрім гону за славою та нагодою стати причиною газетної або журнальної публікації він нічим більше не переймався. Наслідки не змусили на себе чекати. Голос обуреної громадськості став для нього вироком.

Нині, на вимогу слідчих і прокуратури, прагнучи якомога більше обтяжити підозрюваних Бочковського і Стоєцького та здійснити на них морально-психологічний тиск, суд блокує зарплатні картки їхніх рідних, забороняє спілкуватись з колишніми підлеглими й відвідувати будь-які приміщення ДСНС в усій Україні. Лишається лише почекати початок судового розгляду справи по суті. Україна вкотре отримає нагоду посміятися з недолугості, й пожуритися з причини цинічної наруги над Конституцією слідчими та працівниками прокуратури.

Ритм нинішнього буття українців ніхто не наважиться назвати розміреним і спокійним. Мало не щоденні повідомлення про викриття і арешти агентури терористів, фіксація передачі й отримання хабарів, змушують загал забути про подію котра відбулась ще кілька днів тому. Що вже казати про свавільне звільнення з посади й звинувачення у злочинах згаданих вище Бочковського і Стоєцького? Продовживши строки досудового розслідування, органи дізнання і прокуратури постали перед нелегким вибором. Як бути далі? Йти до суду з «доказами» котрі навряд чи будуть навіть взятими до розгляду, чи тихцем визнати упередженість в своїх діях й виконанні замовлення (питання чийого?) й благати, аби затримані прямо в приміщенні Кабінету Міністрів не подавали до суду за образу честі та гідності. Ех!!! Такі ганебні реалії української політики. Коли ж цей божевільний вертеп нарешті скінчиться?

                                                                                                                        Олесь Вахній

undefined
Hits: 479

Posted by on in Новини

Адекватною відповіддю на свавільно-злодійські дії російських силових служб в Криму весною минулого року, було запровадження світовим співтовариством спеціальних санкцій. У березні 2014-го, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія й держави Європейського Союзу припинили інвестиційну та військову співпрацю з Росією. Формальною причиною вимушених економічних санкцій було оголошення промосковськими чинниками в Криму, що статус півострова визначить несанкціонований Україною й наднаціональними інституціями “референдум”. Підписаний Путіним, після незаконного дійства анексійний указ, спричинив передбачені міжнародними угодами та домовленостями дії проти причетних до окупації осіб. 17.03.2014, США та ЄС оголосили список офіційних осіб, котрим заборонили в`їзд, на їхнє майно й рахунки було накладено арешт, а фінансовим установам та приватним кампаніям країн підписантів, було заборонено підтримувати будь-які стосунки з внесеними до списку та організаціями до яких вони приналежні. На початку, список європейських бюрократів налічував лише двадцять одну особу (здебільше кримські держслужбовці, російські депутати і військові), а американський доповнився російськими високопосадовцями. 27.03.2014, Генеральна Асамблея ООН абсолютною більшістю голосів (100 - за, 11 — проти, 58- утримались, 24 — не голосували) прийняла резолюцію, котрою підтвердила визнання територіальної цілісності України й не визнала так званий “Кримський референдум”. Варто врахувати, що дев`ять країн Євросоюзу були проти введення санкцій, ще дев`ять — (щоправда, ці не з числа ЄС) їх рішуче засудили, а кілька країн визнали дії Росії в Криму “актом агресії”.

В списку перших, хто вдався до дієвого остракізму, були Організація економічної співпраці та розвитку (OSCD), НАТО,Європейський Союз,Рада Європи,Європейська організація з безпеки аеронавігації(Eurocontrol), а “Велика Вісімка(G-8) повернулася до свого первісного стану (G-7). Суголосно з міжнародними інституціями, до санкцій долучилися Албанія, Болгарія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція, Чорногорія, Чехія, Естонія та Японія. Прагнучи довести власну вагомість в світовій політиці, Росія вдалась до “зеркальної відповіді”, й оприлюднила власний список осіб “нон грата” з числа кількох американських сенаторів та їхніх помічників. Впродовж наступного часу, санкційні списки ЄС, США та Канади розширювались. Нині, вони охоплюють понад півтори сотні осіб (переважно посадовці, підприємці, військові, журналісти та політики). До Росії припинено постачання обладнання для розробки та добування газових та нафтових покладів, заборонено надавати довгострокові кредити банкам з державними акціями, припинено співпрацю з підприємствами та інститутами пов`язаними з оборонною промисловістю. Росію не запросили і на наступну зустріч "G-7" у Баварії (червень 2015 року). В квітні 2014-го її позбавили права голосу в Парламентській асамблеї Ради Європи, на що делегація відреагувала показовим демаршем й достроково залишила сесійну залу. У січні 2015-го бойкот продовжили, й російські парламентарі знову поїхали з Страсбургу.

Першим серед “потерпілих” від світових санкцій виявився "Добролет" - лоукостер "Аерофлоту", який повинен був забезпечити дешевий переліт в Крим й інші російські регіони. Ірландська компанія SMBCAviation Capital відмовилася виконувати договір лізингу літаків, німецька Lufthansa Technik - технічно їх обслуговувати. Зрештою, західним компаніям заборонили поставляти устаткування і послуги для глибоководної розвідки і видобутку нафти, у тому числі на арктичному шельфі і сланцевих родовищах. Обмеження ЄС торкаються усього нафтогазового сектора, а США ввели санкції проти "Газпрому", "Газпромнефти", "Роснефти", “Лукойлу” і "Сургутнефтегаза". Оскільки такі санкції мають відкладений ефект, оцінити їх наслідки в галузі зможуть через декілька років. Показово, що до участі урядових чинників в справі боротьби з російською агресією в Україні, долучилися й приватні кампанії. Наприклад, ExxonMobilзупинила 9 з 10 проектів в Росії. З часом, деякі санкції були незначно ослабленими, на що українська громадськість реагувала з обуренням. Приміром, 31.01.2015 США дозволили операції по оплаті телекомунікаційних послуг між американськими компаніями і мешканцями Криму.

Російська відповідь санкціям була асиметричною. 06.08.14, Володимир Путін підписав указ про введення продовольчого ембарго на імпорт молока, м'яса, риби, овочів, фруктів і горіхів з країн, які ввели санкції проти Росії. 20.08.14 з-під санкцій вивели безлактозне молоко, харчові біологічно активні додатки, у тому числі вітаміни і спортивне живлення, мальків риби і насінний матеріал для картоплі. Оцінки аналітиків про наслідки ембарго були неоднозначними. З одного боку, це шанс російських сільськогосподарських виробників (зобов`язалися заповнити полиці крамниць якісними і корисними продуктами), з іншого - чинник, що спровокує зростання цін, оскільки попри вкладення в агропромисловий комплекс, різко збільшити виробництво продукції щоб заповнити імпорт (30% свинини, 60% молока) вони просто не зможуть. Незалежні політологи "оживили" забуті з радянських часів страхи перед порожніми полицями і одноманітністю асортименту, оскільки під заборону потрапили ковбаси, сири і делікатеси. Схвильованим громадянам відповіли валом заміток у російських ЗМІ про сировиробництво в Костромі, Якутії і Брянську, де нібито освоїли технологію продукування сирів згідно з італійськими рецептами. Згадали й про білоруських переробників норвезької сьомги, ввіз якої в Росію заборонено, втішали навіть "чорними схемами" доправлення товарів через країни Митного союзу й звісткою про вчинок Угорщини, котра порушивши солідарну політику ЄС у галузі енергетики, уклала угоду про будівництво нових атомних енергоблоків. Пошук джерел “вливань в економіку й заміни втрачених ринків збуту”, спричинив прискорення процесу зближення Росії з Китаєм. Його нинішня самодостатність (навіть попри її передбачену дочасність) для російських очільників перетворюється на вартий уваги й копіювання взірець. Нещодавно, стараннями Індії, Китаю, Бразілії, ПАР та Росії, в Уфі було ініційовано постання наднаціональних банків NDB й CRA, котрі покликані стати альтернативою Світовому Банку й МВФ. Початковий статутний капітал NDBстановить 50 мільярдів доларів, але він може бути збільшеним і до 100 мільярдів. Злюмпенізований російський виборець починає вірити, що спілка з Китаєм надійно захистить його від “чергової західної кризи” й “тиску США”.

Внаслідок “війни санкцій” в Росії передусім постраждали окремі особи і великий бізнес. Заборона американським і європейським інвесторам і банкам видавати кредити “Ощадбанку”, “ВТБ”, “Газпромбанку”, “Россельхозбанку” і “Внешекономбанку” на термін більше 30 днів, спричинила зниження кредитування галузей російської економіки: від АПК до промисловості і фізичних осіб. Відсутність доступу до дешевих позик, падіння цін на нафту (енергоресурси - головний експортний продукт Росії), втеча капіталів в сукупності з іншими чинниками призвели до кризових явищ в російській економіці. Втім, санкції не були першопричиною стагнації, а швидше посилили її. Компенсувати збитки компаній що потрапили під санкції, в Держдумі запропонували рахунком бюджету. В середині жовтня 2014-го, в першому читанні був ухвалений так званий "закон Ротенберга" (на честь Аркадія Ротенберга, у якого в Італії заарештовані активи на 30 мільйонів євро). Формально, закон "Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний термін або права на виконання судового акту в розумний термін" покликаний захищати російських громадян від неправосудних системних рішень іноземних судів. У листопаді Верховний суд дав негативний відгук на законопроект, а в лютому 2015-го депутати Держдуми у черговий раз перенесли його розгляд на невизначений термін. Втім, держкомпанії що потрапили під санкції і без того отримають підтримку у рамках антикризової програми уряду. Приміром, "Роснефть" подала заявку на отримання 1,3 трлн. рублів з Фондунаціонального добробуту (частина резервного фонду Росії), а “ВТБ”, “Россельхозбанк”, “Газпромбанк” отримають фінансове вливання з фондів Агентствазстрахування вкладів.

Головним торгівельним партнером Росії (половина всієї зовнішньої торгівлі) є Європейський Союз. Російський прем`єр Дмитро Медведєв оцінив втрати ЄС від продовольчого ембарго в 40 млрд євро, але висновки Єврокомісії були скромнішими: лише 5 млрд. За рік товарообіг між Росією і країнами ЄС знизився на 7%, або з 842 млрд. доларів в 2013 році до 783 млрд. доларів в 2014 році (- 59 млрд. доларів), імпорт впав на 29 млрд. доларів до 286 млрд. доларів, а експорт з Росії знизився на 30 млрд. доларів до 497 млрд. Росія стала менше імпортувати з Німеччини (33 млрд. доларів - в 2014 році, а в 2013 - 38 млрд.), з Італії майже на 2 млрд. (близько 13 млрд.), з Франції на 3 млрд. (близько 10 млрд. доларів). Водночас, збільшився імпорт в Росію з Кіпру (43,6 млн. проти 42,7 млн. доларів), Румунії (2,2 млрд. доларів проти 2 млрд. доларів), Хорватії (422 млн. проти 392 млн.), подвоївся імпорт з Естонії (більше 1,6 млрд. доларів проти 788 млн.). Імпорт з США виріс на 2 млрд. доларів (близько 18,5 млрд. проти 16,5 млрд. доларів), а з Японії впав з 13,5 млрд. доларів нижче 11 млрд. доларів. Росія стала на чверть менше імпортувати свіжозаморожене м'ясо з усіх країн далекого зарубіжжя, знизився імпорт пташиного м'яса на 13,6%, мороженої риби на 16,2%, сиру - на 38,1%. Обіцяне путінським оточенням імпортозамінення насправді нереальне. Процес будівництва птахофабрики займає в російських умовах 2-3 роки, є неабияк затратним, а доступу до дешевих кредитів у аграріїв немає (проти “Россельхозбанка” введено санкції). Власне продовольче виробництво Росії залишилося практично на колишньому рівні, а ціни на продукти істотно виросли. Офіційні особи ЄС і США стверджують, що про відміну санкцій можна буде говорити тільки після зміни ситуації в Україні. 03.03.2015, Барак Обама продовжив санкції ще на рік. У Росії продовольче ембарго готові зняти тільки після відміни санкцій з боку ЄС, США і інших країн. МВФ і Всесвітній Банк припускають, що в 2015-му році санкції можуть бути зняті, але їх прогнози нічим окрім економічної доцільності не підтверджуються.

Кремлівські чинники свідомі того, що Європа і США в зовнішній політиці керуються принципами. Вони не дозволяють залишати без санкцій авторитарні режими, що здійснюють агресивну зовнішню політику з метою списання усіх внутрішніх економічних негараздів на зовнішніх ворогів. Нинішній політично-економічний устрій РФ не здатний конкурувати з навколишнім світом. Сама ж система змінити себе не спроможна в причини деградації еліти.

Перемога Сполучених Штатів в справі “іранської ядерної програми” створює нові умови для розширення санкцій проти Росії. Ніхто не ставить під сумнів той факт, що нав`язані Україні “мінські угоди” насправді не будуть виконані в повному об'ємі. Ситуація на Донбасі у будь-який момент може перейти з уповільненої фази в гостру. Це означає, що у США і Євросоюзу завжди буде привід посилити тиск на Росію. Попередній раунд санкцій, безумовно, став украй негативним чинником для російської економіки, але поточні втрати насправді не спричинили стагнації російської економіки. Підхоплений українськими ЗМІ невдалий жарт Барака Обами про "розірвану на шматки російську економіку" став об'єктом кпин по обидва боки океану. Економісти та політологи США вже внесли на розгляд Сенату широкий арсенал нових санкцій, який реально задіяти. Сергій Гурієв, професор паризького Інституту політичних досліджень Sciences Po, в недавньому інтерв'ю телеканалу "Дощ" заявив: "американці і європейці вже попередили Москву, що наступне розгортання агресивних дій на сході України зіткнеться з санкціями нового рівня, які приведуть до катастрофічного розвитку подій для російської економіки". Економіст пояснив, що у США і ЄС є цілий ряд заходів, які, будучи практично безболісними для них самих, спричинять повномасштабну кризу російської економіки. Зокрема, в разі відновлення боїв на південному сході України, може бути запроваджено обмеження на залучення фінансування геть всих компаній і банків, а не лише кількох з вибіркового списку. Досвід минулого (зокрема й економічна перемога Заходу над “плановою економікою” СССР) дають підстави для оптимізму.

Нинішня ситуація, коли західні банки не дають у борг російським компаніям і фінансовим установам, сприймається як тимчасова. Розширення санкцій змусить великий російський бізнес переорієнтовуватися на отримання кредитів з внутрішнього ринку. Проте ресурси Росії є обмеженими. За таких умов, металурги і нафтовики знімуть вершки, залишивши ні з чим середній і дрібний бізнес, для якого вітчизняні кредити є у більшості випадків єдиним джерелом отримання інвестицій і поповнення обігових коштів. Ще один вагомий чинник - справа по збитому над Донбасом малайзійському "Боїнгу". Його підсумок вирішений наперед. Посол США в Росії Джон Теффт нещодавно в інтерв'ю "Московському комсомольцеві" заявив: "Ми знаємо, ми просто про це знаємо, що літак був збитий проросійськими сепаратистами”. Усі наявні витоки з матеріалів розслідування, яке ведуть Нідерланди, підтверджують слова посла. Малайзія і інші країни хочуть створення міжнародного трибуналу у цій справі. Якщо до цього долучаться родичі усіх двохсот з гаком загиблих, то вимоги матеріальних виплат реально заокруглити до декількох мільярдів. Позов поданий до суду Чикаго, і тамтешній суддя легко може накласти арешт на які-небудь російські активи в якості забезпечувальної міри. В разі задіяння цього та фірми ЮКОС позовів, Росія може не отримати ні цента за розрив контракту з Францією по двох вертольотоносцях "Містраль". Мільярди євро дістануться або акціонерам ЮКОСа, або родичам жертв авіакатастрофи.

Останнім часом відбувається процес зміцнення рубля. Провладні економісти на цій підставі стверджують, що криза вже минула, й в економіці починається налагодження. Насправді, лише базована на кремлівській пропаганді впевненість російського обивателя в майбутньому, рятує рубль від остаточного знецінення. Ситуація була передбачена ще в грудні. Після обвального падіння відбулась корекція, але в часи тріумфу російської політичної верхівки, криза почнеться із новою силою. Прогноз не був даремним. Згідно останніх даних щодо валового внутрішнього продукту, вже розпочалось падіння по всім позиціям. Якщо Центральний банк РФ припинить політику пом’якшення вимог стосовно нормативів (ЦБ фактично дозволив банкам РФ не дотримуватися нормативів), особливо нормативу достатності капіталів, то вся банківська система просто «ляже». Взагалі для економіки РФ вистачило б й одного “Сбербанку”, адже банківська система РФ останнім часом припинила виконувати свою функцію – кредитування економіки. В ситуації, коли є проблема браку капіталу, – будь який значний вивід депозитних грошей, наприклад десяти відсотків з банку, призводить до його банкруцтва. Цей процес починається не тоді, коли з банку вивели капітали, а коли в нього настає касовий розрив, і коли вкладникам не можуть повернути навіть кілька відсотків депозиту. Чим викликане тимчасове зміцнення рубля? Припливом гарячих спекулятивних грошей. Але ці “гарячі гроші” як швидко прийшли, так й швидко підуть (явище, котре в економіці нарекли “керітрейд”). Штатні російські політологи стверджують, що зміцнення рубля є наслідком проблем у долара, мовляв «долар не переживе 2015 рік». Проте, цю легенду нам доводиться чути ще з часів вже почилого СССР. Україна, економіка якої на жаль донині надміру (як для незалежної держави) пов`язана з Росією, також відчує на собі наслідки передбаченого і вже очікуваного російського краху. Ну що ж... Маємо стимул для праці. Рятуючись від не нами створених проблем, мусимо побудувати власну, реально самодостатню економіку.

Олесь Вахній

undefined
Hits: 382
0

Posted by on in Новини

Стан духовності та моральності суспільства виміряється як його реакцією на прояви посадовцями несправедливості та утисків, так і здатністю подати голос за відновлення прав покривджених та упереджено репресованих. Цивілізований світ ніколи не сприйме за норму той стан речей, коли безпосередні учасники народовбивства, репресій і переслідувань (в Україні це колишні працівники КГБ, а також МВД, прокуратури, компартійних, комсомольських та урядових органів часів СССР) є формально зрівняними в правах з тими, хто зазнавав утисків та переслідувань за часів москвинсько-совєцької окупації. Боляче й принизливо споглядати на законодавчо закріплену межу між зажерливою вдоволеністю від розмірів пенсій та соціального забезпечення осіб котрі в часи поневолення були безпосередніми учасниками переслідувань, й незгідних з тоталітарним свавіллям, себто тими, хто об`єктом репресій був безпосередньо.

Як правило, безкарність множить зло. Захисники “соціалістичної власності” та “Конституції СССР”, після проголошення Україною незалежності (якої насправді вони жодним чином не бажали і не прагнули), зберігши отримані за часів окупації посади, власною незграбністю, а здебільше свідомим саботажем державотворчих процесів, здискредитували ідею державності українського народу. Їхніми зусиллями в Україні постала орда підлих і безпринципних бюрократів-держслужбовців, для яких посада є лише джерелом особистого збагачення, кар`єрного зросту, й запопадливого виконання замовлень і вказівок керівництва та зовнішніх чинників.

Від самих початків формальної «незалежності», в Україні так і не припинено діяльність підрозділів котрі здійснювали нагляд і перешкоджання діяльності патріотичних організацій та середовищ. Мені, як колишньому активісту Спілки Української Молоді (молодечої організації, котра стояла на засадах українського націоналізму) та першому голові київського осередку Соціал-Національної Партії України (СНПУ) впродовж всіх років незалежності довелось бути не лише об`єктом “нагляду” (себто стеження і перешкоджання діяльності) а й зазнати реальних утисків та переслідувань. Стверджую, що значний відсоток патріотів з націоналістичних організацій, кого (і це без перебільшення) переслідували в 90-их роках минулого століття та 2000-их нинішнього, першими в лавах добровольчих батальйонів стали на захист України від кремлівської агресії. Так само, як і сатанізовані впродовж довгого часу владою “скінхеди”, “футбольні фанати”, та “несистемні націоналісти”. Для боротьби з ними, коштом платників податків, в органах СБУ та МВС утримувались цілі відділи. Нині, виродки, котрі будували кар`єру на утисках патріотів, на відміну від тих, кого переслідували, не поспішають на захист держави, іменем якої ще нещодавно ослаблювали патріотичний рух. “Боротьба з націоналізмом, ксенофобією і расизмом” уможливила постання в Україні немалої кількості відверто антиукраїнських середовищ, котрі зі зброєю в руках заперечують право українців бути господарями власної землі.

Свого часу, на шпальтах незалежних (а з цієї причини і нечисельних накладом) газет та журналів, з`являлись повідомлення про існування так званих “чергових”, себто слухняних і запопадливих в справі виконання будь-яких наказів і вказівок посадовців серед суддівського та прокурорського корпусів. Не обтяжений мораллю люд порушував кримінальні справи проти незгідних з свавіллям режиму, рішенням суду визнавав їх винними, й запроторював патріотів до таборів та в`язниць. Моя оповідь — лише про одного з них.

В березні 2012-го року, з ініціативи небайдужj] до долі України молоді, постав громадський рух, котрий ставив за мету протидіяти незаконній діяльності закладів, де здійснювались азартно-ігрові дії. В травні того ж року, після знищення ігрової зали мережі “Євролот” поблизу київської станції метро “Святошин”, супроти мене та ще кількох активістів було порушено кримінальну справу. Прокурором котрого було призначено “наглядати за рухом справи” виявився вже відомий громадськості Валентин Леонідович Брянцев. В часі судової розправи над учасниками акції “Україна без Кучми” (2003-04 роки), Брянцев був одним з трьох прокурорів обвинувачення. Наймолодший віком, і до абсурду впертий в справі “доведення вини”. Саме його стараннями (протестами) суд відхиляв заяви захисників підсудних, які вказували на порушення вимог Кримінально-Процесуального Кодексу в часі досудового розслідування (себто формування органами МВС та СБУ доказової бази). Йому від імені трійці доручали спілкуватись з ЗМІ, і він, без найменшого докору сумління, ще до вироку суду запевняв, що підсудні патріоти є злочинцями й заслуговують на кару. Міжнародні правозахисні організації визнали засуджених по справі “Україна без Кучми” “особами котрі зазнали переслідувань з політичних міркувань”, Віктор Ющенко, прагнучи хоч якось засвідчити власну, нехай хоч і запізнілу, лояльність та прихильність, нагородив їх державними нагородами. Наслідком підірваного здоров`я у в`язницях, стала передчасна смерть трьох з них, але цинічному садисту Брянцеву, рівно як і його господарям, чуття провини геть не знайоме. Щоправда, в моїй присутності, Брянцев вибачився перед Олегом Бойко, котрого в часі судової розправи 2003-04 обзивав “екстремістом”, і який прийшов на одне з судових засідань, де Брянцев звинувачував мене в грабунку майна “Євролоту”. Але це вибачення не виглядало щирим, і було промовлене лише для того, аби засуджений за його участі просто не набив йому пику в судовій залі.

Участь москвина Брянцева в справі припинення діяльності зали ігрових автоматів також не була випадковою. Задля фабрикування справи, відразу після події його окремим наказом перевели до Святошинської прокуратури м. Києва. За справу Брянцев взявся з притаманною істотам його штибу завзятістю. Ще в часі досудового розгляду я неодноразово подавав скарги на факт незаконного обшуку в помешканні де я мешкав, й “вилучення” підкинутих (себто привезених самими працівниками Управління МВС в м. Києві та Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві) набоїв та нібито вкрадених, чи розбійних шляхом відібраних мною в працівників ігрової зали мобільних телефонів. Забігаючи наперед повідомлю, що експертиза так і не знайшла на підкинутих набоях та телефонах моїх відбитків пальців, а в часі дослідження судом доказів, виявилось що на наданих Брянцевим як доказ телефонах (які нібито були вилучені в помешканні, де я мешкав) були цілком інші ідентифікаційні номери, аніж ті, що були внесені до “протоколу огляду місця події”. На кожну мою скаргу (байдуже, кому подану, чи до прокуратури міста Києва, чи до Генеральної прокуратури, чи на ім`я тогочасного міністра внутрішніх справ), приходили відповіді за підписом нині вже люстрованого прокурора Святошинського р-ну м. Києва Томіна (безпосереднього керівника Брянцева), в яких повідомлялось, що остаточну оцінку в справі дасть суд. Про те, що доказова база формується на брехні — жодного слова. Суд дав належну оцінку всьому тому, що в часі досудового розслідування зібрав проти мене Брянцев. 12.01.15 Святошинським районним судом м. Києва я був визнаний цілком невинним в справі доказову базу в якій формував Брянцев. На початку липня, мою непричетність до зібраних Брянцевим разом з слідчою “доказів” підтвердив й Апеляційний суд м. Києва. Але Брянцев і нині продовжує працювати в органах прокуратури.

Після перемоги Революції Гідності, в часі активізації діяльності патріотичних середовищ, громадськість знову підняла питання перед владними структурами про безконтрольну діяльність мереж і закладів, де здійснювались азартно-ігрові дії. Вже було відомо, що власниками мереж “Кінг”, “Євролот”, “Лотостар” та “24” є громадяни Росії. Через крітські офшорні кампанії, за межі України виводились без перебільшення мільярдні суми. Наводився приклад, що впродовж трьох років російські власники гральних мереж отримали близько двох мільярдів гривень прибутку. Лише 720 мільйонів з них лишились в Україні як податок. Решта, через закордонні офшорні кампанії, були виведені до Росії. Після ряду гучних, показових, з зумисним знищенням самих ігрових автоматів актів закриття закладів розбещення, російські власники звернулись до нас з проханням припинити нищення їхнього майна в України, й дати можливість вивезти його до Росії. Розмова відбувалась з використанням скайпу. Стверджую, що моє ім`я (як ініціатора знищення кількох закладів де здійснювались азартно-ігрові дії), та ім`я старшого прокурора Валентина Брянцева в Росії виявились відомими. Згідно слів московських юристів, заклади приналежних їм мереж діяли під прикриття керівників МВС та прокуратури. На Брянцева було покладено місію доведення в суді до переможного кінця справи за фактом знищення першої великої зали. Саме для цього, Брянцев і був переведеним до Святошинської прокуратури міста Києва. Окрім “відкату” тогочасним (часів Януковича) очільникам МВС та Прокуратури, “одноразове заохочення” в розмірі 80-ти тисяч гривень, отримав і сам Брянцев. Перемога Майдану змусила продажних очільників МВС та прокуратури принишкнути, втекти на пенсію, або й взагалі за межі України. В грудні 2014-го, міністр внутрішніх справ Аваков, реагуючи на дії небайдужих громадян, вимушений був наказати органам МВС виконати постанову Кабінету Міністрів від 15.05.09., згідно якої діяльність азартно-ігрових закладів в Україні потрапила під заборону. Перемога патріотів в цілому, і моя особисто в суді, на жаль так і не спричинили звільнення Брянцева з органів прокуратури. Його запопадливе виконання вказівок виявляється вкрай потрібним тим, хто продовжує перешкоджати утвердженню української державності.

В листопаді 2014-го року, ім`я прокурора-україноненависника, знову з`явилось на новинарних сайтах України. Цього разу, переведений до Подільської районної прокуратури м. Києва Брянцев очолив рейдерське захоплення складу фармкомпанії “Здраво”, яка спеціалізувалась на виготовленні лікарського препарату, котрий має обезболюючі властивості “Налбуфін”. В часі незалежного журналіського розслідування стало відомо, що фармкомпанія “Здраво” вже близько п`яти років займається його виготовленням й продажем. Після початку агресії Росії, фармкомпанія пожертвувала (себто передала безоплатно) для потреб лікарень в зоні бойових дій так потрібні пораненим обезболюючі. Громадянин Російської Федерації Ніколай Сорокін якимось досить дивним чином зумів запатентувати корисну модель препарату “Налбуфін”, й посилаючись на нього, добитись заборони продукування, продажу, та безоплатної передачі ліків лікарням в зоні АТО. Юристи фармкомпанії добились скасування неправдиво отриманого патенту, але п`ятьма днями пізніше, спільними зусиллями Подільського РУ ГУ МВС в м. Києві та старшого прокурора Подільської прокуратури м. Києва Брянцева, на партію вже готових до відправки в зону бойових дій медикаментів було накладено арешт.

https://www.youtube.com/watch?v=XTP0gKm3CTA&feature=player_embedded

Звичайно, про факт замовного свавілля, виконавцем якого був і Брянцев, фармакологи-виробники не мовчали. Було оприлюднено звернення до Президента з проханням притягнути винних до відповідальності.

http://interfax.com.ua/news/pharmacy/241468.html

В часі виснажливих судових розглядів, юристи фармкампанії “Здраво” відстояли право на використання назви й продукування препарату “Наблуфін” в суді першої інстанції, а згодом і в Апеляційному суді міста Києва. Вже відомо, що Подільська районна прокуратура міста Києва насправді лише виконала замовлення громадянина РФ Сорокіна в справі позбавлення права компанії “Здраво” хоч-би якийсь час продукувати препарат. Брянцев слухняно і запопадливо виконав замовлення. І схоже, що за це він знову залишиться безкарним. Але хіба це нормально?

Олесь Вахній

undefined
Hits: 384
0

В березні 2012 року, в Києві постала громадська ініціатива (до якої мав честь бути приналежним і я) проти незаконного грального бізнесу. В часі закриття першої ігрової зали, ми звернули увагу на той факт, що працівники МВС вкрай розлючені нашими діями. Боротьба з нелегальним ігровим бізнесом їх не просто обурювала і злила. Виявилось, що власники ігрових закладів платили органам МВС за “непомічання” їхньої діяльності. З цієї причини, в часі подальших заходів ми просто нищили предмети якими здійснювались азартно-ігрові дії (себто ігрові автомати). Впродовж короткого проміжку часу, ми знищили кілька десятків розсадників цієї соціально небезпечної зарази. Після ліквідації 16.05.12. зали мережі “Євролот”, проти мене та ще кількох громадських активістів було порушено кримінальну справу. Згодом, в процесі спілкування із зацікавленими особами, мої (і не лише мої) підозри з приводу того що керівництво тогочасного столичного Управління МВС та Прокуратури отримували від власників ігрових мереж матеріальну винагороду знайшло підтвердження. Нагадаю, що 15 травня у 2009 року, постановою Кабінету Міністрів, згодом і Верховної ради, а згодом і Указом Президента, діяльність закладів де здійснюються азартно-ігрові дії були заборонені. На жаль, шахраї знайшли таку собі термінологічну шпарину, назвавши ігрові автомати «лотоматами», а азартно-ігрові дії «моментальною лотереєю». Проте суть від цього не змінилася: все це лишилося формою морального розкладу та розбещення співвітчизників.

2 липня Апеляційний суд м.Києва закінчив розгляд позивної заяви столичної Прокуратури на факт визнання мене, невинним у справі знищення майна і нібито пограбування зали ігрових автоматів на території Святошинського району у травні 2012 року. Абсурдність ситуації полягає в тім, що Прокуратура міста Києва, яка вхопилась за цю справу після того як вона розвалилась в районному суді, так не знайшла логічних аргументів на користь доказів моєї вини. Єдине чим “оперував” прокурор котрий підтримував обвинувачення, було посилання на свідчення інформатора МВС часів Януковича Микола Єременко. Сам Єременко, після зміни політичної влади внаслідок перемоги Майдану, з невідомих (щоправда, здогадуюсь яких саме) причин до судової зали не з’явився. До речі, як помічник народного депутата – заступника голови Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів, можу стверджувати – ця особа в часи свавілля Януковича дійсно таки була добровільним інформатором. Його стараннями, в Управлінні МВС м. Києва донині зберігається інформація про діяльність громадських патріотичних організацій, проти мене особисто, проти керівників “Білого Молота”, тощо. Днями, я довідався що його ім`я є в списку осіб котрі свідчитимуть в суді проти звинувачених в убивстві працівників МВС Черняка та Гульвіченка. Такі ось українські реалії.

Перегляд наданих Прокуратурою відеоматеріалів неабияк посмішив і самих суддів, й патріотично налаштованих громадян котрі прийшли мене підтримати. Навіть після встановлення того факту що вони здобуті з суттєвимі грубим порушенням вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу, в часі перегляду відеоматеріалу, суд так і не зміг визначити, на кого саме з майже трьох десятків учасників закриття зали ігрових автоматів, прокуратура намагається вказати як на особу котра вчинила дії в котрих мене звинувачують.

Коли надійшов час дебатів, прокурор дістав заздалегідь заготовлений папірець і з нього зачитав, з чого начебто підтверджується моя провина. Це також неабияк посмішило суддів. Але водночас і обурило. В данім випадку, прокурор керувався не здоровим глуздом, а бездумно виконував наказ керівництва. Сам факт виправдального вироку, вже викликає якесь неприроднє озлоблення в адептів постокупаційної, поскомуністичної, і геть не демократичної системи. Факти ж нахабного порушення вимог чинного КПК в часі формування доказової бази, як правило лишаються поза увагою. Це доречі і є однією з причин переповнення українських в`язниць насправді безвинним і бездоказово визнаним винним людом.

Нинішній тиск на суддів – дуже тривожний сигнал. Звичайно, на всі судді у нас ідеальні. Але на щастя, почалася тенденція, коли суди поступово стають справді незалежними від влади, зокрема від Прокуратури, МВС, СБУ, прем’єр-міністра, президента.

Хочу подякувати всім, хто вболівав за мене (зокрема і своєю присутністю в залі), хто інформував громадськість про перебіг судового процесу. В першу чергу хочу подякувати громадське об`єднання “Комітет Визволення Політв`язнів”.

Зрештою, мені приємно, що зміна ставлення суддів до замовлень Прокуратури та МВС, намагання більш об’єктивно розглядати ту чи іншу справу, нині справді існує. Хочеться, щоб цей процес продовжувався та поглиблювався. Лише так ми побудуємо цивілізовану державу.

Олесь Вахній

undefined
Hits: 474
0